57Боротьба трансформізму й креаціонізму на початку хіх століття

Найбільш яскравим виразником і захисником креаціоністської доктрини був Жорж Кюв'є (Пор). Відповідно до його поглядів, будь-яка жива істота являє собою замкнуту статичну систему, що відповідає двом основним принципам, або законам - співвідношення, або кореляції, і умов існування (кінцевих причин). Відповідно до першого з них, всі органи й системи організму взаємно пов'язані і взаємно обумовлені й всі вони створені для певної мети, здійснюваної через їхні функції. Відповідно до другого, організм влаштований так, що його органи не тільки скорельовані один з одним, але заздалегідь пристосовані до життя в певних умовах існування. Організми можуть загинути, якщо зміняться умови, цілі фауни й флори можуть назавжди зникнути з лиця Землі, але вони не можуть змінитися. Обидва ці принципи в трактуванні Кюв'є носили яскраво виражений телеологічний характер: доцільність будови й вічна гармонія природи абсолютні, вони були визначені заздалегідь як якась вища мета. Разом з тим принцип кореляцій відбивав об'єктивно існуючу взаємозалежність органів і систем в організмі і його відкриття мало велике наукове значення. Воно дозволило осмислити багато фактів і зіграло важливу роль у розвитку порівняльної анатомії й палеонтології.

Успіх порівняльно-анатомічних і палеонтологічних досліджень Кюв'є приніс йому світову славу й залучив до нього численних учнів і послідовників. Разом із заслуженим визнанням його спеціальних досліджень була зміцнена і його метафізична концепція.

Формально Кюв'є не говорив про творіння, але власне кажучи його вчення було наскрізь креаціоністьским.

У пошуках узгодження цієї концепції з накопиченими до початку ХІХст. палеонтологічними даними, які свідчили про те, що тваринний світ протягом геологічного часу змінювався, Кюв'є в 1812 р. розвив теорію катастроф.

Відповідно до цієї теорії, у результаті геологічних катаклізмів на величезних територіях гинуло все живе. Потім ці території заселялися новими формами.

Один з послідовників Кюв'є палеонтолог Альсид Дессалін д'Орбіньї логічно "розвинув" теорію свого вчителя й замість одного акту творіння проголосив 27 повторних актів творіння за числом відомих на той час геологічних формацій з характерними для них фаунами й флорами.

Цікаво, що навіть такі біологи, як Іоганн Меккель, Етьєн Серр і Франсуа Жюль Пікте (Пор), які встановили факти паралелізму ембріональних стадій розвитку, палеонтологічних і систематичних рядів, стояли на позиції незмінюваності видів, хоча встановлені ними факти свідчили на користь еволюції й надалі послужили вагомими аргументами для доказу історичного розвитку органічного світу. Ще важче пояснити, як могло статися, що К. М. Бер (Пор), який протягом 20-х років ХІХ ст. неодноразово звертався до питання про походження й розвиток органічного життя, у своїй класичній роботі з ембріології тварин (1828), яка зробила неоціненний внесок в обґрунтування теорії еволюції, власне кажучи висловив негативне відношення до неї.

Могутня сила традиції позначилася й на поглядах Чарльза Лайеля (Пор). Обґрунтувавши теорію поступового історичного розвитку земної поверхні під впливом природних причин, він все-таки не зважився визнати мінливості істот, що її населяють, і навіть після ознайомлення з теорією Дарвіна прийняв її не одразу.

Концепції Кюв'є протистояли трансформістські погляди іншого найвідомішого порівняльного анатома початку ХІХ ст. - Етьєна Жоффруа Сент-Ілера (Пор). На противагу вченню Кюв'є про споконвічне існування чотирьох типів будови, Жоффруа розвивав ідею єдності плану будови всіх тварин. Це була головна ідея його творчості. Прагнучи обґрунтувати її, він залучив великий матеріал з області ембріології, тератології й палеонтології, широко застосовував порівняльний метод дослідження. Великою його заслугою було розкриття того, що органи, які в дорослих тваринних різних систематичних груп виглядають зовсім різними, при зіставленні їх на ембріональній стадії чітко виявляють картину повної подібності. Це послужило розробці ембріологічного методу в систематиці й вчення про гомології. Жоффруа різко виступав проти телеологічного тлумачення органічних форм. В основі їхньої єдності лежить, на його думку, не єдність мети, а "єдність організації".

Ідея єдності плану будови готувала ґрунт для визнання спільності походження й історичного розвитку органічного світу. І знов-таки, хоча об'єктивно погляди, які відстоював Жоффруа, робили такий висновок закономірним, він не зробив його. Мабуть, це обумовлювалося відомою однобічністю. Глибоке занурення в головну ідею дослідження й поглиблення у відповідний матеріал ведуть до певної спрямованості думки. Для Жоффруа це була ідея єдності плану будови тварин.

Жоффруа допускав змінюваність видів, але ця проблема не була для нього предметом спеціального вивчення. Так, предками сучасних крокодилів він уважав знайдених ним у Нормандії викопних ящерів. Головну причину мінливості він убачав у впливі зовнішнього середовища. Особливо різкі зміни, аж до перетворення одного класу в іншій, вона може викликати, діючи на зародковий розвиток. Саме таким шляхом, вважав Жоффруа, виникли, очевидно, птахи від рептилій. Але розвиток, у всякому разі до початку 30-х років, він розумів лише як швидкі й різкі трансформації, що виникають на стадії яйця або на ранніх етапах ембріонального розвитку.