2009 сочинений(укр)

сказати, що це розуміння наслідків НТР, про яку було сказано так багато гучних слів. Справді, НТР багато змінила в людській цивілізації. Це дало підстави декому навіть ототожнювати її з духовністю суспільства. Пере ваг справді багато дав нам технічний прогрес, ми ними користуємося за любки, але ж треба, як то кажуть, і міру знати. Ми повинні дбати про природу, про навколишнє середовище, щоб, образно кажучи, розклавши райдугу на спектри, не втратити самої райдуги.

Науково технічна революція так стрімко увірвалася в наше жит тя, що до деяких її відкриттів ми виявилися зовсім не підготовлени ми. Наприклад, до розщеплення атомного ядра. Наукові відкриття та їх втілення у конкретні об’єкти народного господарства висвітлили не розривний зв’язок моралі і науково технічного прогресу. Людство сплатило страшну ціну не тільки за недбалість у ставленні до приро ди, але й за аморальність ставлення до людей, до свого обов’язку один перед одним. Страх за кар’єру, ще якісь прагматичні міркування зату лили очевидне безглуздя того, що робилося. Натворили рукотворних морів, під якими поховали не лише золотоносні чорноземи, а й те, чому немає ціни — могили предків, віковічні гнізда свої, історичну пам’ять. Страх за кар’єру штовхнув учених замислити неприродний поворот рік Сибіру, перекидання критично забруднених вод Дунаю в Дніпро, він призвів до Чорнобиля, до проектів АЕС у Криму, в Чигирині, про мислового вузла в Каневі, біля священної Тарасової гори. Той же ме ханізм, либонь, водив рукою місцевих урядовців, які давали дозвіл на спорудження в густонаселених краях небезпечних для життя об’єктів. Виявляється, вирішення проблем екології починати слід з моралі кож ного з нас. Сьогодні ми розуміємо, що відповідальність за стан еко логії лежить на кожному з нас. Бо крім відповідальності високої вла ди, існує проблема моралі по відношенню кожного до навколишнього світу. Хіба може влада встежити за кожним деревом і струмочком, за поведінкою людини. Навряд чи навіть система штрафів допоможе. Адже головне — внутрішній закон порядності, закон дбайливого став лення до природи, один до одного. Природа вже багато страждала від людського недбальства. Чи ж буде колись на Землі царство гармонії людини і природи? Сьогодні це залежить від кожного з нас.

порадники, вони вчать нас мислити, відкривають нам невідоме. А тому роль книги в житті людини дуже велика: своїй грамотності, освіченості ми зобов’язані книзі. Вона вчить нас бути чесними, працьовитими, люби ти свій край, поважати людей. Книга переносить нас в інші країни, епохи.

Ялюблю читати книги про історичні епохи і події. Ці книги збагачу ють мої знання про життя людей у різні часи, вчать переборювати певні випробування долі, розкривають красу мови.

Явважаю, що книги — це найбільший людський скарб і життя без них важко уявити.

«ЩО УМІТИ — ЗА ПЛЕЧИМА НЕ НОСИТИ»

Я дуже люблю допомагати мамі готувати обід. Часто подруги навіть жартують, що я буду кухаркою, хоч моя мрія — стати лікарем. Але я знаю, що добре, коли все умієш робити.

Ось у цьому році ми ходили в туристичний похід. За день ми дуже втомилися. Хотілося поїсти. У нас були і хліб, і ковбаса, і консерви, але хотілось чогось гарячого. Разом вирішили зварити юшку. Дружно взя лися за роботу: хлопці розклали багаття, дівчата чистили картоплю. Я робила все, як учила мене мама. Не минуло й години, а в мисках уже парувала пахуча юшка. У той вечір вона здалася найкращою їжею у світі. Як добре, що мама навчила мене її готувати. Правду кажуть: «Що умі ти — за плечима не носити». От і моє уміння стало в пригоді.

МОЯ УЛЮБЛЕНА КАЗКА

Чарівний світ казки відкрила для мене моя бабуся. Коли я був ма ленький, бабуся часто читала і розповідала мені казки. Я захоплювався мужніми героями цих творів, незвичайними фантастичними подіями,

аособливо мені подобався щасливий кінець казок.

Ядуже люблю казку «Рукавичка». У мене є ця казка з красивими кольоровими ілюстраціями до неї. Казка мені подобається за те, що в ній іде мова про дружбу тварин. А я дуже люблю тваринок. Від казки віє теплом, доброзичливістю, хочеться і собі бути добрим, товариським, по ділитися гарним настроєм, зробити гарний вчинок. Казка вчить нас лю бити тварин і піклуватися про них.

Казка «Рукавичка» нагадує мені прекрасні години спілкування з ба бусею в ранньому дитинстві.

НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ

(Відгук про прочитаний твір)

Із народними переказами я вперше ознайомився на уроках україн ської літератури. Які дивні твори! І не казка, і не бувальщина. Поєдна ли вони в собі історичну правду і людську вигадку. Гарно і поетично зображені в переказах народні захисники запорожці. Оспівуючи козаків, народ перебільшує, приписує їм фантастичні можливості. Я думаю, що так люди виражали вдячність і любов до своїх обранців. З особливою

пошаною розповідають перекази про народних героїв — Богдана Хмель ницького, Нестора Морозенка, Олексу Довбуша. Це відважні лицарі, які боронили свій народ і від польської шляхти, і від татарських набігів. Особливо мені сподобалися перекази «Про запорожців». Адже цікаво уявити козака, який має величезні вуса, вміє говорити дванадцятьма мовами та ще й за тисячу верст бачити, що там робиться!

ПРО УЛЮБЛЕНУ КАЗКУ

(Відгук про самостійно прочитаний твір)

На день народження тато подарував мені книгу українських казок. Що вже то було за задоволення! Я читав із захопленням, і перша казка була — «Про Мишенят Круть і Верть і Півника Голосисте Горлечко». У ній розказується про те, як Півник знайшов колосок. Але ні Круть, ні Верть (мишенята, які жили з ним), не захотіли йому допомагати. Коли Півник пропонував їм чи то змолотили колосок, чи то відвезти зерно до млина, вони відмовлялися. «Не я»,— одказував Круть, «Не я»,— одказу вав Верть, і все гралися. Та ось Півник спік духмяні пиріжки і поставив їх на стіл. Тут як тут і Круть і Верть. Але Півник не дозволив їм поласу вати пиріжками, сказавши, що вони — ледарі і того не заслужили.

Коли я прочитав казку, то пригадав і свої вчинки. Бувало, що я відмовлявся допомагати своїм батькам. Але тепер я буду робити так, як Півник, щоби не залишитися без «пиріжків».

ЯК З’ЯВИЛИСЯ ПРОЛІСКИ?

(Власна легенда)

Розказують старі люди, що в давнину зима була дуже люта. Щоро ку Весна виходила на двобій із нею, але часто Зима перемагала, і тоді панувала увесь рік. І одного разу люта Зима знову взяла верх над ніжною Весною, закрила її в темниці і сказала: «Ти вийдеш звідси тільки тоді, коли станеться диво — посеред снігу зацвітуть квіти».

Засумувала Весна, а ще більше загорювали всі звірі і птахи на землі, які вже знемагали від холоду і голоду. Аж ось одна ластівка змогла діста тися до Весни у її в’язниці. Та розказала про нездійсненну вимогу Зими. Тоді ластівка прилетіла на землю, припала грудьми до снігу і почала гріти його. Не витримавши її тепла, сніг почав танути, і з під ластівчи ного крила до сонця потяглася синьоока відважна квітка. Побачила те Зима — і відразу втратила свою силу. Відтоді так і повелося — тільки но з’являються перші проліски — Зима тікає щодуху до наступного року.

ПРО ФАРБОВАНОГО ЛИСА І НЕ ТІЛЬКИ...

(За казкою І. Франка «Фарбований лис»)

Бажаючи порадувати і розважити власних дітей, Іван Франко свого часу спробував себе і в ролі казкаря. Особливо багато у нього казок про тварин. Франко знав, що діти «люблять звірів, особливо коли ті звірі

в байці починають говорити, думати і поводитися як люди». У казці «Фар бований Лис» він розказав про героя, який волею випадку набув незви чайного вигляду і оголосив себе посланцем святого Миколая на землі. Фарбований Лис вповні скористався глупотою звірів, що його оточува ли, і почав правити лісом на власний розсуд. І хоча нічого не змінилося за час його правління, недалекоглядні мешканці лісу «були дуже раді, що мають такого мудрого, могутнього і ласкавого царя».

«Сказка ложь, да в ней намёк»,— говорить влучне російське прислів’я. Звичайно, ми розуміємо, кого мав на увазі Франко, розказуючи про Фар бованого Лиса. Автор висміює ошуканця, який обдурив усіх звірів і не заслужено користувався усілякими пільгами. А також засуджує звірів, які так нерозумно і сліпо повірили пройдисвіту.

Дякуючи Іванові Франку, ми маємо таку науку про Фарбованого Лиса, яка придасться в житті кожному.

ХТО ВИ, ЦАР ПЛАКСІЙ І ЛОСКОТОН?

(За казкою В. Симоненка «Цар Плаксій і Лоскотон»)

Мені сподобалась казка Василя Симоненка «Цар Плаксій і Лоско тон». В ній автор розказав про країну Сльозолий, якою правив цар Плаксій. Все його сімейство було дуже схожим на нього: «всі сльозливі через край». Цар домагався, щоб в країні плакали «всі діти, бо сміятись і радіти у моєму царстві — ні!» І зовсім сутужно прийшлось би жителям тієї країни, якби не жив серед них «добрий дядько Лоскотон». Його всі дуже любили за лагідну веселу вдачу, він приносив «до усіх голосний та щирий сміх». І навіть коли доброго чарівника ув’язнили Плаксієві слуги, прості люди допомагають йому звільнитися. Лоскотон віддячив сповна

— «розвалив поганський трон».

Ця казка дуже повчальна. Її головні герої — Лоскотон і цар Плаксій — абсолютно протилежні. Це неначе Добро і Зло, які постій но сперечаються між собою за владу над людськими душами. По казовий фінал казки. «Цар Плаксій помер від сміху», а Лоскотон «живе й понині!» Так автор виражає свою віру в перемогу Добра над Злом. Особливо мені сподобалось, що Плаксій помер саме від сміху. Бо сила сміху, добра — переможна. Там, де сльози — там страх, поневолення, злидні. Там, де сміх — там свобода, радість, надія. А їх неможливо зни щити так же точно, як саме життя.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФЕДЬКА ТА ТОЛІ

(За оповіданням В. Винниченка «Федько халамидник»)

В оповіданні «Федько халамидник» письменник розповідає про двох хлопчиків однолітків. Федько — син бідного робітника, а Толя — дитина з багатої сім’ї. Федько був чесним, ніколи не брехав, але був великим беш кетником, заважав хлопцям гратися, шкодив їм. Толя ж був тихим і смир ним, ніколи не бешкетував. Федько, відчайдушний і сміливий, не

побоявся по крижинах перебратися з одного берега на інший. Толя, често любивий, захотів і собі похизуватися перед хлопцями. Федько не байду жий до чужого нещастя, він благородний, готовий прийти на виручку. Толя підлий і брехливий. Він навіть не подякував Федьку за те, що той врятував його від смерті. Толя черствий і байдужий до нещастя інших людей. Він зміг безтурботно гратися в той час, коли на цвинтарі ховали його рятівни ка.

Я б дуже хотіла мати такого товариша, як Федько халамидник.

ПРО ОЛЕСЯ

(За оповіданням Григора Тютюнника «Дивак»)

Нещодавно на уроці української літератури ми прочитали оповідан ня Григора Тютюнника «Дивак». Мені одразу здалося, що з’явився у мене новий друг — щирий, добрий.

Запам’ятались Олесеві очі: «чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ». Так, хлопчик допит ливий, цікавиться всіма дрібничками, що трапляються йому на шляху до школи. «Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах». Олесь сприймає природу як живу істоту; зрозумівши, що сосна помирає, він хоче їй допомогти — хоч би нагребти сніжку на її оголене коріння. Жаль йому і льоду, який ламають хлопці, і пліточки, яка опинилася в зубах у щуки. Хлопчина має творчу, живу уяву, яка допомагає йому жити цікаво, змістовно, бачити красу навколо себе.

Олесь добрий, і навіть я б сказала, мудрий. Він не забіяка (не дав же здачі Федькові!). Але, разом з тим, Олесь — рішучий хлопець. Він уміє обстоювати власну думку і протестує проти вчительки, яка не хоче його зрозуміти і дозволити виконувати інше завдання. Не сприймає він і дідо ву жорстоку науку: «Тут, на землі, не бити не можна».

Я думаю, що такі, як Олесь, стають справжніми людьми, небайдужи ми, чутливими до навколишнього світу. І без таких «диваків» світ став би жорстоким і холодним.

6КЛАС

Ушостому класі на уроках української літератури вдосконалюються вміння письмово докладно, вибірково і стисло переказувати невеликі за обсягом епічні твори або фрагменти з них, зокрема фрагменти з елемен тами опису (пейзажу, інтер’єру, портрета), знаходити в художньому тексті засвоєні зображувально виражальні засоби та компоненти твору і пояс нювати їх роль у контексті. У творах учні повинні продемонструвати знання сюжету, основних образів та ідеї художнього твору, вміння ви діляти у тексті ключові епізоди та встановлювати зв’язки між ними, ха рактеризувати та порівнювати героїв твору на основі їхніх вчинків. Як вид письмової роботи у шостому класі пропонується також складання плану (простого і складного) характеристики героя, твору роздуму про героя. Художні твори, вивчення яких передбачено чинною програмою, дають широкі можливості для застосування різних форм письмових робіт та творів, формування навичок самостійного аналізу мистецького явища.

ДЛЯ ЧОГО ПОТРІБНО ВИВЧАТИ ТВОРИ УСНОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ?

(Твір роздум)

На уроках української літератури ми вивчаємо твори усної народної творчості. Казки і легенди, приказки і прислів’я, загадки і пісні. Чи ж потрібні вони сучасному школяреві? Думаю, потрібні. Бо фольклор відоб ражає погляди народу, його мораль і етику, показує взаємини з людьми і природою, знайомить зі звичаями, традиціями, обрядами українців. Народ у фольклорних творах висловив гарячу любов до рідного краю, опоетизував героїчне минуле, оспівав і прославив мужніх захисників вітчизни.

Важко уявити, яким сірим було б життя без колядок і щедрівок, без Різдвяних вертепів і Великодніх веснянок. Велике багатство мудрості та краси передали нам предки. І все це потрібно знати, оберігати, щоб не забути своє коріння, свій родовід, щоб не стати безбатченками.

ЩО Я ДІЗНАВСЯ З ІСТОРИЧНИХ ПІСЕНЬ ПРО МИНУЛЕ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ?

Про життя людей у різні часи і епохи ми дізнаємося з різних джерел: літописів, археологічних розкопок, пісень, літературних творів, історич них документів.

Історичні пісні, вивчені в шостому класі, збагатили мої знання про мужніх воїнів нашого народу. Особливо запам’ятався мені образ Байди. Я багато знав про мужність козаків у боротьбі з турками та татарами. А прочитавши «Пісню про Байду», я відчув, як любив наш народ своїх

героїв. Перебільшенням сили і мужності воїна народ ще більше возвеличує

іпрославляє його. І щоб там не було, але народні маси вірили, що мужність

ібезстрашність наших козаків обов’язково переможе.

Народні месники не тільки захищали свої землі від нападників, але й боронили народ від жорстоких панів. Івана Кармелюка називають на родним лицарем, йому присвячено багато пісень, легенд.

Про все це я дізнався на уроках української літератури, вивчаючи істо ричні пісні.

МОЯ УЛЮБЛЕНА НАРОДНА ПІСНЯ

Народна пісня... Важко уявити собі життя нашого народу без пісні. Українці — співуча нація, і пісня супроводжує їх усе життя, збагачуючи неповторною красою мистецтва слова в коштовній музичній оправі різно голосся.

Я з дитинства пам’ятаю, як співав мій дідусь із сусідом пісню «Роз прягайте, хлопці, коні». Мені сподобалась ця пісня у їх виконанні і стала моєю улюбленою. Я люблю її за бадьору мелодію, піднесений настрій, хоч хлопці збираються не воювати, а відпочивати. Я думаю, тим самим підкреслено завзятість отамана, якого й після походу сон не бере, його турботу про бійців.

Коли я чую цю пісню, то уявляю густий зелений сад, куди гуртами під’їжджають на стомлених змилених конях козаки у барвистих запиле них строях. Обличчя в них щасливі від зустрічі з рідною землею.

Думаю, що її люблять співати в народі тому, що вона звеселяє душу. А мені нагадує мого дідуся. Хай такі пісні не забуваються.

СПІВОМОВКИ СТЕПАНА РУДАНСЬКОГО

Любов до влучного і дотепного слова — одна з характерних рис ук раїнського народу. Вона відобразилась у величезній кількості народних жартів, байок, приказок, жартівливих порівнянь.

Це справило свій вплив і на творчість багатьох письменників. Степан Руданський — один із них. В історії літератури він відзначився тим, що започаткував новий жанр — співомовки. «Степан Руданський справді заслуговує на найдорожчий у світі титул — титул народного поета»,— так оцінив його творчість М. Рильський.

Мені подобаються співомовки Руданського. Вони легко й невиму шено звучать, а за простотою викладу криється прихований підтекст. Автор використовує різні засоби — від легкого гумору до в’їдливої гнівної сатири. Для цих творів характерне різке протиставлення мо ральних якостей простих людей і панів. При цьому порівняння не на користь панства. В очах Руданського прості селяни, козаки — це носії найкращих рис, вони чесні, порядні, розумні, кмітливі і дотепні. «За порожці у короля» не дали себе образити й перехитрили пихатих по ляків («Запорожці у короля»); Іван не дозволив себе ошукати хитро му панові та ще й сам мав прибуток («Пан і Іван в дорозі»).

Твори Степана Руданського йшли до свого читача дуже довго. Та нині шанувальників його творчості стає дедалі більше. І я серед них.

АВТОБІОГРАФІЧНІСТЬ ПОЕЗІЙ Т. ШЕВЧЕНКА

На уроках української літератури ми познайомилися з поезіями Та раса Шевченка «Якби ви знали, паничі» та «І золотої й дорогої». Вони є автобіографічними творами, бо в них поет описав своє безрадісне ди тинство, свою гірку долю.

Із поезії «Якби ви знали, паничі» ми дізналися, що через непосильну працю і матеріальні нестатки батьки Тараса передчасно постаріли і по мерли. Після їх смерті життя дітей стало ще нестерпнішим. Братам «по голили лоби», а сестри стали наймичками. Таке життя Шевченко нази ває пеклом, не щастя, а страшні муки підстерігали кожного. «Мені аж страшно, як згадаю»,— пише поет. Сумно і тяжко таке читати. У поезії «І золотої й дорогої» Тарас Григорович з великим співчуттям і сердечним болем пише про хлопчика сироту. Він близький поетові, бо і Шевченко колись був таким же. Йому здається навіть, що дивиться на самого себе:

Мені здається, що се я, Що це ж та молодість моя.

Отже, ці твори дають нам уявлення про дитячі роки великого поета.

«ЩУКА» ЛЕОНІДА ГЛІБОВА

Як відомо, байка зародилася ще в стародавній Греції. Відтоді й до нині цей жанр є надзвичайно популярним. Генієм української байки є Ле онід Глібов. Велика кількість його байок має оригінальні сюжети. Крім того, він творчо переніс на національний ґрунт велику кількість відомих сюжетів байок, наповнивши їх народними образами, характерами, дета лями.

Широко відомий мандрівний старовинний сюжет про нерозумних суддів, яких легко можна перехитрити й заплутати. Цю тему Глібов тала новито розвинув у байці «Щука», де спритна Лисиця легко обдурила суддів, врятувавши від покарання свою злочинну спільницю — Щуку. В алегоричній формі автор показує кризу судової системи сучасного йому суспільства. Варто лише подивитись, хто: «Якіїсь два воли, одна нікчем на Шкапа та два стареньких Цапа». Тому то так легко й обдурила їх Ли сиця, виголосивши палку промову про необхідність праведного суду над «розбійницею». Так вона віддячила Щуці за «щупачків» і «линів гарнень ких». Виразною є мова байки. Вживання просторічних слів (обідрала, притаскали), пестливих слів (частенько, темненько, сотенька карасиків), прислів’їв («катюзі буде по заслузі») допомагає розкрити особливості ха рактерів героїв.

Ситуація, описана в байці, настільки показова і зрозуміла, що автор навіть не подає мораль. А останній рядок «І Щуку кинули у річку» став афоризмом, який влучно характеризує схожі сюжети, коли злодій уни кає покарання і продовжує чинити злочини.