- •Курсова робота
- •1.Характеристика галузі економіки та напрямків модернізації технічних систем.
- •1.1. Галузь економіки та напрямки модернізації технічних систем або технологічних процесів.
- •1.2Актуальність оновлення програм підготовки.
- •2 Вибір групи трудових процесів»
- •2.1. Характеристика технологічної діяльності за групами трудових процесів кваліфікованого робітника.
- •2.2. Обґрунтування групи трудових процесів конкретного фахівця.
- •3.Аналіз та коригування навчального плану підготовки фахівця
- •3.1. Термін підготовки кваліфікованого робітника.
- •3.2. Цикли дисциплін (загальноосвітній, загальнопрофесійний, професійно-теоретичний та професійно-практичний) й дисципліни, що його складають.
- •3.3. Ціль вивчення кожної дисципліни, час на її вивчення й форму атестації з неї.
- •3.4. Характеристики приміщень та технічного устаткування, що сприяють реалізації навчальних цілей.
- •3.5. Ключові поняття дисциплін й демонстрація взаємозв’язку між
- •3.6. Просторово-часові та змістовно-організаційні зв’язки виробничого навчання.
- •4.Вибір системи виробничогонавчання
- •4.1. Визначення й обґрунтування відповідного виду системи виробничого навчання (свн), на основі обраної групи трудових процесів.
- •4.2 Визначення змісту, форм, методів та засобів виробничого навчання.
- •4.3 Тематичний план дисципліни «Виробниче навчання»
- •5.Постановка навчально-методичних цілей з теми: «Люнети – ремонт» дисципліни «Виробниче навчання»
- •5.1. Формулювання загальної мети вивчення теми: «Люнети – ремонт» з дисципліни «Виробниче навчання».
- •5.2. Визначення кількості рівнів засвоєння навчального матеріалу для навчальної теми й формулювання мети за відповідними рівнями.
- •5.3. Визначення типу заняття
- •6.Складання інструкційно-технологічної (інструкційної) карти: «Люнети – ремонт» з дисципліни «Виробниче навчання»
- •6.2. Розробка інструкційно-технологічної (інструкційна) карти
- •7.Вибір форм, методів, засобів навчання темі : «Люнети – ремонт» з дисципліни «Виробниче навчання»
- •7.1. Визначення форм навчання, які доцільно використовувати при вивченні теми: «Різці - фрезерування передніх кутів» дисципліни «Виробниче навчання»
- •7.2. Визначення методів навчання, які доцільно використовувати при вивченні теми: «Люнети – ремонт» з дисципліни «Виробниче навчання»
- •7.3. Визначення засобів навчання, які доцільно використовувати при вивченні теми: «Люнети – ремонт» з дисципліни «Виробниче навчання»
- •8 Вибір форм, методів, засобів контролю з теми: «Люнети – ремонт» з дисципліни «Виробниче навчання»
- •8.1. Зміст форм контролю при вивченні теми: «Люнети – ремонт» з дисципліни «Виробниче навчання»
- •8.2. Зміст методів контролю при вивченні теми: «Люнети – ремонт» з дисципліни «Виробниче навчання»
- •8.3. Зміст засобів контролю при вивченні теми: «Люнети – ремонт» з дисципліни «Виробниче навчання»
- •9.Розробка сценарію уроку з теми: «Люнети – ремонт» з дисципліни «Виробниче навчання»
- •9.1. Розробка сценарію уроку з теми: «Люнети – ремонт» з дисципліни «Виробниче навчання»
- •Список використаних джерел
1.Характеристика галузі економіки та напрямків модернізації технічних систем.
1.1. Галузь економіки та напрямки модернізації технічних систем або технологічних процесів.
Галузь економіки – це сукупність підприємств, організацій та установ, а також їх об'єднань, згрупованих за певними спільними функціями, дійовими виробничими чи невиробничими ознаками: спеціалізацією з виробництва однотипної продукції, технологією тощо.
Структура єдиного народногосподарського комплексу. Розвиток продуктивних сил є головним фактором суспільного поділу праці і формування галузей і великих галузевих груп. Економіка народного господарства має багато структур. Це обумовлено різноманіттям процесів виробництва, загальним його прогресом, присвоєнням виробничих благ. Структура відбиває структуру економіки, співвідношення її підсистем і ланок, пропорції та взаємозв'язки між ними. Впровадження в широких масштабах досягнень науки і техніки у виробництво, зміна соціально-економічних умов життя веде до зсуванням структури народного господарства: виникають і прискорено розвиваються всі нові види виробництва, які відокремлюються в окремі галузі та підгалузі. Разом з тим відбувається старіння раніше виробленої продукції, і деякі традиційні галузі та підгалузі втрачають своє значення.
Вивчення різних структур пов'язане із з'ясуванням місця і ролі в народному господарстві складових його комплексів, визначенням шляхів їх більш ефективного функціонування. Організаційна структура економіки характеризує взаємозв'язок між різними ланками суспільного виробництва як по вертикалі, так і по горизонталі. В даний час ця система структур включає сотні тисяч об'єднань, підприємств і організацій виробничого комплексу та невиробничої сфери.
Машинобудування — провідна галузь промисловості, яка забезпечує випуск різноманітних машин і устаткування для багатьох галузей господарства і населення. Машинобудування визначає науково-технічний прогрес у національній економіці, забезпечує її технічне переозброєння, інтенсифікацію і підвищення ефективності всього суспільного виробництва.
Модернізація технічних систем підприємств машинобудування, представляє собою процес удосконалення техніки, технології, продукції і послуг, що виробляються, й професіональних можливостей кадрів з метою інтенсифікації виробництва, підвищення його ефективності й якості продукції. Цілі та пріоритети технічного розвитку треба визначати згідно із загальною стратегією підприємства на тому чи тому етапі його функціонування. Так, для одних підприємстві пріоритетним напрямом може бити перехід на ресурсозберігаючі технології, для інших — увага може бути сконцентрована на скороченні ручної праці. Відповідно програма технічного розвитку буде складовою частиною комплексної господарської програми підприємства по ресурсозбереженню або зменшенню ручної праці.
Стратегія розвитку підприємств машинобудування може бути спрямована й на підвищення ефективності виробництва й якості продукції. Варіантний вибір рішень по технічному розвитку припускає розгляд можливих варіантів, оцінку їх реальної ефективності й розробку на цій основі взаємопов'язаного комплексу заходів. Оцінку технічного рівня різногалузевих підприємств треба проводити періодично (один раз на кілька років) у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступінь технічної оснащеності праці персоналу, рівень виробничого устаткування, рівень механізації та автоматизації основного й допоміжного виробництва. Важливо підкреслити, що при оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки локальний ефект, в окремому підрозділі, але й вплив рішень, що приймаються, на кінцеві результати виробництва. Тільки такий підхід дозволить виключити вірогідність створення й використовування дорогої високопродуктивної виробничої системи, працюючої «на склад». З переходом до більш складних видів технічного розвитку (технічному переозброєнню, реконструкції й розширенню) зростає складність об’єднання окремих рішень в єдиний комплекс. Недостатня увага до цього питання може привести до посилення диспропорцій (між основними й допоміжними виробництвами, окремими цехами й т. д.). Ефективним інструментом для ув'язки окремих рішень й оцінки впливу розробленого комплексу заходів на кінцеві результати підприємства є моделювання.