2.3 Когнітивна теорія
Один із принципів організації соціальної роботи відповідно до цієї моделі практики полягає в тому, що, соціальні послуги повинні бути доступні всім нужденним в них.
У когнітивної моделі виявляються можливості регуляції соціальної поведінки клієнта шляхом навчання його «відпрацьовувати» механізми своїх вчинків, адекватні соціальним умовам або тієї конкретної соціальної ситуації, в якій він опинився. Однією з методик в процесі консультування клієнта, розробленої на основі когнітивної моделі, є пояснення, в основі якого лежить раціональний контроль соціального працівника за поведінкою клієнта.
Дана модель найчастіше використовується при роботі за місцем проживання. Процеси урбанізації, поява міст-супутників у багатьох розвинених країнах, розширення міграційних потоків поставили соціальних працівників перед необхідністю освоювати нові форми соціальної роботи. Зокрема, не всі виникаючі соціальні проблеми можна було вирішувати в традиційно існуючих соціальних службах.
Когнітивна модель практики соціальної роботи в процесі адаптації виділяє три основні етапи, або фази:
1) реакція на зовнішній світ, обумовлена Я клієнта, його цілями і прагненнями;
2) стабілізація стану клієнта в соціальному середовищі; особливо це важливо при розгляді соціальних якостей клієнта, які можуть мати негативний резонанс;
3) виявлення потреб клієнта у відповідності з наявними цілями й установками.
Суттєвим моментом в процесі консультування, що спирається на когнітивну модель, є аналіз різних сторін сприйняття. На основі сприйняття надалі будуються взаємини клієнта і соціального працівника, які можуть бути або ефективними, або деструктивними.
У практиці роботи важливо враховувати, що сприйняття будь-якої реакції клієнта на конкретні події не повинно розглядатися як сприйняття його особистості в цілому. Наприклад, коли ми спостерігаємо за клієнтом за допомогою відеомонітора, то фіксуємо лише його реакцію, але не можемо інтерпретувати його почуття. У той же час очевидно, що на характер сприйняття можуть впливати різні фактори - знання, установки, соціокультурні стереотипи та ін.
Когнітивна модель соціальної роботи є комплексною, оскільки вона включає і соціологічні, і психологічні підходи до її організації.
Одна з проблем, з якою зустрічається соціальний працівник на основі цієї моделі практики, дозвіл конфліктів, природа і сутність яких може бути різна. Наприклад, конфлікт між Я, яке представляє клієнт сам собі, і уявленнями, які, на його думку, виникають про нього у інших (це часто відбувається в період зміни соціального статусу клієнта, втрати роботи, вікових змін і т.д.). Те, яким чином людина виходить з конфлікту або передбачає шляхи виходу з нього, має суспільну значимість, оскільки мова йде про реабілітацію адаптивних механізмів особистості, які мають певне відношення до змін та інших людей.
У процесі роботи з клієнтом з дозволу конфлікту на основі когнітивної моделі соціальному працівнику важливо послідовно здійснювати такі «кроки», або «набори дій»:
- «Дискримінаційні», на цьому етапі клієнт повинен усвідомити або відчути проблему, що виникла або існуючі обставини, які створюють дискомфорт для нього, або інакше - дискримінують його «Я»;
- «Концептуальні», на цьому етапі соціальний працівник повинен прагнути до того, щоб клієнт співвідніс символи і цілі, якими він зазвичай користувався при отриманні та передачі інформації, з принципами виділення цінностей та їх впливом на саморозуміння;
- «Навчання принципам взаємин», які спираються на діалектику механізмів адаптації, ціннісних орієнтації і уявлень людини про світ;
- «Дозвіл проблеми», на цьому етапі обґрунтовується універсальний спосіб, за допомогою якого клієнт справляється з дозволом виниклих конфліктів.
Кожен «крок» передбачає різні технології роботи з клієнтом. Так, на першій фазі важливо визначити цінності клієнта в його житті і, що не менш важливо, підвести його до необхідності виділення таких пріоритетів. Соціальний працівник повинен прагнути «вивести» свідомість клієнта за межі його безпосереднього досвіду на рівень наукового абстрагування; показати йому, як середовище впливає на характер його сприйняття світу і подальшу мотивацію його поведінки.
Соціальний працівник може запропонувати клієнтам вести щоденник, потім у наступних бесідах він прагне до того, щоб вони могли свідомо описати події минулого дня, пов'язати ці події зі своїми думками і почуттями; можна використовувати і спеціальну систему завдань і вправ.
На другій фазі важливо визначити основні особливості когнітивного стилю клієнта, який обумовлений в чому його внутрішнім світом (заснований на відповідних клієнту формах сприйняття і механізмах адаптації), які є в нього стереотипами (він може, наприклад, в одних ситуаціях ототожнювати соціальних працівників з лікарями, особливо психотерапевтами, в інших - з працівниками правоохоронних органів), характером і рівнем одержуваної ним інформації (зокрема, ті символи, які в подальшому у них асоціюються з тією або іншою областю одержуваної інформації), соціокультурними нормами, які властиві клієнтові та визначено середовищем його оточення .
На цій фазі організації консультування основним є процес спілкування клієнта з соціальним працівником, а також з іншими людьми. Важливо звертати увагу на особливості і вербального, і невербального спілкування клієнта з різними людьми, що дозволить: отримати більше відомостей від клієнта про нього самого і про його життя в цілому; зафіксувати стереотипно-символічну реакцію на зміни, що відбуваються і в самому клієнті, і в оточуючих його людей, і в соціальному середовищі; виявити характер його життєвої позиції, ступінь відповідальності, яку він бере на себе.
Соціальний працівник повинен зрозуміти мотиви вчинків клієнта. Необхідно створювати під час роботи з ним сприятливий клімат спілкування, що сприяє формуванню у клієнта бажання змін.
Слід враховувати такий суттєвий фактор, що слабкі особові зміни можуть бути ефективні тільки в умовах вирішення соціальних проблем: гарантій соціальної безпеки, надання житла, мінімальних засобів існування. Важливо також мати на увазі те, що деякі клієнти, отримуючи різні послуги, відчували при цьому почуття моральної ущербності. У цьому випадку необхідно зняти виниклу негативне емоційне ставлення до певних соціальних служб і до окремих соціальних працівників. Переорієнтація емоційного ставлення може відбуватися за рахунок надання клієнту відповідної інформації.
Усі соціальні працівники несуть професійну відповідальність за характер і рівень надаваних клієнтові послуг, за ті зміни його особистості, що вони прогнозують, за надану йому інформацію. Клієнту може бути рекомендована методика самоаналізу (структура і форми якого визначаються різними факторами, серед них особливе місце займають соціокультурні).
Важливо допомогти клієнту побачити альтернативні напрямки скоєних дій. На фазі, що отримала назву «дозвіл проблеми», виділяються основні принципи (норми, правила) поведінки клієнта у виниклій ситуації з метою її зміни або зміни його самого. Важливо показати, що соціальні зміни зумовлюють і зміни основних взаємин між людьми.
Одним з варіантів в даному випадку є групова дискусія, в якій беруть участь і інші клієнти. На цій фазі відбувається як би синтез колишніх «кроків»: ситуація сприймається і усвідомлюється, потім перевіряється різними способами вирішення проблеми з метою виявлення найбільш ефективних, тобто виробляється стратегія дії і потім ця стратегія застосовується до вирішення конкретної проблеми.
Одним з важливих моментів діяльності соціальних працівників є наявність умінь і навичок з використання різних методів роботи з індивідами, групами по вирішенню проблем на федеральному, регіональному і муніципальному рівнях.
Ефективним є комплексне використання теорій психології, соціології, правознавства, економіки та інших, особливо тих, які носять інтегративно-комплексний характер.
Розділ 2 Когнітивний напрямок в соціальній психології.