Soc_kafedr_posibnyk

Додатки

Форми контролю самостійної роботи різноманітні:

співбесіда, опитування (усне й письмове), перегляд конспекту (лекції й семінару), колоквіум, залік.

Мета обов’язкових контрольних співбесід – визначення рівня знань студентами теоретичного й фактичного матеріалу згідно з програмами навчальних дисциплін, спецкурсів, спецсемінарів. Контрольні співбесіди можуть проводитися в навчальний (занесений до розкладу) й позанавчальний час (у години, відведені для консультацій і відпрацювань).

Контрольні співбесіди організовують і проводять, звичайно, з тими студентами, знання яких через певні причини не були оцінені на семінарах і спецсемінарах, в усних виступах чи письмових роботах, рефератах.

За темами, що винесені на самостійне вивчення студентами, повинні проводитися або індивідуальні контрольні співбесіди, або колоквіуми.

Колоквіуми як одна з ефективних форм контролю за рівнем і ступенем підготовки студентів можуть проводитися в усній і письмовій формі.

Кафедра визначає теми, кількість годин, час і форму проведення колоквіуму.

На семінарських заняттях їх проводять в усній формі. За два тижні до колоквіуму студентів знайомлять із переліком проблем, що виносяться на колоквіум, і рекомендованою літературою. Потім у години, що відведені для семінарського заняття, проводять колоквіум. Мета колоквіуму – виявити глибину знань, самостійно отриманих студентами за заданою темою. У процесі проведення колоквіуму (співбесіди) можна продуктивно розв’язувати задачі, поставлені в ході співбесіди зі студентами за кожною темою. Тому можна проводити колоквіум за кількома темами (чи розділами) курсу. Не виключається проведення контролю знань студентів із винесених на самостійне опрацювання тем у вигляді тестів.

Наведені форми й методи активізації самостійної роботи студента не вичерпують усього їх багатства й

271

Соціологія

сприяють творчому пошуку нових. Однак їх застосування дозволяє розв’язувати головну задачу: стимулювати розвиток самодіяльності студентів в опануванні загальнолюдських цінностей, формуванні нового мислення, підвищувати суспільну й громадську культуру, виробляти вміння використовувати набуті знання в повсякденній діяльності, самостійно оцінювати суспільні явища й події.

Студентам пропонується самостійно опанувати концептуальні ідеї класиків соціології, зокрема Ф.Тьонісса, Г. Зіммеля, М. Вебера, П. Сорокіна, соціологічні вчення М. Драгоманова, М. Грушевського, а також твори сучасних науковців. Можна використовувати такі завдання для самостійної роботи студентів.

Завдання № 1. (4 год.) Підготувати тему „Соціологічне вчення Г. Зіммеля та Ф. Тьонніса” за таким орієнтовним планом:

1.Внесок Г. Зіммеля в соціологічну спадщину. Його вчення про основні форми соціального життя.

2.Вчення Ф. Тьонніса. Поняття общини (спільноти) і суспільства, їх відмінність.

Література

1.Соціологія: Підручник / за заг. редакцією проф. В.Андрущенка, проф. М. Горлача. – Харків, Київ, 1998.

2.Волков Ю.Г. Социология: история и современность. – Ростов н/Д., 2007.

3.Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології (від античності до початку ХХ ст.). – К., 1993.

4.Современная западная социология. Словарь. – М., 2000.

5.Соціологія: Терміни, поняття, персоналії. Навч. словник-довідник / За ред. В.М.Пічі. – Львів, 2002.

6.Громов А.И., Мацкевич А.Ю. Западная теоретическая соціологія. Формальная соціологія Г.Зиммеля [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://society.polbu.ru/gromov_sociology.

272

Додатки

Завдання № 2. (6 год.) Підготувати тему „Інтегральна соціологія П.Сорокіна” за таким орієнтовним планом:

1.Розуміння предмета соціології. П’ять принципів побудови та викладу соціологічного матеріалу. Теоретична і практична соціологія. Соціальна взаємодія як „соціальна клітина”. Колективна єдність, її типи.

2.Стратифікація. Соціальний простір. Соціальні інститути. Соціальна мобільність.

3.Соціальна та культурна динаміка. Типи культури. Періодизація історії. Криза сучасної культури та суспільства.

Література

1.Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології (від античності до початку ХХ ст.). – К., 1993.

2.Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: курс лекций. – М., 2003.

3.Современная западная социология. Словарь. – М., 2000.

4.Волков Ю.Г. Социология: история и современность. – Ростов н/Д., 2007.

5.Соціологія: Терміни, поняття, персоналії. Навч. словник-довідник / За ред. В.М.Пічі. – Львів, 2002.

6.Сорокин П. А. Социологические теории современности. – М., 1992.

7.Сорокин П.А. Социальная и культурная динамика. – М., 1994.

8.Бондаренко В.М. Питирим Сорокин и социокультурные тенденции нашого времени. К 110-й годовщине со дня рождения // Социологические исследования. – 1999. – № 7. – С. 138–141.

9.Джонстон Б. Питирим Сорокин и социокультурные тенденции нашего времени // Социологические исследования. – 1999. – № 6. – С. 13–24.

273

Соціологія

Завдання № 3. (2 год.) Підготувати тему „Розуміюча соціологія” М. Вебера” за таким орієнтовним планом:

1.Економіка і релігія: культурне значення капіталізму.

2.Соціологія влади М.Вебера.

3.Лібералізм і свобода особистості. Соціальна дія, суб’єктивний смисл та ідеальні типи. „Свобода від оціночних суджень” та „ставлення до цінності”.

Література

1.Соціологія: Підручник / За заг. редакцією проф. Андрущенка, проф. М. Горлача. – Харків, Київ, 1998.

2.Волков Ю.Г. Социология: история и современность. – Ростов н/Д., 2007.

3.Современная западная социология. Словарь. – М., 2000.

4.Соціологія: Терміни, поняття, персоналії. Навч. словник-довідник / За ред. В.М.Пічі. – Львів, 2002.

5.Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма. –

М., 2003.

6.Вебер М. Избранные произведения. – М., 1990.

Завдання № 4. (2 год.) Підготувати тему „Соціологічні ідеї М. Драгоманова та М.Грушевського” за таким орієнтовним планом:

1.Суспільно-політична концепція М. Драгоманова. Визначення тенденції соціокультурного розвитку української нації.

2.Історіософська концепція М. Грушевського. Ідея „національної самооборони”. Відстоювання українознавства на російській і галицькій землі.

274

Додатки

Література

1.Піча В.М., Черниш Н.И., Кондратик Л.Й. З історії української соціологічної думки. – Львів, 1996.

2.Етнонаціональний розвиток України: терміни, визначення, персоналії. – К.,1993.

3.Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології. – К., 1993.

4.Бурлачук В.Ф., Молчанов М.О., Степаненко В.П. Біля витоків соціологічної думки в Україні. – К., 1995.

5.Соціологічна думка України. Навч. посібник / М.В. Захарченко, В.Ф. Бурлачук, М.О. Молчанов та ін. – К., 1996.

6.Ульяновський В. Проекти соціологічного інституту Михайла Грушевського // Філософська і соціологічна думка. – 1992. – № 7.

7.Шостак І.В. Внесок Михайла Грушевського у становлення української соціологічної науки // Наукові записки. Історичні науки.– Острог, 2007. – Вип. 8. – С. 200–220.

8.Драгоманов М. Вибране. – К., 1991.

9.Танчер В. Українська соціологія – нелегкий шлях до теорії // Філософська і соціологічна думка. – 1993. – № 11, 12.

Завдання № 5. (3 год.) Підготувати тему „Соціологія молоді” за таким орієнтовним планом:

1.Місце соціології молоді у системі соціологічного знання та в державній молодіжній політиці.

2.Соціальні характеристики молоді, її особливості та специфічні риси. Соціальні проблеми молоді.

3.Найважливіші напрями дослідження проблем молоді.

275

Соціологія

Література

1.Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання. – К., 2000.

2.Бебик В.Н., Головатий М.Ф., Рехкало В.А. Політична культура сучасної молоді. – К., 1996.

3.Черниш Н.Й. Соціологія молоді: конспект лекції. – К., 2000.

4.Головенько В.А. Молоде покоління України в алгоритмі суспільних процесів // Український соціум. – 2006. – № 2. – С. 20–34.

5.Шевчук М.В., Савчук П.О. Проблеми молоді в сучасному суспільстві // Актуальні питання культурології. – 2006. – С. 52–54.

6.Мкртчян Г.М. Стратификация молодежи в сферах образования, занятости и потребления // Социологические исследования. – 2005. – № 2. – С. 104–113.

7.Сокурянська Л.Г. Студентство на шляху до іншого суспільства: ціннісний дискурс переходу // Український соціум. – 2004. – 1 (3). – С. 48–56.

8.Яковенко М. Формування інноваційної активності студентства (прикладний аспект) // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. – № 1. – С. 153–165.

9.Чигрин Сільська молодь як об’єкт соціологічного аналізу // Український соціум. – 2005. – № 4. – С. 52–60.

276

Соціологія

Додаток 3.

Класики соціології

ПОЗИТИВІСТСЬКА ШКОЛА СОЦІОЛОГІЇ Позитивізм – філософія позитивного знання, що

відкидає теоретичні спекуляції й умогляди, як засоби одержання знання. Суть цього напряму можна коротко охарактеризувати так: джерелом знань є досвід і тільки досвід; методом науки є індукція і тільки індукція; предметом дослідження можуть бути факти і тільки факти. Ніяких абсолютів, ніякої метафізики, бо вони є нічим іншим, як джерелом помилок і нерозуміння. Пізнання, якщо воно не є науковим, не має жодної цінності. До філософії можна дійти тільки через науку. На науці повинна базуватися економіка, науковою повинна бути політика, на здобутки науки повинно опиратися мистецтво. Наука стверджує природні закони, яким підпорядковується все, не виключаючи й людини та її діяльності, її моралі, економічного життя, релігії, мистецтва і права.

Основні представники: А.Сен-Сімон, О.Конт, Е.Дюркгайм.

«Простий здоровий глузд керує краще, ніж хибні наукові побудови» К.А. де Сен-Сімон

Клод Анрі де Рувуа Сен-Сімон

(1760-1825) – французький соціалістутопіст, народився в старовинній аристократичній родині. Розчарувавшись

в оточуючому середовищі, Сен-Сімон стає рішучим ворогом паразитичних станів. Отримав домашню освіту під керівництвом чудових викладачів. У 17 років вступив на

277

Соціологія

військову службу, але вона була йому нудною, і він займався самоосвітою. У 1779 р. Сен-Сімон відправився до Америки, щоб взяти активну участь у військових діях проти Англії (в боротьбі за незалежність). Але під час перебування

вАмериці набагато більше його цікавила політична наука, ніж військова тактика.

У1789 р. Сен-Сімон повертається до Франції, де починається революція. Активно брав участь в подіях, що розгорталися. Сен-Сімон відмовився від графського титулу, взяв прізвище Боном («простак»). Але незабаром відсторонився від революції, а пізніше заперечував свою участь в ній.

У1797 р. Сен-Сімон береться за науку. Відвідує лекції

вполітехнічній школі, спілкується з викладачами, займається самоосвітою. Пізніше селиться біля Медичної школи, з тією ж метою (1801 р.).В той же час Сені-Сімон витрачає гроші на допомогу вченим, організацію курсів, друк наукових праць. Нарешті він публікує першу свою працю «Листи женевського мешканця до сучасників». Цей оригінальний твір являє собою утопічний план перебудови суспільства, викладений в туманній формі.

У1805 р. Сен-Сімон зустрів свого колишнього слугу Діара, який прихистив Сен-Сімона і створив йому всі умови для роботи. На його кошти Сен-Сімон випустив свою другу роботу – «Введення до наукових праць XIX століття» (1808 р.). Скоро Діар помер, і його підопічний знову залишився майже без засобів до існування.

Сен-Сімон цікавий, перш за все, як учитель Огюста Конта, визнаного основоположником соціології. Йому Конт зобов'язаний основоположними ідеями: починаючи від задуму позитивізму як філософії і закінчуючи концепцією «справжньої науки про суспільство».

Визначальним у розвитку мислителя було його суто духовне ставлення до науки. Він вірив, що наука здатна забезпечити людям щастя, «поліпшити долю людства». У своїй

278

Додатки

роботі «Листи женевського мешканця до сучасників» – одне з перших програмних виступів автора, він подає своє релігійне шанування ньютоніанської науки як нову релігію. Вірив в закон всесвітнього тяжіння. Стверджував, що знаючи «план Всесвіту» можна передбачити всі наступні зміни в ньому.«Нарис науки про людину» (1813 р.): «коли наука про людину буде вивчатися методом, прийнятим в інших науках, вона стане наукою позитивною».

Науку про людину Сен-Сімон розглядає як частину фізіології (у Конта – біології). Він з'єднав 2 ідеї, які визначили своєрідність його версії позитивізму: це орієнтація на природознавство, як на єдино можливу модель всякого наукового знання, і непохитна віра в прогрес.

Орієнтація на природничу модель знайшла застосування у Сен-Сімона, перш за все, в розумінні розуму, розумності як такої. Під нею він розуміє здатність людини артикулювати і поєднувати ідеї (поняття), що виробляються на основі його первинних відчуттів за допомогою знаків, тобто насамперед усного мовлення. Розум у своєму розвитку проходить 2 цикли. 1-й – здійснюваний на основі релігії з одного боку; прогресу, що протікає на ґрунті науки – з іншого. Кожен з цих циклів розпадається на 3 фази поступального розвитку:1) стадія ідолопоклонства (у Конта – фетишизм); 2) стадія політеїзму; 3) стадія теїзму (монотеїзму у Конта). Кожен цикл закінчується кризою (наприклад, перехід від політеїзму до монотеїзму в Римі чи Європа після революції у Франції).

Людський розум ніколи не переставав прогресивно розвиватися. І він досяг такої точки, коли неодмінно повинна була виникнути позитивістська філософія. А теорія Ньютона має стати поштовхом до всесвітньої революції, в результаті якої повинен з'явитися новий «соціальний світ».

Розробляючи свою теорію прогресу, Сен-Сімон спирався на «Ескіз історичної картини прогресу людського розуму» Кондорс’є. Він запозичив звідти головну ідею, що прогрес рухається кроками, і окремі народи і нації представлялися як

279

Соціологія

«перекладні коні». Коли народ, поставлений на чолі людства, приходив в стан застою, зародки прогресу, пригнічені в ньому, миттєво переміщалися в інше місце. Як наслідок, щоб дати зрозуміти, що криза не є «відкатним рухом» і суперечить ідеї прогресу, Сен-Сімон став розглядати його як окремий цикл. Він вірив, що людство скоро буде жити краще, вийшовши з найглибшої кризи.

Кризу свого суспільства Сен-Сімон і Конт розцінили як викликану соціальними протиріччями між «промисловим характером» суспільства і «військовим характером» політико-адміністративних установ, успадкованих від колишнього суспільства. Суть цієї кризи полягає в переході від феодальної і теологічної системи до промислової та наукової. Для існування цієї зміни «потрібна спеціальна діяльність протягом кількох століть особливих класів ...». Вчений виділяє 3 стадії історичної еволюції:1) феодалізм і теологія; 2) логісти та метафізики; 3) промисловість і досвідчені науки. Звідси й виходить закон трьох стадій, відкриття якого Конт зарахував собі самому. Резюмувати ж ці висновки і перетворити їх у щось на зразок закону, СенСімону завадила його релігійність.

Основні праці: «Про реорганізацію європейського суспільства» (1814), «Індустрія» (1817), «Організатор» (1819-1820), тритомна робота «Індустріальна система» (1821-1822), «Катехізис промисловців» (1823-1824) і «Нове християнство» (1825).

280