Вікова періодизація

(за Д. Б. Ельконіним)

Віковий період	Провідна діяльність	Об’єкт пізнавальної діяльності	Яка сфера психіки переважно розвивається	Новоутворення віку
Немовлячий (0–1 рік)	Безпосереднє емоційне спілкування	Взаємини	Особистісна (потреби, мотивація)	Потреба у спілкуванні. Емоційні відносини.
Раннє дитинство (1–3 роки)	Предметно-маніпулятивна	Предмети	Пізнавальні процеси	Мова і наочно-дійове мислення.
Дошкільний вік (3–7 років)	Сюжетно-рольова гра	Взаємини	Особистісна (потреби, мотивація)	Потреба у суспільно-значущій та суспільно-оцінюваній діяльності.
Молодший шкільний вік (7–11 років)	Навчально-пізнавальна	Початки наук	Інтелектуально-пізнавальна	Довільність. Внутрішній план дій. Самоконтроль. Рефлексія.
Підлітковий вік (11–15 років)	Діяльність спілкування у процесі навчання і праці	Основи наук. Система відношень у різних ситуаціях.	Особистісна (потреби, мотивація)	Прагнення до «дорослості»
Старший шкільний вік (15–17 років)	Навчально-професійна	Основи наук і професійної діяльності	Інтелектуально-пізнавальна. Особистісна (потреби, мотивація)	Світогляд. Професійні інтереси.

Основні поняття

Пренатальний розвиток психіки – розвиток психіки дитини до народження, який визначається спадковістю та впливом внутріутробного середовища.

Характерні особливості немовлячого періоду (від народження до 1 року):

• інтенсивний фізичний і психічний розвиток;

• підвищена вразливість організму дитини, недостатня морфологічна функціональна зрілість органів і систем;

• безпосередньо-емоційне (Л. С. Виготський), ситуативно-особистісне (М. І. Лісіна) спілкування;

• поява «комплексу пожвавлення»;

• прояви передумов становлення образу «Я»;

• криза 1–го року життя.

Сенсомоторна потреба (М. Ю. Кистяковська) – потреба у зовнішніх враженнях (зорових, слухових, тактильних) і в рухах. Виявляється у перші три місяці життя дитини.

Комплекс пожвавлення – одне з перших передособистісних утворень немовлячого віку; суттєвий показник нормального соціального розвитку дитини.

Прийоми формування потреби у спілкуванні:

• контакт поглядів;

• усмішка як найвиразніший, найкомунікативніший елемент міміки, що говорить про позитивне ставлення до партнера;

• фізичний дотик, який супроводжується лагідною розмовою;

• використання іграшки в акті мовленнєвого спілкування;

• паузи в процесі мовленнєвого спілкування з тим, щоб дати дитині можливість «відповісти».

Послідовність виникнення рухів у дитини першого року життя:

розглядання іграшки > бажання одержати в руки річ, яку побачила, і діяти з нею > виникнення уміння переміщатися у просторі (повзання, сидіння, вставання, переступання, самостійне ходіння).

Госпіталізм – сукупність негативних впливів, що гальмують фізичний і психічний розвиток дитини, яка виховується у дитячому закладі закритого типу.

Ознаки госпіталізму:

• різке відставання дитини за основними показниками фізичного розвитку (вага, зріст, значна кількість захворювань тощо);

• психічна недорозвиненість (загальна кволість, мала рухливість, пізній розвиток рухів, мовлення, негативний емоційний стан тощо).

Характерні особливості раннього віку (від 1 до 3 років):

• освоєння предметних (орудійних) дій шляхом повторення, наслідування;

• зміна ставлення до дорослого (дорослий – зразок для наслідування);

• усвідомлення себе і прагнення реалізувати власне «Я»;

• потреба активної участі у житті дорослих;

• криза трьох років.

Симптоми кризи трьох років (за Л.В.Виготським):

1. негативізм;

2. непокірність;

3. впертість;

4. самовілля.

Негативізм – такі прояви у поведінці дитини, коли вона не хоче чогось робити лише через те, що це запропоновано дорослим; це реакція не на саму дію, а на дорослого.

Непокірність – прояви поведінки, які на відміну від негативізму безособистісні, спрямовані проти норм поведінки, що нав'язують дитині.

Впертість – реакція, коли дитина наполягає на чомусь не тому, що їй цього хочеться, а тому, що вона вимагає цього.

Самовілля – прагнення до самостійності, виражене в реакції «Я сам».

Основні педагогічні правила виховання дітей раннього віку:

1. Принцип єдності оздоровчої і виховної роботи.

2. Єдність підходу до виховання дитини з боку оточуючих її людей.

3. Індивідуальне звертання до дітей.

4. Врахування вікових та індивідуальних особливостей і можливостей дітей.

5. Виховання позитивного ставлення до пропозицій і доручень дорослих.

6. Шкідливість частих заборон, тривалих пасивних очікувань.

7. Своєчасне формування навичок самостійності та їх ускладнення.

8. Психологічна підготовка дитини до виконання вимог дорослого.

9. Поведінка дорослого – зразок для наслідування.

Адаптація – встановлення найбільш правильних співвідношень (біологічних та соціальних) між організмом і зовнішнім середовищем (Н. М. Аксаріна). Заснована на формуванні динамічного стереотипу поведінки.

Біологічна адаптація – перебудова фізіологічних систем організму, що забезпечує доцільне пристосування до нових умов життя. Здійснюється на основі вроджених механізмів.

Соціальна адаптація – здатність передбачити і заздалегідь підготуватися до змін зовнішнього середовища, що дає можливість швидко і без суттєвих порушень пристосуватися до нових умов, так само як впливати на них відповідно до своїх потреб. Ця висока адаптивна здатність людини не є вродженою, вона розвивається як наслідок зв'язків людини із середовищем, що постійно розширюються.

Ступені адаптації:

1. легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10-15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;

2. середній (протягом 15-30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;

3. важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.

Чинники біологічного та соціального характеру, що впливають па характер і тривалість адаптації дитини:

• обтяжена спадковість (психічні захворювання, алкоголізм батьків);

• патологія пологів;

• перенесені гострі захворювання;

• неправильна організація режиму дня вдома (сон, неспання);

• житлово-побутові умови (чистота повітря, освітленість приміщення, опалення);

• склад сім'ї.

Найбільш критичний вік для адаптації – від 9-10 місяців до 1 року 6 місяців і від 3 до 3,5 років.

Полегшення адаптації досягається:

1. максимальним наближенням режиму дня дитини до режиму дня дошкільного закладу;

2. привчанням її до активної участі в режимних процесах;

3. широким використанням комплексу загартовуючих процедур;

4. збільшенням рухової активності, необхідної для підвищення працездатності дитячого організму.

Режим – раціональний розподіл у часі та правильна взаємопослідовність задоволення основних фізіологічних потреб організму дитини (сон, прийом їжі, неспання), а також зміна видів діяльності.

Неспання – діяльний стан кори головного мозку, який підтримується подразниками із зовнішнього світу (І. П. Павлов).

Сон – активний процес, який виникає в результаті природної втомленості після достатнього за тривалістю (у відповідності з віком) неспання.

Фізіологічна основа режиму – динамічний стереотип (система умовних рефлексів на час).

Принципи побудови режиму для дітей раннього віку:

• забезпечення тривалості неспання, відповідної межі працездатності;

• забезпечення необхідної кількості денного та нічного сну;

• дотримання відповідних віку інтервалів між годуванням;

• забезпечення раціонального чергування сну, годування і неспання.

Показники педагогічне доцільного режиму:

1. відсутність у дитини негативних емоцій (плачу, вередувань, не­гативних реакцій тощо);

2. рівень діяльності малюка відповідає віку;

3. дитина спокійно переходить від одного стану до іншого (від не­спання до сну і навпаки), від одного виду діяльності до іншого;

4. у дитини гарний апетит, глибокий сон;

5. малюк бере активну участь у всіх режимних процесах і позитив­но до них ставиться.

Вікові підгрупи дітей першої групи раннього віку (1–й рік життя):

1. від 2 до 5–6 місяців;

2. від 5–6 до 9 місяців;

3. від 9 до 12 місяців.

Вікові підгрупи дітей другої групи раннього віку (2–й рік життя):

1. від 1 до 1,5 року;

2. від 1,5 до 2 років.

З дітьми 2–го року життя проводять заняття:

• з розвитку мовлення та ознайомленню з навколишнім;

• із сенсорного розвитку і розвитку дій з предметами;

• з розвитку рухів;

• музичні заняття;

• ігри-розваги.

З дітьми 3–го року життя проводять заняття:

• з розвитку мовлення і розширення орієнтування в оточуючому;

• з розвитку рухів (фізкультурні заняття);

• з розвитку зображувальної та конструктивної діяльності;

• з розвитку елементарної трудової діяльності:

• музичні заняття;

• дидактичні ігри (сенсорного змісту).