Методика викладання у ВШ (ЛЕКЦІЇ)

Навчальний план – нормативний документ вищого навчального закладу, розроблений на підставі чинної освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки фахівців.

У навчальному плані обумовлюються особливості організації навчального процесу для кожного напряму підготовки (спеціальності) усіх форм навчання.

Навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, регламентується робочим навчальним планом і повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни.

Графік навчального процесу визначає терміни та розподіл за календарем:

∙теоретичного навчання;

∙практичної підготовки;

∙екзаменаційних сесій;

∙дипломування;

∙державної атестації;

∙канікул.

План навчального процесу визначає:

∙ перелік нормативних дисциплін та час на їх засвоєння; ∙ перелік вибіркових дисциплін за вибором ВНЗ та час на їх

засвоєння (у год./критеріях ЄКТС);

∙перелік вибіркових дисциплін за вибором студента та час на їх засвоєння;

∙розподіл дисциплін за циклами навчання;

∙види навчальних занять;

∙обсяг часу на викладання (аудиторне навантаження студента);

∙обсяг часу на самостійну (індивідуальну) роботу;

∙форми підсумкового контролю;

∙форми державної атестації.

Назви нормативних і вибіркових дисциплін та мінімальні обсяги часу на їх засвоєння повинні відповідати чинній ОПП. Збільшення часу на засвоєння нормативних дисциплін може бути здійснено за рахунок часу на засвоєння вибіркових дисциплін за вибором ВНЗ.

Зміст навчальних дисциплін за вибором ВНЗ націлений на використання можливостей і традицій ВНЗ та вирішення регіональних потреб.

Навчальні дисципліни за вибором студента мають бути спрямовані на задоволення освітніх та кваліфікаційних потреб особи.

Навчальний час студента не може перевищувати:

∙щотижневий – 54 години;

∙щоденний – 9 годин;

∙щотижневий аудиторний – для ОКР Б– 20, С – 24, М-18.

42

Кількість індивідуальних завдань на семестр, як правило, не може перевищувати десяти, у тому числі курсових проектів (робіт) – не більше одного [10].

ІСЕ 25 Основним нормативним документом, що регламентує навчальний процес

в університеті, є навчальний план, який складається на підставі освітньо- професійної програми чинних державних стандартів вищої освіти та структурно-логічної схеми підготовки, і адаптований до вимог ECTS. Навчальний план визначає перелік та обсяги нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять та їх обсяг, графік навчального процесу, форми проведення підсумкового контролю тощо.

До структури навчального плану входять:

−графік навчального процесу зі зведеним бюджетом часу;

−план навчального процесу;

−план практичної підготовки;

−план проведення державної атестації.

Нормативні навчальні дисципліни встановлюються галузевим стандартом вищої освіти і мають складати не менше 65-70 % від загального навчального часу підготовки студентів. Нормативні навчальні дисципліни групуються за циклами підготовки. Дотримання назв та обсягів (не менше встановлених ОПП) нормативних дисциплін є обов’язковим для навчального закладу. Збільшення обсягів годин на нормативні навчальні дисципліни може відбуватися лише за рахунок годин, відведених на цикл дисциплін самостійного вибору ВНЗ.

Нормативний термін навчання визначається галузевим стандартом вищої освіти і становить в університеті: для бакалаврів – 4 роки (заочна та дистанційна форми навчання – 5 років); магістрів (спеціалістів) усіх форм навчання – 1 рік (для спеціальності «Міжнародні економічні відносини» – 1,5 року). Граничний термін навчання може перевищувати нормативний на 1 рік; різниця між нормативним і граничним термінами навчання не фінансується з державного бюджету. Для екстернів максимальна тривалість навчання не регламентується. Мінімальний термін навчання без відриву від виробництва на різних його формах не повинен бути меншим, ніж термін навчання за відповідним ОКР денної форми навчання.

Навчальний план для одного та споріднених напрямів підготовки має уніфікований, спільний для усіх спеціальностей, цикл нормативних дисциплін, що забезпечує мобільність студента в межах цих напрямів (галузей знань).

Для осіб, які здобули ОКР молодшого спеціаліста, для продовження навчання зі скороченим терміном підготовки бакалавра за умови вступу на відповідний напрям підготовки, розробляється інтегрований навчальний план, який узгоджується з відповідними навчальними закладами І-ІІ рівнів акредитації після узгодження робочих навчальних планів з відповідними кафедрами університету. Тривалість навчання у цьому випадку в залежності від форми навчання складає 2-3 роки.

43

Варіативна частина навчального плану складається для кожної спеціальності відповідною випускною кафедрою та деканатом. Вивчення варіативної частини рекомендується планувати не раніше п’ятого семестру.

Сумарна тривалість канікул протягом навчального року (курсу), крім останнього, повинна становити не менше 8 тижнів.

У семестрі рекомендується планувати не більше одного курсового проекту (роботи). Графіки виконання курсового проекту (роботи) і консультацій затверджуються деканом на початку семестру і доводяться до відома студентів. Захист курсового проекту (роботи) проводиться перед комісією у складі двох-трьох викладачів кафедри за участю керівника курсового проекту (роботи). Захист курсового проекту (роботи) планується не пізніше ніж за 1-2 тижні до початку підсумкового семестрового контролю (екзаменаційної сесії).

ІСЕ 26 Робоча програма складається для кожної навчальної дисципліни і є

нормативним документом вищого навчального закладу. Основою для її складання є анотація, що наведена у відповідних ОПП галузевих стандартів вищої освіти України. Вона визначає: зміст та обсяги знань, які повинен опанувати студент відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики галузевого стандарту вищої освіти; алгоритм вивчення навчального матеріалу дисципліни з урахуванням міжпредметних зв’язків, що виключає дублювання навчального матеріалу при вивченні спільних для різних курсів питань; необхідне методичне забезпечення; форми та засоби поточного і підсумкового контролів.

За останні роки кількісні та якісні параметри науково-методичного забезпечення навчального процесу вищих навчальних закладів України зросли.

Водночас простежується певне спрощення методів створення складного продукту педагогічної діяльності – навчальних книг (підручники, навчальні посібники, конспекти лекцій тощо).

Традиційна побудова навчальних книг для вищої школи інколи ігнорує безсумнівну істину, що навчальна книга передусім повинна вчити.

ІСЕ 27 Забезпеченість навчальними виданнями та їх якість. В період

реформування системи вищої освіти була сформована певна типологічна модель системи навчальних видань для вищих навчальних закладів, яка охоплює чотири групи, виходячи з функціональної ознаки видань, що визначає їх значення та місце в навчальному процесі.

−програмно-методичні видання (навчальні плани, навчальні програми);

−навчальні (підручники, навчальні посібники, тексти та конспекти лекцій), прийнято називати навчальною книгою;

44

−навчально-методичні (методичні вказівки та рекомендації, що містять матеріали з методики викладання навчальної дисципліни, вивчення курсу, виконання лабораторних, контрольних, розрахункових, курсових та дипломних робіт);

−допоміжні (практикуми, збірники задач и вправ, хрестоматії, книги для читання тощо).

Основна вимога до навчальної книги – гарантія адекватного засвоєння знань певним читачем для задоволення визначеної мети. Для книги, призначеної бути тільки хранителькою знань, така гарантія необов'язкова, адже засвоєння їх передбачається підготовленим читачем без обмеження часу.

Навчальна книга – інформаційна модель певної педагогічної системи та одночасно – автономний засіб навчання; що розрахований керувати педагогічним процесом.

Навчальна книга:

>модель педагогічної системи, де педагогічний процес завжди здійснюється у межах конкретної системи керування педагогічною системою;

>інформаційна модель педагогічної системи, що подана у вигляді деякого опису інформації.

Видання, які входять у групу навчальної книги, розглядаються як основні засоби навчання, головне джерело науково-дисциплінарних знань. Підручник є основною навчальною книгою з дисципліни.

Підручник – навчальне видання з систематизованим викладом дисципліни (її розділу, частини), що відповідає навчальній програмі та офіційно затверджене як таке.

У підручнику мають знайти відображення базові знання з кожної дисципліни, що передбачені змістовими модулями Державних освітніх стандартів. Ці модулі визначають основні напрями і аспекти розгляду предмету,

атакож послідовність розташування навчального матеріалу.

Зміст підручника має відображати певну систему науково-предметних знань, що складають ядро даних з відповідної галузі (розділу) науки або сфери людської діяльності (напряму), необхідних для подальшого опанування професією і використання їх у конкретній професійній діяльності.

Посібник – видання, призначене для допомоги в практичній діяльності чи у оволодінні навчальною дисципліною. Навчальний посібник, зазвичай, є доповненням до підручника. Посібник може охоплювати матеріал не усієї дисципліни, а лише одного або декількох розділів навчальної програми.

Курс лекцій – це тексти лекцій одного або декількох авторів з окремих тем або з дисципліни в цілому. Його також можна розглядати як доповнення до підручника. Як правило, це видання розвиває зміст підручника за рахунок доповнення його новими оригінальними матеріалами. Лекції мають відповідати навчальній програмі певної дисципліни. Тексти лекцій створюють на основі

45

уже прочитаного матеріалу. Автор (автори) розкриває конкретні проблеми, ставить спірні питання, аргументує власну позицію. Оригінальність авторського тексту, манера його викладання не повинні утруднювати сприйняття змісту навчального матеріалу.

Конспекти лекцій видають з нової дисципліни, елективного курсу або як доповнення до підручника. В останньому випадку в лекціях автор ставить нові проблеми, пропонує альтернативні рішення, оригінальні напрямки розвитку галузі науки або галузі діяльності людини.

У навчально-методичних виданнях має бути присутньою характеристика методів опанування дисципліною і виконання різних завдань, в тому числі курсового та дипломного проектування. Аналіз забезпеченості навчально- методичними матеріалами (вказівками, рекомендаціями тощо) має стосуватись усіх видів занять: практичних, семінарських, лабораторних, а також організації самостійної роботи студента.

Практикум – навчальне видання практичних завдань і вправ для сприяння засвоєнню набутих знань, умінь та навичок.

Практичне видання – роз'яснення з певних тем, розділів або питань дисципліни, роду практичної діяльності, методики виконання окремих завдань, конкретних видів робіт та заходів.

Практичний порадник – видання, розраховане на самостійне оволодіння будь-якими виробничо-практичними навичками.

Практичний посібник – виробничо-практичне видання, призначене практичним працівникам для поповнення знань та навичок при виконанні

Дидактичні навчальні книги містять діагностично поставлені навчальні цілі та дидактично опрацьований зміст.

Під діагностичністю розуміється таке формулювання навчальної мети, що передбачає вимір та оцінку визначеної якості або властивості.

Під дидактичним опрацюванням мається на увазі добір адекватного цілям навчального матеріалу та його подача у вигляді, який забезпечує засвоєння з максимальною швидкістю при певних організаційних формах і технічних засобах навчання.

46

ІСЕ 28 Електронні навчальні видання – це нове покоління видань, які базуються

на використанні комп’ютерних технологій навчання, включають мультимедійні та гіпертекстові видання і видання на різнорідних носіях, що зберігаються в електронному вигляді.

Електронний підручник (посібник) на відміну від традиційного має такі особливості:

−інтерактивність процесу навчання на основі використання гіпертекстових технологій;

−багатоваріантність викладання матеріалу на основі результатів вхідної та поточної ідентифікації рівня знань студента;

−мультимедіа для звукового супроводу, відеофрагментів та анімації,

−наявність багаторівневої та різноманітної системи контролю знань. Створення електронного навчального середовища у вищих навчальних

закладах відбувається на основі розробки комплексів дидактичних комп’ютерних засобів з різних навчальних дисциплін.

Наявність навчально-методичних видань (у паперовому та/або електронному вигляді) для кожної дисципліни рекомендується комплексно оцінювати моніторинговими оцінками: “ незадовільно” – 0 ( відсутні навчально- методичні видання з усіх видів робіт з дисципліни), “ задовільно” –1 ( наявні навчально-методичні видання з окремих видів робіт з дисципліни), “ цілком достатньо” – 2 ( наявне повне методичне забезпечення навчальної дисципліни).

Комплекси дидактичних комп’ютерних засобів з навчальних дисциплін використовуються у ВЗО для забезпечення навчального процесу:

−за денною, заочною та екстернатною формами навчання (програмні комплекси навчальних дисциплін модульного об’єктно-орієнтованого динамічного навчального середовища MOODLE);

−за дистанційною формою навчання (дистанційні курси (модулі)

дисциплін).

Наявність комплексу дидактичних комп’ютерних засобів з навчальної

достатньо” – 2 ( наявність комплексу дидактичних засобів з навчальної дисципліни у повному обсязі).

47

Тема 3. Методичні основи викладання навчальних дисциплін

План:

1.Характеристика основних видів навчальних занять та організації контролю.

1.1 Лекція та її види.

1.2 Лабораторне та практичне заняття.

1.3 Інші види занять.

2.Контроль та оцінювання знань.

2.1 Принципи організації контролю. Види та форми контролю.

ІСЕ 29 Організаційна сторона занять у вищому навчальному закладі має свою

специфіку і свої основні види навчальних занять: лекція, лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття, консультація.

Навчальний процес у вищих навчальних закладах здійснюється у таких формах: навчальні заняття, виконання індивідуальних завдань, самостійна робота студентів, практична підготовка, контрольні заходи [5].

Структура заняття – внутрішня будова, послідовність його етапів. Існує мікро- і макроструктура занять. Макроструктура – послідовність етапів будь- якого типу заняття. Мікроструктура – внутрішня будова кожного етапу заняття (методи, прийоми і засоби навчання). Заняття, як процесуальна сукупність дидактичних компонентів, має загальну дидактичну мету, за допомогою якої прогнозується кінцевий результат заняття. Дидактична мета заняття і його структура визначають тип заняття [8].

ІСЕ 30

Лекція (від лат. Іе сtіо - читання) у сучасній дидактиці розглядається як одна з основних і провідних форм викладання у вищій школі. Ця форма являє собою найбільш ємне й оперативне подання науково-професійної інформації. Лекція покликана формувати і розвивати методологічне, науково-професійне мислення студентів і їхню загальну культуру. При цьому лекція має професійно орієнтований характер, що опосередковано впливає на формування ставлення студентів до майбутньої практичної діяльності, виробляє синтетичний спосіб освоєння системи знань з філософсько-гносеологічними можливостями самостійного пізнання професійних явищ. Високий рівень проведення лекцій у вищому навчальному закладі є фактором активізації самостійної творчо- пошукової діяльності студента, формування його світоглядних позицій і прагнення до високого професіоналізму.

Лекція - класична форма навчання - з'явилася ще у давній Греції (Сократ, Платон, Аристотель) та Давньому Римі (Квінтіліан), набула розвитку в епоху Середньовіччя. Тоді лекція була основною формою навчання і являла собою читання церковних першоджерел та їх докладний коментар.

48

Лекція одночасно є засобом безперервного управління діяльністю студентів та формою подання навчальної інформації, її головна мета - формування орієнтовної основи для подальшого засвоєння студентами навчального матеріалу.

Необхідність у проведенні лекцій виникає за таких умов:

-відсутні підручники та навчальні посібники за іншими курсами, які тільки складаються;

-якщо новий матеріал за конкретною темою, що не висвітлений у підручниках або викладений у застарілому трактуванні;

-якщо вихідні положення курсу в посібниках та наукових статтях викладені суперечливо.

У процесі лекції педагог послідовно і системно викладає і пояснює навчальний матеріал.

Лекція як одна з форм організації навчання виконує такі функції:

-інформаційна: лекція є джерелом адаптованої для студентів наукової інформації;

-стимулююча: матеріал, викладений у лекції, збуджує інтерес студентів до подальшого вивчення теми;

-орієнтувальна: лекція орієнтує в науковій літературі показом генезису теорій, ідей;

-пояснююча: насамперед це стосується основних наукових понять, які необхідно засвоїти студентам, через формування цих понять у свідомості студентів;

-переконлива: виконується передусім через доказові твердження лектора; слушність положень, що висуваються на лекції, забезпечується реальними фактами та логікою викладу матеріалу;

-виховна та розвиваючі: лектор, ознайомлюючи студентів із навчальним матеріалом, дає оцінку науковим явищам, спонукає аудиторію до роздумів, що сприяє розвитку творчого і логічного мислення;

-підсумкова: лекція, крім повідомлення необхідної наукової

інформації, повинна захопити студентів ідеями; викликати бажання поглибити свої наукові знання, почати власну дослідну роботу.

Незамінна лекція і в функції систематизації та структурування усього масиву знань з певної дисципліни.

Викладач, готуючись до лекції, подаючи лекційний матеріал в аудиторії,

матеріалу, що подається, і матеріалу, пов'язаного з набутими нею знаннями; момент спонукання та стимулювання розумової діяльності студентів.

Головними дидактичними вимогами до лекції є:

– високий науково-теоретичний рівень;

49

–забезпечення ефективного сприйняття студентами навчального матеріалу на основі врахування психолого-дидактичних закономірностей пізнавальної діяльності студентів;

–формування високого рівня самостійності й ініціативності студентів шляхом організації їх активної розумової діяльності у процесі навчання;

–високий виховний вплив на студентів [.., ст.149].

Лекція, як правило, має складатися з трьох структурних складових – це вступна частина, основна та заключна частина.

-вступна частина - ознайомлення з темою і планом лекції, формування мети та завдань лекції, стисла характеристика проблеми, ознайомлення з переліком рекомендованої літератури;

-основна частина - розкриття теми лекції (докази, факти, аналіз понять, висвітлення подій) відповідно до заявленого плану й авторського бачення проблеми;

-заключна частина - висновки й узагальнення, що підбивають підсумки лекції, надання вказівок студентам на виконання самостійної роботи з доопрацювання, розширення і поглиблення матеріалу лекції, на

підготовку до практичних і семінарських занять за матеріалами лекції. Проте пропонована структура може варіаційно змінюватися залежно від

видів лекцій.

На сучасному етапі розвитку дидактики вищої школи виділяють декілька видів лекцій.

-вступні: викладач знайомить студентів з метою та завданнями навчальної дисципліни, її місцем у системі підготовки фахівця і взаємозв’язком з іншими дисциплінами навчального плану.

-установчі: подається поняття про сутність предмету, характеризуються методи самостійної роботи, види практичних занять, засоби самостійної роботи над матеріалом, докладно характеризується навчальна література;

-поточні: системно і послідовно висвітлюється зміст навчального курсу;

-заключно-узагальнюючі: подаються узагальнені висновки щодо змісту викладеного матеріалу; демонструють студентам результат систематизації їхніх знань, досягнень, проблем;

-підсумкові: націлені на узагальнення матеріалу, що вивчався, виокремлення основних питань курсу, зосередженні увага на практичному значенні набутих знань у подальшому навчанні та майбутній професійній діяльності;

-оглядові: віддзеркалюють основний зміст усіх теоретичних положень, що складають науково-понятійну основу цього розділу (дисципліни);

-методологічні: розкривають характер, структур і методи наукового пізнання: факти - гіпотеза — модель-висновки - експеримент - практичне застосування;

-інструктивні; ознайомлюють студентів із технологією їхньої майбутньої діяльності, з особливостями виконання окремих дій і способів роботи;

-загальнопредметні: будуються на розкритті зв'язків фундаментальних освітніх об'єктів із різними дисциплінами;

50