0251552_38296_mankiv_gregori_n_makroekonomika

Для виявлення наслідків протекціоністської торговельної політики з'ясуймо, що станеться, якщо уряд заборонить імпорт іноземних автомобілів.

За будь-якого даного реального обмінного курсу імпорт зменшуватиметься, що означатиме збільшення чистого експорту (експорт мінус імпорт). Отже, крива чистого експорту переміщуватиметься вправо, що показано на графіку 8-12. Для розуміння наслідків цієї політики порівняймо попередній і новий стан рівноваги. У новій точці рівноваги реальний обмінний курс є вищим, а величина чистого експорту не змінилася. Незважаючи на переміщення кривої чистого експорту, рівноважний рівень чистого експорту залишається той самий, бо протекціоністська політика не впливає ні на заощадження, ні на інвестиції.

Проведений аналіз свідчить, що протекціоністська торговельна політика не впливає на стан торговельного балансу. Цей несподіваний висновок нерідко залишають поза увагою в полеміці, розрахованій на широку Публіку. Оскільки дефіцит торговельного балансу означає надлишок імпорту над експортом, то можна припустити, що зменшення Імпорту наприклад, за бо роїш імпорту автомобілів — мало б скоротити цей дефіцит. Проте наша модель показує, що політика протекціонізму веде лише до підвищення реального обмінного курсу Подорожчання вітчизняних виробів порівняно з іноземними знижує чистий експорт, бо стимулює імпорт і стримує експорт. Отже, подорожчання національної валюти зводить нанівець збільшення чистото експорту, яке прямо передбачалося протекціоністськими заходами.

Хоча протекціоністська торговельна політика не впливає на стан торговельного балансу, вона впливає на обсяг зовнішньої торгівлі. Як уже зазначалося, підвищення реального обмінного курсу означає, що вітчизняні товари і послуги дорожчають порівняно з іноземними. Отже, в новій точці рівноваги обсяг нашого експорту буде меншим. А оскільки чистий експорт не змінюється, нам також доведеться менше імпортувати. (Підвищення обмінного курсу до певної міри стимулює імпорт, але це лише частково нейтралізує зменшення імпорту внаслідок протекціоністських обмежень). Отже, політика протекціонізму зменшує обсяги як імпорту, так і експорту.

Таке скорочення загального обсягу торгівлі є основним аргументом економістів проти запровадження протекціоністських заходів. Міжнародна торгівля приносить вигоду усім країнам, даючи змогу кожній із них спеціалізуватися на тих товарах і послугах, у виробництві яких вони мають перевагу, і забезпечувати населення країни більшим вибором товарів і послуг. Протекціоністські заходи зводять нанівець вигоди від торгівлі. Хоча ці заходи приносять певну вигоду окремим групам у суспільстві (наприклад, заборона імпорту автомобілів збільшує продаж і прибутки вітчизняних виробників автомобілів), — суспільство в цілому програє від скорочення обсягів міжнародної торгівлі.

Чинники, що визначають номінальний обмінний курс

З'ясувавши, що визначає реальний обмінний курс, розглянLMо тепер номінальний обмінний курс, за яким обмінюються валюти двох країн. Згадаймо зв'язок між реальним і номінальним обмінними курсами:

Номінальний обмінний курс можна записати як:

e = ε x (P/P*)

Це рівняння показує, що номінальний обмінний курс залежить від реального обмінного курсу і рівня цін у двох країнах. За даного значення реального обмінного курсу зростання рівня цін Р в країні спричиняє зниження номінального курсу її валюти е. Наприклад, якщо долар тепер коштує менше, за нього можна придбати меншу кількість єн. З іншого боку, якщо підвищується рівень цін в Японії Р*, номінальний курс долара зростатиме: вартість єни знизилася, і на долар тепер можна придбати більше єн.

Важливо проаналізувати зміни обмінного курсу з перебігом часу. Рівняння валютного курсу можна записати:

% зміни е = % зміни ε + % зміни Р* - % зміни Р.

Відсоток зміни ε є зміною реального обмінного курсу. Відсоток зміни Р - це рівень інфляції я в країні, а відсоток зміни Р* - це рівень інфляції п* в іншій країні. Отже, відсоток зміни номінального обмінного курсу є:

З цього рівняння випливає, що відсоток зміни номінального обмінного курсу валют двох країн дорівнює сумі відсотка зміни реального обмінного курсу та різниці темпів інфляції у цих країнах.

Якщо темп інфляції у першій країні вищий, ніжу другій, то з перебігом часу на валюту другої країни можна буде купити дедалі більше валюти першої країни. Якщо темп інфляції в Україні нижчий, ніж в іншій країні, то з перебігом часу на валюту України можна буде придбати дедалі більше валюти цієї іншої країни.

Аналіз показує, як монетарна політика впливає на номінальний обмінний курс. З розділу 7 нам відомо, що значне збільшення пропозиції грошей спричиняє високі темпи інфляції. Одним із наслідків високої інфляції в країні є знецінення її валюти: високий рівень цін означає зниження е. Інакше кажучи, зростання кількості грошей в країні підвищує ціни товарів у грошовому виразі, водночас це зростання підвищує ціну іноземної валюти, що виражена у національній валюті цієї країни:

ПРИКЛАД

Інфляція і номінальний обмінний курс

Якщо проаналізувати динаміку валютних курсів та рівня цін у різних країнах, можна швидко переконатися в тому, що врахування інфляції має важливе значення для пояснення змів номінального обмінного курсу. Найочевидніші приклади маємо в періоди гіперінфляції. Наприклад, упродовж 1983-1988 рр. рівень цін у Мексиці зріс на 2300%. Внаслідок такої високої

інфляції кількість песо, яку можна було купити за 1 долар, зросла зі 144 у 1983 р. до 2281 у 1988 р.

Така сама залежність між інфляцією та обмінними курсами простежується і в країнах із помірнішими темпами інфляції. На графіку 8-13 подано розсіяну діаграму, яка показує цю залежність для 11 країн. По горизонтальній осі відкладено різницю між середніми темпами інфляції в країні і середніми темпами інфляції у США (π* — π). По вертикальній осі відкладено середній відсоток зміни обмінного курсу валюти кожної країни стосовно долара США (відсоток зміни e). На графіку чітко простежується пряма залежність між цими двома змінними. В країнах з відносно високими темпами інфляції очевидною є тенденція до знецінення їхніх валют (з часом за долари можна купити дедалі більше такої валюти), а в країнах із відносно низькою інфляцією простежується тенденція до підвищення курсу їхніх валют (з часом за долари можна купити дедалі менше такої валюти).

Графік 8-13. Різниця у темпах інфляції та валютний курс. Ця розсіяна діаграма показує залежність між інфляцією та обмінним курсом. По горизонтальній осі відкладено різницю між середніми темпами інфляції по країнах та середнім темпом інфляції в СІЛА за 1970 -1996 рр. По вертикальній осі відкладено середній відсоток зміни обмінного курсу валюти країни (за долар США) упродовж цього періоду. З графіка видно, що в країнах із відносно високою інфляцією простежується тенденція до подешевшання їхніх валют, а в країнах з відносно низькою інфляцією — тенденція до подорожчання їхніх валют.

Джерело: International Financial Statistics.

Як приклад візLMімо обмінний курс між доларом США та німецькою маркою. За останні двадцять років і Німеччина, і США стикалися з інфляцією. Тому за марку і за долар нині можна придбати меншу кількість благ, ніж раніше. Однак, як видно з графіка 8-13, темпи інфляції в Німеччині були нижчі, ніж у США. Це означає, що вартість марки впала менше порівняно із вартістю долара. Отже, кількість німецьких марок, яку можна придбати за один долар США, з часом зменшується.

Спеціальний випадок паритету купівельної спроможності

Відома гіпотеза в аналітичній економії, яку назвали законом однієї ціни, говорить, що однаковий товар не може водночас продаватися в різних місцях за різними цінами. Якщо, наприклад, бушель пшениці продають у Нью-Йорку за ціною, нижчою ніж у Чикаго, то можна отримувати прибуток, купуючи зерно у Нью-Йорку і продаючи його у Чикаго. Спритні перекупники завжди скористаються з такої можливості — збільшать попит на пшеницю у Нью-Йорку і збільшать її пропозицію в Чикаго. Це спричинить зростання ціни у Нью-Йорку і її зниження у Чикаго, що, отже, зрівняє ціни на обох ринках.

Закон однієї ціни, застосований до міжнародних ринків, називають паритетом купівельної спроможності. За цим законом, якщо на міжнародних ринках відбувається арбітраж, то будь-яка валюта повинна мати однакову купівельну спроможність у всіх країнах. Логіка цього твердження така. Якщо за національну валюту всередині країни можна купити більше пшениці, ніж за кордоном, то існує можливість заробляти прибуток так: купувати зерно всередині країни і продавати за кордоном. Посередники та спекулянти в гонитві за прибутком підвищують своїми діями внутрішню ціну зерна до рівня світової Так само, якщо за національну валюту можна купити більше зерна за кордоном, ніж у своїй країні, то посередники купуватимуть зерно за кордоном і продаватимуть його на внутрішньому ринку, знижуючи внутрішню ціну до рівня світової ціни. Отже, діяльність міжнародних перекупників зрівнює ціни на зерно в усіх країнах.

Теорію паритету купівельної спроможності можна тлумачити за допомогою моделі реального обмінного курсу. Швидкі дії міжнародних спекулянтів свідчать про те, що чистий експорт є дуже чутливим до невеликих змін реального обмінного курсу. Невелике зниження ціни вітчизняних виробів стосовно Доземних, тобто невелике зниження реального обмінного курсу, спонукає перекупників купувати товари, вироблені в країні, і продавати їх за кордоном. Так само невелике збільшення відносної ціни вітчизняних товарів спонукає перекупників імпортувати товари з-за кордону. Отже, як

Графік 8-14. Паритет купівельної спроможності. Закон однієї ціни, застосований до міжнародних ринків, означає, що чистий експорт високочутливий до невеликих змін реального валютного курсу. Цю високу чутливість відображено тут дуже пологою кривою чистого експорту.

показано на графіку 8-14, крива чистого експорту є дуже пологою за реального обмінного курсу, що зрівнює купівельну спроможність валюти різних країн: будь-яка незначна зміна реального обмінного курсу спричиняє значні зміни у чистому експорті Ця виняткова чутливість чистого експорту гарантує близькість рівноважного реального обмінного курсу до рівня, що забезпечує паритет купівельної спроможності.

З концепції паритету купівельної спроможності випливає два важливі висновки. По-перше, оскільки крива чистого експорту є пологою, зміни величини заощаджень або інвестицій не впливають на реальний або номінальний обмінні курси. По-друге, оскільки реальний обмінний курс є зафіксованим, то всі зміни номінального валютного курсу відбуваються внаслідок змін рівня цін.

Чи є реалістичною доктрина паритету купівельної спроможності? Більшість економістів вважають, що, незважаючи на переконливу логіку, концепція паритету купівельної спроможності не забезпечує повного і точного відображення реалій світу. По-перше, багато благ є непереміщуваними. Наприклад, стрижка волосся в Токіо може коштувати дорожче, ніж у Нью-Йорку, але тут немає місця для міжнародного арбітражу, бо процес стрижки не можна переміщувати в просторі. По-друге, навіть переміщувані блага не завжди є досконалими замінниками. Одні споживачі віддають перевагу "тойотам", а інші — "фордам". Отже, відносні ціни "тойот" і "фордів" можуть змінюватися, але не створюють при цьому можливості для вилучення прибутку. З цих причин із плином часу реальний обмінний курс насправді змінюється.

Хоч теорія паритету купівельної спроможності не описує світ точно, все ж вона розкриває причину того, чому коливання реального обмінного курсу будуть обмеженими. Логіка обґрунтування цієї тези така: чим більше реальний обмінний курс відхиляється від рівня, який прогнозує теорія паритету купівельної спроможності, тим більші у приватних осіб стимули до міжнародного арбітражу — купівлі і перепродажу товарів на світових ринках. Хоч немає підстав сподіватися, що паритет купівельної спроможності усуне всі зміни у реальному обмінному курсі, ця теорія дає змогу передбачати, що коливання реального обмінного курсу зазвичай невеликі або тимчасові1.

ПРИКЛАД

Біг мак у світі

Концепція паритету купівельної спроможності твердить, що з урахуванням обмінних курсів товари повинні всюди продаватися за однаковою ціною. І навпаки, вона виходить з того, що обмінний курс між двома валютами залежить від рівня цін у двох країнах.

Для перевірки цієї концепції міжнародний журнал "The Economist" регулярно збирає дані про ціну товару, який продають у багатьох країнах: гамбургера Біт мак фірми "McDonald's". Згідно з концепцією паритету купівельної спроможності, ціна Біґ мака повинна бути тісно пов'язана з номінальним обмінним курсом валюти. Чим вища ціна Біґ мака у місцевій валюті, тим вищим повинен бути номінальний обмінний курс (виражений в одиницях національної валюти за долар).

У таблиці 8-1 наведено ціни Біг мака в різних країнах у 1997 p., коли у США він продавався за 2,42 дол. До цих даних застосуємо концепцію паритету купівельної спроможності для прогнозування номінальних валютних курсів. Наприклад, оскільки Біг мак коштував 294 єни в Японії, можна передбачити, що обмінний курс між доларом і єною був 294/2,42, або 121 єна за долар. За цього обмінного курсу Біг мак коштував би однаково і в Японії, і у США.

У таблиці 8-1 наведено прогнозовані та фактичні обмінні курси для 32 країн, розміщених за рівнем прогнозованого обмінного курсу. Одні дані таблиці підтверджують концепцію паритету, а інші — не підтверджують. Як видно із двох останніх стовпців, фактичний і прогнозований обмінний курси здебільшого одного порядку і досить близькі. Згідно з нашою концепцією паритету, американський долар мав би обмінюватися на найбільшу кількість російських рублів та найменшу кількість англійських фунтів. І це справді підтверджується. Прогнозований обмінний курс японської єни — 121 єна за долар — дуже близький до фактичного обмінного курсу 126 єн за долар. Проте у багатьох випадках прогнозовані відповідно до концепції паритету курси далекі від фактичних і відхиляються від них на 20% і більше. Отже, хоча концепція паритету купівельної спроможності забезпечує приблизні орієнтири для визначення рівня обмінних курсів, вона не пояснює їх повністю.

8-4. Висновок: США як велика відкрита економіка

У цьому розділі ми з'ясували, як функціонує мала відкрита економіка. Ми аналізували чинники, що визначають міжнародні потоки коштів для нагромадження капіталу і міжнародні потоки товарів і послуг. Ми дослідили також чинники, що визначають реальний і номінальний обмінні курси. Наш аналіз показав, як різні види економічної політики — монетарна, фіскальна і зовнішньоторговельна — впливають на торговельний баланс і обмінний курс.

Національна економіка, яку ми аналізували, є "малою" у тому розумінні, що процентну ставку в ній визначають світові фінансові ринки. Інакше кажучи, припускалось, що ця економіка не впливає на світову процентну ставку і може брати й надавати позики за світовою процентною ставкою у необмежених сумах. Це припущення докорінно відрізняється від припущення, прийнятого в розділі 3 для закритої економіки. У закритій економіці внутрішня процентна ставка зрівноважує внутрішні заощадження та внутрішні інвестиції. Це означає, що політика, яка впливає на заощадження та інвестиції, змінює рівноважну процентну ставку.

Який із цих методів потрібно застосувати для аналізу такої економіки, як США? І той, і інший. Економіка США не є настільки великою чи ізольованою, щоб не відчувати впливу тих економічних процесів, що відбуваються в інших країнах. Великі дефіцити торговельного балансу у 1980-х та 1990-х роках підкреслюють важливість міжнародних фінансових ринків для фінансування американських Інвестицій Отже, методика аналізу закритої економіки з розділу 3 не може повністю описати впливи заходів економічної політики на економіку США.

Однак економіка США не є такою малою і такою відкритою, щоб до неї можна було повністю застосувати висновки цього розділу. По-перше, економіка США досить вагома і може впливати на світові фінансові ринки. Наприклад, у великих дефіцитах державного бюджету США нерідко вбачали причину високих процентних ставок, що переважали у світі упродовж 1980-х років. По-друге, мобільність капіталу між країнами може не бути абсолютною. Якщо люди зберігають свое багатство у внутрішніх, а не в іноземних активах, то кошти для нагромадження капіталу вільно не переміщуватимуться для Зрівноважування процентних ставок у всіх краї-

нах. З цих двох причин не можна прямо застосувати методику аналізу малої відкритої економіки до економіки США.

Аналізуючи наслідки економічної політики такої країни як США, нам потрібно поєднати як методику аналізу закритої економіки з розділу 3, так і методику аналізу відкритої економіки з цього розділу. У додатку до цього розділу побудовано модель економіки, що займає проміжне місце між цими двома крайностями. У цьому проміжному варіанті існує міжнародне запозичення та кредитування, але процентна ставка не визначається на світових фінансових ринках. Натомість чим більше країна позичає за кордоном, тим вищу процентну ставку необхідно пропонувати іноземним інвесторам. У результаті, що й не дивно, поєднуються два протилежні підходи до аналізу національної економіки.

Нехай у великій відкритій економіці відбулося скорочення національних заощаджень внаслідок проведення стимулювальної фіскальної політики. Як і в закритій економіці, ця політика підвищуватиме реальні процентні ставки і витіснятиме внутрішні інвестиції. Як і в малій відкритій економіці, стимулювальна фіскальна політика зменшуватиме також чисті іноземні інвестиції, що вестиме до дефіциту торговельного балансу і підвищення валютного курсу. Тому, хоч модель малої відкритої економіки, досліджена у цьому розділі, неточно описує таку національну економіку, як економіка США, вона забезпечує приблизно правильну відповідь на запитання про те, як той або інший захід економічної політики впливає на торговельний баланс і валютний курс.

Підсумки

1.Чистий експорт є різницею між експортом та імпортом. Він дорівнює різниці між тим, що країна виробляє, і тим, чого вона потребує для споживання, інвестицій та державних закупівель.

2.Чисті іноземні інвестиції є надлишком внутрішніх заощаджень над внутрішніми інвестиціями. Сальдо торговельного балансу — це сума, яку країна отримала за чистий експорт товарів і послуг. Тотожність національних рахунків показує, що чисті іноземні інвестиції завжди дорівнюють сальдо торговельного балансу.

3.Вплив будь-якого виду економічної політики на торговельний баланс можна визначити за його впливом на заощадження та інвестиції. Заходи економічної політики, що підвищують рівень заощаджень або знижують рівень інвестицій, ведуть д-о утворення торговельного надлишку, а заходи, що знижують рівень заощаджень або підвищують рівень інвестицій, — до дефіциту торговельного балансу.

4.Номінальний обмінний курс — це курс, за яким валюту однієї країни обмінюють на валюту іншої країни. Реальний обмінний курс — це курс, за яким обмінюють товари, вироблені у двох країнах. Реальний обмінний курс дорівнює добуткові номінального обмінного курсу та відношення рівня цін у двох країнах.

5.Оскільки реальний обмінний курс — це відношення ціни вітчизняних товарів до ціни іноземних товарів, то підвищення реального обмінного курсу зменшує чистий експорт. Рівноважний реальний обмінний курс — це курс, за якого величина попиту на чистий експорт дорівнює чистим іноземним інвестиціям.

6.Номінальний обмінний курс визначають реальний обмінний курс та співвідношення рівня цін у двох країнах. За інших рівних умов високі темпи інфляції в країні спричиняють знецінення її валюти.