Висновки

У висновках викладено основні результати проведеного дослідження:

1. Проаналізовано та узагальнено літературу з теми наукового дослідження, а саме праці Т.Устинової, Т.Ткаченко, В.Уральської, Н. Надєждіної, Г. Богданова, А. Клімова, П. Богатирьова, В.Я. Проппа, які досліджували проблему еволюції форм російських народно-сценічних танців, розглядали поширення та розвиток в селянському середовищі танцювального фольклору, розглянули кожен з компонентів танцю окремо і в їх взаємозв'язку.

Найбільш близько підійшов до визначення та класифікації форм російського народно-сценічного А.А. Клімовим, взявши за основу хореографічну структуру, стійкі хореографічні ознаки, які протягом багатьох століть набувала російська народна хореографія.

Для даного дослідження було визначено та уточнено зміст понять «танцювальна форма» та «російський народно-сценічний танець». Для даного дослідження ми визначили тлумачення за Г. Богдановим.

• Танцювальна форма – це система образотворчо-виразних засобів та художніх прийомів, покликана втілювати та виражати духовну сутність змісту. Форма є носієм художньо-єстетичних якостей хореографічного твору.

• Російський народно-сценічний танець – це яскраве, барвисте творіння народу Росії, що є емоційним художнім специфічним відображенням його побуту, характеру, думок, почуттів, естетичних поглядів та розуміння краси навколишнього світу.

2. В науковій роботі розглянуто та досліджено класифікації форм російського народно-сценічного танцю. Найбільш точною, визнаною та прийнятою серед хореологів на сьогоднішній день є класифікація форм за автором А.А Клімовим, адже він виділив такі форми російського народно-сценічного танцю: хоровод (ігровий, орнаментальний), пляска(парна пляска, масовий пляс, перепляс, групова пляска), кадриль ( квадратна, лінійна).

Хоровод – це форма народного та народно-сценічного танцю, яка органічно взаємопов’язана з піснею, та мають культово-обрядову, соціальну та побутову тематики.

Пляска – це найбільш поширена та улюблена форма російського народно-сценічного танцю. Пляска народилась в хороводі та вийшла з нього, розірвавши холодний ланцюг, ускладнюючи технічну основу, створивши свої форми та малюнки, змінивши хороводну пісню плясовою з різним музичним супроводом. Пляски бувають одинарні, парні, групові, масові, та ще одна різновидність – це перепляс.

Кадриль – це форма народного та народно-сценічного танцю. По кількості виконавців кадриль можна вднести до групових плясок, але її більш пізнє виникнення та поява в побуті російського народу, своєрідна побудова, чіткий поділ на пари та фігури та ряд інших особливостей відрізняючих кадриль від традиційних плясок. Саме тому кадриль відокремлюється в самостійну форму. Кадрилі бувають квадратними та лінійними.

3. В науковїй роботі було розглянуто та досліджено еволюцію форм російського народно-сценічного танцю та їх функції. Російський народно-сценічний танець, джерелом якого є народна творчість та обрядовість, пройшов довгий та складний шлях розвитку. В первісних формах російської народної творчості з найбільшою очевидністю проявила себе магічна функція разом з комунікативною, інтегруючою, регулятивною та іншими.

Наші далекі пращури приписували хореографії чудодійну силу, вірили, що обрядовою пляскою можна здійснити надприродні зв’язки між окремими предметами та життєвими явищами.

З трудових до наших часів дійшли обряди землеробські чи календарні, що визначалися сільськогосподарськими роботами на протязі всього року. Метою календарних обрядів був магічний вплив на навколишній світ, землю, сили природи, викликаний прагненням оберігати себе від стихійних лих, неврожаю і т.д.

Страродавні обрядові танці, опрацьовані талановитими реставраторами, балетмейстрами, мистецтвознавцями, набувають надзвичайно багатої палітри засобів виразності, лексики, техніки та виходять на новий рівень вже в сцені. Сучасна російська народно-сценічна хореографія постійно розвивається, збагачується новими темами, новою пластикою; ускладнюється композиція народно-сценічних хореографічних композицій, загострюється форма їх сценічної подачі. З'явилися такі нови нові композиційні музично-танцювальні форми, як «хореографічна сюїта», «хореографічна картина», «вокально-хореографічна композиція» та інші. Та ці зміни не вплинули на функціональну структуру сучасної російської народно-сценічної хореографії.

Функціональний погляд на російське народне мистецтво наполягає на принципі, згідно якому всі групи творів, як і кожний окремий твір, виконують певні соціальні функції , тобто впливають на людину, на її громадське життя. Функції, в свою чергу, визначають долю даної групи творів, в тому числі й долю кожного окремого твору російської народної творчості.

П.Г. Богатирьов під фунцією розуміє призначення твору, його зміст, який несе в собі твір або його окремі частини.

Російська народна хореографія поряд з естетичною функцією ще спрадавна виконувала й інші соціально важливі функції, а саме: магічну, комунікативну, інтегруючу, регулятивну, інформативну, евристичну, розважаючи та інші.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів вивченої проблеми. Перспективи подальшого дослідження вбачаються нами в класифікації тематики та жанрів російської народно-сценічної хореографії; в вивченні комплексної взаємодії російського народного танцю з іншими видами народного мистецтва.