7.3. Зміст підготовки практикуючих психологів

Ще раз наголосимо, що підструктура "знання" відіграє важливу роль у професійній діяльності практикуючо­го психолога. Мало сказати, що спеціаліст повинен володіти певною сумою знань, вони ще мають бути спеціально ор­ганізованими і мати певну структуру. Основою професійної діяльності психолога, як відомо, є життєва ситуація, в якій опинився клієнт і яку психолог має проаналізувати, оцінити та скоршувати. До такої роботи залучаються^усі наявні знання, життєвий і професійний досвід, інгущія. Зрозуміло, що чим еру-дованіший психолог, тим краще. Тому він має здобути широку гуманітарну освіту: історія, культура, філософія, народознавство, релігія, етика, логіка і т. ін., — на основі якої стають можли­вими і формування професійно необхідних рис особистості, і прищеплення професійних знань, умінь та навичок.

Цілком логічно поділити професійну психологічну освіту на теоретичні та практичні компоненти. Зрозуміло, що має бути різниця у співвідношенні цих компонентів між освітою психологів-викладачів і практикуючих психологів. Більше того, така різниця має бути і в межах практичної психології — залежно від спеціалізації, яку опановують майбутні фахівці.

Що стосується професійних знань, то вони вбачаються трирівневими. Перший — загальвопснхологічна теоретична підготовка: історія психології, загальна психологія, психо­фізіологія, психологія особистості та окремі галузі психо­логічної науки (соціальна, інженерна, вікова та ін.). Другий — спеціальна психологічна підготовка. Тут передбачається опану­вання загальними відомостями про прийоми роботи у певно­му напрямі практичної психології: шкільній, військовій, еко­номіки та бізнесу, сім'ї та соціальної допомоги населенню тощо. Іншими словами, це знання основ практичної психо­логи. Третій рівень — знання зі спеціалізації. Це — прийоми та

досвід роботи у конкретній техніці (техніках). До таких технік можна віднести: сімейне консультування у школі; діагностику і корекцію взаємин у підрозділі (військова психологія); кояфліктологію (управління) та ін. Кожен із рівнів підготовки практикую⁴⁰¹⁰ психолога має відрізнятися від інших спе­цифічним способом організації та подання знань.

Основу першого рівня — загальнонаукового — мають складати ті відомості, що накопичила наукова психологія у вигляді наукових фактів, законів, теорій. Такий спосіб ор­ганізації матеріалу можна назвати аналітично-статистичним. Це фактично той матеріал, який нині подається майбутнім психологам, учителям, вихователям: аналіз психологічних явиш, опис законів, структура наукових психологічних знань та психологічних наук. Основна форма навчання — лекційно-лабораторна. Результат — сума (система) знань, відомостей, фактів із психології.

Наступний рівень — практична психологія. Він складаєть­ся із загальних основ практичної психології та науково-методичних основ певного її напряму. Тут повною мірою виявляє себе синтетичний підхід до змісту та організації нав­чання. На нашу думку, це принципова відмінність практичної психології від наукової. Основним результатом на цьому щаблі навчання має стати сформований "психологічний світо­гляд!" майбутнього спеціаліста. Студент (курсист) тільки тоді стає справжнім фахівцем, коли починає бачити світ очима психолога. Така особистісна характеристика включає в себе знання умов * професійної діяльності людини та її психо­логічних аспектів, "зануреність" у практичну проблематику, орієнтацію на реконструкцію та розв'язання психологічних проблем інших людей, уміння аналізувати поведінку інших і робити практично значущі висновки.

Третій щабель можна назвати індивідуально-типологічним. Тут знання організуються довкола певної типології життєвих ситуацій особистості з урахуванням сфери її активності та вікових особливостей. Основою навчання тут є життєва си­туація, а результатом — навички і вміння практичної роботи, володіння набором технік, технологій та професійних дій.

Кожен із щаблів психологічної освіти передбачає набуття певної суми теоретичних знань і формування практичних на­вичок. Ясно, що їх співвідношення будуть різними. Перший Рівень можна назвати переважно теоретичним, а третій пере-^Вахно практичним.

Трирівневий поділ змісту психологічної освіти в основно­му узгоджується з прийнятим у світовому співтоваристві, але й ураховує специфіку розвитку вітчизняної психології.

Сьогодні суспільна практика очікує від практичної психо­логії ефективного розв'язання найрізноманітніших проблем тому проблема вузької спеціалізації працівників відповідної служби, а отже й освіти, стоїть на часі. Ми маємо досягти та­кого стану, коли кожний спеціаліст був би дійсно спе­ціалістом у своїй, хай навіть вузькій, галузі практичної психо­логії. Не так вже й важко бути психологом "взагалі", набагато важче бути психологом-професіоналом, скажімо, у сімейному консультуванні й терапії або з питань формування навчальної діяльності і т. ін.

На сьогодні поки складно визначити конкретні спе­ціалізації працівників соціально-психологічних служб різних відомств. Виняток складає хіба що система освіти. У "По­ложенні про психологічну службу освіти" зафіксовано двосту­пеневий підхід до організації служби: перший ступінь — спе­ціаліст, що працює у навчально-виховному закладі; другий — спеціаліст регіонального науково-методичного центру.

Це не формально-адміністративне розрізнення. Передба­чається, що спеціалісти психологічної служби будуть мати різну спеціалізацію, яка грунтується на специфічних завдан­нях їхньої професійної діяльності. Окремо наголосимо: працівники психологічної служби навчального закладу і працівники центру виконують різні функції, але й ті, й інші можуть атестуватися на всі категорії — від другої до вищої. На нашу думку, варто було б назвати спеціалістів, що пра­цюють у школі, позашкільній установі або інституті, "пси­хологами закладів освіти", а співробітників центрів — "прак­тикуючими психологами".

Для першої групи спеціалістів передбачаються такі спе­ціалізації: дошкільна психологія та психологія початкової школи; шкільна психологія та психологія середньої освіти; психологія спеціалізованих та вищих навчальних закладів. Очевидно, що ці спеціальності будуть масовими.

Друга група спеціалізацій буде, мабуть, різноманітнішою, кількість випускників — меншою, а підготовка — більш ґрунтов­ною (обов'язково п'ятирічний курс навчання). Назвемо лише декілька спеціалізацій: психологія учіння і навчальної діяльності, психологія девіантної поведінки та відхилень у розвитку; пси-ходіагностика та психологічний відбір; психологія індивіду­ального і соціального розвитку особистості; психологія сім

238

соціального оточення. Передбачається, що підготовка пси-ологів закладів освіти буде органічною частиною підготовки практикую⁴¹" психологів.

Серед найзначущих складових змісту освіти практикуючих психологів загальногуманітарна підготовка була названа не випадково. Ми маємо на увазі знання культури у найпшршо-^у розумінні цього слова. Людина, яка не має щонайменшого уявлення про надбання людського духу у всіх його проявах (літературі, живописі, науці, архітектурі тощо), навряд чи бу­де здатна до ефективної діяльності як практикуючий психо­лог. Мабуть, не треба детально роз'яснювати й ту тезу, що психолог має знати, розуміти і повною мірою приймати мен-халітет тієї спільноти, серед якої він працює. Саме менталітет особи у тій чи іншій мірі відображає культуру, і він не може бути до кінця роз'яснений без усвідомлення широкого куль­турно-історичного контексту життєдіяльності особистості

Якщо у цьому контексті розглядати підйом інтересу до ет­нопсихології, який ми наразі спостерігаємо, то тут необхідно звернути увагу на один важливий компонент, а саме психо­технічний. Адже з психологічного огляду традиції, звичаї, об­ряди — це не що інше, як відібрані впродовж століть, пере­вірені практикою форми поведінки людей і методи управлін­ня цією поведінкою, які виходять з певної специфіки (етнічної, природної, історичної) людей, що заселили певну територію і які відносять себе до певної спільноти.

Треба тільки уважно придивитися до різних культур — і ми побачимо різні способи розв'язання сімейних конфліктів, ме­тоди і прийоми виховання молоді, способи релаксації, катар­сису, психологічного захисту та ін. І ми були б поганими пси­хологами, якщо б не навчалися використовувати ці багатющі скарби у своїй практичній діяльності. Етнопсихологія — не Данина моді, не політична іграшка, а нагальна потреба часу, Що має конкретну мету — ефективна допомога людині, квалі­фіковане управління соціальними процесами.

Великий інтерес до кроскультурних та етнопсихологічних досліджень, що спостерігається у психологічній науці розви­нутих країн, має декілька прагматичних цілей, серед яких — птимізація змісту професійної підготовки практикуючих ^и^°^л<)^гп*- Недарма дослідники наголошують, що будь-яка Рофесійна підготовка має відбивати той національний кон-^{Кст> у} якому буде діяти професійний психолог.

Відтак випливає ще один важливий висновок: практикую­чий психолог має володіти двома-трьома мовами, а точ­ніше — культурами. Цей критерій має стати одним із голов­них в оцінці професійної придатності спеціаліста.

Сказане дає змогу сформулювати рад вайзагальвіших вимог до змісту освіти практикуючих психологів.

1. Чітке розрізнення психологічної освіти на теоретичну, чи теоретично-експериментальну, і практичну. Маємо врешті- решт усвідомити, що є психологія наукова, теоретична з її проблемами, категоріями і методами, і психологія практична зі своїми проблемами, завданнями і методиками. 1 навчати треба або одній психології, або іншій.

2. Зміст освіти практикуючого психолога має складатися принаймні з трьох рівнів (щаблів): загальнотеоретичні основи психології; теоретично-методичні\ основи конкретного напряму практичної психології (юридичної, політичної, військової та ін.); спеціалізація у конкретному виді практичної психології, що фак­ тично дорівнює певній сумі практичних навичок, умінь, во­ лодінь технологіями професійної діяльності.

3. Загальнокультурна і мовна підготовка, використання життєвого досвіду психолога. Тут, серед усього'іншого, дуже важливими є психологічне осмислення етнічних особливостей регіону і вивчення релігії як духовної практики населення. Адже релігія має великий психотерапевтичний і психокорек- ційний потенціал і є важливою складовою, а подекуди й підґрунтям культури. Та, на жаль, вона мало вивчена, нашими психологами. Поки можна тільки здогадуватися про психо­ логічну ефективність молитви, сповіді, каяття, медитації та інших релігійних дій.

4. Викладання і засвоєння змісту практичної психології має відбуватися на основі "випадкового " підходу (маємо на увазі ви­ падок, а не випадковість). Центральним об'єктом зусиль прак­ тичної психології має стати життєва ситуація людини в єдності та взаємодії трьох основних компонентів: наявних зовнішніх об­ ставин; психічних особливостей і здатностей індивіда; засобів і форм взаємодії перших двох складових. Відображенням, або проявом, життєвої ситуації і виступає, на нашу думку, випадок. Останній і є мотивом для втручання практикуючого психолога або для звертання до нього по допомогу.

5. Зміст навчання обов'язково має передбачати формування^ особистості практикуючого психолога. Вивчення практичної

гії не може бути зведено до засвоєння інформації та яроблення навичок — воно разом із тим має змінювати Л_яугрішш психічні структури суб'єкта навчання, оскільки основним інструментом у роботі практикуючого психолога є він сам. Психологічні знання повинні мати суб'єктивну зна­чущість для того, хто навчається, а сам процес навчання — бути суб'єктивно драматичним. Іншими словами, засвоїти практичну психологію — це не тільки вивчити, а й пережити.

Запитання й завдання

1. Схарактеризуйте кожен із рівнів підготовки практикуючого психолога.

2. У чому полягає необхідність особистішої підготовки прак­ тикуючого психолога у процесі навчання?

3. Обгрунтуйте важливість професійної інтуїції у структурі особистості фахівця.

4. Які спеціалізації існують у процесі підготовки практикую­ чих психологів?

Література

АшшовН.А, Молоканов М. В.Социально-психологические предпосьілки специальннх способностей школьньїх пси-хологов // Вопр. психологии. 1992. № 1.

Бондаренко А. Ф. Соцпальная психотерапия личности. Ки-ев, 1991.

Гринсон Р. Р. Техника и практика психоанализа. Воронеж, 1994.

Кейсмент П. Обучаясь у пациента. Воронеж, 1995.

Косевска А. Личность психотерапевта // Групповая психо­терапия. Москва, 1990.

Санникова О. П. Змоциональность в структуре личности. Одесса, 1995.