0251552_38296_mankiv_gregori_n_makroekonomika

і валютний курс знижуватиметься, як показано на графіку 12-9. Оскільки центральний банк обмінює іноземну валюту на національну за фіксованим курсом, то спекулянти негайно відреагують на зниження обмінного курсу. Вони продаватимуть центральному банкові національну валюту, що зменшить пропозицію грошей і поверне криву LM* до попереднього положення. Отже, монетарна політика за системи фіксованих валютних курсів у своєму звичному розумінні безплідна. Погоджуючись на фіксацію обмінного курсу, центральний банк відмовляється від контролю за пропозицією грошей.

В країні, де встановлено фіксований обмінний курс, можливе проведення лише монетарної політики, що змінює цей рівень обмінного курсу. Зниження вартості національної валюти називають девальвацією, а підвищення — ревальвацією. У моделі Мандела-Флемінґа девальвація переміщує криву LМ* вправо; вона має той самий вплив, що й збільшення пропозиції грошей за плаваючого валютного курсу. Тому девальвація збільшує чистий експорт і сукупний дохід. І навпаки, ревальвація переміщує криву LМ* вліво, зменшує чистий експорт і знижує сукупний дохід.

ПРИКЛАД

Девальвація та одужання після Великої депресії

Велика депресія 1930-х років була глобальною проблемою. Хоч саме розвиток подій у Сполучених Штатах, очевидно, прискорив і поглибив спад, значне зниження рівнів виробництва і зайнятості відбулося в усіх розвинених країнах світу. Проте уряди цих країн реагували на лихо, що спіткало їх, по-різному.

Основна відмінність між країнами полягала у їх ставленні до системи фіксованих валютних курсів, встановлених міжнародним золотим стандартом. Одні країни, такі як Франція, Німеччина, Італія й Нідерланди, зберегли старий золотий вміст своїх грошових одиниць. Інші, — наприклад, Данія, Фінляндія, Норвегія, Швеція і Велика Британія — зменшили золотий вміст своїх грошових одиниць приблизно удвічі. Ці країни девальвували свою валюту відносно валют інших країн.

Подальший розвиток подій у цих двох групах країн відповідав передбаченням моделі Мандела— Флемінґа. Ті країни, які девальвували свої валюти, швидко відновлювали виробництво. Зниження вартості грошової одиниці збільшило пропозицію грошей, стимулювало експорт, і виробництво зростало. І навпаки, країни, які підтримували старе співвідношення між своїми грошовими одиницями та золотом, довше страждали від низького рівня ділової активності 3.

Зовнішньоторговельна політика

Припустімо, що для скорочення імпорту уряд запроваджує імпортні квоти або мито. Така політика переміщує криву чистого експорту вправо, а отже, переміщує вправо і криву НІ як показано на графіку 1210. Переміщення кривої IS* підвищує обмінний курс. Для утримання курсу на його фіксованому рівні пропозиція грошей повинна зрости, що перемістить криву LM* вправо.

___________

3 Barry Eichengreen and Jeffrey Sachs, "Exchange Rates and Economic Recovery in the 1930s". Journal of Economic History 45 (December 1985)2 925-946.

Графік 12-10. Зовнішньоторговельні обмеження за фіксованих валютних курсів. Запровадження мита або квоти на імпорт переміщує криву IS* вправо. Це збільшує пропозицію грошей, необхідну для підтримання фіксованого обмінного курсу. Тому сукупний дохід зростає.

Наслідки запровадження торговельних обмежень за фіксованого валютного курсу зовсім інші, ніж за плаваючого. В обох випадках обмеження торгівлі переміщує криву чистого експорту вправо, але тільки за фіксованого обмінного курсу це збільшує чистий експорт ЮС. Причина полягає у тому, що за фіксованого курсу зовнішньоторговельні обмеження збільшують пропозицію грошей і не підвищують обмінного курсу. Збільшення пропозиції грошей, у свою чергу, збільшує сукупний дохід. Згадаймо тотожність:

NX = S – I

Збільшення доходу веде до збільшення заощаджень, що означає збільшення чистого експорту.

Економічна політика у моделі Мандела—Флемінґа: підсумки

Модель. Мандела—Флемінґа показує, що наслідки майже усіх заходів економічної політики у малій відкритій економіці залежать від типу валютного курсу — плаває він чи є фіксованим. У таблиці 12-1 підсумовано наш аналіз впливів фіскальної, монетарної і зовнішньоторговельної політики на дохід, обмінний курс і торговельний баланс у короткостроковому періоді. Завважте, що всі наслідки є різними за плаваючих і фіксованих валютних курсів.

21-2243

Згідно з моделлю Мандела—Флемінга, ефективність впливу монетарної і фіскальної політики на сукупний дохід залежить від режиму обмінного курсу» Щ плаваючих валютних курсів тільки монетарна політика впливає на дохід, а вплив стимулювальної фіскальної політики зводиться нанівець зростанням вартості національної валюти. За фіксованих валютних курсів на дохід впливає лише фіскальна політика, а механізм монетарної політики не працює, бо пропозиція грошей просто підтримує обмінний курс на оголошеному рівні.

Таблиця 12-1 Модель Мандела—Флемінґа: наслідки економічної політики

Примітка. У таблиці показано напрямок зміни доходу Y, обмінного курсу e і торговельного балансу NX унаслідок заходів економічної політики. Знак "↑" означає, що змінна збільшується; "↓" — знижується; "0" - відсутність впливу. Пам'ятаймо, що обмінний курс визначено як кількість іноземної валюти, яку можна придбати за одиницю національної валюти (наприклад, 100 єн за 1 долар).

12-4. Відмінності у рівні процентних ставок

Досі у нашому аналізі припускалося, що процентна ставка у малій відкритій економіці дорівнює світовій процентній ставці: r = r*. Проте процентні ставки у рідних країнах нерідко відрізняються. Тепер розширимо наш аналіз і з'ясуймо причини і наслідки відмінностей у процентних ставках у різних країнах.

Ступінь ризику та очікування змін обмінних курсів

Ми припустили раніше, що процентну ставку у малій відкритій економіці визначає світова процентна ставка. Це означає, що ми застосовували закон однієї ціни. Для обґрунтування цього припущення було наведено такий аргумент, Якби внутрішня процентна ставка перевищувала світову, іноземці надавали б позики цій країні, що знижувало І внутрішню процентну ставку, І якби внутрішня процентна ставка була нижча від світової, резиденти країни в гонитві за вищим доходом надавали б позики за кордон, що підвищувало б внутрішню процентну ставку. Зрештою, внутрішня процентна ставка зрівнялася б із світовою.

Чому таке міркування не завжди точне? Відповімо? з двох причин.

Перша з них — це ступінь ризику у країні. Коли інвестори купують державні облігації США або надають позики американським корпораціям, вони впевнені, що отримають свої гроші з процентом. І навпаки, в окремих країнах, що розвиваються, іноземні інвестори остерігаються революцій чи інших політичних потрясінь. Ці збурення можуть призвести до невиконання позичальником зобов'язань щодо позичених коштів. Тому позичальникам у таких країнах часто доводиться платити вищі процентні ставки, щоб компенсувати позикодавцям їхній ризик, пов'язаний з наданням позик.

Друга причина відмінностей у рівні процентних ставок у різних країнах пов'язана із очікуваними змінами обмінних курсів. Припустімо, що економічні агенти прогнозують знецінення французького франка щодо долара США. У цьому разі позики у франках повертатимуть у менш цінній валюті, порівняно з позиками у доларах. Для відшкодування прогнозованого знецінення французької валюти процентна ставка у Франції буде вищою, ніж процентна ставка у США.

Отже, внаслідок різного ступеня ризику, пов'язаного з наданням позик у різних країнах та очікуванням змін обмінних курсів, процентна ставка у малій відкритій економіці може відрізнятися від процентних ставок в інших малих національних економіках. З'ясуймо тепер, як ця обставина змінює наш аналіз.

Рівень процентних ставок у моделі Мандела—Флемінґа

Для врахування відмінностей у процентних ставках у моделі Мандела—Флемінґа припустімо, що процентна ставка у малій відкритій економіці дорівнює світовій процентній ставці плюс премія за ризик θ:

r = r* + θ.

Величина премії за ризик залежить від усвідомленого ступеня ризику надання позик у цій країні і очікуваних змін реального обмінного курсу. У нашому аналізі премію за ризик вважатимемо екзогенною змінною, що дасть змогу виявити вплив змін ризикової премії на національну економіку.

Модель значною мірою подібна до уже проаналізованої моделі Мандела—Флемінґа. Є два рівняння:

За будь-яких значень змінних фіскальної та монетарної політики, рівня цін та премії за ризик ці два рівняння визначають рівень доходу і обмінний курс, які зрівноважують і ринок товарів, і ринок грошей. За будь-якої даної величини премії за ризик заходи монетарної, фіскальної і зовнішньоторговельної політики працюють так, як зазначалось вище.

Припустімо тепер, що політичні збурення в країні збільшують величину премії за ризик в. У результаті внутрішня процентна ставка г зросте, що супроводжуватиметься відтак двома наслідками. По-перше, крива IS* переміститься вліво, оскільки підвищення процентної ставки зменшуватиме обсяг інвестицій. По-друге, крива LM* переміститься вправо, бо підвищення процентної ставки зменшує попит на гроші, а не забезпечує вищий рівень доходу за будь-якої даної пропозиції грошей.

[Згадаймо, що Y має задовольняти рівняння М/Р = Д(к* + θ, Y)]. Як видно з графіка 12-11, ці два переміщення кривих збільшуватимуть дохід і знецінюватимуть валюту.

Наш аналіз встановлює важливий факт: очікування щодо змін обмінного курсу почасти індукують ці зміни. Припустімо, що учасники ринкового процесу прогнозують знецінення французького франка. Інвестори встановлюватимуть більшу величину премії за ризик на французькі активи: величина θ у Франції зросте. Отже, ці очікування підвищуватимуть процентні ставки у Франції і, як ми щойно переконалися,

знижуватимуть вартість французької валюти. Отже, очікування знецінення грошової одиниці у майбутньому спричиняють її знецінення сьогодні.

Несподіваний і, очевидно, неточний висновок з нашого аналізу полягає в тому, що збільшення ризику (виміряного θ) в країні збільшуватиме сукупний дохід. На графіку 12-11 таке збільшення є наслідком переміщення вправо кривої LM*. Хоча підвищення процентних ставок зменшує інвестиції, знецінення валюти стимулює збільшення чистого експорту на ще більшу величину. Унаслідок цього сукупний дохід зростає.

Графік 12-11. Збільшення премії за ризик. Збільшення премії за ризик підвищує процентну ставку в країні. Оскільки підвищення процентної ставки зменшує інвестиції, крива IS* переміщується вліво. Підвищення процентної ставки зменшує також попит на гроші, так що крива LM* перемішується вправо. Дохід збільшується, а обмінний курс національної валюти знижується.

На практиці такого зростання доходу не відбувається з трьох причин. По-перше, центральний банк зменшенням пропозиції грошей М може не допустити різкого знецінення національної валюти. По-друге, знецінення національної грошової одиниці може несподівано підвищити ціни імпортних товарів, внаслідок чого рівень цін зросте. По-третє, коли певна подія збільшує премію за ризик у країні, резиденти крани можуть відреагувати на неї збільшенням попиту на гроші (за будь-якого рівня доходу і процентної ставки), оскільки гроші часто є найбезпечнішим із

доступних активів. Усі ці три зміни переміщуватимуть криву LM* вліво, що знижуватиме рівень знецінення національної валюти, але і зменшуватиме дохід.

Отже, підвищення ступеня ризику, пов'язаного з діловими операціями в країні, є небажаним. У короткостроковому періоді це здебільшого призводить до знецінення національної грошової одиниці і (внаслідок трьох щойно згаданих причин) до зменшення сукупного доходу. Крім того, з підвищенням процентної ставки зменшується обсяг інвестицій, що означає зменшення нагромадження капіталу і уповільнення темпів економічного зростання у довгостроковому періоді.

ПРИКЛАД

Міжнародна фінансова криза: Мексика у 1994-1995 рр.

У серпні 1994 р. мексиканське песо коштувало 30 центів. Через рік за нього давали лише 16 центів. Як пояснити таке значне знецінення мексиканської грошової одиниці? Це значною мірою зумовлювалось підвищенням ступеня ризику ділових операцій у Мексиці.

На початку 1994 р. економіка Мексики перебувала у фазі піднесення. Нещодавнє, схвалення Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА), яка знизила торговельні бар'єри між США, Канадою і Мексикою, вселяло впевненість щодо майбутнього мексиканської економіки. Інвестори зі всього світу охоче надавали позики урядові Мексики та мексиканським корпораціям.

Однак невдовзі низка політичних подій різко змінила оцінку інвесторів. Спочатку спалах насильства у штаті Чьяпас поставив під сумнів політичну стабільність у Мексиці. Відтак було вбито Луїса Дональдо Колосіо, основного кандидата у президенти. Політичне майбутнє видавалося менш певним, і багато інвесторів підвищили премію за ризик на мексиканські активи.

Спочатку підвищення премії за ризик не впливало на вартість песо, оскільки Мексика використовувала фіксований валютний курс. Як нам уже відомо, за фіксованого валютного курсу центральний банк обмінює національну валюту (песо) на іноземну (наприклад, долари США) за встановленим курсом. Тому збільшення премії за ризик тиснуло на песо у напрямі зниження його вартості. Центральний банк Мексики був змушений купувати песо за долари. Ця мимовільна інтервенція на валютному ринку скоротила пропозицію грошей у Мексиці (перемістивши криву LM* вліво), але не допустила знецінення національної грошової одиниці.

Однак валютні резерви Мексики були недостатніми для підтримання фіксованого обмінного курсу. Коли наприкінці 1994 р. Мексика вичерпала свої валютні резерви, уряд країни оголосив про девальвацію песо. Це рішення спричинило серйозні наслідки, оскільки раніше уряд неодноразово обіцяв, що девальвації не буде. Інвестори ще більше втратили довіру до мексиканських державних мужів, побоюючись наступної девальвації.

Інвестори у всьому світі (зокрема і в Мексиці) уникали купівлі мексиканських активів. Премія за ризик зросла ще більше, що підвищувало процентні ставки і знецінювало песо. Ринок цінних паперів Мексики обвалився. Коли мексиканський уряд попросив перенести виплату частини боргу, інвестори відмовилися надавати нові позики. Перспектива дефолту стала реальною. За якихось кілька місяців Мексика з країни з динамічною економікою перетворилася у країну з високим ступенем економічного ризику та урядом на межі банкрутства.

Але тут у розвиток подій втрутилися США. Здійснюючи цей крок, уряд Сполучених Штатів керувався трьома мотивами: насамперед, допомогти своєму південному сусідові; запобігти масовій нелегальній імміграції внаслідок можливого дефолту та економічного краху і не допустити поширення песимізму інвесторів на інші країни, що розвиваються. Уряд США спільно з Міжнародним валютним фондом (МВФ) доклав чимало зусиль для організації міжнародної допомоги урядові Мексики. Зокрема, США надали гарантії виплати боргових зобов'язань уряду Мексики, що дало останньому змогу реструктуризувати свій борг. Ці га-

рантії допомогли відновити довіру до мексиканської економіки, дещо знизивши премію за ризик.

Хоч гарантії, надані США, і запобігли катастрофічному розвиткові подій, але ці гарантії не захистили населення Мексики від тяжких випробувань. Внаслідок подій 1994—1995 рр. не лише різко знецінилася мексиканська грошова одиниця, а Й помітно скоротився обсяг національного виробництва. На щастя, наприкінці 1990-х років сукупний дохід знову почав зростати і, як видається, найгірше залишилось позаду. Проте урок з мексиканського досвіду очевидний, і його слід пам'ятати: зміни ступеня ризику для ділових операцій в країні, що часто зумовлені політичною нестабільністю, є важливим чинником процентних ставок Та обмінних курсів у малій відкритій економіці.

ПРИКЛАД

Міжнародна фінансова криза: Азія у 1997—1998 рр.

Наприкінці 1997 р., коли мексиканська економіка вже одужувала після фінансової кризи, у кількох країнах Азії, в тому числі у Таїланді, Південній Кореї і особливо в Індонезії, відомий нам розвиток подій повторився. Симптоми фінансової кризи у Мексиці і азійських країнах були однаковими: високі процентні ставки, падіння вартості активів, різке зниження курсу національної валюти. Наприклад, в Індонезії короткострокові номінальні процентні ставки перевищили 50%, фондовий ринок втратив приблизно 90% вартості (у доларах США), а рупія подешевшала щодо долара більш ніж на 80%. Криза призвела до зростання темпів інфляції в цих країнах (знецінення національної грошової одиниці зумовило подорожчання імпорту) і зниження ВВП (високі процентні ставки і зменшення довір'я зменшили видатки). За попередніми оцінками, у 1998 р. реальний ВВП Індонезії скоротився приблизно на 15%, що більше, ніж під час будь-якого спаду у США з часів Великої депресії 1930-х років.

Від чого спалахнула ця пожежа? Насамперед виявилися слабини у банківській системі азійських країн. Упродовж багатьох років у цих країнах уряд відігравав помітнішу роль у розподілі ресурсів, — зокрема фінансових, — ніж у США та інших розвинених країнах. Деякі оглядачі вітали таке "партнерство" між урядом та приватним підприємництвом і навіть пропонували США переймати цей досвід. Однак з плином часу стало очевидним, що багато азійських банків надавали позики не тим, хто пропонував найвигідніші інвестиційні проекти, а тим, хто налагодив надійні стосунки із державними чиновниками. У цьому "приятельському капіталізмі" збільшувалася кількість випадків неповернення позик банкам, тому у міжнародних інвесторів стало менше довір'я до економіки цих країн. Ризикові премії на активи азійських країн зросли, що різко підвищило процентні ставки, а національні валюти цих країн набагато подешевшали.

Відсутність довіри у світі до економіки країни часто створює закляте коло, яке ще більше загострює її проблеми. Ось одне з пояснень того, що сталося в азійських країнах:

1.Проблеми у банківництві цих країн підірвали довір'я у світі до економіки цих країн.

2.Зниження рівня довір'я підвищило премії за ризик та процентні ставки.

3.Підвищення процентних ставок поряд із втратою довір'я зменшило вартість цінних паперів та інших активів.

4.Зменшення вартості активів знизило вартість застав під банківські позики.

5.Зниження вартості застави збільшило ризик невиконання зобов'язань за банківські позики.

6.Збільшення кількості випадків невиконання зобов'язань щодо банківських позик ще більше загострило проблеми банківської системи. Знову дивись пункт 1.

Деякі економісти використовують цей аргумент "заклятого кола" для тверджень, що азійська криза була самонавіяним пророцтвом: неприємності відбуваються просто тому, що люди їх очікують. Проте більшість економістів вважають, що справжньою проблемою була корумпованість державних чиновників, пов'язаних із банківською системою, яка підсилювалася заклятим колом зниження довір'я до цих економік.

Коли в Азії спалахнула фінансова криза, МВФ і США намагалися відновити довір'я інвесторів до економіки цих країн, як це вони зробили кількома роками раніше у Мексиці. Зокрема, МВФ надав азійським країнам позики, щоб полегшити подолання наслідків кризи. Водночас МВФ домігся обіцянок, що уряди цих країн реформують їхні банківські системи і усунуть "приятельський капіталізм". МВФ сподівається, що короткострокові позики і довгострокові реформи відновлять довір'я до економіки цих країн, знизять премії за ризик і перетворять закляте коло у магічне коло успіху. На момент видання цієї книжки питання про успіх цієї політики ще залишалося відкритим.

12-5. Яким повинен бути обмінний курс — плаваючим чи фіксованим?

Проаналізувавши функціонування економіки за плаваючого і фіксованого обмінних курсів, звернемось до питання про те, який із них кращий. Реформа міжнародної валютної системи є часто предметом гострих дискусій серед економістів і політичних діячів. Ще недавно більшість економістів висловлювалися на користь системи плаваючих валютних курсів. Проте останніми роками дехто з економістів радить повернутись до фіксованих курсів.

Основний аргумент на користь плаваючого валютного курсу полягає у тому, що він дає змогу використовувати монетарну політику для досягнення інших цілей.

За фіксованого курсу функція монетарної політики обмежується підтриманням обмінного курсу на оголошеному рівні. Проте обмінний курс — це лише одна з багатьох макроекономічних змінних, на які можна впливати за допомогою монетарної політики. Система плаваючих валютних курсів дозволяє використовувати інструментарій монетарної політики для реалізації інших завдань, як-от стабілізація зайнятості чи цін.

Прихильники фіксованого валютного курсу вважають, що невизначеність обмінних курсів ускладнює міжнародну торгівлю. Після відмови на початку 1970-х років від Бретон-Вудської системи фіксованих валютних курсів і реальні, і номінальні обмінні курси коливалися сильніше, ніж можна було очікувати. Деякі еко-

Тоді згода. Поки долар не зміцніє, нехай черепашки плавають".

номісти пояснюють цю нестабільність спекуляціями на міжнародному ринку капіталів. Підприємці часто заявляють, що ці коливання дуже шкодять міжнародному бізнесові, оскільки вони збільшують невизначеність, що супроводжує міжнародні ділові операції. Правда, незважаючи на коливання курсів, обсяг міжнародної торгівлі зростає і за плаваючих валютних курсів.

Прихильники фіксованого валютного курсу інколи наводять і такий аргумент на його користь: встановлення фіксованого курсу — єдиний спосіб "дисциплінування" керівної кредитно-грошової установи країни і недопущення надмірного зростання пропозиції грошей. Проте є інші можливості для "дисциплінування" центрального банку. Наприклад, у розділі 14 ми проаналізуємо такі правила монетарної політики, як досягнення певного обсягу номінального ВВП чи утримання темпу інфляції на певному рівні. Перевага політики фіксованого валютного курсу, порівняно з іншими правилами проведення монетарної політики, полягає у простоті її реалізації необхідні зміни пропозиції грошей відбуваються автоматично. Однак така монетарна політика веде до глибших коливань доходу і зайнятості.

І нарешті, межа між плаваючими і фіксованими курсами не є такою різкою, як може видаватися. За фіксованого валютного курсу країна може змінювати вартість своєї валюти, якщо підтримання встановленого курсу гостро суперечить досягненню інших цілей. За плаваючого валютного курсу країна часто передбачає встановлення його на певному рівні, коли ухвалює рішення про зміну пропозиції грошей. Тому абсолютно фіксовані чи повністю вільні обмінні курси зустрічаються досить рідко. Натомість стабільність обмінного курсу є зазвичай одним із багатьох завдань центрального банку за обох режимів встановлення курсу.

ПРИКЛАД

Валютний союз у США та Європі

Проїхавши 3000 миль від Нью-Йорка до Сан-Франциско, ви жодного разу не були змушені обмінювати свої долари на іншу валюту, бо у всіх п'ятдесяти штатах США місцеві жителі охоче обмінюють на долари свої товари і послуги. Такий валютний союз є найвищою формою фіксованого обмінного курсу. Обмінний курс долара У Нью-Йорку та долара у Сан-Франциско настільки однаковий, що ви, можливо, ніколи не чули про наявність різниці між ними. У чому вона полягає? Кожну доларову банкноту випустив один із дванадцяти федеральних резервних банків. Хоч на банкнотах вказано, який саме федеральний банк їх випустив, це нікого не цікавить. Усі, в тому числі й Федеральна резервна система, обмінюють ці долари У співвідношенні один до одного).

Проте якщо ви проїхали 3000 миль Європою, то ваші враження, мабуть, зовсім інші. Вам часто доводилося обмінювати одну валюту на іншу — французькі франки на німецькі марки, голландські гульдени, іспанські песети або італійські ліри і т. д. Велика кількість різноманітних валют у Європі ускладнює подорожування і здорожчує його. Перетнувши кордон країни, вам щоразу доводиться займати чергу в банк, щоб отримати місцеву валюту; водночас потрібно платити банкові за надану вам послугу.

Однак останнім часом і тут ситуація поліпшується. Багато європейських країн домовилися про використання спільної валюти - євро, яку було запроваджено у січні 1999 р. Поява євро прискорює розвиток Європейської валютної системи (ЄВС). Два десятиліття тому кілька європейських країн створили Європейську валютну систему задля обмеження амплітуди коливання обмінних курсів своїх валют. З претворенням евро у повноцінну гро-

шову одиницю обмінний курс її у Франції та Німеччині буде так само фіксованим, як обмінний курс долара у Нью-Йорку і Сан-Франциско.

Запровадження єдиної валюти вимагає певних жертв. Найважливіша з них полягає у тому, ШО європейські країни вже не зможуть проводити власної монетарної політики. 11 атом їсть Європейський центральний банк за участі усіх країн учасниць проводитиме одну монетарну політику для всієї Європи. Центральні банки окремих країн відіграватимуть ту саму роль, що й федеральні резервні банки у США: Вони відстежуватимуть ситуацію на Місцях, але не зможуть регулювати пропозицію грошей і процентні ставки. економісти, які критикують перехід до спільної валюти, твердять, що втрата власної монетарної політики є надмірною платою. якщо економічний спад зачепить лише одну з країн Європи, то для його подолання вона не зможе використати знаряддя монетарної політики.

Чому, на думку цих економістів, ідея валютного союзу в Європі є невдалою, тоді як та сама ідея так добре працює в США? Ці економісти доводять, що між США та Європою є дві важливі відмінності. Поперше, регіональна мобільність робочої сили у США — переміщення робочої сили між штатами - - значно вища, ніж між європейськими країнами. Почасти це зумовлено тим, що у США використовують одну мову, а почасти тим, що більшість американців є нащадками іммігрантів і схильні до зміни місця проживання. Тому в разі регіонального економічного спаду американці часто переїжджають у штати, де рівень безробіття нижчий. По-друге, у США є сильний центральний уряд, який може використовувати фіскальну політику наприклад, зміну федерального прибуткового податку для перерозподілу ресурсів і доходів між регіонами країни. Оскільки Європа не володіє цими перевагами, вона постане перед більшими труднощами у разі проведення єдиної монетарної політики.

Прихильники єдиної валюти вважають, що втрату країнами власної монетарної політики більш ніж компенсують інші вигоди. За спільної європейської валюти мандрівників і підприємців не турбуватимуть обмінні курси, що сприятиме розвиткові міжнародної торгівлі. Крім того, єдина валюта дасть змогу європейцям відчути себе ближчими один до одного. Обидві світові війни спалахнули через незгоду і розбрат між європейськими державами. Якщо спільна валюта вестиме до злагоди серед націй Європи, виграє від цього увесь світ.

12-6. Модель Мандела—Флемінґа за змінного рівня цін

Досі модель Мандела—Флемінґа використовувалася для аналізу малої відкритої економіки у короткостроковому періоді, коли рівень цін незмінний. Щоб з'ясувати зв'язок цієї моделі з моделями, розглянутими у попередніх розділах, проаналізуймо, що відбувається за змінного рівня цін.

Для вивчення процесу пристосування цін у відкритій економіці треба пам'ятати про відмінність між номінальним обмінним курсом е і реальним обмінним курсом є, який дорівнює eР/Р*. Модель Мандела— Флемінґа можна записати так:

Ці рівняння нам уже знайомі. Перше з них описує криву IS*, друге - криву LM*. Завважте, що чистий експорт залежить від реального обмінного курсу.

На графіку 12-12 показано, що відбувається, якщо рівень цін знижується. Оскільки зниження рівня цін збільшує рівень реальних грошових залишків, крива LM* переміщується вправо, як на частині (а) графіка 12-12. Реальний обмінний