2009 сочинений(укр)

Хто вам сказав, що я слабка, Що я корюся долі?

І я теж не корилася, а намагалася долати всі перешкоди і труднощі. Зма лечку я хотіла бути схожою на Лесю навіть зовні: одягала вишиванку і плела вінки з польових квітів. Підростаючи, як вона, вчилась музики і лише в сьо мому класі почала розуміти, що кожна людина єдина і неповторна. Зараз я переконана в тому, що не всім дано бути великими, але кожний може бути корисним людям. Я думаю, що моєму поколінню є чому вчитись у вели ких попередників, перш за все, патріотизмові. Безумовно, ми живемо в зовсім іншу добу. Нам не доведеться відстоювати незалежність своєї дер жави, право на існування рідної мови. За нас це зробили наші батьки. А пе ред нами постає складний час становлення України. І нашому поколінню доведеться докладати зусиль, щоб наша держава посіла гідне місце серед цивілізованих європейських держав. Для цього нам знадобляться хороші знання, а значить слід пам’ятати невмирущі слова Великого Кобзаря:

Учітесь, читайте, І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

ЩО ДЛЯ МЕНЕ ЗНАЧИТЬ ЗЕМЛЯ

У кожної людини власна точка зору щодо життєвих цінностей. Ос таннім часом у пресі і по телебаченню дуже багато говориться про ду ховні скарби нашого народу. Не знаю, чи виправдано це. Не впевнена, що наш час можна назвати бездуховним, адже ми звертаємося до народних традицій, цікавимося своєю історією. Люди різного віку відчули потяг до релігії. Безумовно, всім нам потрібні матеріальні цінності, адже без них людина просто не може існувати. Справа в тому, що ставлення до матеріальних благ у різних людей різне. Одні прагнуть збагатитися, інші ледве ледве животіють. Одні знаходять у повсякденній праці джерело натхнення, інші — засіб існування. Але очевидним стає той факт, що люди різного матеріального достатку тягнуться до землі.

Янародилась і виросла в місті. І хоча місто наше потопає в зелені садів

іпарків, люди прагнуть зробити його ще кращим. Біля кожного будинку розбито клумби, за квітами доглядають мешканці. Дехто з них ніколи не мав земельної ділянки, а отже, навчились доглядати за квітниками. Коли я була зовсім маленькою, мені теж хотілось посадити щось власними ру ками. Першою рослиною, яку я доглядала власноруч, була цибуля, по саджена під балконом разом із квітами. Я так чекала врожаю, щоб приго стити всіх сусідів, але одного ранку побачила, що мою цибулю хтось вибрав без мене. Мені було дуже боляче, але злодій не відбив у мене охоту працю вати на землі. Наступної весни я разом із мамою сіяла квіти, а згодом поча ла допомагати батькам на дачі.

Безумовно, овочі, вирощені на нашій ділянці — це допомога в домашнь ому господарстві, але і для мене, і для моїх батьків є щось інше, що ріднить

нас із землею. Ми, міські жителі, любимо працю на землі. Я милуюся бать ком, коли він, копаючи грядки, з задоволенням вдихає свіже повітря, за певняючи нас з мамою, що він не втомився, бо земля дає йому сили. Я з за хопленням спостерігаю, як дбайливо мама розминає в руках грудочку землі, висаджуючи розсаду. А сама я люблю підпушувати землю у квітнику і по ливати посаджені мною рослини.

І якщо говорити про сенс життя, то я вважаю, що він якраз у тому, щоб залишити щось нащадкам. Посаджений мною кущ бузку, троянди і духмяна липа — це мій перший внесок у майбутнє. Я так хочу, щоб моя рідна земля приносила насолоду не тільки мені, адже це так чудово, коли праця на землі приносить радість. Напевне, в жилах кожної людини тече кров наших давніх предків — землеробів. Ось тому ми так любимо про бігтись по землі босоніж, тому так радо спостерігаємо, як парує земля після дощу. А той, хто ще не відчув своєї спорідненості з землею, на якій живе, по якій ходили його предки і зроблять перші кроки нащадки, обо в’язково відчує: в цьому я переконана.

«ЛЮБИТЬ ЛЮДЕЙ МЕНЕ НАВЧИЛА МАТИ…» (В. СИМОНЕНКО)

Мати… Скільки приємних спогадів пов’язано з цим словом, скільки мож ливого і неможливого зробила ця жінка для нас. Хіба хтось може бути ближ чим за неї? Руки та обличчя жінки матері — це те, що завжди заспокоїть, підтримає, збереже від будь якого зла. Мати Берегиня завжди поруч із нами.

Мама — найрідніша і найдорожча у цілому світі людина, і все в ди тині — від матері. Це вона вчила нас вимовляти перші слова, посміхатися до людей, говорити з ними ввічливо, з любов’ю. Вона нас вчила бути до рослими. І пізнаючи закони життя, саме від матері ми перейняли най мудрішу науку — любити людей. Бо лише з любові народжується пре красне. Мати вчила нас поважати друзів, бути вірними їм і у радощах, і у горі. Вірність — це почуття, яке теж виховала у нас ненька: вірність матері, вірність друзям, вірність батьківщині…

Ми, українці, вкладаємо триєдиний сенс у поняття «Мати». Це — Мати Богородиця, яку українці обрали своєю заступницею. До неї звер таються в молитві, в поезії, в піснях. Народна мораль ставить якнайвищі вимоги до жінки матері. Ця прадавня етична засада втілена в Заповідях Господніх: «Шануй батька свого і матір свою, щоб довгими дні твої були на землі». Звідси — образ Матері Берегині, яка завжди поруч із нами, як писав безсмертний Тарас Шевченко:

У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим…

Це наша земна Матір, яка дає нам життя, мудро формує наші почут тя, наші устремління, творить людину. І цей триєдиний сенс виростає до

узагальнюючого поняття Матері України, яка теж хвилюється за долю кож ного свого сина, кожної своєї доньки.

Життя іде. Дорослішають діти. Та для матері дитина завжди залишаєть ся дитиною і в 10 років, і в 30, і в 50. А тому ніколи не покидає її тривога за долю власної дитини. І завжди вчить вона своїх дітей творити добро на землі.

Ненці, яка дарує нам життя, яка вчить нас по совісті жити і любити людей, присвячені поетичні рядки М. Рильського, А. Малишка, Д. Пав личка, Б. Олійника, В. Симоненка… До матері — хранительки роду, ніжної, чуйної, мудрої жінки — звернені найтепліші рядки поетів:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала

Іводила мене у поля край села,

Ів дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

Ірушник вишиваний на щастя дала…

ВУкраїні стає доброю традицією відзначати в другу неділю травня день Матері, берегині, духовної опори роду. Цього дня вся наша любов, ніжність, чуйність їй — Матері, яка дала нам життя, і всім Матерям землі.

ХЛІБ

Хліб… Він щодня приходить до нас — рум’яний, теплий, запашний, не

зрівнянний. А ще має багато імен — бублик, булочка, батончик, рогалик, паляниця, калач, паска, пиріг… І все таки хліб.

Якщо на столі немає хліба — на ньому чогось не вистачає. Найголов нішого. Бо хліб — то багатство, добробут. Люди ласкаво і шанобливо ка жуть про нього: хліб — батечко, хліб — годувальник, хліб — усьому голо ва. Спрадавна народ наш понад усе цінував хліб, сіль, честь.

Хліб супроводжує нас усе життя — від народження до глибокої ста рості. У всіх народів він святий. Хліб берегли, на його честь складали гімни, хлібом зустрічали найдорожчих гостей. І щоб був у нас хліб, ми щодня повторюємо слова молитви і мовимо: «Отче наш, хліб наш насущ ний дай нам днесь». І цю молитву батьки заповідають нам, а ми — нашим дітям. Бо хліб безцінний. Ні робота, ні смерть, ні життя, ні весілля — нічого на світі не обходиться без хліба. Він сильніший за все, смачніший за все, він дорожчий за золото, насущний і святий хліб із нашого поля.

І щоб зорати поле, теж потрібен хліб. І щоб розбити ворога. Щоб пе ремогти і вистояти. Скрізь хліб, хліб, хліб. А без нього немає ні радості, ні свята, ні самого життя.

Людство знає жахливі роки без хліба, коли вимирали цілі села й міста, цілі місцевості й країни, так що жодній війні і жодній армії й не снилося таке спустошення.

Знати ціну хлібові, вміти його економити, бути бережливими і дбай ливими господарями — це головні питання суспільства. Ось чому питан ня про хліб лишається у нас головним.

Ось таким є він — хліб. Його величність Хліб. То ж давайте ставитися до нього завжди з шаною і повагою. Не шкодуймо дати скибку хліба голод ному. Хліб у світі — найголовніше, він — життя. І може, хтось із моїх ровес ників стане кондитером чи пекарем і даруватиме людям хліб:

Як їсте ви паляниці, Калачі смачні їсте,— Не забудьте уклонитись Хліборобові за це!

МОЇ ЗАХОПЛЕННЯ

Кожний народ, дбаючи про своє майбутнє, прагне передати наступ ним поколінням усі свої знання і досвід. Тому звертаємося ми до фольк лору, цієї мудрості народної, вчимося народним ремеслам. Кожний вид народного мистецтва збагачує наших сучасників. А взагалі, нашому по колінню поталанило, бо живемо у цивілізованому світі, маємо безліч інформації про життя не тільки своєї держави, а і різних країн і народів. Саме наявність різноманітної інформації дає змогу мені і моїм ровесни кам займатись улюбленою справою, обирати собі заняття до смаку.

Мої батьки вважають, що дитина повинна сама обрати собі улюбле ну справу. А оскільки всі діти талановиті, то батьки повинні направити дитячі таланти в належному напрямку. Змалечку я виявляв хист і до ма лювання, і до музики, і до спорту. Тому батькам було дуже важко водити мене до ізостудії, музичної школи і в басейн одночасно. Врешті решт до велося обирати між трьома захопленнями. Я не міг визначитись — і захопився технікою. У гуртку авіамоделювання мені дуже подобалося. Досвідчені керівники вчили гуртківців проектувати і збирати авіамоделі. Але я, на жаль, далі однієї моделі не пішов, більше роздивлявся моделі інших, ніж робив власні.

Яприходив додому і сідав за малювання. Врешті решт усім стало зро зуміло, що у мене хист до малювання. Я відновив свої заняття в ізостудії, але ненадовго, бо був єдиним хлопчиком серед багатьох дівчаток. Я сер дився на весь світ, грубість ставала нормою поведінки. Сам пояснити свій стан я не міг, тільки на зло всім обмальовував паркани і стіни в кімнаті.

Ядумаю, що мої батьки чинили правильно, що не сварили мене. А од ного разу батько повів мене в музей образотворчого мистецтва. Більшість художників, картини яких ми бачили, були чоловіками. Я почав цікави тись життям видатних художників, дізнався, які перешкоди вони дола ли, щоб займатись малюванням. Я відновив заняття в ізостудії, а згодом вступив до школи, де навчався образотворчому мистецтву. Відтоді у ме не два захоплення — малювання і книги. Спочатку я читав про худож ників, а потім захопився історичними романами та книгами серії «Жит тя славетних людей». Я люблю спорт, не відмовляюся від перегляду хороших телепередач, цікавлюсь новинами музичного життя. Взагалі, я вважаю, що

сучасна людина повинна бути всебічно розвиненою. Але над усе я люблю малювати. Увесь свій вільний час я присвячую своєму улюбленому захоп ленню. Під час літнього відпочинку, у вихідні дні, під час подорожей з сім’єю або друзями я ніколи не забуваю свій етюдник, адже нові місця і нові вра ження повинні залишитися не тільки в пам’яті, а і на моїх роботах. Невдовзі моїм однокласникам необхідно буде зробити життєвий вибір. Я думаю, що свій вибір я вже зробив, я мрію стати художником. Упевнений, що моє дитяче захоплення не було випадковим, я не мислю себе без малювання. Сподіваюсь, що мені поталанить.

ТВІР НА СУСПІЛЬНУ ТЕМУ

ОДЯГ І СУСПІЛЬСТВО

План

І.Смак і мода.

ІІ.Еволюція моди.

1.Як народжується мода.

2.Вплив суспільства на моду.

3.Культура одягу.

4.Мода сьогодні.

ІІІ. Про смаки не сперечаються.

Що б там не говорили, а перше враження про людину складається за її зовнішнім виглядом. Кожному з нас хочеться вдягатись елегантно і ви шукано. Хороший смак завжди був ознакою вихованості. Слово мода на штовхує нас на думку про одяг, хоча означає більш широке поняття. Навіть переклад цього латинського слова, що означає «засіб», «манера», тісно пов’язаний із багатьма сферами людської діяльності. Але зв’язок її з одягом найбільш помітний.

Погляди на моду більшою мірою суперечливі. Згадаймо хоча б, як роз вивалася мода. Життя в печері не вимагало від одягу певних естетичних особливостей. Існувала практична потреба зігріти тіло, запобігти його по шкодженню. З цією метою використовувалися різноманітні підручні засо би, які згодом і стали поштовхом до створення костюма. Поступово, з роз витком цивілізації, до одягу почали ставитися ще й як до окраси. А поняття краси в усіх народів було своє. Погляди на моду змінювались зі зміною суспільних устроїв, нерідко на них впливали навіть дивацтва впливових осіб, які нерідко використовували довжину одягу для приховування влас них фізичних вад (Карл VIII ховав за довгим одягом свої жахливі ноги, а Людовік XIV запровадив парик, щоб приховати лисину).

Ідеологія радянського періоду нашої історії породила нову естетику в цілому і одягу зокрема. Суворість фронтового життя вимагала простоти

іпрактичності в роки громадянської війни та повоєнної відбудови, зручності

ідоступності — в подальші роки. Мода відзначалась і національними моти вами, і інтернаціональними настроями залежно від історичного періоду.

Мода змінюється, обновляється, і кожний із нас повинен знайти в ній головне. Мистецтво одягатись полягає в умінні комбінувати між собою предмети одягу, застосовуючи те, що личить. Деякі модниці, намагаючись бути індивідуальними, точно копіюють відомі моделі. Необхідно зрозумі ти, що еталону в моді не може бути, інакше людина втратить свою індиві дуальність. Мода полягає не в підкоренні певному зразку, а у виборі свого власного стилю, у визначенні, що тобі личить. Якщо ж людина не має влас ного смаку, то, на мій погляд, вона виглядає смішно і жалюгідно. Відомий модельєр Зайцев вважає, що мода полягає у постійному конфлікті нового зі старим. А суперечки, спричинені нею, свідчать про небайдуже ставлен ня людини до моди. У мене є переконання в тому, що краще відстати від моди, ніж іти поперед неї. Я думаю, що людині, яка не має власного смаку, загрожує перетворення на жертву моди. Наш одяг повинен бути універ сальним, щоб ми могли впевнено почувати себе за будь яких обставин.

МОЛОДІЖНИЙ ЛІДЕР

План І. Характер, який визначає лідера.

ІІ.Становлення лідера.

1.Роль лідера в колективі.

2.Лідери нашого класу.

3.Риси, які визначають лідера.

4.У нас спільні турботи.

ІІІ. Молодіжний лідер з’єднує колектив.

Відомо, що людський характер виявляється у різних сферах життя. Робо та, навчання, захоплення, конфліктні ситуації дають змогу людині розкритись, виявити своє «я», адже характер — це не просто енергія або пасивність, темпе рамент або стриманість. Характер — це і ставлення до всього, що тебе оточує.

Саме у ставленні до оточення виявляється лідер. Навіть у дитячому колективі можна спостерігати за зростанням лідера. Саме за зростанням, бо діти мають як позитивні, так і негативні нахили. А дитячий лідер змо же підбити малюків на негативні вчинки. Та ж ситуація може спосте рігатись і у підлітків.

Зовсім інша річ — молодь. Це вже дорослі свідомі люди, здатні відпо відати за свої вчинки.

На прикладі свого класу я б визначила лідера як людину, яка у певній ситуації бере на себе велику відповідальність за дії групи. Справа в тому, що в нашому класі визначилося два лідери. Спочатку я думала, що так не буває, але потім переконалася, що наші лідери доповнюють один одного. Настя, наша староста, створює навколо себе таку теплу атмосферу, що з нею хочеться спілкуватися. Вона чуйна і доброзичлива. Вона організо вує нас на відвідини хворих, на всі культурно масові заходи. У неї гарна вдача, але одна риса найбільше приваблює: вона вміє слухати. Тому до неї йдуть за порадами і хлопці, і дівчата.

А коли щось стосується нашого навчання, то на перший план виступає Наталя. Вона бере на себе ініціативу у підготовці до іспитів, у додатко вих заняттях учнями, які не встигають у навчанні. Але коли у Наталі не приємності — вона теж потребує Настиної підтримки.

Ось так і живуть у нашому класі два лідери — Настя і Наталя. Обидві добре навчаються, обидві ціленаправлені і життєрадісні, чесні і принципові. Але Настя трохи м’якша за вдачею, а Наталя — трохи суворіша. Вони ніби доповнюють одна одну. А класові від цього тільки користь, на всіх напрям ках шкільної роботи він попереду. У нашому класі хороший мікроклімат, доброзичливість і взаємодопомога. А найголовніше, на мою думку, це те, що клас становить єдине ціле, кожний рахується з думкою інших, поважає точку зору однокласників. У нас спільні радощі й турботи, а після закін чення школи нам буде що згадати, бо усі шкільні заходи були для нас ціка вими, тому що ми брали участь у їх підготовці. Лижні змагання і туристські походи, пісня біля вогнища — все це наші спільні спогади.

Хотілось би, щоб і надалі нам таланило, щоб було взаєморозуміння з однолітками і дорослими. А найголовніше, я хотіла б завірити усіх стар шокласників, що коли є лідери в колективі, то це всім на користь.

МІРКУВАННЯ З ПРИВОДУ ПРОЧИТАНОЇ СТАТТІ

Останнім часом у пресі з’явилося багато публікацій на молодіжну те матику. Кожний прагне висловити свою точку зору з приводу орієнтирів на майбутнє. Важко мріяти про майбутнє в умовах економічної неста більності і соціальної незахищеності. Можливо тому мої ровесники праг нуть не знайти свій шлях, а знайти собі прожитковий мінімум. Особливо лякають мене судження дівчат.

Недавно я прочитав міркування моєї ровесниці про подальший шлях і вжахнувся прочитаному. Дівчина Таня написала, що її не приваблює думка про навчання, бо на роботу все одно не влаштуєшся, що вона тікає з дому, щоб не чути, як бідкається мати з приводу нестачі грошей. Тому весь вільний час дівчина проводить з друзями в парку.

Я не погоджуюсь із Танею. Більшість моїх друзів теж підтримує мене. З одного боку нам, хлопцям, легше. Підеш в армію, відслужиш, а там дивишся — щось зміниться в державі. А якщо подивитись по іншому, то ми відповідаємо і за долю держави, і за долю дівчат, бо нам захищати Вітчизну, нам піднімати економіку. Я не применшую ролі жінки в суспільстві, але вважаю, що у жінки ще відповідальніше призначення —

виховувати дітей.

Я переконаний, що Тані потрібно змінити своє ставлення до навчання. Тільки освіта може забезпечити нашому поколінню гідне майбутнє. Моя мрія —вступити до політехнічного інституту і стати хорошим інженером виробничником. Дівчата теж повинні обирати собі шлях. Як жінка з низь ким інтелектом може виховувати дітей? Невже вона допустить, щоб власні діти її соромились? Тому треба не шукати розваг, тікаючи від

труднощів, а займатись самовдосконаленням. Безумовно, я не проти спілку вання з друзями, але ж з друзями, а не з сумнівними приятелями чи випад ковими стрічними. Думаю, що треба замислитись, чи варто розмінювати своє життя на випивки, цигарки, цілунки з незнайомцями.

Я переконаний, що прийде час, коли Таня мріятиме про справжні по чуття, про сім’ю, про домашній затишок. А чи буде вона здатна після бур хливої юності на високі почуття і чисті стосунки? Не даремно ж гово рять: «Бережи честь змолоду». Думаю, що це стосується і юнаків, і дівчат. Неодмінно треба подбати про себе зараз, щоб не було пізно потім. Це сто сується і взаємин із батьками. Важко налагоджувати зіпсовані стосунки, легше їх не псувати.

Аналізуючи міркування Тані, я і для себе зробив деякі висновки. Адже я звичайний юнак, я теж роблю багато помилок, але прагну їх уникати або вчасно виправляти. Просто в мене є тверді переконання в тому, що запорукою мого щасливого майбутнього є постійна праця в школі і вдо ма. Найголовніше, що я маю тверді переконання щодо правильності сво го подальшого шляху.

ЧОЛОВІК І ЖІНКА У СУЧАСНОМУ СВІТІ

З давніх давен проблема стосунків чоловіка і жінки вирішувалася за допомогою національних традицій, виховання, релігійних переконань тощо. Та й саме життя ніби підказувало, як мають складатися ці стосун ки: Адам орав, Єва пряла. На жінці завжди трималася хата, діти. А чо ловік мав здобувати їжу на кожен день.

Та минали століття, і все значно ускладнилося. Нині жінка не обме жує свою діяльність лише родиною. Вона прагне зробити кар’єру науко вця, керівника, і часто їй це вдається не гірше, ніж чоловікові. З’ясувало ся, що сучасна жінка може бути не тільки чарівною, вихованою, освіченою, але й здатною виконувати традиційно чоловічу роботу інтелектуально, а у деяких випадках вона виявилася більш стриманою, дипломатичною і в той же час більш цілеспрямованою. Здавалося б, цьому слід лише радіти. І все ж залишаються серйозні питання. Адже в жінки була і є ве лична роль — народжувати і виховувати дітей.

Чоловіки не квапляться підставити плече навіть у тому, що вони мог ли б робити на допомогу жінці — у хатньому господарстві, у вихованні дітей. І сучасна жінка, яка вирішила працювати, опинилась у досить скрутному становищі: вона й на роботі працює, і вдома працює, ще й діти на її совісті і плечах. Чоловіки заперечують: за все слід платити, за кар’є ру і самореалізацію особистості теж. Тож так може міркувати лише відсто ронений холодний розум. У житті ж це протиріччя має розв’язання. Воно лежить у сфері людських стосунків тих, кого об’єднало в родину щире почуття любові і поваги. Тоді зникають мізерні підрахунки, хто скільки разів ходив за продуктами, прибирав чи виносив сміття. Усе вирішується на користь родини. Невже ідилія можлива? На жаль, не так часто.

Мабуть, потрібне буде ще не одне десятиліття для того, щоб перебуду вати традиційні уявлення про роль чоловіка і жінки у суспільстві, у сім’ї. Та й чи завжди є в цьому потреба! Досить послухати думку тих жінок, які вважають найвищою метою свого життя виховання гідних дітей у сім’ї, створення сімейного затишку і спокою. Це зовсім не легко. І на цьому шляху жінці доводиться не тільки коритися і терпіти, але й бути послідов ною, терплячою, наполегливою. Жінка завжди була берегинею сімейно го вогнища, душею родини. Тож чи слід відмовлятися від цієї ролі? Кож на жінка розуміє, що без родини, без кохання, без дітей життя навіть найбільш успішної жінки порожнє. Щастя — то дуже складне поняття, але до його складових частин сім’я належала завжди. Отже, кожній жінці і кожному чоловікові у суспільстві належить зробити свій вибір. Але па м’ятати, що від цього вибору врешті решт залежатиме не тільки життя двох людей, але ціле життя на землі.

ЩО Я МОЖУ ЗРОБИТИ ДЛЯ РІДНОЇ МОВИ?

Не думаю, що є на світі ще один такий народ, як наш, що вагається, якою мовою йому спілкуватися. Коли замислююсь над цим, стає боляче і страшно. Боляче, бо зневажаємо свою власну мову, до того ж одну з наймилозвучніших у світі. Страшно, бо поводимося з нею, своєю мате ринською мовою, по дикунськи. Звертаючись до світової історії, диву юсь чому перед індійськими, африканськими та австралійськими племе нами не стояло питання, чи розмовляти своєю мовою? Ці нерозвинені, далекі від цивілізації племена вчили колонізаторську мову чужинців, але зберегли свою рідну. А ми? Ми ставимо питання про збереження мови, а самі зневажаємо її і ганьбимо. Від таких думок почуваєшся зрадником. То може не думати?

Напевне, легше не переобтяжувати свою свідомість, а погодитись зі співвітчизниками, які переконані, що шматок ковбаси важливіший за мову. Проте чи варто забувати, що ми не можемо триматись на світі лише тваринними інстинктами, адже не хлібом єдиним живе людина. У часи найжорстокіших історичних катаклізмів людина вижила з переконанням того, що вона людина, що її призначення жити, а не існувати. Наші попе редники витримали революції, голодомори і найжорстокіші війни, маю чи на озброєнні рідне слово. У круговерті сучасного неспокійного життя рідне слово примушує нас замислитись: хто ми, чиїх батьків діти, що при несли у світ, що дамо своїм нащадкам?

Хочеться вірити, що українська мова стане державною не лише на па пері, що ми не зрідка, а завжди чутимемо її на вулиці, спілкуватимемося нею, думатимемо по українськи. Поки не прийде до нас усвідомлення не обхідності рідної мови, доти не зможемо ми в повній мірі вважати себе великою європейською державою. Прикро, що наші співвітчизники по всякчас пікетують, відстоюючи інтереси російської мови. Ніхто не забо роняє народам, які проживають на українській території, розвивати

національні мови. Але не слід забувати про необхідність вивчення держав ної мови. Нікого не дивує той факт, що багатонаціональне населення США поважає державну мову. Чому ж у нас і досі обговорюється питання про місце державної мови в житті незалежної держави?

Кожний із нас повинен пам’ятати, що «не можна любити народів дру гих, коли ти не любиш Вкраїну». Не можна не погодитись зі словами Во лодимира Сосюри, а любити Україну — це значить любити її мову, її куль туру, її традиції. Любити свою Вітчизну — це значить усвідомлювати себе часточкою великого народу. Російський письменник М. Пришвін писав: «Я» можна сказати тільки рідною мовою».

Мені і моїм ровесникам треба навчитись поважати рідну мову, не со ромитись її, бо це мова Великого Кобзаря, це мова наших матерів. Осві та, наука, мистецтво, театр, побутова культура пов’язані з мовою. Обме жене спілкування рідною мовою призводить до обмеження культури. Рівність українського слова серед світових мов виборювали видатні діячі культури, які добре розуміли, що без мови немає народу. Мова Великого Кобзаря об’єднала всіх українців:

По безсмертному шляху Ішли хохли, русини, малороси,

Щоб зватись українцями віднині. (І. Драч)

Краще оволодіння мовою досягається завдяки вивченню літератури та історії. Від нас самих залежить, щоб наші знання не обмежувалися шкільною програмою. У той же час мова — це не тільки засіб спілкуван ня, а й бездонна криниця, яка містить інформацію про світ, насамперед про свій народ. Розвиток нашої мови гальмувався у 30—70 ті роки двад цятого століття. Перед нашим поколінням стоїть завдання виправити таке становище, повернувши українській мові престиж і рівноправність не на папері, а в житті.

ЧИМ БАГАТИЙ МІЙ НАРОД

Поняття народу і Батьківщини для мене нерозривні і єдині. Говоря чи про багатство свого народу, я уявляю неосяжні лани Батьківщини, море золотої пшениці під блакитним небом. Недаремно ці кольори — жовтий і блакитний — стали кольорами державної символіки українців. Моя зем ля багата родючими ґрунтами, які в роки Великої Вітчизняної війни во рог вивозив на захід; багата вона своїми надрами, які приховують у собі золото і бурштити, нафту і газ, руду та вугілля. Але найбільше багатство моєї Батьківщини — її народ.

Навіть найбільші матеріальні цінності не замінять духовного багат ства мого народу. Милозвучна мова і лірична пісня, славна історія і чис ленні традиції, та і сама вдача українців, щира, відкрита, доброзичлива,— ось найбільше багатство. І це багатство протягом століть треба було