Політи́чна еконо́мія — галузь економічної науки, сферою інтересів якої є соціально-економічні відносини, економічні закони, що складаються на різних щаблях розвитку людського суспільства в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ. Вивчає всю систему економічних відносин, їх єдність і взаємодіі з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними та соціальними інститутами суспільства. Предметом політичної економії є вивчення виробничих відносин державою, підприємствами, населенням. Об'єктом вивчення є суспільне виробництво економічних відносин та ведення економіки. Суспільне виробництво — сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Традиційно складається з двох сфер:

• матеріальне;

• нематеріальне.

Матеріальне виробництво включає в себе галузі, які займаються виробництвом матеріальних благ і наданням матеріальних послуг (промисловість,сільське господарство,зв'язок,транспорт, побутове обслуговування тощо).

До нематеріального виробництва відносяться галузі, які займаються виробництвом духовних цінностей і наданням нематеріальних послуг (роздрібна торгівля,освіта,охорона здоров'я,мистецтво, культура і т. д.)

Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів, або фаз:

• власне виробництво;

• розподіл;

• обмін;

• споживання.

Виробництво — це вихідний пункт, в якому створюються матеріальні блага та послуги. Без виробництва неможливі інші фази.

Розподіл залежить від безпосереднього виробництва в трьох відношеннях: по змісту, адже розподіляти можливо лише те,що вироблено; по кількості, оскільки розподіляти можливо лише стільки благ та послуг, скільки їх створено; по формі, тому що характер виробництва визначає характер розподілу. Розподіл — фаза суспільного виробництва, де відбувається розподіл, по-перше, результатів суспільного виробництва; по-друге, ресурсів або факторів виробництва.

Розрізняють такі види розподілу:

• розподіл засобів виробництва;

• розподіл трудових ресурсів;

• розподіл предметів споживання.

У процесі розподілу встановлюється частка кожного (трудового колективу чи окремої особи) в одержанні суспільного продукту. 

Обмін в економіці — це взаємний обмін діяльністю між людьми, який проявляється безпосередньо або в формі обміну продуктами праці.

Обмін виступає в трьох видах:

• обмін діяльністю і здібностями;

• обмін засобами виробництва;

• обмін предметами споживання.

 Споживання — використання продукту в процесі задоволення потреб. Розрізняють споживання виробниче і невиробниче. Виробниче споживання є процесом виробництва, коли використовуються засоби виробництва (знаряддя праці, сировина, матеріали тощо), а також робоча сила людини. Невиробниче споживання відбувається за межами виробництва. В його процесі використовуються або споживаються предмети споживання. Основні фактори виробництва: речові (предмети й засоби праці) й особисті (робоча сила). Робоча сила - це здатність людини до праці. Предмет праці - те, на що скерована діяльність людини, з чого вона виробляє необхідні матеріальні блага. Засоби праці - це інструменти, знаряддя, з допомогою яких люди обробляють предмет праці, виробляючи з нього необхідні засоби існування. Предмети праці в сукупності з засобами праці склада­ють засоби виробництва. Продуктивні сили суспільства - це сукупність особистих і речових факторів виробництва в їх взаємодії та взаємозв'язку. Економічні потреби - це частина суспільних потреб, задоволення яких пов'язане з функціонуванням суспільного виробництва, включаючи виробничу і невиробничу сферу. В зв'язку з цим виділяють:    * фізіологічні (матеріальні) потреби, задоволення яких забезпечує відтворення фізичних здібностей людини;    *духовні потреби, задоволення яких забезпечує відтворення та розвиток інтелекту людини;    *соціальні потреби, задоволення яких пов'язане з функціонуванням соціальної сфери суспільства.    За способом задоволення виділяють: * індивідуальні; * колективні - ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі; * суспільні.    За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на: * абсолютні потреби - визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих умов), які могли бути спожиті суспільством; * дійсні потреби - відповідають рівню розвитку економіки певної країни; * платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).    Численні потреби людини за спільністю ознак можна об'єднати у такі групи:    * матеріальні і духовні;    * загальні і конкретні;    * поточні та перспективні;    * задоволені і незадоволені;    * дійсні та абсолютні.

Економічні інтереси - це усвідомлені потреби (умови) існування різних суб'єктів господарювання. Соціальним суб'єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім'я, колектив (група), люди, які проживають у певному регіоні, верства, суспільство, а кінцевим об'єктом - результат (продукт, послуга, інформація) суспільного виробництва, що іде на задоволення потреби, з приводу якої і складаються конкретні відносини між людьми. За ознакою суб'єктності виділяють особистий, колективний і суспільний інтерес. Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями:    * за ознакою важливості розрізняють інтереси головні та другорядні;    * за часовою ознакою - поточні та перспективні;    * за об'єктом інтересів - майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці й життя;    * за ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові.

Ефективність суспільного виробництва — найважливіша узагальнююча характеристика його результативності, яка вимірюється відношенням величини створених товарів і послуг до сукупних затрат суспільної праці; у найбільш загальній формі виражається формулою (Результат / Затрати).

Для визначення ефективності суспільного виробництва використовують таку формулу :

де Е — ефективність виробництва; Ч — чистий продукт з урахуванням його складу і якості; П — затрати живої праці; М - кількість затрачених матеріалів; Ф — затрати засобів праці (основних виробничих фондів); у — коефіцієнт, приведений до єдиної розмірності, який дає змогу узагальнити затрати і вкладення. Найважливішим узагальнюючим показником результатів річного суспільного виробництва є валовий національний продукт (ВНП). Це сума усіх виготовлених кінцевих товарів і послуг (або їх доданих вартостей) і реалізованих протягом року (без повторного рахунку) з урахуванням продукції, створеної закордонними філіями національних компаній. Розраховується за сумою витрат і сумою доходів. Для оцінки реального обсягу ВНП номінальний ВНП (вимірюється у поточних цінах) звільняють від впливу зростання цін за допомогою індексу цін. ВВП відрізняється від ВНП тим, що не враховує продукцію, створену закордонними філіями національних компаній. Чистий національний продукт дорівнює ВВП мінус річна сума амортизаційних відрахувань. Національний дохід дорівнює ЧНП мінус непрямі податки. Якісними показниками ефективності суспільного виробництва є соціальна та економічна ефективність. Соціальна ефективність — це відповідність результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам трудового колективу і окремої людини. Економічна ефективність — досягнення найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці. Кінцевою метою суспільного виробництва є задоволення потреб окремого індивіда, трудових колективів, соціальних верств тощо і сукупних потреб суспільства, то ефективність суспільного виробництва слід розглядати як соціально-економічну ефективність.

Товарне виробництво – це форма організації суспільного виробництва, яка ґрунтується на суспільному поділі праці і економічній відокремленості виробників на основі приватної форми власності, за якої продукти виробляються для продажу на ринку. Розрізняють просте ( дрібнотоварне ) і розвинуте товарне виробництво. Між простим і розвиненим товарним виробництвом існують такі суттєві відмінності:    1) простому товарному виробництву властиве пряме поєднання виробника із засобами виробництва, а розвиненому, навпаки, властиве відокремлення виробника від засобів виробництва, перетворення маси виробників у найманих працівників, які позбавлені засобів виробництва, відчужені від власності на них;    2) просте товарне виробництво основане на особистій праці, а розвинене товарне виробництво — на найманій, відчуженій праці;    3) в умовах простого товарного господарства селяни і ремісники виробляють товар одноосібно, а при розвиненому товарному виробництві на кожному підприємстві колективно працюють десятки, сотні і тисячі найманих робітників;    4) просте товарне господарство породжує розвинене товарне господарство, але останнє, навпаки, намагається знищити просте товарне господарство.    Незважаючи на ці відмінності, просте і розвинене товарне виробництво мають одну і ту саму економічну основу — приватну власність на всі ресурси і продукти.    Спільна риса простого і розвиненого товарного виробництва — існування ринку та грошей.

Товар - це продукт праці, який виробляється для обміну шляхом купівлі-продажу. Кожний товар має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини, по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Тобто йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга. Послуга - це економічне благо, що немає товарної форми, її надають людям, котрим вона потрібна, у формі цілеспрямованої корисної дії чи обслуговування. Споживна вартість - здатність речі задовольнити певну потребу людини. Вартість - уречевлена в товарі суспільно-необхідна праця, що затрачена на виготовлення даного товару. Мінова вартість - видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Гроші — це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, виступає посередником в обміні товарів і виражає економічні відносини між людьми з приводу виробництва та обміну товарів.

Сутність грошей виявляється в єдності трьох їхніх властивостей:

* Гроші виконують роль загального еквівалента, за допомогою якого решта товарів вимірюють свою вартість.

* Гроші набувають загальної споживчої вартості, яка полягає у їхній здатності обмінюватися на всі інші товари, тобто вони мають абсолютну ліквідність.

* Гроші виражають певні економічні відносини, які виникають між товаровиробниками з приводу обміну продуктами праці через ринок.

Функції грошей – це дії, які вони здійснюють у ринковій економіці,:

1. Міра вартості - це перша і головна функція грошей. Її сутність полягає в тому, що гроші виступають засобом виміру вартості всіх товарів.

2. Засіб обігу - гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг. 3. Засіб платежу - функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин.

4. Засіб накопичення – це функція в якій гроші обслуговують накопичення вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення (депозит, інвестування).

5. Світові гроші - це гроші, що є засобом руху товарів та послуг, які вийшли за межі окремої країни. Світовими грошима є золото.

Основні види грошей :

Повноцінні гроші – гроші, у яких номінальна вартість (позначена на них) відповідає реальній вартості, тобто вартості матеріалу, з якого вони зроблені. До таких грошей відносять металеві гроші (мідні, срібні, золоті монети), які мали різні форми: спочатку штучні, потім – вагові.

Знаки вартості (замінники повноцінних грошей) - гроші, номінальна вартість яких вище реальної, тобто витраченої на їх виробництво суспільної праці. До них належать: 1) металеві знаки вартості – золота монета, що стерлася; білонна монета, тобто дрібна монета, виготовлена з дешевих металів, наприклад міді, алюмінію; 2) паперові знаки вартості, зроблені, як правило, з паперу (розрізняють паперові і кредитні гроші).

Паперові гроші – це представники неповноцінних грошей, які з'явилися як замінники золотих монет. Сутність паперових грошей полягає в тому, що вони виступають знаками вартості, випускаються державою для покриття бюджетного дефіциту. Зазвичай вони не розмінні на золото і наділені державою примусовим курсом.

Кредитні гроші – це знаки вартості, які виникають і функціонують на основі кредитної угоди й виражають відносини між кредитором і боржником. Першочергове економічне значення цих грошей – зробити грошовий обіг еластичним, здатним відображати потреби товарообігу в готівкових грошах, економити повноцінні гроші, сприяти розвитку безготівкового обігу. Види кредитних грошей : вексель, банкнота, чек, електронні гроші, кредитні картки. Вексель – це форми, в якому вказані величина грошового боргу, строки його сплати, а також право його власника вимагати від боржника сплати боргу при настанні встановленого строку. Розрізняють простий вексель, виданий боржником, і переказний (трату), виписаний кредитором і направлений боржнику на підпис з поверненням кредитору, а також комерційний вексель (видається під заставу товару) і банківський вексель, видається банком-емітентом за наявності певної суми клієнта на депозиті. Банкнота – це вексель банку, за яким пред’явник може в будь-який час одержати гроші і яким банк замінює комерційний вексель. Чек – вид кредитних грошей, який виступає як грошовий документ встановленої форми, і який містить безумовний наказ власника рахунку в кредитній установі виплатити держателю чека зазначену суму. Кредитна картка – це іменний платіжно-розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунку в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою. Депозитні гроші – це різновид банківських грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб’єктів у банках. Електронні гроші – це магнітні носії платіжної інформації, які замінюють паперові гроші, чеки та інші грошові документи у безготівкових розрахунках між клієнтами і банками за допомогою електронно-інформаційних систем.

Грошовий обіг — це рух грошей у процесі виробництва та обігу товарів, надання послуг, здійснення різних платежів населенням.

Грошова система - це форма організації грошового обігу, що історично склалася в даній країні, і закріплена законодавчими актами.

Сучасна грошова система базується на кредитно-паперових грошах і характеризується скасуванням офіційного золотого вмісту грошових знаків, вилученням золота з грошового обігу, широким розвитком безготівкового обігу, скороченням готівки.

Зако́н грошово́го о́бігу — загальний економічний закон, який визначає що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів.

• M — об'єктивно необхідна маса грошей;

• ΣPQ — сума цін товарів, що реалізуються за певний період;

• ΣК — сума продажів товарів і послуг у кредит;

• ΣП — загальна сума платежів, строк оплати яких настав;

• ΣВП — сума платежів які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів;

• V — швидкість обороту грошової одиниці за рік;

Рівняння І.Фішера: MV = PQ, де М - кількість грошей в обігу, V - швидкість обігу грошей, Р - ціна, Q - обсяг продажів товарів і послуг. Відповідно до рівняння обміну маса грошей в обігу прямо пропорційна рівню цін і обсягу виробництва (продажів) товарів і обернено пропорційна швидкості обігу грошей.

Рівняння К.Маркса : де: М_гр — кількість грошей, які перебувають в обігу, Т — кількість товарів, Ц — ціни товарів, К — сума цін товарів, проданих у кредит цього року, П — сума цьогорічних платежів за попередніми борговими зобов’язаннями, ВВ — сума взаємопогашених платежів, Ш — швидкість обігу грошової одиниці. Економічна система - це сукупність взаємопов'язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства, яка має загальну мету.

Найважливіші ознаки економічної системи

Продуктивні сили - це сукупність засобів виробництва, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей. Економічні відносини - це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.

Техніко-економінні відносини - відображають технологію і є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва. Організаційно-економічні відносини - це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом. Соціально-економічні відносини - це відносини власності в економічному значенні цього поняття. Крім того, відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади. Господарський механізм є структурним елементом економічної системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб'єктів на основі використання економічних законів ринку, державних економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

Ознаки класифікації економічних систем:

• за формою власності та засобами виробництва;

• за способом управління господарською діяльністю.

Традиційна економічна система - характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення. Ринкова економічна система - характеризується тим , що всі макро та мікроекономічні процеси регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Конкуренція тут є основною рушійною силою розвитку економіки. Втручання держави в економічні процеси мінімальне і виважене. Командно-адміністративна система - це неринкова економіка, яка базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, відсутності реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення.

Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн світу і характеризується такими рисами:

• різноманітністю форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб'єктів (приватних, колективних, державних);

• високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої ринкової інфраструктури суспільства;

• оптимальним поєднанням ринкового механізму з державними методами регулюванням економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного;

• орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки.

Державне регулювання економіки — це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства. Підтримуюча діяльність держави (підтримка функціонування ринку) передбачає: правове забезпечення ринкової діяльності, створення ринкової та виробничої інфраструктури, підтримання конкурентного середовища тощо. Компенсаційна діяльність держави покликана компенсувати недоліки або негативні наслідки функціонування ринку шляхом проведення антимонопольних та екологічних заходів, організації системи захисту для непрацездатних та малозабезпечених верств населення, боротьби з безробіттям тощо. Регулююча діяльність держави передбачає регулювання економічних та соціальних відносин з метою реалізації певних цілей.

Основні функції державного регулювання економіки 1) Цільова — полягає у визначенні цілей, пріоритетів і основних напрямків розвитку національної економіки. 2) Стимулююча передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарюючих суб'єктів (їхні інтереси) і стимулювати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямку. 3) Нормативна — держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб'єктів економіки, визначає правовий простір. 4) Коригуюча — зводиться до коригування розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення проблем і забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя суспільства. 5) Соціальна — передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин, перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища тощо. 6) Контролююча — означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних та соціальних стандартів тощо. Безпосереднє управління неринковим сектором економіки — це регулювання державного сектору економіки, створення суспільних товарів і благ. Ринок — це механізм координації різноманітної діяльності людей через систему цін. Він вирішує три основні проблеми: що? як? і для кого виробляти? І виконує роль механізму, через який досягається рівновага попиту і пропозиції.