Лекція 3. Умови та ресурси розвитку світового господарства.

План.

1. Сутність понять умова та ресурс.

2. Природні ресурси. Підходи до їх класифікації.

3. Трудові ресурси.

4. Принципи економічної оцінки природних ресурсів

1. Сутність понять умова та ресурс

Між даними поняттями існує відмінність, з другого — ці поняття значною мірою перекриваються між собою і їх розмежування дедалі стає все більш складним. Люд­ство вже давно зрозуміло необхідність інвентаризації та оцінки при­родних умов і ресурсів. При цьому суспільний розвиток знов і знов розширює перелік компонентів і властивостей середовища, які ста­ють важливими для життєдіяльності людей і потребують відповід­ного обліку й оцінки.

Ще донедавна людство не знало про наявність озонового шару в стратосфері та його захисну роль для населення й врожаю сільсько­господарських культур від жорсткого ультрафіолетового випромі­нювання. А нині вже організований моніторинг озонового шару, реалізуються міжнародні програми щодо його збереження і т. ін.

Природні умови — це тіла й сили природи, які істотні для життє­діяльності людства, але безпосередньо не використовуються у сус­пільному виробництві. Слід наголосити, що з розвитком знань і тех­нологій все більша частина природних умов розглядається вже як природні ресурси, оскільки у нових видах господарської діяльності та в нових технологіях у той чи інший спосіб використовуються все нові природні властивості. Наприклад, до появи землеробства клімат виступав як одна з природних умов життя людини. Розвиток землеробства потребував оцінки основних кліматичних характерис­тик — тепла, вологи та їх співвідношення вже як ресурсів. І на даний час вже звичними стали характеристики кліматичних умов і агро-кліматичних ресурсів.

Донедавна атмосферу розглядали лише як природну умову , а нині вже оцінюють ресурси атмосферного кисню. До початку XX століття використовували лише один атмосферний ресурс — пере­міщення повітря (вітер). Надалі розкриваються все нові ресурсні ас­пекти атмосфери — електромагнітні (іоносфера), оптичні, акус­тичні, захисні від жорсткого випромінювання (озоносфера).

Останнім часом з'явилися "уявні ресурси": люди високо цінують мальовничі пейзажі та краєвиди, унікальні природні об'єкти та яви­ща — "феномени природи", можливості побувати в екстремальних природних умовах і відчути смак "протистояння" їм.

Природні ресурси — це тіла і сили природи, які на сучасному рівні їх вивченості та розвитку продуктивних сил можуть використовува­тись у суспільному виробництві для задоволення тих чи інших по­треб людей.

Природні ресурси включають такі природні об'єкти та явища, що використовуються як засоби праці (земля, водні шляхи, вода для зрошення), джерела енергії (гідроенергія, мінеральне паливо, енергія вітру, сонячна енергія та ін.), сировина та матеріали (мінеральна си­ровина, деревина, технологічна вода), або ж як предмети споживан­ня (питна вода, гриби, ягоди, цілющі рослини та ін.).

І знов необхідно підкреслити історичний характер освоєння при­родних ресурсів: те, що вчора розглядалось лише як природна умо­ва, сьогодні використовується як природний ресурс. Гідросфера розглядалась як одна з природних умов життєдіяльності людей, а нині вода — це один з головних видів природних ресурсів. Тради­ційно атмосфера була "природною умовою", а з розвитком суспіль­ства все нові її якості набувають статусу природних ресурсів: ди­намічні (вітрова енергія), електромагнітні (шар Хевісайда відбиває радіосигнали, повертає їх назад до земної поверхні і тим самим різко збільшує дальність радіопередач), оптичні, акустичні. Все частіше кисень атмосфери розглядають вже не лише як природну умову, але і як природний ресурс.

І ще одна сучасна тенденція щодо оцінки природно-ресурсного потенціалу. Природні ресурси традиційно визначають як тіла і сили природи. Але є й ресурси "пейзажні", естетичні, ресурси природної "зручності" й "доступності", ресурси "природної унікальності" тощо.

Однією з стрижневих проблем взаємодії суспільства й природи є оцінка природних умов і ресурсів. Для сучасного розвитку людства ця проблема стала глобальною: яким повинно бути використання природних ресурсів, щоб їх стало й для наступних поколінь(?); чи загрожує людству ресурсний голод (?); чи не набувають зміни при­родних умов загрозливого й катастрофічного порядку (?); якою по­винна бути політика й стратегія природокористування (?). З початку 1990-х- років значної популярності набуває стратегія сталого роз­витку, за якою відтворення природних ресурсів повинне повною мірою компенсувати їх біжуче споживання.