МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
КАФЕДРА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
КУРСОВА РОБОТА на тему:
«Європейський Союз : загальна характеристика ( склад, територія, громадяни, народи, мови, символіка»
Виконавець:
Студент IV - курсу
406 групи
Настаченко М.
Науковий керівник
Старший викладач Ю.Р. Акчурін
Київ, 2015
Зміст
Вступ ……………………………………………………………………………....3
РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика права Європейського Союзу…………...5
Поняття права Європейського Союзу…………………………………….5
1.2. Склад, територія та сфера дії права Європейського Союзу……………….7
РОЗДІЛ 2. Особливості права ЄС………………………………………………10
2.1 Суб'єкти права Європейського Союзу……………………………………..10
2.2. Мови та символіка держав – членів ЄС…………………………………...11
Висновок………………………………………………………………………….16
Список використаних джерел ………………………………………………….17
ВСТУП
Актуальність теми.
Європейський Союз (ЄС) є унікальним міжнародним утворенням, яке становить яскравий приклад успішного політичного та правового співробітництва та економічної інтеграції. 13 грудня 2007 p. у м. Лісабон (Португалія) главами держав-учасниць ЄС було підписано Договір про Реформи, так званий Лісабонський Договір, який значно підвищує демократичність та ефективність функціонування інститутів ЄС. Цей договір наділяє ЄС, до якого входить 28 держав-учасниць, міжнародною правосуб'єктністю. 1 грудня 2009 р. Лісабонський Договір набрав чинності.
Євросоюз є структурою, яка регулює здійснення економічної, політичної та правової інтеграції 28 європейських держав (Австрії, Бельгії, Болгарії, Великої Британії, Голландії, Греції, Данії, Естонії, Ірландії, Іспанії, Італії, Кіпру, Латвії, Литви, Люксембургу, Мальти, Німеччини, Польщі, Португалії, Румунії, Словаччини, Словенії, Угорщини, Фінляндії, Франції, Хорватії, Чехії, Швеції).
Україна також на шляху до вступу в ЄС. Ще в 2014 український вектор був направлений в сторону Європи.Найстійкішим адвокатом ефективних відносин України з ЄС є провідні політичні сили сусідньої Польщі, члена ЄС з стійкими історичними зв'язками з Україною.
27 червня 2014 президент Єврокомісії Жозе-Мануел Баррозу заявив, що Угода про асоціацію є початком вступу України в ЄС.
Щоб приєднатися до Євросоюзу, держава-заявник має задовольняти політичним і економічним умовам, загальновідомим як Копенгагенські критерії (в честь минулого в Копенгагені саміту 1993): демократичне уряд, що визнає верховенство закону і відповідних свобод та інститутів. Відповідно до Маастрихтського договору кожна поточна держава-член, а також Європарламент повинні прийти до згоди з приводу будь-якого розширення.
Зважаючи на актуальність цього питання, обрано наступну тему курсового дослідження : «Європейський Союз : загальна характеристика» .
Об’єкт дослідження - сукупність правових відносин, що лежать в основі формування права Європейського Союзу.
Предмет дослідження – дослідження права Європейського Союзу.
Метою даної курсової роботи є - визначення теоретичних та практичних аспектів дослідження права Європейського Союзу.
Згідно з метою та предметом дослідження було визначено такі завдання:
з’ясувати сутність поняття права ЄС;
проаналізувати сферу дії права Європейського Союзу;
дослідити особливості права ЄС;
Методи дослідження.
Для дослідження даних питань було використано такі методи як:
теоретичний аналіз наукових літературних джерел;
узагальнення;
синтез;
спостереження;
порівняння;
За теоретичну основу даної роботи були взяті праці відомих вчених та дослідників, таких як: . Муравйов В. І., Кернз В.М., Петрова Р.А.
Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків та списку використаних джерел.
РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика права Європейського Союзу
Поняття права ЄС.
Поняття право Європейського Союзу можна охарактеризувати як сукупність правових норм, що регулюють взаємовідносини, які складаються в рамках Європейського Союзу та різноманітних європейських інтеграційних співтовариств.
Право Європейського Союзу є унікальною правовою системою, що функціонує паралельно із законодавством держав-членів ЄС. Норми права ЄС мають пряму дію в межах правових систем його держав-членів і в багатьох сферах регулюють питання, врегульовані національним законодавством. Особливо це стосується економічної та соціальної політики. ЄС засновує новий правовий порядок в рамках міжнародного права з метою взаємного соціального та економічного зростання держав-членів.
Основними принципами права ЄС є примат права ЄС (обов’язок національного судді не застосовувати національні норми у випадку, якщо вони не відповідають праву ЄС; обов’язок держав-членів не ухвалювати закони, що не відповідають праву ЄС), пряме застосування (норми права ЄС застосовуються у державах-членах без подальшого схвалення національним законодавством; кожна особа може подавати клопотання про застосування права ЄС у його справі) та пряма дія. [8, с. 304].
На сьогоднішній день серед науковців точаться суперечки щодо визначення поняття права Європейського Союзу. Основна полеміка виникає з приводу тлумачення понять „право Європейського Союзу” і „право Європейського Співтовариства”. Який же термін є більш правильним і більш повним?
Так, британський професор Е. К. Хартлі наголошує на вживанні терміну „право Європейського Співтовариства”. Таке найменування міститься у заголовку його праці, перекладеної і виданої в 1998 р. Проте, сам термін "Європейське Співтовариство" використовується найчастіше як збірний, а не просто для позначення одного з трьох об'єднань. Важливо, звичайно, мати на увазі, що загальні принципи побудови Співтовариства, його мета, інституціональна структура і, що особливо важливо, правова система закріплені насамперед у Договорі про Європейське Співтовариство. Вони відтворені в двох інших договорах - про Європейське об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС) і про Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом), що представляють інтерес скоріше з погляду виявлення їхніх особливостей.
Вітчизняні дослідники найчастіше використовують такий термін, як "право Європейського Союзу". Це було зроблено, наприклад, таким автором як І. А. Грицяк у його навчальному посібнику „Право та інституції Європейського Союзу” виданого в 2004 році. Крім того, даний термін вживається і зарубіжними авторами.
Так, британський дослідник В. Кернз у своїй праці перекладеній у 2002 році на українську мову „Вступ до права Європейського Союзу” застосовує саме даний термін. [2, с. 275].
Крім того, можна відзначити і ще одну точку зору, відповідно до якої право Європейського Союзу включає в себе як право самого Європейського Союзу в якості інтеграційного утворення, так і національне право держав-учасниць. Однак, дана точка зору поки що не отримала широкого поширення і підтримки в доктринальному плані.
На нашу думку, право Європейського Співтовариства і право Європейського Союзу багато в чому співпадають, але не ідентичні поняття. Назва „право Європейського Співтовариства” (згідно з Договором про заснування Європейського Співтовариства від 25 березня 1957 р. ) до прийняття Маастрихтського договору (Договору про Європейський Союз від 7 лютого 1992 p. ) мала статус загальновизнаного терміну. А вже з прийняттям Маастрихтського Договору, яким було вирішено заснувати Європейський Союз, що базуватиметься на трьох так званих „стовпах”, один з яких утворюють три Співтовариства, а саме: Європейське Співтовариство, Європейське об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС) і Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом). Інші два „стовпи” складаються зі спільної зовнішньої політики та політики безпеки, а також співробітництва в галузі юстиції та внутрішніх справ.
Склад, територія та сфера дії права Європейського Союзу.
Євросоюз є структурою, яка регулює здійснення економічної, політичної та правової інтеграції 28 європейських держав (Австрії, Бельгії, Болгарії, Великої Британії, Голландії, Греції, Данії, Естонії, Ірландії, Іспанії, Італії, Кіпру, Латвії, Литви, Люксембургу, Мальти, Німеччини, Польщі, Португалії, Румунії, Словаччини, Словенії, Угорщини, Фінляндії, Франції, Хорватії, Чехії, Швеції).
25 березня 1957 – Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Франція
1 січня 1973 – Велика Британія, Данія, Ірландія
1 січня 1981 – Греція
1 січня 1986 – Іспанія, Португалія
1 січня 1995 – Фінляндія, Швеція, Австрія
1 травня 2004 – Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія
1 січня 2007 – Болгарія, Румунія
1 липня 2013 – Хорватія
Декілька країн-членів Європейського Союзу мають спеціальні території, які через політичні, географічні або історичні причини мають спеціальний статус. Цей статус має титул спеціального в рамках повної автономії території або з обмеженим впливом ЄС
Заморські володіння та території - це 24 території, які мають особливі відносини із країнами-членами ЄС: 12 з Сполученим Королівством, 5 з Францією, 6 з Нідерландами та 1 з Данією. Їм було запропоновано сформувати Угоду про асоціацію ЄС. Ці території не є суб'єктом Зовнішнього тарифу європейської спільноти. Вони також не є частиною Євросоюзу, але ЄС застосовує своє законодавство до них настільки, щоб виконати необхідні домовленості для підписання Угоди про асоціацію.
На відміну від відносин партнерства та співробітництва, що встановлюються на підставі міжнародних угод про асоціацію між ЄС і третіми країнами та міжнародними організаціями, відносини асоціації із заморськими країнами і територіями Співтовариство регламентує односторонньо шляхом прийняття рішень Радою Євросоюзу, що фіксують детальні правила і процедури такої асоціації. [6, с. 342].
Заморські території мають різний статус, але спільним для всіх є те, що вони управляються виборними органами на основі своїх статутів (статутів). Виконавча влада належить різним органам: на островах Уолліс Футуна вона ввірена призначуваному метрополією представнику; в Новій Каледонії вона покладається на голову ради міністрів. У всі заморські території призначається метрополією представник держави, який стежить за дотриманням державних інтересів, виконанням законів і здійснює адміністративний контроль.
Дія норм права ЄС в просторі нерозривно пов'язана з такою категорією, як територія Європейського Союзу.
Відповідно до Договору про Європейський Союз, останній володіє своєю власною територією, що утворять території держав-членів Союзу. Це означає, що національна територія держав-членів, що знаходиться під їхньою суверенною владою, одночасно є складовою частиною території Європейського Союзу. Звичайно, юридичний статус останньої далеко не цілком аналогічний статусу національної державної території. Європейський Союз не має суверенної влади по відношенню до цієї території, він не вправі вести переговори щодо територіальних змін, він не може переглядати територіальні межі Європейського Союзу. Однак Союз може регулювати просторову сферу застосування права ЄС за допомогою встановлення вилучень і обмежень.
Що стосується визначення просторових меж дії права ЄС, наявність чи відсутність у Союзу суверенної влади у відношенні території не має істотного значення. Справа в тому, що в цілому територія Європейського Союзу, незалежно від її конкретного статусу, буде завжди потенційно просторовою сферою дії права ЄС. Це обумовлено в першу чергу тим, що, відповідно до загальних принципів цієї системи права, норми права ЄС мають пряму дію і, отже, підлягають застосуванню на території всіх держав-учасників.
Зовнішні кордони Євросоюзу утворюють кордони держав-членів із третіми державами чи кордони, що відокремлюють відповідну територію від відкритого моря. Визначення поняття зовнішніх кордонів Європейського Союзу має істотне юридичне значення, зокрема в тому, що стосується створення єдиного внутрішнього ринку. Саме зовнішні кордони Європейського Союзу є одночасно кордонами Митного союзу, створеного ЄС, з моменту його виникнення. [9, с. 189].
Таким чином, у рамках Європейського Союзу діє загальний принцип, який встановлює, що територіальна сфера застосування права ЄС визначається зовнішніми кордонами Союзу. Разом з тим, характеризуючи дію європейської правової системи, варто взяти до уваги специфіку правового режиму окремих категорій територій, що встановлена безпосередньо в установчих договорах і яка зв'язана або з певними політичними, або з певними економічними умовами й інтересами територій, що займають особливе положення й утворюють особливу категорію територіальних зон у складі держав-членів Європейського Союзу.
РОЗДІЛ 2. Особливості права ЄС.