Методика викладання у ВШ (ЛЕКЦІЇ)

- охопити зміст навчання всебічно, побачити взаємозв'язок розглядуваних у різних курсах законів і явищ, набути навички їх універсального застосування.

Залежно від дидактичних завдань виділяють типи екскурсій.

За предметним змістом навчальні екскурсії поділяються на: 1) тематичні і 2) комплексні (оглядові).

Тематичні екскурсії проводяться у зв'язку з вивченням однієї чи-кількох пов'язаних тем навчальної дисципліни.

Комплексні екскурсії охоплюють взаємопов'язані теми кількох навчальних дисциплін. Комплексні екскурсії дозволяють поєднати інформацію з декількох навчальних дисциплін і сприяють вивченню окремих об'єктів у їхній цілісності.

За місцем у розділі, що вивчається, розрізняють: 1) вступні; 2) супровідні; 3) заключні екскурсії.

Вступні екскурсії проводяться для того, щоб ознайомити студентів з новим для них навчальним курсом або розділом. На таких екскурсіях студенти одержують наочне уявлення і практичний досвід, необхідні для визначення мети і вивчення розділу.

Супровідні екскурсії покликані забезпечити більш глибоке і наочне розуміння студентами виучуваної теми, проб лематизацію і практичну значимість теоретичного матеріалу.

Заключні (підсумкові) екскурсії проводяться після вивчення розділу програми з метою узагальнення і систематизації матеріалу, виявлення його зв'язку з реальними процесами і явищами.

Етапи підготовки та проведення, екскурсії Перший етап - попередня підготовка.

Другий етап - виїзд на об'єкт, що вивчається.

Третій етап - опрацювання матеріалів екскурсії І підсумкова бесіда за її результатами.

До складу екскурсійної групи можуть входити від 10 до 40 студентів, тривалість навчальної екскурсії складає 40-90 хвилин.

Екскурсія дає можливість постановки і розв'язання проблемних завдань. Самі проблеми й об'єкти пізнання під час екскурсії виявляються для студентів більш цікавими, ніж при їх розумово-зоровому вивченні у межах аудиторії. Але підсумки екскурсії рекомендується підбивати в аудиторії, за робочим столом.

Екскурсія збагачує викладача не лише новими знаннями про предмет вивчення, але й про своїх студентів. У природній атмосфері заняття особистісні риси студентів проявляються і розвиваються швидше, ніж: в умовах аудиторії.

Розвитком екскурсійної форми навчання є експедиції. Ознайомлення з безпосереднім природним і професійним середовищем допомагає студентам - майбутнім фахівцям - виробити і сформувати власне бачення мети і завдань обраного ними фаху.

ІСЕ 39

71

Факультативні заняття - це необов'язкові заняття, організовувані для поглиблення і розширення знань з окремих курсів, тем і питань відповідно до бажань та інтересів студентів. Знання, що отримані на факультативних заняттях, є додатковими до основного обсягу знань, який визначається навчальними планами та навчальною програмою.

Сучасна дидактика виділяє такі типи факультативних занять:

1. Так звані додаткові глави до основних навчальних предметів. Такі заняття покликані поглибити знання студентів з окремих тем, розглядуваних у певному курсі. Це не означає, що на факультативних заняттях і звичайних семінарах вивчається один і той же матеріал: їхній зміст різниться, але коло розглядуваних питань суттєво розширюється. Такі знання мають важливе значення для виявлення і поступового розвитку здібностей студентів, які показують підвищені успіхи у вивченні певного курсу. Зазвичай такі заняття проводяться паралельно з вивченням основної програми.

2. Факультативні заняття, що проводяться для більш підготовлених студентів, чиї інтереси і здібності уже визначилися, їм надається можливість вивчати спеціальні факультативні курси, що значно розширюють коло наукових і прикладних знань, одержаних ними при вивченні відповідних навчальних дисциплін.

Факультативні заняття можуть проходити у формі факультативних практикумів, що сприяють поглибленню підготовки студентів.

Кожний студент має право обрати будь-який факультативний курс; ніяких відбіркових випробувань при комплектуванні груп для факультативних занять немає.

Більш глибокий, ніж в обов'язковій навчальній програмі, зміст факультативних курсів вимагає особливих методів викладання і форм організації навчальних занять.

Засвоєння студентами матеріалу факультативних курсів систематично перевіряється й оцінюється викладачем за заліковою системою.

ІСЕ 40 Контроль і оцінювання завжди були важливою складовою дидактики

навчання. Від його правильної організації залежить ефективність управління навчально-виховним процесом і якість підготовки фахівців. Завдяки контролю між викладачем і студентом встановлюється “ зворотній зв’язок”, який дозволяє оцінити динаміку і ступінь засвоєння навчального матеріалу. Під поняттям “ контроль” розуміють виявлення, вимір і оцінювання навчально-пізнавальної діяльності студентів [10]. Контроль охоплює оцінювання (як процес) і оцінку (як результат) перевірки.

Об’єктом контролю у навчанні є знання студентами основних категорій, принципів, правил, фактів, явищ у їх тісному взаємозв’язку і взаємообумовленості, їх уміння і навички оперувати набутими знаннями, а також діяльність студентів у навчанні, їх уміння застосовувати знання на

72

практиці, самостійно здобувати нові знання. Контроль завжди має орієнтуватись на загальну мету навчання.

Останнім часом в дидактиці популярним поняттям стало “ педагогічна діагностика”. За допомогою педагогічної діагностики не тільки визначаються результати навчання, але й аналізується та коригується навчальний процес. Діагностика сприяє:

−стимулюванню діяльності студентів і працівників навчального закладу, об’єктивному оцінюванню та самооцінки їхньої роботи;

−виявленню невикористаних можливостей, нових починань, нововведень, передового досвіду;

−виявленню істотних недоліків, з’ясуванню їх природи, наданню допомоги щодо їх подолання;

−підвищенню якості навчання студентів.

Для досягнення педагогічної мети процесу контролю результатів навчання слід дотримуватись певних дидактичних принципів [15].

ІСЕ 41 Дидактичні принципи контролю знань – це вихідні теоретичні

положення, у відповідності з якими будується практична діяльність викладача та студентів і на підставі яких визначаються зміст контролю знань, його методи і форми організації. Основними вважають шість дидактичних принципів перевірки і оцінювання знань: дієвість, систематичність, індивідуальний характер, диференціація, об’єктивність і єдність вимог [15].

Функції контролю поділяють на специфічні і загальні. До специфічних функцій належать: виявлення, вимірювання, оцінювання результатів навчання. В педагогічній літературі не існує сталої класифікації функцій контролю, однак більшість педагогів вважають загальними функціями контролю такі: діагностичну, навчальну, виховну, розвивальну, методичну, стимулюючу, прогностичну, управлінську, коригувальну тощо [15].

З метою досягнення необхідного навчального і виховного ефекту при проведенні контролю слід дотримуватись дидактичних вимог: планомірності і систематичності; об’єктивності; всебічності; індивідуального підходу; економної витрати часу викладача та студента; педагогічного такту.

ІСЕ 42 Існує чотири основних виду контролю, а саме: попередній, поточний,

підсумковий та відстрочений.

Попередній контроль (діагностика вхідного рівня знань студентів) застосовується як передумова для успішного планування і керівництва навчальним процесом. Вхідний контроль знань, проводиться на першому курсі з метою оцінювання реальності оцінок вступних випробувань та оцінювання

73

залишкових знань з певної дисципліни з метою визначення рівня знань із базових предметів та можливостей нових навчальних дисциплін [15].

Нульовий контроль проводиться в перші дні навчання студентів у вищому навчальному закладі з метою виявлення рівня попередніх знань студентів з шкільних предметів, необхідних для успішного вивчення навчальних дисциплін першого семестру [10].

Поточний контроль – це органічна частина всього педагогічного процесу і є засобом виявлення ступеня засвоєння навчального матеріалу [10].

Рубіжний (тематичний, модульний) контроль знань є показником якості вивчення окремих тем, модулів, розділів [10].

Головним завданням оперативного контролю є визначення активності студентів, розуміння ними мети й сутності отриманого завдання для самостійної роботи, надання їм допомоги.

Підсумковий контроль здійснюється з метою оцінювання результатів на певному освітньому (кваліфікаційному) рівні або на окремих його завершальних етапах. Підсумковий контроль містить семестровий контроль та державну атестацію студента [10].

Відстрочений – це такий вид контролю, метою якого є вимірювання залишкових знань та умінь студента через певний час після вивчення теми, розділу, курсу.

Види контролю представлено у вигляді схеми (схема 1).

Тематичний Модульний (періодичний)

Схема 1.4 - Види педагогічного контролю [10].

Розрізняють декілька рівнів контролю результатів навчання студентів:

−внутрішній, який здійснюють: викладач; кафедра; ректорат;

−зовнішній, який здійснюють: ректорат; держава (Міністерство освіти і науки України); представники сфери діяльності фахівців [10].

Види педагогічного контролю представлено на схемі 1.4 Внутрішній контроль на рівні викладача застосовується з метою оцінювання

готовності студента до засвоєння нового матеріалу під час проведення різних

74

форм занять та консультацій, встановлення рівня засвоєння теми, розділу, модуля навчального матеріалу (вхідний, поточний) та дисципліни в цілому (підсумковий).

Зовнішній підсумковий контроль ректорату проводиться з метою оцінювання відповідності рівня підготовки фахівців в цілому вимогам, що ставляться до нього у сфері його майбутньої діяльності відповідно до рівня розвитку науки і техніки.

Для здійснення контролю використовують різні методи - метод навчання та метод контролю [10].

75

Тема 4. Методологічні основи активізації навчального процесу

План:

1.Педагогічна технологія: основні поняття, історія виникнення.

2.Ігрові технології.

3.Технологія проблемного навчання.

4.Технологія інтенсифікації навчання (за Шаталовим В.Ф.).

5.Технологія рівневої диференціації.

6.Модульне навчання.

7.Метод проектів.

ІСЕ 43

Поняття “ технологія” – сукупність прийомів, що використовуються в будь-якій справі, майстерності, мистецтві. Педагогічна (освітня) технологія – це система функціонування всіх компонентів педагогічного процесу, побудована на науковій основі, запрограмована у часі і у просторі і така, що призводить до запланованих результатів [15, с.4].

Педагогічна техніка, безумовно, пов’язана з поняттями навчальна (виховна) технологія, педагогічна технологія, освітня технологія. Змістовий взаємозв’язок розглянутих понять показано схематично (схема 1.5). [15, с.19].

1

2

3

4

Схема 1.5. Змістовий взаємозв’язок понять

1.Освітні технології.

2.Педагогічні технології.

3.Технології навчання.

4.Педагогічні техніки.

Педагогічні технології містять такі складові [5.с.19]:

-змістову (мета і зміст навчання, виховання, управління),

-процесуальну (засоби, способи, дії досягнення педагогічної мети).

76

Структура педагогічної технології представлено в табличній формі (таблиця1.5).

Таблиця 1.5 - Структура педагогічної технології

Існує класифікація педагогічних технологій за Селевко Г.К.

77

Педагогічні технології

Класифікація технологій активного навчання за Н.В. Борисовою подано на рис. 1

Особливу роль в контекстному навчанні відіграють активні форми і методи навчання або технології активного навчання [1.с.176].

Технології називають активними, оскільки в них суттєво змінюються і роль того, хто навчає, і роль тих, хто навчається.

По ознаці відтворення (імітації) контексту професійної діяльності, її модельного уявлення в навчанні всі технології активного навчання поділяються на неімітаційні та імітаційні (схема 1.6).

Ігрові

Імітаційни

й тренінг

Різновидності

Розігруван

конкретних

Стажування з

виконанням

1.Стажування без виконання посадової ролі

2.Курсова робота

3.Виїзні заняття з дискусією

4.Дискусія (з мозковою атакою та без неї)

5.Програмне навчання

Схема 1.6 – Класифікація технологій активного навчання за Н.В. Борисовою

Активізація в неімітаційній технології досягається за рахунок відбору проблемного змісту навчання, використання особливим чином організаційної процедури ведення заняття, застосування технічних засобів організаційної процедури ведення заняття, а також технічних засобів і забезпечення діалогічних взаємодій викладача і студентів [7.с.178].

В основі імітаційних технологій лежить імітаційне або імітаційно-ігрове моделювання, тобто відтворення в умовах навчання з тою або іншою мірою адекватності процесів, що відбуваються в реальній системі [17].

Коротка характеристика основних технологій активного навчання подано нижче.

ІСЕ 44

79

Ігрова діяльність, одна із складових імітаційних технологій, виконує такі функції [17]:

-розважальну;

-комунікативну;

-самореалізації;

-ігротерапевтичну;

-діагностичну;

-функцію корекції;

-міжнаціональної комунікації;

-соціалізації.

Більшості ігор характерні чотири головні риси (за С.А.Шмаковим):

-вільна розвиваюча діяльність, що застосовується лише за бажанням дитини, заради задоволення від самого процесу діяльності, а не тільки від результату (процедурне задоволення);

-творчий, в значній мірі імпровізаційний, дуже активний характер цієї діяльності (“ поле творчості”);

-емоційна піднесеність діяльності, суперництво, конкуренція, атракція

іт.п. (чуттєва природа гри, “ емоційна напруга”);

-наявність прямих або непрямих правил, що відображають зміст гри, логічну і часову послідовність її розвитку.

До структури гри як діяльності органічно входить цілепокладання,

планування, реалізація цілі, а також аналіз результатів, в яких особистість повністю реалізує себе як суб’єкт.

Поняття “ ігрові педагогічні технології” включає досить широку групу методів і прийомів організації педагогічного процесу в формі різних педагогічних ігор.

Педагогічна гра володіє суттєвою ознакою – чітко поставленою метою навчання і відповідним їй педагогічним результатом, які можуть бути обумовлені, виділені в явному виді і характеризуються навчально- пізнавальною направленістю .

Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі, поєднання елементів гри і навчання залежать від розуміння вчителем функцій і класифікацій педагогічних ігор (схема 1.7).

Педагогічні ігри

В сфері діяльності

80