Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
СОЦІАЛІЗАЦІЯ І СОЦІАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ.doc
Скачиваний:
127
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
1.24 Mб
Скачать

2.2. Людина як жертва соціалізації.

Людина не тільки об’єкт і суб’єкт соціалізації. Вона може бути і її жертвою. Це пов’язано з тим, що процес і результати соціалізації включають в себе внутрішні протиріччя.

Успішна соціалізація передбачує, з однієї сторони, ефективну адаптацію людини в суспільстві, а з другої - здатність в певній мірі протис­тояти суспільству, а точніше - частині тих життєвих колізій, які міша­ють розвитку, самореалізації, самоутвердженню людини.

В процесі соціалізації, як бачимо, закладений внутрішній конфлікт між ступенем адаптації людини в суспільстві і ступенем її уособлення. Тому людина, яка повністю адаптована в суспільстві й не здатна в якій міфі протистояти йому може розглядатися як жертва соціалізації. В той же час людина, яка не адаптована в суспільстві, також стає жертвою соціалізації – дисидентом, правопорушником або ще якось ухиляється від встановленого в цьому суспільстві способу життя.

Соціалізація конкретних людей в будь-якому суспільстві здійснюється в різних умовах, для яких характерним наявність певних небезпек, які відповідно впливають на розвиток людини. Тому об’єктивно появляються цілі групи людей, які можуть стати жертвами несприятливих умов соціалізації.

До нього приводить, наприклад, в період внутріутробного розвитку плода хворобливість батьків, їх п’янство або невпорядкований спосіб життя, погане харчування матері, негативний емоційно-психологічний стан батьків, медичні помилки, несприятливе економічне середовище.

У дошкільному віці – хвороби та фізичні травми, емоційна тупість чи аморальність батьків, бідність сім’ї, антигуманність працівників дитячих установ, антисоціальні сусіди, нехтування ровесників.

У молодшому шкільному віці - аморальність чи п’янство батьків, бідність сім’ї, погано розвинута мова, неготовність до навчання, негативний вплив ровесників, фізичні травми та дефекти втрата батьків, розбещення.

У підлітковому віці – алкоголізм та аморальність батьків, бідність сім’ї, помилки у вихованні педагогів та батьків, куріння, розбещеність, випередження чи відставання в психосексуальному розвитку.

У ранній юності – антисоціальна сім’я, бідність, п’янство, наркоманія, проституція, рання вагітність, фізичні травми та дефекти, не розуміння з боку ровесників, втрата життєвої перспективи.

У старшому юнацькому віці (І8-25 роки) – п’янство, наркоманія, проституція, бідність, безробіття, сексуальні невдачі, служба в армії, неможливість продовжувати освіту, включення в злочинну діяльність, розрив між домаганням і соціальним статусом...

Чи відбудеться зіткнення людини з будь-якою з перераховних та інших небезпек багато в чому залежить не тільки від об'єктивних обстав вин, а й від індивідуальних особливостей самої людини.

2.3. Самозміна людини в процесі соціалізації.

Певна річ, що в процесі соціалізації людина завжди проявляв певну активність не тільки в якості суб'єкта соціалізації, а й буду чи її об'єктам навіть її жертвою. Тому в таких умовах вона завжди може відчути або усвідомити необхідність чи бажання щось в собі змінити, щоб у більшій мірі відповідати очікуваним вимогам соціуму; протистояти певним вимогам соціуму, долати ті або інші небезпеки то

Самозміна - це процес і результат більш або менш усвідомлених, цілеспрямованих й успішних зусиль людини, направлених на те, щоб стати іншою (рідше - повністю, а, як правило, - частково). Певна річ, зусилля людини щодо самозміни можуть бути направленими як на зміну своєї зовнішності, так і фізичних якостей; особистих властивостей; інтелектуальної, вольової, духовної, соціальної сфер; способу життя; ставлення до себе; ставлення до світу, взаємини з навколишнім середовищем.

Самозміна може мати просоціальний, асоціальний та антисоціальний вектори. Самозміна може мати характер: самоудосконалення, розвитку, перетворення наявних задатків, рис, знань і т. ін., самобудівництва, формування бажаних людині властивостей; саморуйнування фізичних, духовних соціальних властивостей (результат - алкоголізм, наркоманія, фізична, духовна, соціальна деградація).

Таким чином, як бачимо, людина виступає у всіх трьох іпостасях – об’єкта, суб’єкта і жертви як в стихійній, так і в спрямованій, і в со­ціально-контролюючій соціалізації. Остання, тобто виховання, відіграє в цьому процесі, специфічну роль оскільки може відповідно впливати як на характер, так і на зміст та результати соціалізації. Позитивна ефективність і міра цього впливу багато в чому залежать від послідовної реалізації педагогами гуманістичної спрямованості виховання.