Розділ II. Експерементальне дослідження формування хореографічних вмінь у процесі оволодіння основами контактної імпровізації

2.1. Організація педагогічного експерименту з формування хореографічних вмінь студентів – хореографів

В умовах розвитку сучасної танцювальної культури, постає інтерес до методик з формування хореографічних вмінь контактної імпровізації під час фахової підготовки студентів - хореографів у ВНЗ. До передумов, що викликали необхідність проведення експериментального дослідження з даної теми належать використання традиційних методів спостереження й порівняння та практичні методи. Впровадження цих методів у навчальний процес дає змогу виявити спрямованість та мотивацію студентської аудиторії до необхідності технічно вірно виконувати рухи та вправи у новітньому танцювальному стилі «контактної імпровізації» та вдосконалювати уміння і навички при вивченні основних методів і принципів контактної імпровізації.

Теоретичною базою для проведення наукового дослідження вважалися посібники В.М. Волчукової, В.В. Тушевої, В.А. Лабунської, Т. В. Аболіної, Г. А. Алексєєнко.

У нашому педагогічному дослідженні ми застосували:

1) Емпіричні методи, які використовуються для накопичення необхідного матеріалу стосовно досліджуваної проблеми: вони служать для створення певних уявлень і вихідної концепції про предмет дослідження, виявлення недоліків у процесі розробки питання:

• метод вивчення наукової літератури стосовно досліджуваної проблеми;

• метод вивчення результатів діяльності студентів з метою визначення рівня сформованості умінь і навичок засобами сучасного танцювального стилю «контактної імпровізації»;

• метод відкритого спостереження з метою виявлення інтересу учнів до хореографічного процесу і результату вивчення основних принципів контактної імпровізації;

• метод формуючого педагогічного експерименту для перевірки теоретичних знань та вивчення динаміки розвитку досліджуваного явища. Створюється проблемна ситуація (постановка концертного номеру «У полоні гріха»), що дозволяє глибше розкрити структуру процесу оволодіння основами контактної імпровізації;

• метод опитування для виявлення початкового рівня знань у студентів;

• метод порівняння для визначення активізації роботи суглобо – м’язового апарату та емоційного забарвлення в процесі виконання хореографічних вправ;

• метод оцінювання застосовується для виявлення рівня сформованості хореографічних умінь.

2) Теоретичні методи, що спрямовували для створення узагальнень та формулювання висновків щодо досліджуваної проблеми:

• історичний метод застосовано при дослідженні виникнення та розвитку «контактної імпровізації» як стилю сучасної хореографії;

• аналітичний метод використано з метою аналізу хореографічних вмінь контактної імпровізації;

• інформаційний метод та метод термінологічного аналізу використовується для вивчення історії термінів, які слугують для уточнення змісту понять: «імпровізація», «контактна імпровізація»;

• культурологічний підхід лежить в основі вивчення контактної імпровізації, як феномену сучасного танцю;

• діяльнісний підхід застосовано для виявлення педагогічних умов формування хореографічних умінь контактної імпровізації у навчальній діяльності студентів - хореографів ВНЗ;

• метод моделювання застосовано для виявлення складання моделі технології формування хореографічних вмінь студентів – хореографів.

У ході нашого дослідження ми ознайомлювалися з різноманітною науковою та методичною літературою, яка свідчить про необхідність різних підходів вирішення проблеми формування хореографічних умінь у студентів  – хореографів у процесі оволодіння основами контактної імпровізації. Намагалися виявити та конкретизувати питання, які ще не розглядалися. Дотримувались послідовності пошуку наукової інформації за проблемою дослідження, що передбачає:

• збір загальної інформації за проблемою дослідження за допомогою словників, підручників, довідників, енциклопедій;

• систематизація та використання знайдених джерел для подальшого ознайомлення з проблемою;

• систематичний пошук та ознайомлення з публікаціями за проблемою дослідження;

• робота в інтернет мережі для вивчення хореографічних надбань відомих діячів в області контактної імпровізації Р.Сантанха, К. Хендрикс, Т.Шкурко, С.Пекстона, Д.Шарікова, В.Лабунської;

• вивчення досвіду сучасних зарубіжних та вітчизняних труп: Стів Пекстон та трупа "Re-Union", Політ и падіння – у дуеті та тріо с Адріаном Руссі.

Експериментальна робота проводилась в умовах навчально – виховного процесу, тому методика досліджень була спрямована на підвищення його результативності. Дотримувались загальних вимог організації дослідження в процесі розробки методики художньо – творчої частини. З метою одержання вихідних даних і фіксації рівня оволодіння основними методами та принципами контактної імпровізації були використані наступні методи:

1. Спостереження, що мало характер вибіркового, тобто проводилося в окремі проміжки часу, а також відкритого (студентської експериментальної та контрольної академічних груп знали, що за ними спостерігають). Метод спостереження розповсюджувався :

• на міцність та швидкість засвоєння студентами матеріалу;

• на сприйняття ними кінетико – такестичної структури партнерів (різноманітні рухи тіла, їх поєднання та система дотиків);

• на розуміння орієнтації відносно один до одного;

• на сприйняття музичного матеріалу.

2. Метод створення проблемної ситуації застосовувався головним чином з імпровізації, у процесі створення хореографічного образу студенти повинні були проявити:

• природну фантазію;

• схильність до художніх асоціацій;

• вміння приймати рішення щодо нових завдань;

• здібність студентів до узагальнення теорії і практики.

3. Опитування (з метою виявлення рівня та глибини знань з питань сучасної хореографії та контактної імпровізації).

4. Бесіди (групові та індивідуальні) на тему «Формування хореографічних умінь контактної імпровізації».

5. Метод невербального спілкування,головними функціями якого є: актуалізації почуттів і відносин, функція діагностики різноманітних порушень свого сприймання, сприймання інших відносин і взаємовідносин, функція зняття тривоги, напруги, агресії.

6. Метод ілюстрації — оснащення ілюстраціями статичної (нерухомої) наочності, плакатів, малюнків, картин, карт, схем та ін. необхідний для показу змісту інформаційного матеріалу; синтезу різних емоційно-виражальних засобів, що робить таку інформацію більш дієвою, виразною.

Головним завданням художньо – творчої частини була перевірка засвоєних знань та виконання певних вправ та творчих завдань, які були спрямовані на формування хореографічних умінь у студентів у процесі оволодіння основами контактної імпровізації. Експеримент проводився в період з 11.01.2012 по 08.02.2012 року у 22 та 32 академічних групах. Експериментальною базою було обрано кафедру хореографії ХНПУ імені Г.С. Сковороди. Загальна кількість студентів у експериментальній групі становила 14 студентів, у контрольній – 14 студентів.

У ході художньо – творчої частини були використані методи:

1. Спостереження з метою виявлення інтересу учнів до хореографічного процесу і результату вивчення основних принципів, форм та методів контактної імпровізації.

2. Група практичних методів :

• метод показу, що надає можливість студентам побачити точне та вірне виконання танцювальних рухів;

• словесний метод дає словесну характеристику з методики виконання принципів контактної імпровізації, відіграє важливу роль у розвитку розумової діяльності, включити в дію емоційну сферу студента;

• зразок – це метод який передбачає правильне, емоційне виконання педагогом завдання, допомагає формуванню самостійності, ініціативи, активності в подоланні труднощів і виконанні творчих задумів;

• цілеспрямований вибір музичного матеріалу (особлива роль музичного ритму у груповому процесі, музичний ритм як основна передумова для координації);

• метод імпровізації – створення твору безпосередньо у процесі його виконання. Багатокомпонентність імпровізаційного образу є критерієм якості танцювального образу і сприяє поступальному формуванню хореографічної спрямованості студентів. Ефективність імпровізації забезпечує принцип створення «орієнтирів» – усвідомлення студентом компонентів імпровізації (змістовності, емоційної виразності рухів, логічності, танцювальності, музичної виразності).

• метод театралізації, який є складним творчим процесом і має глибоке соціально – психологічне обрунтування. Суть методу театралізації полягає у поєднанні пластики, звуків, кольорів, мелодії у просторі та часі розкриває образ у різних варіаціях, переносячи їх через єдину наскрізну дію анімацйної програми. Метод театралізації покликаний створити видовищно – активну ситуацію, де кожний суб'єкт виступатиме активним її учасником. Передбачає такі чинники:

- психофізіологічні, соціально-психологічні особливості учасників анімаційної діяльності;

- особливості видів анімації, як базуються на диференційованому підході на основі різних ознак: тривалості, цілях та місці проведення;

- професограма майбутнього фахівця, що поєдну знання, уміння у галузі педагогіки, психології, дозвіллязнавства, тощо.

3. Метод аналізу хореографічних творів на основі культурологічного підходу.

4. Метод порівняння - для визначення активізації роботи суглобо – м’язового апарату та емоційного забарвлення в процесі виконання основних принципів контактної імпровізації.

5. Проблемно – пошуковий метод, який складається з використання проблемних та творчих завдань ( невербальне спілкування у сумісному танці, спонтанні рухи та комбінації, створення образу партнера у танці, передача емоційного стану партнера).

6. Метод виховання підсвідомої діяльності. Творча діяльність не може існувати без участі підсвідомості особистості. Тема підсвідомих меж танцівника з роботою з різними людьми або довгочасні взаємовідносини з одними партнером вимагають пізнання «чого я хочу, чого хоче мій партнер та емоційний влив наших вимог один на одного».

7. Метод експертної оцінки, який будується на основі оцінювання викладачем вже сформованих танцювальних знань і умінь студентів.

Комплексне використання методів дозволило здійснити художньо-творчу частину і отримати дані про рівень мотивації до основ контактної імпровізації у студентів.

Робота зі студентами для кращого освоєння теми була поділена на види діяльності:

1. Пошук індивідуального творчого стилю, оскільки нестандартні ситуації можуть виникнути несподівано. Цей тип творчості, оперативний, необхідний педагогам, організаторам, продуктом якого є знаходження нового способу дії, неповторного й конкретного, вимагає постійної напруги й готовності до пошуку. Він вимагає дослідження уваги до себе, до партнера у контактному танці. Особливо це стосується педагогічного процесу, коли виникають нестандартні, критичні ситуації або необхідно оперативно змінити спосіб викладення матеріалу.

2. Художньо – творча діяльність, що припускає обов’язкове привнесення новизни та оригінальності в кожний кінцевий продукт діяльності. Мистецтво завжди органічно пов’язане з індивідуальністю та особистістю танцівника, хореографа, його, особливого відношення до свого тіла та стосунків партнерів у дуетному танці, внутрішнім імпульсам та емоціям. Для цього потрібне постійне поглиблене пізнання реальності, вироблення потреби до пізнання й удосконалення. До художньо-творчих видів діяльності належить і виконавська діяльність студентів -хореографів. Діяльність виконавців спрямована на розкриття міжособистісного спілкування партнерів у дуетному танці, чуйному та поважному відношенню до контакту з іншою людиною у спільній творчості, їх взаємодія стає однім цілим.

В першому виді діяльності студентам були запропоновані форми з осмисленням логічної організації хореографічних принципів контактної імпровізації. Студентам 22 та 32 груп було запропоноване самостійне завдання з складання танцювальної комбінації спочатку без музичного супроводу, потім у дуетному та груповому танці, і складання дуетної комбінації, де партнером виступає підлога, як основний компонент контактної імпровізації. Це допомогло студентам в осмисленні логіки організації різних хореографічних структур, уміння в нестандартних ситуаціях та принципах знаходити подібність і розходження, аналізувати й синтезувати, встановлювати взаємозв’язки між рухами та партнерами в комбінаціях, іде процес розвитку мислення, уяви та хореографічних вмінь.

В другому виді діяльності особлива увага зосереджувалася на розвитку танцювальності та виконавської техніки студентів. Під час оволодіння контактною імпровізацією студенти придбають універсальні навички творчого підходу до будь – якої комунікації, навчаються прислухатися до себе та до іншої людини, прагнуть взаємодопомоги як основи для відносин у дуетному та груповому танці – все це досягається у спонтанній формі невербального діалогу. У процесі роботи зосередження увагу було на увагу до себе, до свого тіла та відчуття дотику, яке є джерелом і початком танцювального відчуття, на близькість сприймання, яка дозволяє танцівнику та партнеру бути, бути такими, які вони є, дезорієнтація, комфорт у дезорієнтації, завдяки сприйняттю її як можливості спонтанного рішення, відчуваючи дезорієнтацію зберігати усвідомленість у русі, бачити світ з багатьох сторін.

Виходячи із завдання дослідження, ми визначили наступні критерії хореографічної майстерності. Такими критеріями для нас були:

І – адаптивно - репродуктивний: для оволодіння основ контактної імпровізації.

Показники до першого критерію:

• знання з історії розвитку контактної імпровізації;

• вміння оцінити хореографічну композицію, аргументувати власну думку;

• рівень та якість ознак хореографічної самосвідомості;

ІІ – активно - дійовий: для переосмислення вивченого хореографічного матеріалу, його виконавська майстерність;

Показники до другого критерію:

• володіння певними засобами виконавської виразності, спеціальними прийомами, технічною досконалістю втілення;

• вияв творчого, особистісного ставлення до твору, що реалізується у виконанні;

• здатність до самостійної усвідомленої діяльності з високим рівнем продуктивності;

ІІІ – художньо-творчий: для створення самостійних хореографічних комбінацій, групових танцювальних комбінацій, на основі освоєних методів і принципів контактної імпровізації.

Показники до третього критерію:

• творча уява і фантазія в виконавській та постановочній роботі;

• яскравість і винахідливість в процесі передачі образу;

• прагнення самовираження через компонент в хореографічній діяльності;

• емоційна розвиненість, накопичення емоційного досвіду;

• емоції та вплив на глядачів, артистичність та майстерність;

• ведення – послідовність, дослідження впливу усвідомлення той чи іншої ролі до сумісного танцю, сутність поняття партнерської взаємодії.

Обов’язковими змістовими елементами виконавської майстерності ми виділяємо наступні:

а) система фахових знань (уявлень, принципів, методів, форм, понять, зв’язків, фактів, залежностей та ін.);

б) система загальних способів та методичних основ танцювальної діяльності, спрямованих на отримання високоефективного кінцевого результату;

в) досвід індивідуальної творчої діяльності;

г) досвід емоційного, естетичного ставлення до дійсності, відповідність системі цінностей сучасного суспільства. 

Комплексне використання методів та принципів дозволило здійснити художньо творчу частину і отримати дані завдяки визначеним вище критеріям на основі складеної технології про рівень сформованості хореографічних вмінь в процесі оволодіння контактною імпровізацією.

Отже, організаційні засади проведення педагогічного експерименту виявили необхідну перевірку факторів формування хореографічних вмінь у студентів – хореографів в процесі оволодіння основами контактної імпровізації.