Ііі. Принципи наукового пізнання

Процес пізнання передбачає необхідність визначення сутності та функціонального призначення певних категорій, що складають предмет дослідження. Наукове пізнання завжди має системний характер, здійснюється системно та характеризується певною єдністю.

Єдність пізнання забезпечується системою принципів, характеризуються як певні ідеї та вимоги, що мають науковий характер. Серед основних принципів пізнання називають наступні:

1. принцип всесторонності пізнання – забезпечує дослідження держави і права не як окремо взятих категорій, а у зв’язку та взаємодії з іншими явищами. Цей принцип забезпечує також різноаспектність дослідження держави і права, що забезпечує визначення їх сутності та соціального призначення.

2. принцип історизму – забезпечує можливість дослідження державно-правових категорій з урахування існуючого досвіду їх розвитку та з визначенням шляхів і напрямків їх вдосконалення в майбутньому. Саме це забезпечує визначення критеріїв ефективності функціонування держави і права та можливості їх підвищення.

3. принцип комплексності – забезпечує вивчення держави і права не лише як суто юридичних категорій, а і з точки зору таких суспільних наук як політологія, політекономія, філософія, соціологія.

4. принцип професіоналізму – забезпечує реальність умов щодо необхідності спеціальних знань стосовно державно-правових категорій, що визначаються як основні елементи юридичної надбудови суспільства.

5. принцип гласності – забезпечує доступність результатів дослідження як для суб’єктів, що займаються науковою діяльністю професійно, так і для населення. Цей принцип забезпечує науковість юридичної практики та необхідність підтвердження достовірності наукових висновків на практиці.

6. принцип відповідальності – забезпечує відповідність наукових досліджень суспільним інтересам та можливість притягнення до відповідальності суб’єкта, що своїми науковими висновками створює загрозу для людства.

7. принцип системності – забезпечує врахування в процес наукових досліджень вже існуючих наукових висновків та теорій, що підтверджуються чи спростовуються.

Отже, наявність різноманітних принципів пізнання забезпечує його науковість та створює необхідні умови для підвищення ефективності пізнавальної діяльності.

NB: Є 2 види позицій, з яких підходять до наукового дослідження: 1) монізм (коли об’єкт досліджується з однієї сторони, в одному аспекті), 2) плюралізм (забезпечується багатосторонність, багатоаспектність поглядів на даний об’єкт дослідження).

IV. Класифікація методів дослідження держави і права

Сучасна юридична література характеризується різноманітністю поглядів на класифікацію методів, що застосовуються в процесі вивчення держави і права. Найбільш поширеними є наступні підходи до класифікації:

1. Марченко М.М. //Общая теория государства и права. Академический курс. Т.1. – М., 1998. – с.26-29/ розрізняє 4 групи методів:

а) загальний (діалектико-матеріалістичний) – метод, що поширюється на всі науки без виключення та характеризує всі етапи наукових досліджень;

б) загально-наукові методи, що поширюються на всі юридичні науки та забезпечують їх єдність (основними серед них є метод порівняння, абстрагування, синтез та системно-структурний метод);

в) спеціальні – методи, що розробляються окремою наукою та визначають її особливості (серед них – математичний, статистичний, кібернетичний, конкретно-соціологічний);

г) приватні – методи, що використовуються лише галузевими юридичними науками (формально-логічний, метод тлумачення).

2. Черданцев О.Ф. //Общая теория государства и права. – М., 2000. – с.30-36/ класифікує методи лише за одним критерієм, визначаючи їх як загально-наукові та поділяє їх на:

а) загальні – методи, що використовується всіма науками;

б) приватно-наукові – методи, що використовуються однією наукою;

в) спеціальні – методи, що використовуються групами наук.

3. Байтін М.І. //ТГиП. //Под ред. Матузова, Малько – М., 1977. – с.25-30/ розподіляє методи на дві групи:

а) загальні – методи, що поширюються на юриспруденцію (історичний, логічний, порівняльний);

б) приватні – методи, що характеризують окрему юридичну науку (системно-структурний, функціональний, статистичний, моделювання, абстрагування).

У вітчизняній літературі склалися два підходи до характеристики методології:

1. класифікація запропонована Копєйчиковим //ТДіП. – К.,2001./ визначає можливість існування трьох груп методів:

а) загальні,

б) спеціальні,

в) приватні.

2. Козюбра М.І. //методологія юридичної науки. – К., 1985./ розрізняє 4 рівні методів:

а) філософський рівень, що характеризує всі суспільні науки та визначає світоглядові позиції науковця;

б) загально-науковий рівень, що характеризує юридичну науку як різновид суспільної;

в) спеціально-науковий, що характеризує групу юридичних наук;

г) конкретно-науковий – характеризує окрему юридичну науку.

Різноманітність підходів до класифікації методів дослідження зумовлюється ступенем поширеності методів на різноманітні науки, а також можливістю визнання філософії фундаментальною суспільною наукою, що характеризує особливості розуміння оточуючого світу суб’єктів наукової діяльності.

NB: На сучасному етапі розвитку науки виникли ще такі нові методи:

• Метод філософської антропології (Петрова) – метод пізнання природи людини. Поряд з позитивним правом (законодавчо встановлене) існує природне право (право породжене самою природою людини). Природне право є первинним по відношенню до позитивного, тому дослідження державно-правових явищ дає можливість визначення першоджерела права – людська особистість, або навпаки витоки відхилення від соціальних норм (правопорушення).

• Метод філософського раціоналізму.

• Метод феноменології.