88. Міжнародна міграція робочої сили, її особливості, форми, масштаби.

Міграція робочої сили — переселення працездатного населення з одних держав (регіонів) до інших терміном більше, ніж рік, що викликана економічними та іншими соціально-політичними причинами.

Складовими частинами міжнародної міграції є міжконтинентальна та внутрішньоконтинен­тальна. Такий поділ більш відповідає її географічній характеристиці й передбачає формування міжнародного ринку праці.

За напрямком руху основними сторонами міжнародної міграції є:

• еміграція — виїзд працездатного населення з країни для постійного чи строкового перебування в іншій країні; • імміграція — приїзд робочої сили в країну з-за кордону по квоті чи по запрошенню; • рееміграція — процес повернення працездатного населення за певних причин до своєї країни.

За формою міжнародна міграція поділяється на трудову, сімейну, рекреаційну, туристичну та інші.

Трудова міграція — це пересування працездатного населення з метою отримання тимчасового або постійного місця роботи.

Сімейна міграція — має в основному моральний і етичний характер та пов´язана зі з´єднанням сімей.

Рекреаційна (ще називають заможна) пов´язана з відпочинком або з приводу стажування, науково-дослідної роботи, роботи, пов´язаної з переданням досвіду тощо.

Туристична міграція перш за все характеризується задоволенням певних інтересів людей, подекуди з можливим відпочинком, обміном туристичними групами тощо. Це, зазвичай, короткострокове переміщення окремих верств населення.

Основними причинами, що зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили, є:

1) незадовільні економічні умови життя працездатного населення в країнах еміграції;

2) стабільно високий рівень заробітної плати в основних імміграційних центрах; 3) порівняно вищий технічний рівень умов праці в країнах імміграції; 4) соціальні умови для більш повної реалізації своїх можливостей у країнах імміграції;5) природні катаклізми в країнах еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища у країнах імміграції; 6) політичні причини; 7) воєнні причини; 8) релігійні причини; 9) національні причини; 10) культурні причини.

Напрямки міграції відповідають як бажанням населення, так і економічному статусу країни.

Можна виділити 6 основних напрямків міжнародної міграції робочої сили:

1) міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих країн; 2) міграція в межах промислово розвинутих країн; 3) міграція робочої сили між країнами, що розвиваються; 4) міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн у промислово розвинуті країни; 5) міграція кваліфікованих фахівців з розвинутих країн в країни, що розвиваються; 6) міграція в межах СНД.

Міжнародній міграції робочої сили притаманні такі закономірності:

1) переважання міграції робочої сили у загальному обсязі міграційних потоків;

2) зростання демографічних факторів у розвитку міжнародної міграції робочої сили;

3) розширення географії міжнародної міграції робочої сили (зростає кількість країн, звідки емігрує і куди іммігрує населення);

4) розширення масштабів міжнародної міграції робочої сили. Це означає збільшення кількості міграційних потоків робочої сили, а також розширення структури міграційних потоків (вчені, робітники, спеціалісти і т. ін.) та збільшення форм міграції;

5) збільшення обсягів нелегальної міграції;

6) збільшення частки висококваліфікованих спеціалістів (робітників, інженерів тощо) у міграційних потоках;

7) глобальний характер міжнародної міграції робочої сили. Це означає, що в міграційні потоки втягнуто більшість країн світового співтовариства;

8) інтенсивний характер міжнародної міграції робочої сили. Це означає зростання кількості й швидкості міграції населення.

Узагальнюючи характеристику закономірностей міграції робочої сили, можна стверджувати, що вона полягає у значному та постійному збільшенні її масштабів, залученні до цього процесу трудящих майже всіх континентів.

Міжнародна міграція робочої сили набуває дедалі глобальні­шого характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн світу. Інтенсивне переміщення трудових ресурсів відбувається між державами Європи, Північної й Південної Америки, Африкансь­кого материка, Південно-Східної й Західної Азії. Наприкінці 90-х років загальна кількість мігрантів у світі оцінювалася у 125 млн. чол., що становить близько 2 % населення планети. Ця цифра в 90-ті роки зросла насамперед за рахунок інтегрування в загальносвітовий міграційний процес країн Центральної та Схід­ної Європи. Серед найважливіших світових центрів тяжіння іноземної ро­бочої сили, які визначають сучасні напрямки міжнародної трудо­вої міграції, можна виділити такі: Північне - та Південноамери­канський регіон. Західноєвропейський ринок, Південно-Східна та Західна Азія, Африканська ділянка переселенських рухів. В ос­танній період щорічно з країни в країну переїжджають 20 млн. осіб. На досить високому рівні зберігається приплив іммігрантів до США та Канади, що історично були й залишаються районами масової імміграції населення та робочої сили.