konf_mat_tez_2015

241

показателем не в пользу ЛРП было достоверно большее операционное время

209,2±58.8 мин. по сравнению с ОРП 148,5±38.8 мин. (р<0,005).

Выводы. Лапароскопическая резекция почки даже на этапе освоения демонстрирует преимущества в плане периоперационных и ранних послеоперационных результатов.

ТАКТИКА ВЕДЕНИЯ ПАЦИЕНТОК С ВПЧ-АССОЦИИРОВАННОЙ ФИЗИОЛОГИЧЕСКОЙ ЭКТОПИЕЙ ШЕЙКИ МАТКИ

Пацков А. А.

Одесский национальний медицинский университет, Одесса, Украина

Введение. Доброкачественные, рецидивирующие заболевания шейки матки являются факторами риска в развитии предраковых изменений и рака шейки матки. Особого внимания заслуживает «физиологическая» эктопия шейки матки (ШМ), поскольку на сегодняшний день не существует единого мнения относительно тактики ведения пациенток с физиологической эктопией ЦЭ.

Материалы и методы. На базе УК ОНМедУ было обследовано 150 пациенток в возрасте 18-25 лет с физиологической эктопией ШМ. Было сформировано 3 группы пациенток: 1-я группа (n=50) – с эктопией ШМ и инфицированием ВПЧ высокого канцерогенного риска (ВКР), 2-я группа (n=50) – с эктопией ШМ и ВПЧ низкого канцерогенного риска (НКР), 3-я группа (n=50) – с эктопией ШМ без признаков инфицирования ВПЧ.

Результаты исследования. У пациенток 1-й группы определялась нежная/грубая мозаика и пунктуация, лейкоплакия, петлевидные сосуды. По данным кольпоскопии (КС) у пациенток 2-й и 3-й групп визуализировалась нормальная зона трансформации, но при выявлении ВПЧ НКР – 17 пациенток (34%) определялись нежная мозаика и пунктуация, петлевидные сосуды. Измененный эпителий локализовался дистально по периферии эктопии, что свидетельствует о нарушении процессов эпителизации при инфицировании ВПЧ. По данным анамнеза выявлено что у пациенток из 1-й группы с ВПЧ ВКР большинство пациенток (37 (74%)) были в группе риска по формированию предрака и рака ШМ. По данным гистологического исследования у пациенток 1-й группы - 11 (22%) пациенток выявлена ЦИН1, у 4 ЦИН2, что свидетельствует об агрессивном поведении ВПЧ ВКР в ткани шейки матки.

Выводы. Концепция «ведения – наблюдения» пациенток с физиологической эктопией должна, в некоторых клинических ситуациях, поменяться в сторону активного ведения.

АНАЛИЗ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ АГОНИСТОВ РИЛИЗИНГ ГОРМОНА В ПРОГРАММАХ ВРТ У ПАЦИЕНТОК С РАКОМ МОЛОЧНОЙ ЖЕЛЕЗЫ

Пацкова А. И.

Одесский национальный медицинский университет, Одесса, Украина

Около 25% случаев рака молочной железы (РМЖ) встречается в возрасте до 45 лет в активный репродуктивный период.

**

242

Цель исследования: провести анализ использования агонистов рилизинг гормона в программах вспомогательных репродуктивных технологий (ВРТ) у пациенток с раком молочной железы.

Материалы и методы: Всего в исследование было включено 69 пациенток в возрасте ≤ 40 лет, с диагнозом рака молочной железы I-II стадии. Первую группу составили 39 пациенток, которым в качестве триггера овуляции в программе ЭКО был применен агонист ГнРГ. Вторую группу составили 30 женщин, у которых в качестве триггера выступал человеческий гонадотропин (ХГЧ). Обе группы достоверно не отличались по возрасту и состоянию овариального резерва. В обеих группах учитывались следующие показатели: базовый уровень антимюллерова гормона (АМГ), количество и качество полученных ооцитов и криоконсервированных эмбрионов, частота наступления СГЯ.

Результаты: Уровни АМГ в сыворотке крови в I и II группах исследования составили 2,7 ± 1,9 и 2,1 ± 1,8 (р = 0,327), соответственно. СГЯ развился у 1 пациентки из I группы и у 12 пациенток из II группы ( 2,1 % против 14,4 % , р = 0,032 ). Показатели частоты оплодотворения яйцеклеток, развития эмбрионов и количества криоконсервированных эмбрионов были значительно выше в группе, где в качестве триггера был использован ГнРГ.

Выводы: Выбор ГнРГ в качестве триггера овуляции способствует улучшению результатов цикла, о чем свидетельствует количество полученных зрелых ооцитов и криоконсервированных эмбрионов, при этом значительно снижая риск СГЯ у больных раком молочной железы.

ИЗУЧЕНИЕ ЧАСТОТЫ МУТАЦИИ ГЕНА VEGF У БОЛЬНЫХ С ДОБРОКАЧЕСТВЕННЫМИ НОВООБРАЗОВАНИЯМИ МОЛОЧНОЙ

ЖЕЛЕЗЫ Подмазко Е. В.

Одесский национальный медицинский университет, Одесса, Украина

Сегодня нет однозначных критериев, позволяющих проводить оперативное лечение у больных с доброкачественным новообразованием молочной железы (ДНМЖ) с целью предупреждения развития у них рака молочной железы (РМЖ).

Цель: изучить частоту мутаций гена VEGF у пациенток с ДНМЖ.

Материалы и методы: нами были проанализированы 143 клинических случая: 56 с ДНМЖ (I группа) и 37 с РМЖ Т1-2N0M0 (II группа); 50 - здоровые (контрольная группа). У всех женщин проводили определение мутаций полиморфизма C634G гена VEGF, а так же оценку корреляции наличия мутаций с заболеваниями молочной железы. Материалом для молекулярно-генетического исследования у женщин с узловыми заболеваниями молочной железы были цельная венозная кровь и ткань новообразования молочной железы, у здоровых женщин - цельная венозная кровь.

Результаты: Согласно результатам наших исследований, установление гетерозиготного носителя мутации СG полиморфизма C634G гена VEGF увеличивает вероятность возникновения РМЖ в 9,3 раза, в то время как наличие

**

243

гомозиготного носителя мутации GG полиморфизма C634G гена VEGF увеличивает риск возникновения РМЖ почти в 38,6 раза.

Выводы: При отсутствии мутации гена VEGF у женщин с ДНМЖ приемлемым является проведение консервативного лечения. В то же время, выявление гетерозиготного СG или гомозиготного GG носителей мутаций гена VEGF является дополнительным критерием для проведения оперативного лечения больных ДНМЗ, потому что у данных пациенток повышается риск возникновения РМЖ.

ОЦІНКА ПРОЯВІВ ГОСТРОЇ МІСЦЕВОЇ ТОКСИЧНОСТІ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ МЕТОДИКИ IMRT З РІЗНИМИ РЕЖИМАМИ ФРАКЦІОНУВАННЯ ПРИ РАДИКАЛЬНОМУ ЛІКУВАННІ ПАЦІЄНТІВ ХВОРИХ НА РАК ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ

Сафронова О. В.

КЛ «Феофанія» ДУС Всеукраїнський центр радіохірургії Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, Київ,

Україна

Актуальність. Для досягнення адекватного лікувального ефекту при місцево

– поширеному раку передміхурової залози (РПЗ) необхідно підведення достатньо великої сумарної осередкової дози (СОД). Це спричиняє економічні витрати та часові втрати, бо середній термін лікування при стандартному режимі фракціонування методом дистанційної променевої терапії (ДПТ) складає 38 фракцій, що дорівнює 7,5 тижнів.

Метою даної роботи є порівняння ступеня проявів гострої місцевої токсичності (променевого циститу та променевого ректиту) при застосуванні методики променевої терапії з модульованої інтенсивністю дози (IMRT) з використанням різних режимів фракціонування.

Матеріали та методи. В період з 2012 по 2013 рр. на базі ВЦРХ КЛ «Феофанія» ДУС було проліковано 45 пацієнта із РПЗ ІІ–IІІ (Т2–3bN0–1M0) стадій. 22 хворих отримували ДПТ з разовою осередковою дозою (РОД) 2,0 Гр до СОД на лімфатичні вузли малого (ЛВМТ) 46,0 – 50,0 Гр та на передміхурову залозу – до СОД 76,0 Гр. Та 23 пацієнта отримували ДПТ з РОД 1,75 – 1,85 Гр за 27 фракцій (ізоефективно 46,0 – 50,0 Гр стандартного фракціонування) на ЛВМТ та РОД 2,5 Гр за 27 фракцій на передміхурову залозу до СОД 67,5 Гр (ізоефективно 76,0 Гр стандартного фракціонування).

Результати. При класичному режимі фракціонування променевий цистит І ступеня токсичності було виявлено у 16 пацієнтів, ІІ ступеня токсичності не було, відсутні прояви – у 6-х пацієнтів, променевий ректит І ступеня токсичності – у 15-ти хворих, ІІ ступеня не було виявлено, відсутні прояві ректиту у 7-х. При середньому режимі фракціонування було виявлено: цистит І ступеня у 18-ти пацієнтів,

**

244

променевого циститу ІІ-го ступеня не було, відсутні прояви у 5-х, променевий ректит І ступеня – у 17 хворих, ректиту ІІ ступеня не було, відсутні прояви у 5 -х.

Висновки. При застосуванні методики IMRT із середнім режим фракціонування (РОД 2,5 Гр) статистично значимої різниці в ступені проявів променевих реакцій не виявлено. Цей режим фракціонування є більш економічно вигіднішим, бо зменшує час лікування хворих (амбулаторно, чи знаходячись в стаціонарі) на 15 днів.

ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ МЕТОДІВ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ ДЛЯ ПЛАНУВАННЯ ДИСТАНЦІЙНОЇ ПРОМЕНЕВОЇ ТЕРАПІЇ Котуза І. А.

Український медичний ліцей Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, Київ, Україна

Актуальність. Основною складовою сучасної високотехнологічної дистанційної променевої терапії є високоточне планування, від якого залежить якість лікування.

Метою даної роботи є оптимізація процесу планування дистанційної променевої терапії та оцінка доцільності використання сучасних методів візуалізації для високоточного оконтурювання плануємого об’єму опромінення.

Матеріали і методи. На базі відділення променевої терапії Всеукраїнського центру радіохірургії (із застосуванням ПЕТ – технологій) КЛ «Феофанія» ДУС в період 2012 – 2014 рр. було розроблено 438 планів пацієнтів з використанням методики fusion – методики суміщення зображення отриманого на КТ – топометрічній підготовці з даними позитронно – емісійної томографії чи комп’ютерної томографії з болюсним підсиленням.

Результати. Нами був розроблений та впроваджений алгоритм передпроменевої топометричної підготовки пацієнтів до проведення дистанційної променевої терапії. На І-му етапі проводили топометричну підготовку пацієнтів на комп’ютерному томографі, на ІІ-му етапі робили позитронно - емісійну томографію чи комп’ютерну томографію з болюсним підсиленням з використанням необхідним фіксуючих засобів при збереженні положення лікувальної укладки, на ІІІ-му – у плануючій системі суміщали отримані зображення та проводили оконтурювання планує мого об’єму опромінення та здорових оточуючих структур.

Висновки. КТ для топометричної підготовки дає можливість оцінити анатомічні структури зони сканування. Методи візуалізації (КТ з болюсним підсиленням, данні ПЕТ сканування) створюють можливість чітко розмежити пухлинне вогнище та оцінити місцеве поширення процесу. Суміщення зображень набагато підвищує точність оконтурювання плануємого об’єму опромінення, особливо при вогнищах маленького розміру, чи при наявності вогнища складної

**

245

конфігурації. Об’єктивні критерії оцінки поширеності пухлинного процесу дають можливість високоточного планування з підведенням оптимальної лікувальної дози на пухлинне вогнище та максимальним збереженням здорових оточуючих тканин.

ЛАПАРОСКОПИЧЕСКОЕ ЛЕЧЕНИЕ РАКА ПРЯМОЙ КИШКИ Саркисян А. Г.

Одесский национальный медицинский университет, Одесса, Украина

Рак прямой кишки – актуальная проблема современной онкологии, занимает одно из ведущих мест в структуре заболеваемости и смертности от рака. Основным методом лечения является хирургический. Целью нашего исследования является улучшение результатов хирургического лечения рака прямой кишки за счет лапароскопических операций.

Материалы и методы исследования. Четырнадцать пациентов перенесли лапароскопическую БПЭ: 10 мужчин и 4 женщины, средний возраст составил 58 лет (41-79). 13 пациентов перенесли переднюю резекцию прямой кишки (5 из них с ручной ассистенцией): 12 мужчин и 1 женщина, средний возраст составил 56,2 (4171). У 7 пациентов произведено наложение разгрузочной трансверзостомы.

Результаты. Среднее время лапароскопической экстирпации прямой кишки составило 185,7 мин (135-300); средняя кровопотеря 30,4 мл (10-100 мл); и средняя продолжительность послеоперационного койко-дня составила 12 дней (7-19 дней). Послеоперационные осложнения наблюдались у двух пациентов (нагноение послеоперационной раны). Среднее время резекции прямой кишки составило 206,2 мин (180-240); средняя кровопотеря 41,1 мл (10-90 мл); средняя продолжительность послеоперационного койко-дня составила 10,9 дней (8-16 дней). В послеоперационном периоде у одного пациента после низкой передней резекции прямой кишки отмечена несостоятельность колоректального анастомоза, формирование разгрузочной трансверзостомы из минидоступа позволило купировать осложнение. Заключение.Лапароскопические операции при раке прямой кишки являются технически выполнимыми и щадящими для пациентов не только при сфинктеросохраняющих операциях, но и при экстирпациях прямой кишки.

ОЦЕНКА ЭФФЕКТИВНОСТИ ПРИМЕНЕНИЯ ИНДОЛ-3-КАРБИНОЛА В ЛЕЧЕНИИ ПАЦИЕНТОК С ПРЕДОПУХОЛЕВОЙ ПАТОЛОГИЕЙ

МОЛОЧНЫХ ЖЕЛЁЗ Чайка М. А.

Одесский национальный медицинский университет, Одесса, Украина

Основными патогенетическими механизмами развития дисгормональной гиперплазии являются относительная или абсолютная гиперпролактинемия и эстрогенная доминантность.

Цель исследования: провести анализ эффективности комплексной терапии дисгормональной гиперплазии молочных желез с индол-3-карбинолом.

Пациенты и методы. Всего пролечено 75 женщин репродуктивного возраста, состоящих на учете у маммолога с диагнозом доброкачественная дисгормональная гиперплазия молочных желез. Длительность наблюдения у маммолога от 1 года до

**

246

3-х лет. В 1-ю группу вошло 42 пациентки, получавших терапию каберголином 0,25 мг 2 раза в неделю, аппликации натурального прогестерона 2,5 г 1 раз в сутки в течение 6 месяцев.2-ю группу составили 33 пациентки, комплексная терапия которых состояла из индол-3-карбинола в дозе 400 мг/сутки в сочетании с препаратами, используемыми в первой группе.

Результаты исследований. Лечение индол-3-карбинолом хорошо переносилось женщинами и не повлекло роста количества побочных и нежелательных реакций. Улучшение субъективного состояния в виде уменьшения интенсивности и длительности боли в молочных железах отмечено у 28 пациенток (67,2%) женщин 1- й группы и у 26 (86,6%) − второй группы.

Выводы. Индол-3-карбинол-содержащие препараты, в составе комплексной терапии повышают эффективность лечения больных с доброкачественными дисгормональными гиперпластическими процессами молочных желез.

ОЦІНКА ПРОЯВІВ ГОСТРОЇ МІСЦЕВОЇ ТОКСИЧНОСТІ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ 3D - КОНФОРМНОЇ ПРОМЕНЕВОЇ ТЕРАПІЇ ТА ПРОМЕНЕВОЇ ТЕРАПІЇ З МОДУЛЬОВАНОЮ ІНТЕНСИВНІСТЮ ДОЗИ ПРИ РАДИКАЛЬНОМУ ЛІКУВАННІ ПАЦІЄНТІВ ХВОРИХ НА РАК ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ

Сафронова О. В.1,2, Бикова Н. А.3, Костюк К. С.1

КЛ «Феофанія» ДУС Всеукраїнський центр радіохірургії, Київ, Україна 1, Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, Київ,

Україна 2 Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна 3

Актуальність. Дистанційна променева терапія (ДПТ) є основним методом лікування місцево – поширеного раку передміхурової залози (РПЗ). Висока променева резистентність пухлини передміхурової залози вимагає підведення великої сумарної осередкової дози (СОД) для досягнення лікувального ефекту, в результаті чого можуть виникати побічні явища, що спричиняють ураження сечового міхура та прямої кишки.

Метою даної роботи було порівняння ступеня проявів променевого циститу та променевого ректиту при застосуванні 3D - конформної променевої терапії (3DКПТ) та променевої терапії з модульованою інтенсивністю дози (IMRT) при радикальному лікуванні хворих на РПЗ.

Матеріали та методи. В період з 2012 по 2013 рр. на базі Всеукраїнського центру радіохірургії КЛ «Феофанія» ДУС було проліковано 45 пацієнтів із РПЗ ІІ– IІІ (Т2–3bN0–1M0) стадій. 22 хворих отримували 3D-КПТ та 23 пацієнта отримували ДПТ із застосуванням методики IMRT. Всі пацієнти отримували ДПТ з разовою осередковою дозою (РОД) по 2,0 Гр до підведення СОД на передміхурову залозу 76,0 Гр та на лімфатичні вузли малого – 46,0 – 50,0 Гр.

**

247

Результати. При 3D-КПТ променевий цистит І ступеня токсичності було виявлено у 20 пацієнтів (91,0%), ІІ ступеня - у 3-х (9,0%) хворих. Променевий ректит І ступеня токсичності було діагностовано у 19-ти пацієнтів (86,0%), ІІ ступеня токсичності – у 4 – х (14,0%). При використанні методики IMRT явища променевого циститу І ступеня спостерігались у 18-ти хворих (78,0), ІІ ступеня токсичності не було виявлено, відсутні прояви у 6 –х (22,0%) пацієнтів. Променевий ректит І ступеня токсичності було виявлено у 19 – и пацієнтів (82,0%), променевого ректиту ІІ ступеня токсичності не було, відсутні прояви у 5-х пролікованих хворих

(18,0%).

Висновки. Застосування методики опромінення IMRT у порівнянні з використанням 3D-КПТ достовірно зменшувало відсоток виникнення гострої променевої токсичності І ступеня, у жодного пацієнта не було діагностовано проявів гострої місцевої токсичності ІІ ступеня, що дало можливість провести лікування без вимушеної перерви.

**

248

СЕКЦІЯ АКУШЕРСТВА, ГІНЕКОЛОГІЇ ТА УРОЛОГІЇ Секция акушерства, гинекологии и урологии

Section of Оbstetrics, Gynecology and Urology

________________________________________________________

РАЦІОНАЛЬНА ПОЛІФАРМАКОТЕРАПІЯ БОЛЬОВОГО СИНДРОМУ В ХВОРИХ З ІДІОПАТИЧНИМ ГІПЕРАКТИВНИМ СЕЧОВИМ МІХУРОМ

Ілющенко С. Ю.

Одеський національный медичний університет, Одеса, Україна

Метою дослідження було оцінити варіабельність змін веґетативного забезпечення реалізації акта сечовипускання хворих з ідіопатичним гіперактивним сечовим міхуром (ІГАСМ) при синдромі хронічної тазової болі для обґрунтування комбінованих діагностичних і лікувальних технологій в одночасній корекції функції нижніх сечових шляхів і больового синдрому.

Обстежено 63 жінки з симптомами нижніх сечових шляхів, що відповідали критеріям діагностики Міжнародного товариства з утримання сечі для ГАСМ. Першу групу становили 29 жінок із «сенсорними» симптомами ГАСМ без інконтиненції, 2 групу – 16 жінок з ургентною формою нетримання сечі й 3 групу – 18 хворих на ГАСМ з алгічним синдромом. Отримані дані були зіставлені з даними в контрольній групі (11 здорових жінок, які відповідають за віком основним групам).

Дослідженням встановлено, що у соматично здорових жінок реакцією на фізіологічне наповнення СМ з поступовим формуванням позиву до сечовипускання є сеґментарна парасимпатична активація. У групі пацієнток ГАСМ з цисталгією у 78% хворих виявлено зниження активності сеґментарних механізмів в реґуляції тонусу детрузора. Забезпечення адаптації при інтенсивному позиві до сечовипускання досягається напруженням центральних симпатичних впливів. У 61% пацієнток ГАСМ з ургентною інконтиненцією підвищення симпатичної активації спостерігається вже за незначного наповнення СМ. При імперативному сечовипусканні забезпечення тонусу детрузора реализуються активацією симпатичної сеґментарної ланки при збереженні підвищення надсеґментарних симпатичних впливів. Це свідчить про те, що, навіть незначне наповнення СМ сприймається як істотний фізіологічний стрес, що супроводжується збільшенням симпатичних впливів.

**

249

ВЫБОР МЕТОДА КОНСЕРВАТИВНОГО ЛЕЧЕНИЯ НЕДЕРЖАНИЯ МОЧИ ПРИ НАПРЯЖЕНИИ У ЖЕНЩИН В МЕНОПАУЗЕ

Гиоргадзе Т. Г., Шостак М. В.

Одеський національный медичний університет, Одеса, Україна

Стрессовое недержание мочи (СНМ), присущее, по данным ICS, около 40% женщин старше 40лет и почти 50% старше 60лет, часто называют «тихой эпидемией», т.к. большинство женщин предпочитает не обращаться по поводу этого страдания к врачу, полагая что оно естественно возникает в связи с возрастом и неизлечимо. Современный взгляд на патогенез СНМ рассматривает основной причиной этого состояния слабость мышц тазового дна и пролапс тазовых органов (ПТО). Прогрессивно расширяющийся арсенал современных методов лечения данной патологии определяет необходимость тщательного подбора средств с максимальным соотношением терапевтической эффективности/доступности/безопасности для выбора оптимальной тактики ведения конечного пациента.

Нами проведено исследование эффективности различных методов консервативного лечения данной патологии у 33 женщин в менопаузе со СНМ, разделенных в сопоставимые по спектру клинико-анамнестических характеристик группы: 12 пациенток получали электростимуляцию (ЭС) тазового дна посредством вагинального зонда (Urostim II, Schwa-Medico, Германия, 3р/неделю, 12 процедур), 9 - экстракорпоральную магнитную иннервация (ExMI) тазового дна (Neocontrol, Kitalpha, Германия, 3р/неделю, 12 процедур), 12 – тренировку тазового дна (ТТД) по А.Кегелю, схема PERFECT (ежедневно по 20 мин., 1месяц). В исследование не включали пациенток с выраженным ПТО (POP-Q Grade 3-4). Анализ эффективности терапии включал оценку симптомов СНМ и качества жизни по ICIQ-SF и Pad-тест.

Результаты. Негативных проявлений назначенного лечения отмечено не было. По завершению лечения в группе ЭС полное удержание мочи отмечено у 2(16,7%) пациентки, группе ExMI – у 3 (33,3%) больных, в группе ТТД – не отмечено. Существенное улучшение удержания отметили 6(50%), 8(88,9%) и 3(25%) больных соответственно (согласно Pad-тесту – М/день=2,4; 3,1; 1,9, соответственно). Сходную динамику продемонстрировал результат анализа ICIQSF: в группе ЭС динамика составила 32,3%, ExMI – 38,6%, ТТД-20,4%.

Вывод. Полученные данные демонстрируют преимущество аппаратных методов лечения СНМ: ExMI и ЭС тазового дна были существенно более эффективными по сравнению с «нативной» ТТД по А.Кегелю. Оптимизация принципиальной тактики консервативного лечения СНМ – залог повышения эффективности лечения и улучшения качества жизни таких больных.

РОЛЬ ПОЛІФОКАЛЬНОЇ БІОПСІЇ ПРОСТАТИ ПРИ НЕГАТИВНОМУ ЛАБОРАТОРНОМУ СКРИНІНГУ РАКУ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ

Задорожнюк А. І.

Одеський національный медичний університет, Одеса, Україна

Рак передміхурової залози (РПЗ) - широко розповсюджене захворювання у чоловіків старших за 55 років та займає в Україні у структурі чоловічої

**

250

онкопатології четверте місце. У цілях раннього виявлення цієї патології визначення простатоспецифічного антигену крові (ПСА) є стандартом скринінгу. Пороговим рівнем підвищення ПСА заздалегідь вважають › 4,0 нг/мл. Є сучасні дані, що при використанні цього рівня до 30% випадків РПЗ залишаються не діагностованими.

Ціль дослідження - оцінити значення поліфокальної біопсии передміхурової залози (ПФБПЗ) в діагностиці РПЗ при фізіологічних рівнях ПСА.

ПФБПЗ виконана 21 пацієнту з рівнем ПСА до 4,0 нг/мл та сумнівними даними, отриманими при виконанні трансректального ультразвукового дослідження передміхурової залози та пальцьового ректального дослідження. У 11 хворих (52,4%) виявлений РПЗ. При цьому у 8 з 11 хворих (72,7%) по мірі диференціації пухлина переважно була представлена низькодиференційованою мірою градації (G3), що в свою чергу припускає швидку прогресію пухлини та її низьку чутливість до гормональної терапії. Отримані дані свідчать про значну цінність виконання ПФБПЗ у пацієнтів з фізіологічними рівнями ПСА та сумнівними даними, отриманими при комплексному обстеженні, в цілях ранньої діагностики РПЗ та вчасного його лікування.

ОСОБЛИВОСТІ УРОДИНАМІКИ В ЖІНОК З НЕТРИМАННЯМ СЕЧІ, ЩО ВИНИКАЄ ПРИ СТАТЕВОМУ АКТІ

Залива К. А.

Одеський національный медичний університет, Одеса, Україна

Метою дослідження було визначити особливості уродинаміки нижніх сечових шляхів і біоелектричної активності м'язової системи тазового дна у жінок з нетриманням сечі (НС) при статевому акті.

Обстежено 48 жінок зі скаргами на НС, що виникає при статевому акті. Виявлені клінічні особливості в обстежених хворих визначили вибір групи: 1 групу становили 21 жінок із скаргами на втрату сечі під час пенетрации, 2 групу 16 – під час оргазму, та 3 групу 11жінок, що мали скарги на нетримання сечі в обох випадках. Дослідження складалося з кількох частин: урофлоуметрія, цистометрія наповнення і спорожнення, профілометрія уретри у спокої і при напрузі та проби з пресорним впливом на ділянку сечового міхура, що дозволило створити емоційний стрес зі специфічним «сечовим» компонентом, і змоделювати уродинаміку нижніх сечових шляхів при статевому акті.

Всім пацієнткам було виконано комплексне уродинамічне дослідження, за результатами якого було встановлено, що у пацієнток з нетриманням під час оргазму в 69% випадків була діагностована гіперактивність детрузора, стресове нетримання - в 10%, невизначені результати отримані у 20% жінок, змішаний тип не був виявлений ні в однієї пацієнтки. У пацієнток зі скаргами на мимовільне виделеніе сечі при пенетрації гіперактивність детрузора була виявлена у 28%, стресове нетримання було виявлено в 48% випадків, змішаний тип - у 13% і неоднозначні результати отримані в 22 %.

**