112. В чому полягають історичні передумови появи жіночого питання?Чи продовжує патріархат існувати в сучасному епоху?

Жіночі рухи виникли не з нічого, їх поява була зумовлена багатьма причинами, в тому числі і розвитком самого суспільства. На різних історичних етапах жіночі рухи набували різноманітних форм, аж до феміністського сепаратизму. У більшості цивілізованих країн рівність чоловіків і жінок закріплено в правових актах, що є незаперечним досягненням жіночих рухів, але часто держава, визнаючи рівність можливостей, надає ці можливості тільки чоловікам, що неприпустимо і є однією з форм дискримінації жінок. Однак, незважаючи на безліч досягнень, жіночі рухи на всіх етапах свого розвитку відчували безліч труднощів.

В ході історії постійно відбувалося ускладнення суспільних структур, яке спричиняло зниження авторитету жінки в родині, скорочення її майнових прав, установлення подвійного стандарту норм поводження й моралі, й разом з тим посилення неформального впливу жінок через більше широку мережу соціальних зв'язків за межами родини й домогосподарства. Такі соціальні інститути, як церква, підтримували й, більше того, насаджували залежне положення жінки, вторинність її соціальних ролей, тим самим вибудовуючи гендерну систему влади й підпорядкування.

Переломним століттям вважається XVII, коли порушуються звичні підвалини суспільства, відбувається активне звільнення від догм церкви. Почався активний процес руйнування традиційного середньовічного світогляду, що відбилося й у питаннях статі. Однак, позитивні зміни стосувалися в основному чоловіків. Якщо в середовищі дворянства грамотність стала помітно поширюватися, то надзвичайно слабко вона проникала в середовище жіночого населення, навіть у родинах знаті й великого купецтва жінки, як правило, були неписьменні.

Багато теоретиків стверджують, що з поширенням ідей освіти в суспільстві, внутрішньосімейні відносини почали мінятися в кращу сторону, що особливо торкнулося відносин між матерями й дочками. Жінки, не маючи можливості змінити свою долю, намагалися це зробити для своїх дочок, виховуючи в них самостійність, підтримуючи інтерес до освіти, орієнтуючи їх на самостійну діяльність.

Вимоги рівноправності були вперше висунуті жінками в період становлення буржуазного ладу. Вже під час Війни за незалежність в Північній Америці 1775-83рр. було висунуто вимогу (яку підтримали громадські діячки Мерсі Уоррен, Абігайль Адамс та ін) про надання жінкам рівних з чоловіками виборчих прав.

Початок організованого Жіночого руху відноситься до часів Великої французької революції. У роки революції жінки брали активну участь у великих народних повстаннях. У ті роки у Франції почав друкуватися перший журнал, присвячений боротьбі жінок за рівність, виникли перші жіночі організації - жіночі революційні клуби, які брали участь у партійно-політичній боротьбі. Декларація прав жінки і громадянки, представлена в 1791р. Національним зборам (підготовлена Олімпією де Гуж за зразком Декларації прав людини і громадянина), була спрямована проти «панування чоловіків над жінками» і вимагала від чоловіків визнання повного соціального і політичного рівноправ'я жінки в ім'я забезпечення «загальних людських прав». Однак, більшість вождів французької революції відкинуло ідею жіночої рівноправності, і наприкінці 1793р. всі жіночі клуби були закриті.

В Англії вимога громадянської рівноправності жінок була висунута Мері Уолстонкрафт у книзі «Захист прав жінки» (1792р.), в якій вже були намічені засади феміністського руху. У I половині XIXст. учасниці Жіночого руху вимагають доступу жінок до освіти; до середини XIX ст. ця вимога все частіше доповнюється вимогою «права на працю» для жінок імущих класів.

У 30-40-х рр. у Франції набуває поширення література, яка пропагує звільнення від сімейного рабства жінки і вимагає її емансипації (наприклад, романи Ж. Санд). У США і Великобританії зароджується рух за виборчі права жінок. Жінки починають приймати все більш активну участь у громадському житті: наприклад, у США - в боротьбі за звільнення негрів (у 30-х рр. тут діяло близько 100 жіночих товариств боротьби з рабством), у Великобританії - у чартистському русі і в боротьбі за скасування хлібних законів.

Революції 1848-49рр. в Європі дали новий поштовх для розвитку Жіночого руху, у тому числі руху за політичне й громадянське рівноправ'я. У 1848р. у Франції виник ряд жіночих клубів, які боролися за політичну рівноправність жінок, зародилися перші самостійні організації робітниць, у Німеччині та Австрії з'явилося безліч жіночих спілок, які виступали за політичні права жінок. У США в липні 1848р. відбувся перший в історії з'їзд щодо захисту прав жінок; згодом такі з'їзди стали скликатися майже щорічно. У II половині XIX ст. в країнах Європи і в США виникають жіночі організації (наприклад, Загальний німецький жіночий союз, в 1865р.), що ставлять за мету розвиток жіночої освіти та звільнення жіночої праці від будь-яких обмежень. У 60-х рр. у Великобританії розгорнулася боротьба щодо виборчої реформи, посилився рух за надання виборчих прав жінкам. Після відхилення пропозиції про надання жінкам рівного з чоловіками виборчого права, внесеного Дж. С. Міллем до парламенту в 1867р., в ряді міст були створені товариства боротьби за жіноче виборче право, які об'єдналися пізніше в Національну асоціацію. У США в 1869р. було створено 2 організації такого характеру, які об'єдналися в 1890р. в Національну американську асоціацію за жіноче виборче право; у Франції в 1882р. утворилася Французька ліга прав жінок.

У 1888р. з ініціативи американських феміністок виникла перша міжнародна жіноча організація - Міжнародна рада жінок.

У 1904р. був заснований Міжнародний альянс за виборчі права жінок (з 1946р. - Міжнародний альянс жінок - прихильниць рівних прав та обов'язків).

У II половині XIX ст. почав формуватися пролетарський напрямок Жіночого руху, що ставив своїм завданням підвищення класової самосвідомості жінок-робітниць, залучення їх в суспільно-політичне життя, в революційний рух робітничого класу. Виконанню цього завдання служили засновані на ідеях К. Маркса рішення I Інтернаціоналу про охорону праці робітниць. У ті роки робітниці не тільки самовіддано брали участь у революційному русі поряд з чоловіками (особливо - в Паризькій Комуні 1871р.), а й проводили самостійні виступи, створювали свої власні організації. Робилися спроби створити окремі жіночі профспілки (у Великобританії, Німеччині, Франції). Ці спроби, проте, не виправдали себе: створення особливих жіночих профспілок аж ніяк не сприяло ефективності боротьби робітників проти капіталістів; тому революційні робітники були проти їх створення. У ці роки ряд жіночих робітничих організацій Великої Британії та Франції приєднався до I Інтернаціоналу.

В кінці XIX– на початку XX ст. продовжується створення передумов для значного розширення і зміцнення пролетарського Жіночого руху. Окремі аспекти Жіночого руху і жіночого питання розглядалися на конгресах II Інтернаціоналу. У 1893р. Цюріхський конгрес вказав, що обов'язок робітників усіх країн енергійно виступати за законодавчий захист жіночої праці. У 1896р. відбулася нарада делегаток Лондонського конгресу II Інтернаціоналу, які висловилися за спільні організації пролетарів обох статей, вказавши одночасно на необхідність повного розмежування робочого Жіночого руху з фемінізмом.

Важливими етапами в розвитку робочого Жіночого руху були I (1907р., Штутгарт) і II (1910р., Копенгаген) Міжнародні конференції жінок-соціалісток. Перша з них прийняла резолюцію про боротьбу за загальне і рівне виборче право для обох статей, а слідом її прийняв Штутгартський конгрес II Інтернаціоналу. На I конференції було вирішено утворити Міжнародний жіночий секретаріат на чолі з К. Цеткін. II конференція, на якій були присутні делегатки 17 країн світу, увійшла в історію своїм рішенням про проведення щорічного Міжнародного жіночого дня.

Після Другої світової війни в переважній більшості країн жінки отримали виборчі та інші політичні права. Одним із найважливіших завдань Жіночого руху стає боротьба за фактичну реалізацію прав жінок, визнаних в законодавчому порядку. Все більшу увагу жіночі організації приділяють питанням, породжуваними трудовою діяльністю жінок.

З утворенням після Другої світової війни Організації Об'єднаних Націй, Міжнародні жіночі організації беруть участь у її діяльності. Прийняття Генеральною Асамблеєю ООН у 1967р. Декларації про ліквідацію дискримінації жінок було результатом великої попередньої роботи, проведеної Міжнародною радою жінок, Міжнародною федерацією жінок юридичних професій, Міжнародним альянсом жінок - прихильниць рівних прав і обов'язків та іншими жіночими організаціями. Деяким міжнародним жіночим організаціям ООН та її спеціалізованим установам надано консультативний статус різних категорій. Консультативний статус 1-ї категорії присвоєно МДФЖ і Міжнародній раді жінок.