Геоботанічне районування

У геоботанічному відношенні територія Хмельницької області розташована у смузі переходу від Європейської широколистянолісової області до Східноєвропейської лісостепової області, що зумовило характер рослинного світу. В основу геоботанічного районування покладено «Геоботанічне районування Української РСР» (К., Наукова думка, 1977) з незначними змінами в назвах і нумерації районів (рис. 16).

І. У Європейській широколистянолісовій області виділяють такі геоботанічні райони: 1) Ганнопільський (Гощанський) з дубово-грабовими і дубово-сосновими лісами, сильно розладнаними і заміненими значною мірою орними угіддями; 2) Славутський (Шепетівсько-Баранівський) з поширенням дубово-соснових орлякових і соснових чорнице-зелемохових лісів, заплавних лук і боліт.

ІІ. Східноєвропейську лісостепову область поділяють на такі геоботанічні райони: 3) Білогірський (Вишневецький) з грабово-дубовими та дубовими лісами, що замінені на значних площах орними землями; 4) Волочисько-Антонівський район з поширенням в доагрикультурні часи лучних степів, остепнених лук і боліт по долинах річок; 5) Старокостянтинівський (Уланівський) район, в якому колись переважали остепнені лу­ки та лучні степи, повністю перетворені тепер на родючі орні землі з глибокими чорноземами; 6) Летичівський (Літинський) район з поши­ренням дубових, дубово-грабових і дубово-соснових лісів, а також трав'яних боліт і болотистих лук; 7) Товтровий, в якому поширені дубово-грабові ліси з середземноморськими елементами (дерен справжній, калина цілолиста, перлівка ряба тощо та рештками букових лісів; 8) Городоцько-Дунаєвецький район грабово-дубових і дубових лісів більша частина яких замінена орними землями; 9) Жванчицький (частина Бучацько-Борщівського геоботанічного району), в якому поширені дубово-грабові та дубові ліси, що займають зараз не більше 10 % загальної площі, для яких характерні субсередземноморські та степоелементи (особливо на «стінах») – мигдаль низький, ефедра двоколоса, бородач звичайний тощо; 10) Новоушицький (Муровано-Куриловецький) геоботанічний район, природна рослинність якого представлена дубово-грабовими, грабовими та дубовими лісами з поширенням дуба скельного. У цьому районі трапляється такий реліктовий елемент як берека, а також дерен справжній, осока парвська, горобейник пурпурово-голубий та ін.; 11) Віньковецький займає західну частину Жмеринсько-Віньковецького геоботанічного району, для якого характерні дубово-грабові та грабові ліси. У складі цих лісів трапляються поодинокі екземпляри береки.

Геоботанічне районування показує, що на північ від Шепетівки і Полонного поширені широколистяно-соснові ліси, які характерні для українського Полісся; Північне і Центральне Поділля лежить переважно в зоні лучних степів і остепнених лук, а південне, Придністровське Поділля зайняте лісостеповою рослинністю.

Рослинні ресурси

Загальна площа лісів і лісозахисних насаджень області становить 270,2тис.га. 3 них площа, вкрита лісом, займає 237тис. Ліси державного лісового фонду (ДЛФ) відповідно становлять 180,1 та 159,2тис.га, а ліси колгоспів – 80,1 та 68,1тис га. Решта припадає на інші відомства, включаючи і радгоспні ліси.

Загальні запаси деревини лісових насаджень області 27млн.м³, лісів ДЛФ – 21,4млн.м³, колгоспних – 5млн.м³. Таким чином у ДЛФ і колгоспних лісах, які займають близько 96% вкритої лісом площі області, зосереджено 97,5% усіх запасів деревини.

Молодняки займають 53% площі і 30% загальної маси деревини, середньовікові насадження – відповідно 27 та 37%, достигаючі – 11 і 19%, а спілі і перестойні насадження – всього 9% площі та 14% запасів деревини.

Враховуючи те, що колгоспні ліси займають близько 31% лісової площі області, першочерговим завданням, яке постає перед лісовим господарством, є підвищення продуктивності до рівня ДЛФ, що дає змогу значно збільшити запаси деревини.

За походженням лісові насадження області поділяють на природні які займають 47% вкритої лісом площі, та штучні – 53%. Створення лісових культур на зрубах і залісення не придатних для господарства земель веде до подальшого зростання лісів штучного походження та зменшення питомої ваги природних лісостанів.

Лісистість області досить низька і становить усього 13,1%. Вкриті лісом площі щорічно зростають як за рахунок відновлення лісу на зрубах, так і за рахунок залісення еродованих земель. Це сприяє більш раціональному використанню земельного фонду і збільшенню лісистості області (особливо її південних районів).

З метою раціонального використання лісових ресурсів ліси області розділені на дві господарські групи. Ліси першої групи займають близько 31% загальної площі лісів області, а ліси другої – понад 69%. У ДЛФ це співвідношення відповідно становить 15 і 85%, а в колгоспних лісах –60 та 40%.

Ліси першої групи виконують насамперед захисну, санітарно-оздоровчу та естетичну функції. До цієї групи входять ліси зеленої зони міст Хмельницького, Кам'янця-Подільського, Шепетівки та інших промислових центрів області, а також поле- та грунтозахисні і водорегулюючі ліси, лісосмуги вздовж шосейних доріг і залізниць тощо.

Основне призначення лісів другої групи полягає у забезпеченні на­родного господарства високоякісною деревиною. Поряд з цим вони відіграють також велику водорегулюючу та грунтозахисну роль.

Загальна площа ДЛФ має тенденцію до зростання. Централізація лісів у ДЛФ, де є кращі технічні можливості ведення лісового госпо­дарства на науковій основі, повинна продовжуватись і надалі.

За площею та запасами деревини у лісах області переважають листяні породи, які займають близько 71% вкритої лісом площі і мають понад 68% загального запасу деревини. Хвойні породи відповідно за­ймають 27% площі та 32% запасів. У лісах ДЛФ на частку хвойних припадає 32% площі та 36% загальної маси деревини, тоді як в колгоспних лісах відповідно 15 і 16%.

Спостерігається тенденція до збільшення хвойних порід у загальній площі лісів ДЛФ. Це пояснюється тим, що хвойні породи відзначаються більш швидким ростом і вищою продуктивністю, ніж листяні.

Серед твердолистяних порід у ДЛФ значно зменшились площа та запаси граба. Це зв'язано з тим, що грабові ліси малопродуктивні і їх намагаються замінити більш продуктивними насадженнями. Наприклад, фактичні запаси деревини на 1га стиглого грабового лісу в ДЛФ в середньому становлять 180м³, тоді як дубові насадження у віці 50–60 років дають 210м³, соснові – 310...330м³, ялинові – 300...350м³, а модринові – 360...400м³. Тому грабові ліси заміняються більш продуктив­ними хвойними, а також технічно цінними листяними. У лісові культури впроваджується модрина, псевдотсуга, ялина, бархат амурський, горіх і різні плодові. До складу лісових культур домішуються такі цінні місцеві деревні породи, як берека, явір, липа, груша. Це сприяє збагаченню видового складу та збільшенню грунтозахисних властивостей лісів, підвищенню їх біологічної стійкості. Однак у захисних насадженнях області ще не займають належного місця такі цінні породи, як кизил, обліпиха, айва, аронія чорноплідна, клокичка периста.

Значно зменшені також площі таких похідних типів лісу, як берез­няки та осичники, які в умовах суборів і судібров замінені більш про­дуктивними насадженнями хвойних порід.

Серед хвойних порід перше місце у ДЛФ за площею та запасами деревини займає сосна. Найбільше її у північній частині області (Славутський, Шепетівський та Ізяславський лісгоспзаги). Останнім часом і значні площі молодняків сосни культивуються на півдні області, займаючи цінні дібровні умови місцезростання.

Друге місце у лісовому фонді області займає ялина. Рівнинний екотип ялини європейської в умовах області належить до найбільш продуктивних лісових порід. У віці 50–60 років ялинові насадження дають 350...400м³ деревини з 1га, поступаючись лише модрині європейській, яка в умовах Старокостянтинівського лісгоспзагу у віці 60 років забезпечує запас деревини 640м³/гa, а на півдні області – 450м³ (Кам'янець-Подільський лісгоспзаг). Модринові насадження представлені переважно молодняками першого класу. Таким чином, модрина на Хмельниччині – це порода майбутнього.

Серед листяних порід найбільшу площу займають насадження дуба. Хоч дуб і росте на значних площах, але має невеликі запаси деревини Це пояснюється незначними розмірами спілих і достигаючих деревостанів цієї цінної породи. Жодну з деревних порід області не знищували у свій час так інтенсивно, як дуб. Знамениті у минулому дубові «корабельні ліси» та вікові дубово-ясенево-грабові діброви тепер майже відсутні.

Дуб має цінні лісівничі властивості: довговічність, вітростійкість, посухостійкість, дає цінну деревину. Це найкраща грунтозахисна та водорегулююча порода, яка тепер широко культивується на Хмельниччині

Природна флора Хмельницької області відзначається значним запасами сировини лікарських рослин, які широко застосовуються в науковій і народній медицині. Ці рослини ростуть у різних типах угруповань. У лісах, особливо дубових, грабово-дубових, і на вирубках поширені чоловіча папороть, скополія карніолійська, чемериця Лобеля, наперстянка крупноквіткова, конвалія звичайна та ін. Значна кількість лікарських рослин поширена і на степових схилах товтр. Тут ростуть горицвіт весняний, жовтушник сірий, звіробій звичайний, чорнокорінь лікарський, цмин пісковий тощо.

Слід підкреслити, що рослинні угруповання Хмельниччини мають досить багатий видовий склад дикоростучих лікарських рослин, який налічує понад 100 видів. Але ресурси цих рослин майже вичерпані, їх ареали постійно скорочуються. Це вимагає регулювання збору лікарської сировини. Необхідно заборонити також збирання таких рідкісних виді як наперстянка, горицвіт, валеріана та багатьох інших.

Лучні фітоценози відзначаються неоднаковою продуктивністю і якістю сіна. Сіно найвищої якості дають справжні заплавні луки, зокрема лучнотонконогові (до 20ц/га) та біломітлицеві (до 30ц/га) угруповання. Сіно задовільної якості (до 20ц/га) можна одержати з червонокострицевих лук.

Серед заплавних болотистих лук сіно вище середньої і доброї якості насамперед, одержують зі звичайноочеретяних (до 30ц/га), звичайнобекманійових (до 16ц/га), болотнотонконогових (до 30ц/га) сіножатей. Заплавні торф'янисті луки дають сіно не вище середньої якості (собачомітличники – до 30ц/га, дернистоосочники – до 25ц/га).

3 суходільних лук найбільш поживне сіно дають луки лучнокитникові (до 25ц/га), лучнокострицеві (до 15ц/га). Сіно середньої якості збирають з лук червонокострицевих (до 12ц/га) та середньотрясункових [до 15ц/га). Що ж до міжрічкових низинних лук, то тільки сіно повзуномітлицевих лук (до 10ц/га) доброї якості. Середньої якості сіно збирають з болотнотонконогових (до 22ц/га), дернистощучникових (до 25ц/га) та собакомітлицевих (до 10ц/га). Збір сіна з лук набагато вищий за умови постійного поверхневого поліпшення.

Заторфованість території області 1,0%. Торфовища займають близько 20тис.га. Запас торфу становить понад 62,5млн. т. Площа більшої частини торфовищ не перевищує 100га. До торфовищ, площа яких більша за 500га, належать Новогутиське, Грабарківське, Безіменне, Бузьке, Черепківське, Плосківське. Торфовищ площею більше 1000га всього чотири: Бужоцьке, Вовчоцьке, Вовківське, Ровецьківське.

Грунти

Грунтовий покрив Хмельницької області сформувався під впливом взаємодії таких основних факторів грунтоутворення, як гірські материнські породи, рослинний покрив, рельєф, клімат та господарська діяльність людини. Найважливішими у диференціації грунтового покриву стали грунтоутворюючі породи та особливості рельєфу, які вплинули на перерозподіл гідротермічних умов грунтоутворення та рослинного покриву. Грунти області сформувались в основному на карбонатних лесових відкладах. На рівнинних ділянках Подільської височини під покривом степової рослинності утворились чорноземи глибокі, а на розчленованих ділянках під лісовою рослинністю виникли лісові опідзолені грунти від ясно-сірих до чорноземів опідзолених.

У межах Шепетівського Полісся, на породах легкого механічного складу, під лісовою і трав`янистою рослинністю в умовах неглибокого залягання грунтових вод сформувалися дерново-підзолисті та лучні грунти. Найбільш понижені ділянки зайняті болотними грунтами та торфовищами низинними.

На території Хмельницької області нараховується 52 грунтові відміни. За фізико-хімічними властивостями, багатством на поживні елементи та за характером сільськогосподарського використання їх об'єднано у п'ять агровиробничих груп. Розглянемо лише основні грунтові типи та підтипи (рис. 17).