83. Державне регулювання розподілу доходів. Система соціального захисту.

Державне регулювання розподілу доходів можна визначати як сукупність форм та методів впливу органів державної влади на рух ВВП (у т. ч. НД), на рівень трудових доходів, передусім, заробітної плати, з одного боку, та нетрудових доходів, насамперед, прибутку, ренти і відсотка з другого боку. Основними напрямами такого регулювання є політика доходів та соціальний захист. До найважливіших методів державного регулювання доходів належать важелі бюджетного (у т. ч. податкового) регулювання, кредитного, цінового, регіонального, інвестиційного тощо.

Основні форми державного регулювання розподілу доходів. Такими напрямами, як зазначалось, є політика доходів та соціальний захист населення. У свою чергу, політика доходів здійснюється у таких формах:

1) рекомендаційне обмеженя темпів зростання номінальної заробітної плати; 2) заморожування зарплати. Ця форма використовується за умов галопуючої інфляції; 3) встановлення державою лімітів на збільшення номінальної заробітної плати. Компанії можуть порушувати ці ліміти лише з дозволу спеціальних арбітражних органів за умови досягнення високих темпів зростання продуктивності праці; 4) індексація, тобто підвищення номінальної заробітної плати відповідно до зростання цін; 5) встановлення лімітів приросту заробітної плати, за перевищення яких компанія сплачує більші податки, і навпаки; 6) стимулювання темпів зростання заробітної плати у поєднанні зі встановленням обмежень на зростання цін, прибутків компанії. Основними суб’єктами політики доходів є держава, підприємці та профспілки.

Державне втручання у процес розподілу доходів зумовлене низкою причин, які призводять до посилення процесу диференціації в доходах населення, зокрема викликають необхідність перерозподілу національного доходу. До таких причин належать:

1) приватна капіталістична власність та оснований на ній механізм вільної ринкової конкуренції;

2) колективна капіталістична власність та оснований на ній механізм монополістичної (в т. ч. олігополістичної) конкуренції, зокрема механізм встановлення монопольно високих і монопольно низьких цін. У працях західних економістів ці причини, зазвичай, не виокремлюються, а називається ринковий капіталізм. 3) брак високопрогресивної шкали оподаткування доходів;4) значний розвиток тіньової економіки;5) наявність економічних криз в економіці, масового безробіття;

Соціальний захист населення є складовою соціальної політики. Проведення такої політики передбачає захист рівня життя шляхом компенсації підвищення цін, надання допомоги найбіднішим сім’ям, надання допомоги на випадок безробіття, здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих, розвиток освіти, охорони здоров’я, навколишнього середовища, переважно, за рахунок держави, проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації, гарантування процесу трудової діяльності відповідно до чинного законодавства (дотримання тривалості робочого дня, надання оплачуваних відпусток, створення профспілок тощо) та ін.

Соціальний захист населення забезпечують також підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники — їхні профспілкові організації.

У системі соціального захисту населення найважливішим елементом є соціальне страхування, що складається з пенсійного, медичного, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинених країнах Заходу пенсійне і медичне страхування забезпечується відрахуваннями від заробітної плати й прибутків в однакових пропорціях. Страхові виплати при безробітті проводяться зі спеціальних страхових фондів. Розмір їх залежить, по-перше, від тривалості безробіття, по-друге, від специфічних умов країни.

Одним із елементів соціального захисту населення є правове регулювання найманої праці, яке здійснюється через встановлення у законодавчому порядку мінімального рівня заробітної плати, пенсій, порядку укладання колективних договорів про умови праці, оплату робочої сили, соціальне страхування, відпустки тощо. Кінцевим джерелом виплат на соціальне страхування є праця найманих робітників і службовців. Державне регулювання розподілу доходів у розвинених країнах світу певною мірою спрямоване на подолання бідності, що вимірюється за допомогою прожиткового мінімуму.

Важливим елементом програми соціального захисту населення є регулювання заробітної плати залежно від сфер діяльності та професій, форм власності. Так, у розвинених країнах Заходу здійснюється пряме регулювання заробітної плати в державному секторі. Соціальне законодавство встановлює права й обов’язки зайнятих у державному апараті, військовослужбовців, виборчих осіб. У США та інших країнах Заходу заробітна плата в державному секторі, переважно, нижча, ніж у приватному, але робітники та службовці державного сектору мають значно більше гарантій, вищі соціальні виплати тощо.

Ще однією ланкою системи соціального захисту населення є індексація грошових доходів відповідно до рівня цін.