3_2011_ua

земельними ділянками, що є феде ральною власністю і наданими ВАТ «РЗД», затвердженими постановою Уряду РФ у редакції від 29 грудня 2008 р. № 1067. Згідно з цими Прави лами земельні ділянки передаються ВАТ «РЗД» у користування на під ставі договору оренди земельної ділянки на 49 років.

У російському законодавстві оста точно не вирішено питання про об’єд нання земельних ділянок і майнових об’єктів, розташованих на них, в єди ний об’єкт нерухомості, хоч викорис тання землі та майна здійснюється за єдиним господарським призначенням і за єдиною технологією використан ня. В юридичній літературі звер тається увага, що цивільний обіг зе мельної ділянки і розташовані на ній об’єкти нерухомості не можуть здійс нюватися окремо один від одного. На думку А. Оверчука, «принципиаль ным положением Земельного кодекса РФ является запись о единстве судь бы земельных участков и прочно свя занных с ними объектов, согласно которому все прочно связанные с зе мельными участками объекты следу ют судьбе земельных участков» [2]. І дійсно, послідовна реалізація прин

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

ципів «единой судьбы земельных уча стков и иных расположенных на них объектов недвижимости» створює сприятливу основу для наступного формування єдиного об’єкта нерухо мості. Все це на залізничному транс порті призводить до невиправданих незручностей, коли на одній земельній ділянці одного з об’єктів залізниці, що належить йому на праві оренди, одно часно можуть перебувати у власності чи в оперативному управлінні десят ки, а то й сотні майнових об’єктів від повідно, як пише С. Герасин. У цьому випадку здійснюється реєстрація пе реходу прав не на два об’єкта нерухо мості, а на всі ці об’єкти — замість то го, щоб зареєструвати перехід права на одну єдину земельну ділянку, на якій розташовані всі будинки і споруди [3].

Державний кадастровий облік зе мельних ділянок і їх державна реєст рація здійснюється відповідно до За кону РФ «Про державний кадастр нерухомості» від 24 червня 2007 р. № 221 ФЗ і Правил присвоєння када стрових номерів земельним ділянкам, затверджених постановою Уряду РФ від 6 вересня 2000 р. № 660, які діють у частині, що не суперечить нормам названого Федерального закону [4].

Фінансові ризики є атрибутом не всієї ринкової економіки як такої, а відносно відокрем

леного її сектору — фінансового ринку. Нині у всьому світі відновилася тен денція, коли фінансові ринки регулю ються з усе більшою досконалістю. Давоський саміт 26–27 січня 2011 р., в якому взяли участь керівники бага тьох держав і представники найбільш крупного капіталу, ще раз підтвердив курс на посилення регулюючого впли ву задля недопущення глобальних зривів в економічному розвитку. У цьому ж контексті учасники Давось кої зустрічі підкреслили важливість мінімізації системних ризиків у фінан совій сфері, що передбачає модерні заційну реконструкцію ринкових ме ханізмів, певне звуження ліберальних засад у державній політиці.

Враховуючи, що Україна для побу дови ринкової економіки надто по спішно запозичила саме фундамен талістсько ліберальні погляди [1], вітчизняне фінансове законодавство містить значні недоліки і потребує кардинального поліпшення. При цьо му ліберальний ухил не посприяв мінімізації системних фінансових ри зиків, зате спричинив надмірну борго ву залежність нашої держави і виявив

© В. Коваленко, 2011

ся у найбільшому з усіх світових дер жав падінні ВВП у часи нещодавньої фінансової кризи. Тепер, коли криза потроху подолана і в країні здійсню ються не завжди популярні, але не обхідні реформи, є пряма необхідність і водночас реальна можливість удос коналити фінансове законодавство са ме у контексті державного регулюван ня найбільш важливих сфер сус пільного розвитку.

У цьому сенсі усе більшого значен ня набуває фінансове право, здатне врегульовувати фінансову сферу рин кового типу, яка охоплює державний фінансовий сектор та систему недер жавних фінансів. Теоретичний і прак тичний резон законодавчого «переза вантаження» фінансового права є на гальною потребою сьогодення. Звідси виникає реальна потреба визнання та практичного застосування розгорну тої моделі фінансового права, яке усе більшою мірою має бути комплек сним регулятором публічних відно син на фінансовому ринку [2]. Така позиція уже сама по собі є принципо во важливою для розгляду правових чинників, які мінімізують появу та не гативний вплив фінансових ризиків, особливо тих, що становлять систем ну природу.

Актуальність дослідження систем них ризиків на платіжно розрахунко вих ринках має бути осмислена, оскільки наслідки їх недооцінки, а тим більше ігнорування, є надмірно руй нівними. Водночас зазначимо, що трактування поняття «системний ри зик» різняться значним розмаїттям характеристик. На нашу думку, типо вим може стати таке сприйняття цього явища. Системний ризик — це проце си, що породжують ситуацію, яка несе в собі загрози породжувати руйнацію як окремого сегмента ринку, так і відтворювати ланцюгову реакцію, що супроводжується «ефектом доміно» щодо усіх інших сегментів та сфер національних ринків і в підсумку — світової економіки. Невипадково піс ля фінансово економічної кризи 2008–2009 рр. уряди багатьох країн (у тому числі й на Лондонському саміті G 20) заявили про наміри ство рювати спеціальний орган, поклика ний передбачати та врегульовувати за грози системних ризиків.

Важливо мати на увазі, що пробле ми, які постійно супроводжують діяльність фінансово кредитних та банківських установ, безпосередньо провокують такий різновид системних ризиків, як фінансові ризики. Важли во при цьому мати на увазі, що мінімізація фінансових ризиків сис темного характеру має здійснюватися не лише через суто фінансові закони та фінансові нормативно правові акти нижчого порядку, а і шляхом викорис тання окремих норм цивільного, гос подарського, адміністративного та кримінального права.

Отже, ми керуємося тим, що не ви правдано обмежувати нормативно пра вову базу регулювання системних ри зиків лише фінансовими законами, навіть у розумінні розширювальної концепції фінансового права. Як вказує

авторитет світового рівня у фінансово правовій науці, швейцарський учений П. Нобель, діяльність основних інсти тутів фінансової системи у ринково розвинених країнах врегульовується, ґрунтуючись на принципі універсаль ності законів і, таким чином, базуючись на фундаментальних нормах, тобто на основі предмета регулювання, а не від повідної галузі права [3].

Вітчизняні дослідники правознавці в галузі фінансового права вже вказу вали на необхідність зміни методо логічної парадигми фінансово право вої науки у зв’язку з неймовірним ус кладненням її об’єкта. Так, П. Пацур ківський критикує застарілу парадиг му лінеарності, яка, на його думку, па нувала у фінансовому праві, як і в інших науках, з часів І. Ньютона. Ця парадигма ґрунтувалася на «однознач ності та одновекторності причинно наслідкових зв’язків (стосовно фінан сового права — тільки його економіч ним детермінізмом). На перший план науки все більше висувається парадиг ма нелінеарності. Вона переносить ак цент із досліджень інваріантів та станів рівноважності жорстких консерватив них систем на дослідження процесів самоогранізації, станів нестійкості, темпоральності, тобто на процеси на родження, виникнення нового, перебу дови дисипативних та синергетичних структур, одним із найпоширеніших різновидів яких є право в цілому та фінансове право зокрема» [4].

Цей висновок має резон у тому сенсі, що спирається на методологічні досягнення сучасних системних дослі джень, що здійснюються на фунда менті матеріалістичного детермінізму. Фахівці у галузі системології справед ливо вказують, що «прогнози за допо могою традиційних моделей, заснова них на аналізі рівноважних станів, не заслуговують довіри. Необхідно пере

ходити до моделей, спрямованих на опис нерівноважних процесів, які використовують апарат нелінійної ди наміки, синергетики. За такими моде лями — майбутнє» [5].

Подібні характеристики атрибу тивні для всієї сучасної економіки, од нак багатократно справедливі для її найбільш динамічної складової — фінансового ринку. «Нелінійна систе ма має високий рівень невизначе ності, що стосовно фінансового ринку означає можливість виникнення не передбачуваних та слабопрогнозова них ситуацій. Тобто фінансовий ри нок є системою з високим ступенем ризику інвестиційних рішень, конф ліктності, асиметрії інформації для її раціональних суб’єктів (особливо це стосується фінансових систем в еко номіці перехідного типу)» [6]. Таким чином, актуалізується проблема міні мізації системних ризиків, які є не від’ємним компонентом фінансового середовища, особливо у глобальному вимірі.

Правовий механізм регулювання фінансових ризиків має бути вбудова ний у чинне законодавство, чітко розрізняти статус та інтереси кожного з суб’єктів і діяти таким чином, щоб максимально справедливо розподіли ти фінансові ризики між учасниками фінансових операцій відповідно до їх економічного та юридичного статусу. Специфіка фінансової діяльності така, що налагодити правове регулювання фінансових ризиків виключно силами і методами юридичної науки немож ливо. Правознавчі дослідження з цієї проблематики більшою мірою, ніж з питань регулювання будь яких інших відносин, спираються на аналіз цього питання фахівцями в економічній сфері.

На відміну від інших сфер економі ки, діяльність фінансового ринку не

обхідно жорстко регламентувати нор мативними документами, фактично кожен крок у роботі фінансових уста нов слід робити, звіряючись із законо давством. Надто багато ризиків несе в собі фінансова діяльність для всіх учасників, передусім — для власників коштів, з якими здійснюються опе рації. Невипадково довгий час фінан сове право взагалі ототожнювалося з наукою про самі фінанси, їх розмежу вання відбулось фактично лише в ХХ ст. і було справжньою революцією у науці [7]. Як влучно висловився один з відомих правників, «наука фінансового права зобов’язана корис туватися готовими економічними положеннями, які розробляються на укою про фінанси, перетворюючись на економіко правову науку» [8].

Фінансові ризики, як правило, пов’язані з використанням грошей. Та ка очевидність зумовлює потребу ак центувати увагу на цій проблемі. Над то багато ризиків несе в собі фінансова діяльність для всіх учасників, пере дусім — для власників коштів, з якими здійснюються операції. Небезпека від фінансових ризиків у сучасному рин ковому суспільстві є особливо відчут ною з тієї причини, що у грошах концентрується весь результат еконо мічної діяльності кожного члена суспільства — як простого громадяни на, так і суб’єкта ринкових відносин. Набути гроші складніше, ніж вироби ти простий матеріальний продукт (бо його ще треба продати в умовах жор сткої конкуренції), а втратити гроші простіше хоча б з урахуванням тієї об ставини, що вони у невеликому обсягу вміщують значну цінність, не мають індивідуальних ознак, а все більше і самої предметно речової форми — ви ступають у вигляді інформаційних по токів у електронно обчислювальних і комунікативних пристроях.

Тобто грошові ризики виникають у будь якого пересічного мешканця країни. Оскільки гроші є об’єктом власності, то сучасна держава вже з цієї причини зобов’язана захищати на лежні громадянам і юридичним осо бам кошти так само, як і будь яке інше майно. Ризик втрати грошей у цьому розумінні є простим різновидом ризи ку втрати майнових прав, і немає не обхідності створювати спеціальні пра вові механізми для регулювання цих ризиків. Неможливо довести, що май нові права на гроші настільки принци пово відрізняються в юридичному ро зумінні від прав на інші види майна. Гроші лише тому є цінністю, що уособ люють собою будь які інші мате ріальні цінності, і держава має захи щати власність на гроші так само, як і право власності взагалі.

Там, де гроші слугують мірою вар тості, засобом платежу й інструментом заощадження, вони як власність з юри дичного боку нічим не відрізняються від будь якого іншого майна, і ризик втрати грошей має регулюватися тими ж нормативно правовими методами, які існують у цій державі відносно ри зику втрати будь якого іншого активу. При кваліфікації тяжкості правопору шення у кримінальному праві кра діжка чи пограбування взагалі не зосе реджуються на матеріально речовій формі об’єкта злочину. Не дуже важли во, чи вкрадено невелику дорогоцінну річ, чи величезний обсяг будівельних матеріалів — більш важливою є загаль на вартість незаконно привласненого та обставини скоєння злочину. Саме вони мають найбільшу вагомість при визначенні ступеня вини зловмисника та міри покарання. Відповідно, ризик втрати грошей як простого майна у правовій науці не має принципово відрізнятися від ризику втрати будь якої іншої власності.

Отже, існують ризики грошові та ризики фінансові. Не будь який ризик втрати грошей є фінансовим ризи ком — останній виникає тоді, коли гроші функціонують не як засіб плате жу, а входять в економічний обіг як то вар, нехай особливого роду, однак саме як товар — тобто стають об’єктом купівлі продажу. У розвинутому рин ковому суспільстві оборот грошей як товару за своїми обсягами на порядок переважає обсяги торгівлі усіма інши ми товарами, разом узятими, і відбу вається в особливій суспільній сфері — на фінансовому ринку.

Автори одного з найбільш пошире них у світі підручників з теорії грошей і фінансів Е. Долан, К. Кемпбелл і Р. Кемпбелл використовують терміни «фінансовий ринок» і «ринок грошей» як синоніми у тому розумінні, що на ньому гроші продаються [9]. Дещо по іншому звучить визначення автора іншого, не менш відомого посібника С. Мишкіна: «Ринок грошей — це фінансовий ринок, на якому купують ся і продаються короткострокові бор гові інструменти» [10]. У більш роз горнутому формулюванні фінансовий ринок — це «сукупність усіх грошових ресурсів країни, причому ресурсів, що перебувають у постійному русі, роз поділі чи перерозподілі, що змінюють ся під впливом співвідношення попи ту та пропозиції на ці ресурси з боку різних суб’єктів економіки» [11].

Вказування на безперервний рух складових фінансового ринку є над звичайно важливою його характерис тикою, однак це визначення надмірно широке — фінансовий ринок є рухом не просто грошей і взагалі не всіх гро шей у країні, а грошей як товару, «фінансовий ринок — це особливий механізм взаємодії продавців та по купців, де об’єктом купівлі продажу є, власне, гроші» [12]. Значна кількість

грошових ресурсів суспільства не функціонує на фінансовому ринку, ви конує свою первісну й основну функ цію — бути посередником у взаємо обміні товарів, послуг та інших пред метів обміну в ринковій економіці. Лише потрапляючи на фінансовий ри нок, гроші стають фінансовим капіта лом, і в його русі виникають фінансові ризики як предмет цього дослідження.

Деякі фахівці з фінансового права формулюють таке розмежування між просто грошима і грошима як фінансо вим капіталом: «Фінанси приватних та підприємницьких структур є фінан совим капіталом лише за однієї умо ви — якщо не пускаються на поточне споживання, предмети розкоші, сімей ний (туристичний) відпочинок тощо, а знаходяться в режимі перманентного продуктивного примноження... Фі нансовим капіталом є також позичкові гроші або кредити, які за своєю суттю виступають засобом подолання обме жень (які встановлюються кількістю наявних грошей) щодо збільшення грошових ресурсів» [13]. У цьому визначенні є надзвичайно важливий аспект — ті гроші, які людина має ви трачати на особисте споживання, не мають потрапляти на фінансовий ри нок. Для цього дослідження це надзви чайно важливе застереження, бо ризик втрати коштів, необхідних для прид бання життєво важливих споживчих товарів, і ризик втрати нехай більшої грошової суми, але призначеної для за доволення другорядних проблем, та ще й у майбутньому, — це ризики принципово неоднакового порядку.

На фінансовий ринок надходять ті гроші, які на цей момент у певного суб’єкта не є необхідними для поточ ної життєдіяльності. Для правового дослідження не так уже важливо, яким чином гроші виявляються від носно вільними — це питання доско

нало досліджено економічною на укою, виявлено величезну кількість моментів у безперервному русі грошо вих потоків, коли гроші на певний для кожного випадку час вивільняються і можуть на цей самий час надійти у тимчасове використання іншим суб’єктам, у котрих виникла тимчасо ва потреба у грошах.

Фінансова система кожної країни має у своєму розпорядженні достатньо ресурсів, щоб при першій потребі профінансувати будь який суспільно необхідний інвестиційний проект, а у разі виникнення дефіциту коштів на допомогу завжди прийде світовий фінансовий ринок. Той з учасників ринкового процесу, який має тимчасо во вільні кошти і ризикує пускати їх у ринковий оборот, має право вимагати певну плату за таке користування. Са мо собою зрозуміло, що ця плата має надаватися додатково до повернення основної суми позичених коштів у су воро визначений час. Саме цим вимі рюється факт мінімізації фінансового ризику у конкретній операції. Таким чином, суб’єкти фінансово правових відносин, як і має відбуватися у рин ковому суспільстві, скеровуються не емоціями і духовними мотивами, а ви ключно прагматичними розрахунка ми: в основі ринкових відносин ле жать «раціональний образ мислення, раціоналізація способу життя, раціо нальна етика» [14].

Втрата грошей громадянами і суб’єктами підприємництва від фінан сової злочинності не є проявом фінан сового ризику в тому розумінні, яке вкладається в це поняття в економіч ній і юридичній науці, вона є збитком від злочинної діяльності як такої. Фахівці криміналісти цілком обґрун товано відносять фінансову злочин ність до категорії особливо тяжких: «Злочини, що скоюються в банків

ській системі або з її використанням, можна віднести до одних із найбільш небезпечних економічних злочинів, оскільки їх негативний вплив відобра жається не тільки на самому банку, але і на багатьох інших суб’єктах еконо мічної діяльності і фінансовій системі держави в цілому» [15].

Однак у нашому суспільстві цю принципову відмінність не завжди розуміють на всіх рівнях, втрати від злочинних діянь розглядаються як прояв фінансових ризиків, а їх нега тивні наслідки пропонується ліквіду вати через механізми, створені для ре гулювання саме фінансових ризиків. Зокрема, замість пошуків винних у розкраданні ресурсів збанкрутілих банків висловлюється невдоволення діяльністю Фонду гарантування вкла дів, який мав би негайно відшкодувати вкладникам фактично вкрадені у них кошти. Подібні факти не мають бути

предметом розгляду фінансово право вої науки як привід для застосування механізмів регулювання ризиків — тут має діяти кримінальне, адміністратив не і цивільне право на предмет вияв лення злочинів щодо власності вклад ників, пошуку винних у злочинних діяннях і відновлення порядку. Вчен ня про фінансові ризики взагалі мало стосується протиправних діянь — во но вивчає можливості виникнення ри зику у тих випадках, коли всі учасни ки діють у повній відповідності до за кону.

Запропоновані в цій статті узагаль нення приводять до надзвичайно важ ливого з точки зору предмета цього дослідження висновку: участь у діяль ності фінансового ринку завжди є ризиковою підприємницькою діяль ністю. Принаймні так слід її кваліфі кувати з юридичної точки зору.