1.2. Використання художньо-виразних засобів у заголовках газет

Кожному читачеві, безсумнівно приємно спостерігати, як на сторінках газет розгортається боротьба за його читацьку увагу і інтерес. Розглянемо засоби, які допомагають звернути увагу читача. Вони поділяються на:

1. лексичні;

2. словотворчі;

3. морфологічні;

4. синтаксичні;

5. стилістичні.

Також використовуються прийоми мовної гри на всіх рівнях. Спочатку в ЗМІ домінували заголовки-ярлики, «маркований» матеріал. Сьогодні заголовки, як правило, будуються з нетрадиційних для преси моделей. Це стосується навіть їх протяжності. Довгий час панували принципи, згідно з якими заголовки повинні бути стислі і короткі, але зараз це змінилося на протилежне. І взагалі настав час «авторської свободи» – в заголовки пішли цифри, абревіатури, власні імена, розмовні слова та сленг, фрагменти англійською мовою та інше. Наприклад: «AEТ önümüzde ki ay yeniden toplanacak» – «АЕТ знову збереться у наступному місяці» [Actüel, 30.04.2009], «Bu teröristlerin hepsi it soyu!» – «Всі терористи – собаки!» [Sabah, 29.11.2010], «Yakalaşık 250.000 bin kişi gösteriye katıldı» – «Біля 250000 людей прийняли участь у мітингу» [Sabah, 02.02.2010].

Хороший заголовок – предмет газетного мистецтва, який може доставляти естетичну насолоду, бути художньої знахідкою. В. Г. Бєлінський писав: «Назва поетичного твору завжди важлива, тому що вона завжди вказує або на головного з дійових осіб, в якому втілюється думка твору, або прямо на думку» [21, с. 45]. Заголовок прийнято вважати компасом, що орієнтує читачів на газетній шпальті. І це багато в чому справедливо: без заголовка увага читачів втрачається в морі багатоманітної інформації, нерідко минаючи основне, затримуючись на малозначному. Вдалий заголовок несе велике інформативне навантаження. Тема за своїм характером виступає «двійником» твору. У заголовку не повинно бути того, чого немає в самому тексті, і, навпаки, в тексті немає місця тому, що не міститься в назві, не виражено в ньому хоча б в самій приблизній формі. Не байдужий заголовок до тексту і в стильовому відношенні. Характер заголовка, його композиція, мелодика, ритм є важливими факторами подальшого викладу [21, с. 46].

В останні роки турецьку пресу захлеснула хвиля окказионалізмів. Кількість ситуативних новоутворень на сторінках газет і журналів з кожним днем ​​зростає. Такий розквіт окказиональної словотворчості пояснюється внутрішньою розкутістю наших сучасників, їх відчуттям свободи від обмежень різного роду. Розглянемо такий приклад: «Kanoferle çalışmıyor. Çocuklar ne yapacak soğukta?» – «Батареї не працюють. Що робити дітям у мороз?» [Milliyet, 24.10.2008]. Це стаття про проблеми з опалюванням, у якій автор навмисно використовує окказионалізм «kanoferle» – похідне слово від «kalorifer».

Великий інтерес публіцистів до ситуативних неологізмів пояснюється тим, що такі новоутворення руйнують стереотипи сприйняття, дають можливість більш повно і точно висловити думки і почуття, дати оцінку того, що відбувається, посилити емоційно-експресивну виразність мови, дозволяють економити мовні засоби [26, с. 200].

Наша мова живе таким же інтенсивним життям, як і наше суспільство. В останні роки окказионалізми стали гостріші, злободенні. Зараз вони відображають всі найбільш значущі події, явища, тенденції. Впадає в око і те, що за останні роки значно зросла кількість відверто грубих ситуативних новоутворень, що виражають насильство, агресію, терор або протидію їм [26, с. 202]. Наприклад: «Cehenneme kadar yolun var verdiğin sözlerle!» – «Йди до чорта зі своїми обіцянками!» [Hürriyet, 12.01.2009].

Окказионалізми – це моментальні знімки живої мови. Вони – свідоцтво того, як навколишня дійсність відображається в суспільній свідомості, і яка вона, ця дійсність.

Іншим засобом привернення уваги є використання стилістично-забарвленої лексики.

В даний час йде процес звикання до використання тюремних слів в пресі. Якщо в 60-70і роки XX століття поява хоча б декількох блатних слів в газеті викликала у читачів шок, то зараз подібна лексика сприймається цілком як звичайна, загальнонародна. Разом з тим журналісти, що описують злочинний світ, змушені використовувати арготизми. Розглянемо приклад: «As yap sonra konuşuruz» – «Мовчи, потім поговоримо» [Sabah, 19.07.2010]. Журналіст використав словосполучення «As yap» для пояснення певних реалій, показу і характеристики кримінального середовища, особливо тієї інформації, яка була забороненою для суспільства або видавалася в дозованих кількостях.

Ще в 60-х роках XX століття видатний російський мовознавець В. В. Виноградов попереджав, щоб художній твір не став пам'ятником жаргонології. В даний час це відноситься і до преси. Мова через велику кількість арготичної лексики стає незрозумілою пересічному читачеві.

Одним із засобів створення виразності можна назвати вибір авторами в заголовок речень різних за висловленням, тобто питальних, оповідальних, спонукальних, а також різних за емоційною забарвленістю: «Buna ne kadar dayanabilirim?» – «Скільки можна вже це терпіти?» [Habertürk, 10.05.2009], «Hadi oraya gidelim!» – «Давайте підемо туди!» [Habertürk, 27.09.2010].

Мабуть, немає жодного видання, зверненого до більш-менш широкої читацької аудиторії, на сторінках якого не було б прислів'я й приказки. І не випадково: виступаючи в ролі загальновідомих істин, укладених у відточену століттями образну форму, вони збагачують нашу думку, дисциплінують наші судження, допомагають більш глибоко висвітити нове в старому досвіді народу [21, c. 243]. Вони можуть бути категоричними, філософсько-меланхолічними, втішливими або іронічними. Для цього використовуються алегорії, метафори, уособлення та інше. Це робить сьогодні прислів'я й приказки особливо коштовними виразними засобами журналістики: «Çok gezen değil çok okuyan bilir» – «Хто не гуляє, а читає, той багато знає» [Sabah, 30.06.2011]; «Armut, ağacının dibine düşer» – «Яблуко від яблуні не далеко падає» [Sabah, 23.05.2011].

Ще одним засобом залучення уваги в газетних заголовках є мовна гра. Мовна гра – певний тип мовної поведінки мовців, заснований на навмисному порушенні системних відносин мови, тобто на деструкції мовної норми з метою створення неканонічних мовних форм і структур, які купують в результаті цієї деструкції експресивне значення і здатність викликати в читача естетичний і, в цілому, стилістичний ефект [26, с. 201].

Журналісти грають зі словами і в слова в пошуках свіжих, незвичайних номінацій для осіб і фактів, ламаючи традиційні моделі словотвору, граматики, знімаючи табу на сполучуваність слів. Нова організація мовних елементів, нетрадиційні способи номінації пов'язані з пошуками змістовності глибинного викладу і з подоланням автоматизму при сприйнятті фактів мови. Підпорядкування реального правилам гри зі словами, інакше – «виписування» цього реального за правилами гри, своєрідно організує всю інформацію. У традиційній схемі що? де? коли? – особливу важливість набуває пошук такої мовної номінації, бо вона дозволить розіграти ситуацію, привертаючи увагу до повідомлення, навіть якщо воно вже пройшло по іншим інформаційним каналам.

Таким чином, можна зробити висновок, що у заголовках фігурують окказионалізми, метафори, уособлення, арготизми, алегорії та прийоми мовної гри. У ролі заголовків також активно вживаються фразеологізми, які з точки зору їх семантичної злитості є фразеологічними виразами – прислів'я, приказки, крилаті слова, афоризми, широко відомі фрагменти літературних творів, пісень, а здатність журналіста брати участь у їх використанні є показником справжньої майстерності.