1.2. Історія створення страхового фонду документації

Промислове виробництво мікрофільмів, з метою зменшення обсягу та гарантованого зберігання документації на паперових носіях, розпочалося з 1926 року, коли George McCarthy, віце-президент нью-йоркського банку, винайшов ротаційну камеру мікрофільму для копіювання банківських документів автоматично. У 1925 році було отримано патент на мікрофільмуючу камеру «Checkograph». Через деякий час права на використання цієї технології були передані «Recordak» — структурному підрозділу компанії «Кодак».

Починаючи з 1930-х років минулого сторіччя, використання технології мікрофільмування широко увійшло у практику промислових, урядових, банківських та інших установ Сполучених Штатів Америки, крім того, урядові органи США широко використовували мікрофільми під час Другої світової війни (V-пошта, шпигунство, зберігання документів тощо). Військові поштові відправлення, зокрема адресовані за межі Сполучених Штатів, переносились на V-поштовий мікрофільм у лабораторії при будівлі Пентагону. При цьому V-поштовий мікрофільм складав лише 1/65 від ваги звичайної пошти, що економило 98% вантажного простору. Понад півтори тисячі повідомлень та листів вміщувалось на одній рулонній мікроплівці. У заключні дні Другої світової війни Союзниками було захоплено значну кількість німецьких та японських документів на мікрофільмах, які у подальшому були використані Повітряним флотом Сполучених Штатів. На більш ніж 5000 котушках мікрофільмів містилась різноманітна документація: технічна документація на літаки, керівні документи, звіти про випробування тощо. У цей час була запропонована та реалізована концепція використання мікроформ для активних інформаційних систем. При цьому мікроформа використовувалась як основний носій для збереження інформації та її використання. У цей час відбулось значне покращення технологій мікрофільмування документації.

Завдяки інформаційному вибуху суттєво збільшилась кількість та об’єм інформації, що призвело до більш активного використання мікроформ як альтернативи більш коштовним друкованим матеріалам. Було покращено носії та сам мікрофільм, з'явились портативні пристрої для читання мікрофільмів, що зробило технологію мікрофільмування документації більшвигідною у частині економії коштів. 1980 році Компанія «Кодак» впроваджує у виробництво нові мікроплівки на основі поліестру, що стало стандартом для усіх інших виробників. У попереднього носія «Kodak Safety Film», який використовував ацетатну основу, було виявлено суттєвий недолік — виділення оцтової кислоти (оцтовий синдром). Оцтовий синдром майже непомітно проходив десятиріччями і призводив до руйнування мікрофільмів. Нові технології виготовлення та зберігання мікрофільмів при проведенні випробувань та прискорене старіння у лабораторіях моделювання США довели, що сучасний мікрофільм може зберігатись понад 500 років, що знайшло своє відображення у системі стандартів США – ANSI.

Початок створенню страхового фонду документації поклала постанова Ради Міністрів СРСР від 13 квітня 1959 року, яка зобов’язувала Раду Міністрів УРСР здійснити комплекс заходів, спрямованих на збереження інформації, знятої на мікроплівку. Рада народного господарства Харківського економічного адміністративного району, виконуючи згадану постанову, видала 5 червня 1959 року розпорядження про організацію спеціальної фотолабораторії. Процес формування страхового фонду документації відразу вийшов за межі суто технологічного процесу мікрофільмування. Склад технічної документації мав бути достатньо повним, що давало б можливість миттєво забезпечити потреби мобілізаційного розгортання і відновити або впровадити випуск військової техніки та озброєння. Крім того, стан документації мав бути таким, щоб відтворити з мікроплівки повнорозмірні паперові копії без помилок у графіці та розмірах. Періодом значних докорінних змін у житті  країни і у системі страхового фонду документації України став 1992 рік. Державний комітет України по оборонній промисловості і машинобудуванню 12 березня видав наказ «Про призначення Українського Державного науково-виробничого центру по страховому фонду та мобілізаційній підготовці головним з питань створення страхового фонду та мобілізаційної підготовки в системі Держоборонпроммашу». Саме так закладався фундамент, на якому почала створюватися система страхового фонду документації незалежної Української держави.  21 жовтня 1992 року Президент України підписав Указ про створення Державного науково-виробничого центру страхового фонду документації України (Держцентр СФДУ) на базі Українського Державного науково-виробничого центру страхового фонду документації та мобілізаційної підготовки, інших підприємств та організацій Мінмашпрому України, котрі мали аналогічні підрозділи. 

Практично з нуля, в умовах, далеких від оптимальних, були сформовані всі атрибути самостійної галузі. За цей час було створено 8 регіональних науково-виробничих центрів СФД, на які було покладено функції створення СФД, а також надання підприємствам, установам та організаціям науково-методичної допомоги з відповідних питань. При Держцентрі СФДУ в 1992 році організований Технічний комітет України зі стандартизації «Страховий фонд документації» (ТК 40), основними завданнями якого стали: дослідження, експертиза та розроблення нормативно-правових актів і нормативних документів зі стандартизації у сфері СФД, аналіз науково-технічної інформації; науково-технічна співпраця в міжнародній організації зі стандартизації ISO. Важливою подією для розвитку страхового фонду стало утворення в березні 1993 року в системі СФД головної організації з питань наукового та технічного забезпечення функціонування державної системи СФД — Науково-дослідного, проектно-конструкторського та технологічного інституту мікрографії. До цього часу в Україні не було жодного наукового закладу, який би займався науково-технічною діяльністю у цій галузі, вирішував складні завдання щодо науково-технічного та економічного прогнозування розвитку науки, техніки у напрямі створення страхового фонду документації[11]. Крім того, на інститут були покладені функції розроблення методології та критеріїв створення страхового фонду документації, надання наукової, методологічної допомоги підприємствам системи СФД щодо створення, формування, ведення та використання документів страхового фонду; розроблення нормативно-правового забезпечення функціонування страхового фонду документації; розроблення Державного реєстру потенційно небезпечних об’єктів. Слід зауважити, що процес становлення страхового фонду документації відбувався у нашій  країні досить складно. На нього  негативно вплинули часті зміни посадових осіб, відповідальних за цю ділянку роботи, як на всеукраїнському, так і на регіональних рівнях, а також економічна криза в Україні. У квітні 2000 року вийшов Указ Президента України, який визначив головним органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо реалізації державної політики у сфері створення  страхового фонду документації Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. А безпосереднє виконання цих завдань покладено на Державний департамент СФД, що став правонаступником Держцентру СФДУ. Відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»[5] функція по реалізації державної політики у сфері створення та забезпечення функціонування системи страхового фонду документації покладена на Державну архівну службу України, у складі якої утворено Державний департамент страхового фонду документації, який є юридичною особою і діє у складі апарату Укрдежархіву.