Система основних понять теми
Вступ
Тема “Ринок капіталу і ринок землі” розглядає теорію формування попиту і пропозиції капіталу і землі, специфіку визначення доходу, який отримують власники капіталу і землі.
Перед тим, як приступити до вивчення теми, студент повинен знати про
ринковий попит на економічні ресурси;
граничну продуктивність ресурсу;
інвестиції;
економічну ренту;
закон спадної граничної продуктивності.
В результаті вивчення даної теми студент повинен
знати поняття:капітал, форми капіталу, ринок капіталу, номінальна та реальна ставка позичкового відсотка, інвестиції, дисконтування, дисконтована вартість майбутнього доходу, ціна попиту на капітальний товар та ціна його пропозиції, чиста дисконтована вартість, норма доходу на капітал, оптимальний рівень інвестування, земля, ринок землі, попит на землю, земельна рента, економічна рента, диференціальна рента, ціна землі, орендна плата;
вміти:
пояснити відмінність між номінальної і реальною ставкою позичкового відсотка;
пояснити дію механізму попиту і пропозиції як на ринку капіталу, так і на ринку землі;
обчислювати поточну і чисту дисконтова ну вартість;
обґрунтовувати інвестиційні рішення фірми;
пояснити причини виникнення економічної ренти та особливості земельної ренти;
пояснити, чому саме попит на землю є головним чинником, який визначає ціну земельної ділянки і її зміну;
визначати ціну земельної ділянки.
План лекції
1.Ринок капіталу і позичковий відсоток.
1.1.Капітал як фактор виробництва, його суть. Позичковий відсоток.
1.2. Дисконтована вартість і методи її обчислення.
1.3. Стратегія прийняття фірмою інвестиційного рішення.
2. Ринок землі і земельна рента.
2.1.Попит на землю і пропозиція землі. Особливості ринку землі.
2.2.Економічна і земельна рента.
2.3.Ціна землі і орендна плата.
1.Ринок капіталу і позичковий відсоток.
1.1.Капітал як фактор виробництва, його суть. Позичковий відсоток.
Капітал є одним з елементів національного багатства. Сучасна економічна теорія під капіталом розуміє економічний ресурс у вигляді капітальних благ, який створений людиною і використовується для виробництва товарів і послуг. Таке визначення дає повне розуміння капіталу: він одночасно є результатом виробництва і фактором виробництва (економічним ресурсом). Він відтворюється постійно у національній економіці.
В економічній літературі під капіталом розуміється запас, який створює потік, при цьому виділяється три форми капіталу: людський, грошовий і фізичний. Людський капітал включає знання, виробничий досвід, трудові навики. Грошовий або позичковий капітал – це певна сума грошей, які кредитор надає підприємцю в тимчасове користування з метою одержання позикового процента. Фізичний капітал – це будівлі, споруди, машини, обладнання, сировина і т.д. Його, у свою чергу, поділяють на основний і оборотний капітал. В Україні зараз в такій практичній дисципліні як бухгалтерський облік сукупність основних і оборотних засобів, тобто матеріально-технічних засобів розглядається як капітал підприємства. Оборотний капітал поновлюється при кожному виробничому циклі, оскільки його вартість включається у витрати повністю. Це сировина, вартість основних і допоміжних матеріалів. Основний капітал використовується протягом декількох років, заміщується по мірі фізичного і морального зносу. Вартість основного капіталу включається виробником у витрати виробництва у вигляді амортизаційних відрахувань.
У якій би із трьох форм капітал не був, він характеризується трьома властивостями: він мобільний, вразливий і обмежений. Мобільність капіталу означає, що він рухається туди, де уряди і їх політика стабільні, сприятливий інвестиційний клімат, тобто наявні конкретно визначені можливості одержання прибутку. Завдяки таким властивостям як мобільність та вразливість капітал здатний переміщуватися між сферами діяльності, регіонами та країнами. Швидкість та ефективність такого переміщення залежить від податкової, валютної, амортизаційної, кредитної торговельної та іншої політики держави. Капітал не може збільшуватися в розмірах за бажанням чи розпорядженням урядів, оскільки, як зазначалось раніше, він є рідкісним.
Отже, надалі під капіталом ми розуміємо основний капітал (капітальні блага), тобто виробничий фактор тривалого користування, який використовується для виробництва товарів і послуг. Використання капіталу дає можливість підприємцю отримати певний дохід, тобто цінність капіталу сьогодні залежить від того, що він може виробити в майбутньому. Підприємець збільшує капітал сьогодні, відмовляючись від поточного споживання, щоб в майбутньому одержати набагато більше. Інакше кажучи, потік майбутнього доходу стимулює створення сьогоднішнього запасу капіталу.
Зростання запасу фізичного капіталу відбувається завдяки інвестицій. Інвестування – це процес створення або збільшення запасу капіталу за рахунок фінансових ресурсів. В широкому розумінні інвестиції – це вкладення капіталу з метою наступного його збільшення. Цей приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від альтернативного використання фінансових ресурсів і винагородити його за ризик та відшкодувати втрати від інфляції в майбутньому. Розрізняють валові і чисті інвестиції. Валові інвестиції – це загальне збільшення запасу капітальних товарів. Чисті інвестиції – це різниця між валовими інвестиціями і величиною засобів, що йдуть на заміщення зношеного капіталу (амортизаційним фондом).
Для фінансування інвестиційних проектів фірма, крім власних грошових ресурсів, залучає позичковий капітал. Ціною позичкового капіталу виступає позичковий відсоток. Ставка позичкового відсотка визначається відношенням суми позичкового відсотка до величини позики і виражається у процентах. Для інвестора вона виступає як альтернативна вартість інвестицій.
Розрізняють номінальну і реальну ставки позичкового відсотка. Номінальна ставка – це ставка, що не враховує інфляційні процеси, вона оголошується банками. Реальна ставка відсотка – це номінальна ставка за мінусом темпу інфляції. Саме реальна ставка визначає інвестиційне рішення фірми.
Ринкова ставка позичкового відсотка формується, як і будь-яка рівноважна ціна, і визначається в результаті взаємодії попиту на гроші і їх пропозиції (рис.1). Попит на кредитні кошти формують фірми (для реалізації
довгострокових інвестиційних проектів) і домогосподарства (для купівля товарів довгострокового користування). Крива попиту на позики є спадною: між величиною ставки позичкового процента і обсягом попиту на позики є обернена залежність. Обсяг пропозиції позичкових коштів формують домогосподарства за рахунок заощаджень. Ці заощадження зберігаються на депозитних рахунках комерційних банків. Обсяг пропозиції заощаджень прямо пропорційно залежить від величини ставки позичкового відсотка, тому крива пропозиції заощаджень є висхідною.
Зауважимо, що тенденція до встановлення єдиної ставки позичкового відсотка характерна в умовах досконалої конкуренції. В дійсності, яка далека
від досконалої конкуренції, існує широкий діапазон стакан. Величина позичкової ставки залежить від наступних факторів:
1.Ступінь ризику. Більший відсоток встановлюється банком, коли наявна ймовірність, що позичальник не поверне позику. Вищий відсоток компенсує ризик.
2.Терміновість. За однакових умов короткострокові позики, як правило, надаються під нижчу ставку відсотка, ніж довгострокові.
3. Розмір позики. Ставка позичкового відсотка є вищою для меншої за розміром позики, оскільки адміністративні витрати з надання великої і малої позик є однакові.
4. Система оподаткування. Кредитор надасть перевагу такому розміщенню грошей, навіть за менший відсоток, де дохід оподатковується за меншою ставкою.
5.Конкуренція на кредитному ринку. Якщо банк не має конкурентів, він призначає високу ставку відсотка. Розвиток конкуренції в банківській справі, усунення монополізму сприяють гнучкості відсоткових ставок.
Економісти користуються одною ставкою позичкового відсотка, або так званою чистою ставкою позичкового відсотка. У США вона близька до ставки відсотка, яка сплачується на довгострокові облігації уряду, які він випускає для фінансування бюджетного дефіциту. У 90-х роках ХХ ст. ставка відсотка за такими цінними паперами дорівнювала 8-9%.