- •Л.В.Клочек, м.М.Дроботун, в.Г.Зубченко,
- •Від авторів
- •1. Поняття про пам'ять як психічний процес. Індивідуальні особливості памяті. Розвиток пам'яті у шкільному віці. Умови ефективного запам’ятовування та успішного відтворення матеріалу
- •2. Мислення як вища форма психічного відображення. Розвиток мислення та індивідуальні особливості мислення учнів різних вікових груп. Активізація мислення в навчальній діяльності
- •3. Поняття про уяву як психічний процес. Розвиток уяви в онтогенезі. Способи активізації уяви учнів молодшого шкільного, середнього та старшого шкільного віку. Виховання уяви
- •4. Увага як особлива форма психічної діяльності людини. Основні властивості уваги. Роль уваги у навчанні і вихованні школярів. Виховання уважності учня
- •5. Емоційна сфера особистості. Розвиток емоційної сфери в онтогенезі. Подолання негативних емоційних станів школярів
- •Динаміка розвитку емоційної сфери у школярів
- •6. Воля як вища психічна функція. Вольові якості особистості. Розвиток і виховання волі школярів
- •7. Поняття особистості у психології. Структура особистості. Особливості особистісного зростання школярів. Роль учителя у формуванні особистості учня
- •8. Темперамент як індивідуально-психологічна особливість особистості. Фізіологічні основи темпераменту. Врахування учителем типу пемпраменту учнів у навчально-виховному процесі
- •9. Характер як сукупність стійких індивідуально-своєрідних властивостей особистості. Структура і властивості характеру. Акцентуації характеру. Формування характеру в онтогенезі
- •10. Здібності як індивідуально-своєрідні особливості людини. Взаємозв’язок навчання і розвитку задатків та здібностей школяра. Сутність загальних та спеціальних здібностей
- •11. Спілкування як соціально-психологічний феномен. Засоби спілкування. Стилі спілкування у педагогічній діяльності учителя
- •13. Лідерство в учнівських группах. Проблема відчуження «ізольованих» учнів. Зміст роботи педагога, спрямованої на подолання проблеми відчуження.
- •14. Психологія міжособистісних взаємин школярів. Психологічний клімат у педагогічних та учнівських колективах. Конфлікт в учнівському колективі, методи його подолання і технології попередження
- •15. Основні закономірності та механізми психічного розвитку. Взаємозв’язок психічного розвитку школяра та навчання. Зони актуального та найближчого розвитку. Сенситивні періоди розвитку
- •16. Соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність, новоутворення як критерії вікового розвитку. Сутність провідної діяльності у кожний віковий період
- •17. Поняття про вік та вікові кризи. Характеристика вікових криз у шкільному онтогенезі. Етапи психосоціального розвитку особистості за е.Еріксоном
- •18. Ситуація розвитку молодшого школяра. Навчальна діяльність як провідна у молодшому шкільному віці. Новоутворення у молодшому шкільному віці. Фактори, що впливають на їх виникнення
- •19. Біологічні умови, що впливають на особливості психічного розвитку підлітка. Соціальна ситуація розвитку підлітка. Особливості перебігу підліткової кризи
- •20. Соціальна ситуація розвитку в період ранньої юності. Основні тенденції психічного розвитку старшокласників. Проблема сенсу життя у ранньому юнацькому віці.
- •21. Динаміка розвитку пізнавальних психічних процесів у шкільному онтогенезі. Способи їх активізації у процесі навчання
- •22. Динаміка особистісного розвитку у шкільному віці. Основні фактори особистісного розвитку школярів
- •24. Структура учбової діяльності школярів. Мотивація до навчання у різні вікові періоди шкільного життя. Формування навчальної мотивації
- •25. Зміст учбової діяльності учнів. Особливості оволодіння учнями учбовою діяльністю
- •26. Психічний та особистісний розвиток учнів в умовах навчання. Теорія поетапного формування розумових дій п.Я. Гальперіна
- •27. Виховання як процес формування цілісної особистості. Вікові аспекти виховання. Критерії вихованості школярів
- •28. Психологічна характеристика педагогічної діяльності. Психологія стилів педагогічної діяльності
- •29. Педагогічні здібності як умова ефективної педагогічної діяльності. Структура педагогічних здібностей
- •30. Психологічні основи роботи вчителя з обдарованими та невстигаючими учнями
- •Література
25. Зміст учбової діяльності учнів. Особливості оволодіння учнями учбовою діяльністю
Зміст учбової діяльності учнів
Учбова діяльність є однією із форм учіння. Учіння є активною цілеспрямованою діяльністю людини, яка спрямована на оволодіння культурно-історичним досвідом попередніх поколінь, на засвоєння знань, умінь, навичок, способів їх набуття, форм поведінки та видів діяльності.
Учіння виникає тоді, коли дії людини керуються свідомою метою засвоїти певні знання, набути навички і вміння. Воно є необхідною умовою психічного розвитку людини. Рівень сформованості учіння підвищується завдяки навчанню – діяльності, спрямованій на створення таких умов для індивіда, які дозволяють йому повною мірою оволодіти пізнаваною інформацією. Коли для навчання створюються спеціально організовані умови, учіння набуває форми учбової діяльності. Під впливом учіння, в процесі учбової діяльності виникають якісні зміни в розвитку всіх психічних функцій, індивідуальних особливостей зростаючої особистості.
Учбова діяльність розглядається як організоване цілеспрямоване довільне учіння. (І.Лінгарт) Дана діяльність безпосередньо спрямована на засвоєння досягнень науки і культури за всю історію існування людства. (Л.Ф.Обухова) Об’єкти засвоєння абстрактні та теоретичні, тому процес їх опанування складний і вимагає від суб’єкта активізації пізнавальної, вольової, особистісної сфер. Учбова діяльність не існує у готовому вигляді. Вона формується в процесі опанування знань дитиною, яка розпочинає навчання в школі.
На переконання Д.Б.Ельконіна, спонукальною силою до формування учбової діяльності повинні бути змістові аспекти учіння, формування пізнавальної мотивації.
Згідно поглядів С.Л.Рубінштейна, Д.Б.Ельконіна, учбова діяльність, як і будь-яка інша, має свій зміст, який складає засвоєння. У загальному вигляді засвоєння визначають як процес сприймання суб’єктом інформації, її смислової обробки, збереження знань, вироблення умінь і навичок. Тому процес засвоєння передбачає певну послідовність фаз, багатокомпонентність.
Виділяють такі основні компоненти засвоєння: а) позитивне ставлення учнів; 2) процес безпосереднього чуттєвого ознайомлення з матеріалом; 3) мислення як процес переробки навчального матеріалу; 4) процес запам’ятовування та збереження отриманої інформації.
Різні вчені виділяють різні стратегії засвоєння. Так, С.Л.Рубінштейн обґрунтував розгорнуту схему загальної стратегії засвоєння. Вона включає такі стадії засвоєння: первинне ознайомлення з матеріалом та його сприймання, осмислення, закріплення, використання на практиці.
Найбільш поширеною є схема поетапного формування розумових дій. Автори цієї схеми П.Я.Гальперін, Н.Ф.Тализіна виділяють 5 етапів засвоєння.
1). До першого етапу відноситься ознайомлення з діями, які потрібно формувати. Учням показують, на що потрібно орієнтуватися при виконанні дії.
2). Другий етап засвоєння називається етапом матеріальної або матеріалізованої дії. Це зовнішня, розгорнута дія. Учні засвоюють склад дії, її окремі операції.
3). На третьому етапі виконання цієї дії переводится у план зовнішнього усного або писемного мовлення. Дія удосконалюється, узагальнюється, скорочується, але ще не досягає рівня автоматизації.
4). Четвертий етап – це етап зовнішнього мовлення «про себе», коли дії виконуються у такій формі: дія продовжує змінюватися у напрямку узагальненості і розгорнутості.
5).Завершується засвоєння дії на п’ятому – розумовому етапі. Дія виконується у плані внутрішнього мовлення, максимально скорочується та автоматизується.
Характеристиками засвоєння є: 1) міцність, яка визначається незалежністю використання засвоєних знань та вироблених умінь від часу, особливостей умов використання знань; 2) організованість, прикладом чого є формування розумових дій, програмне та проблемне навчання; 3) швидкість актуалізації знань; 4)здатність до перенесення навчального матеріалу, до його використання в завданнях іншого характеру.
Засвоєння має особистісно-діяльнісний характер та особистісну зумовленість. Це означає, що якість засвоєння залежить від ставлення учня до учіння, навчального матеріалу, від характеру взаємин з учителем як носія знань, від впливу процесу засвоєння на формування мотивів школяра, його цілей. Засвоєння характеризується швидкістю актуалізації знань, їх повнотою, системністю, злагодженістю та швидкістю дій при використанні знань на практиці.
Учбову діяльність учні опановують у сумісній діяльності з учителем. Школа ставить перед учнем завдання навчитися виконувати елементи цієї діяльності самостійно, без втручання вчителя.
Особливості оволодіння учнями учбовою діяльністю
Із вступом дитини до школи в умовах навчання починає формуватися учбова діяльність. Л.Ф.Обухова відмічає, що парадокс учбової діяльності полягає в тому, що, засвоюючи знання, дитина не змінює їх, а предметом змін стає сама, як суб’єкт, що здійснює цю діяльність. Учбова діяльність є такою, що повертає суб’єкта діяльності на самого себе; вимагає рефлексії, оцінки власних змін. Самостійне виконання основних елементів учбової діяльності буде свідчити про те, що дана діяльність стала для учня провідною.
Молодші школярі вчаться відрізняти навчальну задачу від конкретно-практичної, осмислено сприймати цілі та формулювати їх самостійно. Це обумовлюється мотивацією учіння. Молодший школяр має позитивне ставлення до школи, широкі інтереси. До негативних характеристик мотивації учіння належать недоліки інтересів, недостатня їх дієвість, нестійкість, недостатня усвідомленість, слабка узагальненість, орієнтація на результат. Ці недоліки викликають поверхове ставлення до процесу учіння.
Динаміка мотивів учбової діяльності у початкових класах виявляється в тому, що спочатку в школярів переважає інтерес до зовнішньої сторони перебування в школі, потім виникає інтерес до перших результатів учіння. Змінюються пізнавальні мотиви у напрямку посилення інтересу до здобуття знань. Зароджуються мотиви самоосвіти. Соціальні мотиви змінюються в сторону усвідомлення необхідності вчитися для себе.
Процес та ефективність оволодіння учбовою діяльністю молодшими школярами залежить від змісту матеріалу, конкретної методики навчання, форм організації цієї діяльності в учнів.
У молодшому шкільному віці учбова діяльність є провідною, бо, згідно поглядів О.М.Леонтьєва про провідну діяльність, вони не просто займаються нею довгий період, в ній розвиваються всі психічні функції дитини, виникають особистісні новоутворення.
Учіння підлітка відрізняється прагненням суб’єкта виявити свою соціальну активність, що спрямовується на засвоєння норм, правил, цінностей, способів поведінки. Набувають значущості пізнавальні мотиви, однак провідне місце відводиться соціальній мотивації учіння. Функція вчителя більшою мірою коригуюча. Підліток прагне сам визначати цілі учіння, вибудовувати їх ієрархію. Зважаючи на особливості та проблематичність підліткового віку, дані цілі часто виявляються нерівномірно щодо різних навчальних дисциплін.
Продовжуються розвиватися мотиви самоосвіти, способом якої є читання нових джерел, освоєння комп’ютерних технологій, користування інтернетом. Соціальні мотиви виявляються тоді, коли робиться акцент на використанні результатів учіння в майбутній професійній діяльності або для самовдосконалення. Якісні зміни відбуваються в цілеутворенні. Підліток не тільки сприймає мету, поставлену вчителем, а й уміє формулювати її сам, планувати свою роботу, визначати головну та проміжні цілі.
У старшокласників інтерес до навчання посилюється. Пізнавальні мотиви відрізняються вибірковістю, що пов’язано з вибором професії. Інтерес до знань набуває глибини. Істотно змінюються мотиви та цілі самоосвіти. Домінують перспективні цілі, що пов’язані з обранням професії, життєвими планами. Якісних змін зазнають і способи самоосвіти, виникає прагнення усвідомити власний стиль учбової діяльності, свої недоліки. Всі мотиви стають смислоутворюючими, а набуття знань стає справою життєвої необхідності. Пізнавальні та соціальні мотиви у старшокласників втрачають антагонізм і взаємовпливають один на одного. Зміцнюється взаємозв’язок мотивів самоосвіти і самовиховання.
Учбова діяльність вимагає від учнів старших класів довільності пізнавальних психічних процесів та поведінки. Старшокласник не тільки визначає мету, а й окреслює план її реалізації, передбачає наслідки її досягнення. Збільшується самостійний компонент в учбовій діяльності. Старшокласник допомогу вчителя у більшості випадків розцінює як таку, що носить консультативний характер. При цьому особистість учителя сприймається позитивно. Змінюються мотиви та цілі самоосвіти. Усі мотиви стають смислоутворюючими. Щоб самостійно керувати своєю учбовою діяльністю, учень має засвоїти керівні функції учителя та повернути їх на себе. Учбова діяльність учнів старшого шкільного віку носить учбово-професійний характер. Вона є основою для майбутньої професійної підготовки. Розвивається більш свідоме ставлення до учіння.
Процес учіння у шкільний період життя людини носить системний характер і відбувається в організованих умовах цілеспрямованого навчання. Тому воно набуває форми учбової діяльності. Постійне набування знань у школі сприяє формуванню системи знань, активізації пізнавальних інтересів, мотивації інтелектуального та особистісного самовдосконалення.