2009 сочинений(укр)

ТВІР)РОЗДУМ НА СУСПІЛЬНУ ТЕМУ

Я — СИН СВОГО НАРОДУ

План І. Відчуття причетності до свого народу.

ІІ.Моя доля — Україна.

1.Дитячі спогади.

2.З любов’ю до матері Батьківщини.

3.У пошуках щастя.

ІІІ. Рухати Україну вперед мені під силу.

Жоден філософ не може точно сказати, коли до людини приходить відчуття належності до свого народу. І хіба можливі тут узагальнення? Напевне, ні. Але всі стежки ведуть у дитинство.

Мені було лише три роки, коли було проголошено Незалежність Ук раїни, але я добре пам’ятаю, що це було свято. На центральному майдані міста купчилися люди. Майоріли блакитно жовті прапори. І хоча моро сив дощ, люди не збиралися розходитись. Лунали пісні і промови. Але мене захопила пісня про Сагайдачного, який «проміняв жінку на тютюн та люльку…» Я ще не міг усвідомити як то проміняти на щось інше влас ну дружину, але чітко уявляв самого Сагайдачного. Здавалось, що козаць кий ватажок був десь поруч, на майдані.

Коли я підріс, то почав захоплюватись історією, прочитав безліч кни жок про минуле українського народу. І лише недавно зрозумів, що цього замало. Легко любити Батьківщину, коли вона багата і могутня, значно важче — слабку і незахищену. Та хіба справжні сини покинуть напризво ляще хвору матір? А Батьківщина у кожної людини тільки одна, як і мати.

Я не засуджую тих людей, які емігрували за кордон у пошуках кращої долі. Але впевнений, що вони глибоко нещасні. Можна мати матеріальні блага, але не мати можливості дихати рідним повітрям, уклонитися рідній оселі. Може це високі слова про любов до рідної землі, може вони вже ви мовлялись кимось, але вони йдуть із мого серця і вважаю їх своїми.

Мені радісно і млосно в грудях від усвідомлення власної значимості для України. Але я впевнений, що не тільки Батьківщина потрібна нам, а і ми потрібні Батьківщині. Бо саме моє покоління буде підводити її еко номіку, удосконалюватиме сільське господарство, рухатиме вперед науку, освіту і культуру.

ТВІР)ОПОВІДАННЯ НА ОСНОВІ ПОЧУТОГО

«ПОЛОНЕЗ» ОГІНСЬКОГО

Із моря дмухнув холодний вітер, пронизуючи до самих кісток. Весна видалася холодною. Дрібний дощ швидше нагадував осінь, аніж весну. Сіре небо зливалося з сірим пінявим морем, сірими скелями, сірими ши нелями. Оце так південь!

У Керчі майже не було дерев, а ті, що і були, вже давно порубано на дрова. А тепла все не було, весна затримувалась. Бійці грілися біля вимо чених у солярці цеглин, які були за грубку. Попереду ще запеклі бої за звільнення Криму, треба триматися. Особливо важко було пораненим. Авіація довго не присилала транспорту для їхнього перебазування в тил. Не вистачало їжі, але найбільше докучала нестача тепла.

Наказ був коротким: знайти дрова.

На завдання вирушили вп’ятьох. Молоді і дужі, стрункі як кипариси, бійці пригиналися до землі, щоб залишитися непомітними. Треба було дійти до двоповерхового будиночка, що притулився в скелях — єдиного ще необстеженого ними об’єкта. Можливо, там залишились які небудь дро ва: вікна, двері, меблі, словом, те, що добре горить.

До будинку дістались нескоро — фашисти стріляли трасуючими — увійшли у спустілу оселю. Невимовно зраділи затишкові і знайденим дро вам: посеред спорожнілої кімнати стояв великий чорний рояль. Кришка лежала осторонь, хтось уже відламав, залишилося небагато — розбити де рев’яний корпус і нести дрова в розташування частини. Але ніхто не на важувався зробити перший удар.

Аж ось до роялю підійшов один із бійців, високий худорлявий хло пець, і, схилившись над інструментом, заграв «Полонез» Огінського. Зву ки розливалися по порожній оселі, наповнюючи солдатські душі теплом і спогадами про мирне життя.

Того дня вони поверталися майже без дров, прихопили тільки відла ману кимось кришку. Удуші кожного звучала музика.

Із моря знову дув холодний вітер, пронизуючи до самого тіла бла генькі солдатські шинелі. Але бійці не помічали того холоду, на серці було тепло.

ФРОНТОВА СЕСТРА

Юнак притулив розпашіле обличчя до холодної броні танка. Руки і ноги зсудомило чи то від напруги, чи то від пережитого за ці кілька хвилин. Він не має права розхолоджуватися, він командир, на нього дивляться бійці.

Це трапилося так раптово, що він не міг отямитись. Його тільки вчо ра призначили взводним. Тиждень тому він повернувся у свій полк після поранення. Це було його друге поранення, і він вдруге повертався до своїх. Поранення було важким, лікарі непокоїлися за його здоров’я. Але він ви дужав. І все це завдяки їй, Надійці, фронтовій сестрі. Маленька, тендітна, вона двічі виносила його з поля бою. Під час першого поранення він на магався їй допомогти, спираючи масу свого тіла на вцілілу руку. Стогнав, але повз, доки були сили, а потім вона поклала його на плащ палатку і тяг ла. Про друге поранення він майже нічого не пам’ятав. Побачив над со бою її закіптюжене від пороху обличчя — і відключився. А вона винесла його. Та хіба тільки його! Таких кремезних бійців виносила, що всі лише дивувалися.

Під час учорашнього бою її не стало. Не вберегли… Та й хто б міг поду мати, що таке трапиться…

Вони обліпили броню танка. Вона застрибнула майже останньою. Він подав їй руку і намагався підтримати. Проте скоро все змішалося. Земля перетворилася на пекло: вони пригинались від куль, танк маневрував, уни каючи снарядів. Її таки зачепило. Надійка скривилася від болю, але навіть не застогнала. Полізла в сумку за бинтом. У цей час танк сколихнувся, але уникнув вибуху. А вона не втрималась…

Її бліде обличчя зникло під гусеницею їхнього танка. Таке не забу вається…

Новий вибух привів його до тями. Взводний скинув пілотку, всі на мить побачили його посивілі за добу скроні, і голосно скомандував: «Впе ред! За Батьківщину! За Надійку! Вперед!»

Над полем ще довго стояли стовпи диму і пороху. Санітари поралися біля поранених. Скінчився ще один бій, ще один день війни. Підрахову вали втрати. Хтось із його хлопців неодмінно дійде до кінця війни, дійде до Перемоги.

ТВІР У ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ СТИЛІ

НА МОРАЛЬНО)ЕТИЧНУ ТЕМУ

ТРАДИЦІЇ В МОЄМУ ЖИТТІ

План

І. Традиції і сучасність.

ІІ.Моє ставлення до традицій.

1.Перше знайомство з традиціями.

2.Традиції збагачують нас.

3.Вплив традицій на моє життя.

ІІІ. Значення народних традицій.

Укожного народу є свої традиції. Їх історія сягає в глибину віків, по єднує в собі уявлення про світ, ставлення до релігії, ознаки побуту.

В останні роки ми часто звертаємося до традицій, бо усвідомлюємо себе частиною великого народу з багатющими надбаннями культури. Той, хто не знає своєї культури і цурається своєї мови, не може з пошаною ста витись і до культури інших народів.

Усвідомлення своєї причетності до великого народу — є усвідомлен ням себе самого, усвідомленням своєї значимості в світі.

Моє перше ознайомлення з народними традиціями відбулося давно, коли я був ще дуже малим.

Було мені років п’ять шість, коли я сам свідомо поніс вечерю до свого хрещеного. Тепер я знаю, що було це на Свят вечір перед Різдвом. На дворі вже стемніло, але ніхто не боявся темряви, дітей було дуже багато, хто ніс вечерю до родичів, а хто — колядував. Тоді я вперше почув

колядки. Прийшовши додому, намагався згадати почуте на вулиці, але не зміг. Моя прабабуся розтлумачила мені і значення слів із почутої коляд ки, і самого обряду.

Але найповніші враження про народні обряди я привіз зі Львова. Ра зом з іншими учнями нашої школи два роки тому я побував на екскурсії у цьому старовинному місті. Наша подорож була не тільки цікавою,

ай пізнавальною, бо ми не просто спостерігали народні різдвяні обряди,

ай брали в них участь. Повернувшись додому, я навчив своїх друзів різдвяних пісень, почутих там, а наступного року ми й самі ходили коля дувати, щедрувати й посівати. Так що всі Святки пройшли незабутньо. Відтоді я цікавлюся традиціями інших народів. Я із задоволенням читаю книжки, які містять свідчення про історію і культуру того чи іншого на роду, я порівнюю наші звичаї з традиціями інших регіонів України та інших слов’янських народів.

Як приємно іноді буває дізнатися, що українські традиції багатші, мова — милозвучніша, пісні — мелодійніші. Яка гордість наповнює душу за увесь народ і за себе особисто. Навіть дивно буває: хтось милується українською народною піснею, а ти так пишаєшся, наче тебе особисто похвалили.

Скільки обрядів довелося мені побачити: і весілля, і свято Купала, і свя то першого снопа… А скільки ще доведеться побачити! Адже світ такий великий, життя таке дивовижне, а традиції допомагають збагатити його.

«РІДНА МАТИ МОЯ…»

План І. Мати — найсвятіша серед людей. ІІ. Приклад для наслідування:

1.Стосунки в нашій родині.

2.Затишна оселя.

3.Сюрприз для мами.

ІІІ.Це мені під силу.

Укожної людини є власні моральні цінності, найсвятіші речі і понят тя. І одна з таких цінностей — любов до матері. Не даремно ж про матір пишуть поети і письменники, матір зображують живописці і оспівують музиканти. Перед матір’ю ми у невідплатному боргу за безсонні ночі, про ведені біля колиски, за турботу і ласку, за велику материнську любов і за саме життя, подароване нею. Тому любов до матері — найсвятіше людсь ке почуття.

Безумовно, є на світі моральні виродки: матері, які відмовилися від своїх дітей, і діти, які зреклися своїх матерів. Але, на щастя, таких небага то. Більшість людей шанує материнство.

Для мене прикладом на все життя залишаться стосунки між членами нашої сім’ї. Моя мама ніколи не вчила мене поважати людей старшого покоління. Вона просто добре ставилась до бабусі, піклувалась про неї,

приділяла їй увагу. А коли бабуся хворіла, мама забороняла мені і моєму молодшому братові галасувати. Мама в усьому для нас приклад. Вона не говорить високих слів, а просто виховує нас своїм прикладом.

У нашій сім’ї дуже затишна атмосфера. І створила її мама. Вона ніко ли не підвищує голосу, завжди доброзичлива і врівноважена. Навіть, коли у наших батьків непорозуміння, це не впливає на інших членів родини. Ніхто не кричить і не стукає кулаками об стіл, як часто буває у наших сусідів, просто батьки йдуть на прогулянку вдвох, а коли приходять, то можна бути впевненим, між ними — мир і злагода. І знову, це завдяки мамі, яка дуже вболіває за сім’ю.

Не даремно говорять, що матері невсипущі. Коли я лягаю спати — мама ще не спить, а коли я прокидаюсь — вона вже не спить. Мама стра шенно завантажена і на роботі, і вдома.

Ми з братом намагаємось якомога більше їй допомагати. Коли батько столярить чи слюсарить, ми з братом намагаємось і допомогти йому і са мим навчитися. А ось допомогати мамі на кухні чомусь соромимося. А це так несправедливо, адже моя мама заслуговує найкращого. Щодня я по тайки від мами і від друзів вивчаю кулінарні рецепти. Хочу зробити їй по дарунок до Восьмого березня — приготувати якусь смачну страву. І в той же час я не хочу, щоб друзі кепкували, що я малий. Проте, якщо жінки опа нували чоловічі професії, то чому б представникам сильної статі не спро бувати куховарити? Я думаю, мама зрадіє, що в неї такий здібний син.

Безумовно, мій найперший обов’язок — хороше навчання. Я намага юся зробити так, щоб мама за мене не червоніла, щоб її лагідні очі не за смучувалися. Я впевнений, що це мені під силу.

ЯК Я РОЗУМІЮ ДРУЖБУ

План

І.Роль дружби в житті людини.

ІІ. «Без вірного друга — велика туга» (Нар. тв.).

1.Чи можливо прожити без дружби? а) Як подолати самотність.

б) Моє ставлення до однокласників.

2.«Приятелів тьма, а вірного друга нема» (Нар. тв.).

3.Найголовніші ознаки дружби.

ІІІ.«Дружба — найцінніший скарб» (Нар. тв.).

Можна погодитись, а можна й не погодитись зі словами Шота Руста велі, що людина, яка не шукає друзів, є ворогом сама собі.

Подивимося на своїх однокласників: у одних справжня, як мені здаєть ся, дружба, в інших — тільки приятелювання. Тому, в кого є друг, я по доброму заздрю, а того, хто завойовує дружбу, плазуючи перед однолітка ми, жалію. Так сталося, що у мене немає друзів.

Безумовно, я не відчуваю себе самотньою, бо спілкуюся з усіма одно класниками, хоч наш 9А і розбився на групи. Я намагаюся бути з усіма

доброзичливою, допомагаю всім, хто до мене звертається (я не відмінниця, але твердо знаю шкільні дисципліни), проте списувати не даю нікому, про сто пояснюю. Усі знають мої принципи щодо списування, і ніхто не обра жається. Представники всіх трьох угрупувань, на які розбився наш клас, намагаються залучити мене до своїх кіл, але я відмовляюся від їхніх запро шень, бо вважаю, що клас повинен бути єдиним колективом. Я впевнена, що у мене будуть справжні друзі, на все життя. А поки що народна мудрість «приятелів тьма, а вірного друга нема» — це про мене.

Два роки тому я втратила свою найкращу подругу. Ця дівчина і досі навчається в нашому класі і навіть є лідером одного з трьох угрупувань, проте я викреслила її зі свого життя. Справа в тому, що я погано вчилася, часто хворіла, не встигала засвоювати новий матеріал, словом, тяглася ледве ледве, позаду всіх у класі. Моя подруга, навпаки, завжди вчилася на «відмінно». Їй легко давалося навчання, і вона давала мені списувати. Але при цьому ображала мене. При всіх дітях принижувала мене, назива ла дебілкою і дурепою. Одного разу я не витримала цих знущань і посва рилася з подругою. Я наздогнала клас, почала відвідувати басейн. Покра щилось і моє здоров’я, і успішність. Відтоді я почуваю себе впевнено. Але на все життя я зрозуміла, що там, де є справжня дружба, там немає місця образам і приниженню. Дружба — це взаєморозуміння і взаємоповага. Справжні друзі бояться образити одне одного.

Я впевнена, що в мене буде друг, якому я зможу довіряти, як собі, про якого я скажу: «Друг — це другий я».

МОЇ ІДЕАЛИ

План

І.Взаємозв’язок людських ідеалів та історії людства.

ІІ.Як я розумію ідеали людини.

1.Моє розуміння ідеального суспільства.

2.Співвідношення ідеалів і моральних якостей людини.

3.Вплив зовнішності на поняття ідеалу людини.

4.Які риси характеру людини я вважаю ідеальними.

5.Які риси характеру я прагну виховати в собі.

ІІІ. Гуманістичні ідеали — майбутнє людства.

Мені здається, що людство прагне винайти ідеал, протягом усієї своєї історії. Звертаючись до літератури і мистецтва, ми можемо спотерігати, як поняття ідеалу змінювалось у різні епохи. А найголовніше, що люди прагли свій ідеал створити, уявити, побачити. Це відбувалося в літера турі, скульптурі, живописі. Так виникли ідеальні образи. Але вони іде альні для митців, які їх створили, і не завжди збігаються з нашими уяв леннями. Люди мріяли і про ідеальне суспільство. Але ідеальної епохи або ідеального суспільного ладу винайти так і не вдалося. Ну що ж, мож ливо, це ще попереду. Але, я впевнена, що ідеал, отой взірець доскона лості, кінцева найвища мета промінь, є у кожної людини.

Мої прагнення цілком реальні. Я не чекаю ідеального суспільного ладу, бо розумію, що суспільство — це люди, а ідеальних людей не існує. Тому я прагну досягти нормальних людських стосунків у своєму найближчому оточенні. І якщо кожна людина прагнутиме того ж самого, то, можливо, наше життя буде кращим.

Отже, щодо моїх ідеалів… Мої ідеали — це моральні якості, мої і моїх друзів, моїх батьків і моїх

дідів, словом, близьких мені людей. І ці ідеали не однобокі, вони мають взаємозв’язки з різними галузями життя. І навіть те, яким я уявляю своє майбутнє — це мій уявний ідеал.

Коли я була ще зовсім дитиною, то вважала ідеалом зовнішні риси людини. Тепер, коли мені п’ятнадцять, я розумію, що зовнішність — не головне в людині. Безумовно, людина повинна слідкувати за собою, бути чистою та охайною, а ось поняття краси для мене стало ніби іншим. Чле ни моєї родини і мої друзі не всі красиві, але для мене вони найкращі, бо їх красу я оцінюю за внутрішніми рисами, як і вони мою.

Отже, риси характеру, які я вважаю ідеальними. Найперше, це доб рота. Я думаю, що це саме та риса, яка робить людину людиною, адже доброта включає в себе і чуйне ставлення до інших людей і увагу до лю дей старшого покоління, і любов до природи, і уміння співчувати іншій людині, і турботу про братів наших менших, і багато багато інших якос тей, які я б хотіла виховати у собі. Іноді важко бувати добрим: хтось дра тує, хтось заважає, хтось галасує, а хтось просто не подобається. Тоді я на магаюсь подолати в собі емоції, розуміючи, що якась риса мого характеру теж може не подобатись іншим. Хочу навчитися сприймати людей таки ми, які вони є, хоча схиляюсь до гуманістичних рис у людині.

Сподіваюсь, що в своєму розумінні ідеалів, я не самотня. І чим більше буде прихильників гуманістичних тенденцій, тим добрішим буде навко лишній світ. Можливо, саме тоді і прийде найдосконаліша епоха в історії людства.

БУТИ ЛЮДИНОЮ

План

І.Як я розумію вислів «бути людиною».

ІІ.Моральні якості моїх сучасників.

1.Люди, з яких я беру приклад.

2.Риси, які я наслідую.

3.Риси, несумісні з поняттям «людина з великої літери».

ІІІ. Слова, що мене надихають.

Коли я замислююсь над сенсом життя, то завжди радію тому, що я іс ную, що поруч є найдорожчі мені люди, що мені дано милуватися красою навколишнього світу і відкривати цей світ для себе.

Водночас приходить відчуття великої відповідальності за цей світ і гордості від усвідомлення того, що ти людина.

Але в саме поняття «бути людиною» кожний вкладає своє значення. І, більшою мірою, саме це значення впливає на дії і вчинки, а іноді, і на хід самого життя.

У моєму розумінні, бути людиною — це значить виховати в собі ви сокі моральні якості.

Простеживши історичний шлях людства, розумієш, що в основі кож ного суспільства завжди лежала певна мораль, якою керувались люди. Десять заповідей Христових — це теж мораль, мораль гуманна. Але на світі було стільки антигуманних устроїв, що це наводить жах.

Але я переконуюсь в тому, що у кожної людини є своя мораль. І са ме від неї залежить, якою буде людина.

Мені в світі поталанило на гарних людей. І мої вихователі в дитя чому садку, і мої учителі, і, перш за все, мої батьки — це люди, з яких я беру приклад. Усі вони вплинули на мою вихованість і ерудицію, влас не кажучи, вони вплинули на мій характер, навчили чуйному ставлен ню до інших людей. Але замало бути чемним і доброзичливим для того, щоб усі навколо вважали тебе людиною з великої літери. Безумовно, не всім дано стати видатними і всесвітньовідомими людьми. Але кожний може стати людиною, яку поважають.

Ягадаю, що справжня людина — це хороший друг, здатний прийти на допомогу, визволити з біди і не заздрити щастю інших людей. Це хо роший син чи донька, здатні забезпечити своїм батькам спокійну старість.

Хороша людина створить хорошу сім’ю і буде прикладом для своїх дітей.

І, безумовно, такі шкідливі звички, як алкоголь і наркоманія, ніколи не уживаються з поняттям хорошої людини. А я вважаю, що бути лю диною — це значить бути хорошою людиною. Не можна брати приклад із тих, хто добре ставиться тільки до своєї сім’ї, тільки до своїх друзів, але зневажає інших людей. Людина за будь яких обставин має залиша тися людиною: і у ставленні до інших людей (сусідів, співробітників, просто перехожих), і у ставленні до природи, і у ставленні до свого міста, своєї держави, свого народу.

Яшаную людей щирих, у яких і помисли, і вчинки викликають по вагу. Але в житті буває навпаки: на роботі — передовий виробничник,

авдома — деспот, який тероризує всю сім’ю; у школі — сумлінний учень,

авдома — ледар, який ложки за собою не помиє.

А ще однією рисою, яку я не вибачаю людям, є зрада. Ця риса і у ве ликому, і у малому мені огидна. Зрада несумісна з поняттям «бути лю диною».

Я повсякчас намагаюсь стежити за тим, щоб не довелося сороми тись своїх помислів і своїх вчинків. Мене надихає вислів А. П. Чехо ва: «У людині все має бути прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і по мисли…»

1.Розуміння терміна «мораль» у різні часи існування людського сус пільства.

2.Моє розуміння моралі.

3.Взаємозв’язок моралі кожної окремої людини і моралі суспіль ства.

Кожне суспільство виховує своїх громадян на певних моральних нор мах. Наші батьки намагалися відповідати моральним принципам будів ника комунізму. Держава Україна відстоює демократичні принципи роз витку суспільства. Енциклопедичний словник пояснює термін «мораль» як систему поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку лю дей. Мораль давнього Риму виправдовувала гладіаторські бої, а мораль давньої Спарти була направлена на виховання воїнів. Найжорстокіші режими знаходили виправдання своїм діям у суспільній моралі. Нині люди всіх країн прагнуть створити гуманістичне суспільство і спирають ся на принципи моралі Божої. Десять заповідей Христових — це теж мо ральні принципи людства.

Я вважаю, що кожна людина, крім великих загальнолюдських мораль них принципів, має свої власні. Вони полягають у ставленні до найближ чих людей, до навколишнього світу, до навчання. Дріб’язкові, на перший погляд, вчинки закладають основи характеру людини. У наш час люди значно простіше дивляться на навчання. Не встиг зробити домашнє зав дання — списав, забув удома бутерброд — відщипнув у друга, одержав погану оцінку — сказав, що забув щоденник.

Перевірено не одним поколінням: той, хто зробив аморальний вчи нок хоча б один раз — не зможе втриматись і надалі. Ось так і народжуєть ся мораль пристосуванця, брехуна, а іноді, і негідника.

Тому я вважаю, що про високі принципи не треба кричати, їх треба доводити на ділі. Тільки тоді моральні принципи кожного з нас стануть моральними принципами суспільства, коли ми керуватимемося позитив ними намірами.

ТВІР У ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ СТИЛІ НА СУСПІЛЬНУ ТЕМУ

МОЄ СТАВЛЕННЯ ДО РІЗНИХ МОЛОДІЖНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

План

І.Мої міркування перед вибором.

ІІ.Мої життєві орієнтири.

1.Моє ставлення до життєвого досвіду батьків.

2.Вплив дитячих масових організацій на подальший життєвий вибір.