3_2011_ua

них даних показує, що зловживають інститутом банкрутства як боржники, так і кредитори. Зловживання з боку боржників пов’язані здебільшого із ухиленням від виконання грошових зобов’язань, для чого вони найчастіше вдаються до створення ситуації фік тивного банкрутства, зменшуючи тим самим конкурсну масу. Слід наголоси ти, що злочинні діяння цього спряму вання порушують не тільки інтереси деяких суб’єктів господарювання, а й підривають економічний механізм кредитування. Зловживання з боку кредиторів найчастіше полягають у намаганні не стільки отримати борг, скільки опанувати господарською діяльністю боржника, дешево скупити його активи, тобто фактично спрямо вані на протизаконний перерозподіл власності. Відповідно, протизаконні дії кредиторів більш витончені і різно манітні, внаслідок чого менш вивчені у теорії та на практиці.

Проблема зловживань і правопору шень під час процедури банкрутства в цілому відома сучасній правовій на уці. Зокрема, в останнє десятиріччя кримінально правові аспекти злочин них проявів при банкрутстві на дисер таційному рівні досліджували Г. Бол дарь, Б. Грек, О. Круглова [1–3]. Знач на увага приділялась проблемам гос подарсько правового регулювання від носин при банкрутстві, зокрема питан ням санації, наслідків банкрутства, ми рової угоди у процедурі банкрутства, господарсько правовим заходам попе редження банкрутства [4–6].

Водночас ціла низка проблем кри мінологічного характеру, разом із су путніми проблемами кримінального права, кримінального процесу, кримі налістики тощо залишається без достатнього висвітлення, зокрема: питання детермінації, характерних способів (методів, засобів тощо) вчи

нення і особливостей розслідування, мотив мотиваційної сфери, особи зло чинця і чіткого визначення суб’єкта відповідальності за злочин за чинним законодавством, ефективної системи засобів протидії вказаним злочинам тощо. У кримінології питання зло вмисної фінансової неспроможності, протиправного виведення майна і коштів зі сфери легального обігу та супутні діяння останнім часом розгля дались переважно як другорядні скла дові злочинності у кредитно фінансо вому секторі економіки [7–9].

Водночас значна поширеність за значених протиправних діянь, їх над висока кримінально процесуальна латентність на фоні нібито повної гос подарсько правової публічності, мас кування таких злочинів під правомір ні відносини цивільного обігу спону кають до більш ретельного і методо логічно виваженого кримінологічного дослідження цього масиву злочинів.

З точки зору кримінологічної класифікації злочини, пов’язані із процедурою банкрутства (далі — кри мінальні банкрутства), слід відносити до економічної злочинності — як у ши рокому розумінні, оскільки вони вчи няються у сфері відносин власності, господарсько економічної діяльності, економічної безпеки, порушення поса довою особою своїх обов’язків, що завдали істотної шкоди економічним інтересам підприємств, так і у вузько му значенні — як злочини у сфері гос подарювання. Більш точно визначаю чи місце кримінальних банкрутств у системі економічної злочинності, за значимо, їх слід відносити до різнови ду фінансової злочинності. При цьому критеріями віднесення цих злочинних діянь саме до фінансової злочинності є: 1) наявність певного предмета пося гання — матеріальних коштів (грошові кошти, валютні кошти, цінні папери,

тивної сторони банкрутств як пра вомірних, так і протиправних. З огляду на зазначене, вважаємо за можливе за пропонувати для мети криміно логічного дослідження банкрутств, що містять ознаки злочину, таку допо міжну класифікацію.

1.Форс мажорне («нещасне») бан крутство. Означає повну нездатність суб’єкта господарювання відновити в майбутньому свою фінансову стабіль ність і платоспроможність через ре альні втрати капіталу, яка сталася в ре зультаті дії причин, які полягають по за сферою контролю боржника. Ката строфічний рівень втрат капіталу не дає змоги такому господарюючому суб’єкту здійснювати ефективну гос подарську діяльність у майбутньому періоді, внаслідок чого розпочинається правова процедура банкрутства і гос подарюючий суб’єкт визнається судом банкрутом, розпочинається ліквіда ційна процедура.

2.Просте (необережне) банкрут ство. Характеризує стан неплатоспро можності суб’єкта господарювання, викликаний істотним простроченням його дебіторської заборгованості внаслідок недбалого господарювання. При цьому розмір дебіторської забор гованості перевищує розмір креди торської заборгованості такого суб’єк та, а сума його активів значно переви щує обсяг його фінансових зобов’я зань. Просте банкрутство при ефек тивному антикризовому управлінні господарюючим суб’єктом, включаю чи його правомірну санацію, звичайно не призводить до визнання такого гос подарюючого суб’єкта банкрутом. Зауважимо, що і просте банкрутство може свідчити про наявність ознак кримінально караних діянь.

3.Навмисне банкрутство (доведен ня до банкрутства). Характери зується навмисним створенням (чи

збільшенням) керівником господарю ючого суб’єкта його неплатоспромож ності; нанесенням зазначеними особа ми економічного збитку такому госпо дарюючому суб’єкту в особистих інте ресах чи в інтересах інших осіб. Передбачає свідомо некомпетентне, зловмисне фінансове управління гос подарюючим суб’єктом.

4. Фіктивне банкрутство. Розу міється як неправдиве оголошення гос подарюючим суб’єктом про свою не спроможність з метою введення в ома ну кредиторів з метою отримання від них відстрочки (розстрочки) виконан ня своїх кредитних зобов’язань чи зни ження суми кредитної заборгованості, списання кредитної заборгованості за результатами банкрутства та продов ження господарської діяльності як но вого господарюючого суб’єкта, або з ме тою відчуження на користь фіктивних кредиторів або інших зацікавлених осіб окремого, найчастіше цінного, майна господарюючого суб’єкта.

Значення запропонованої класифі кації полягає в такому. Такі визначен ня, як «навмисне банкрутство» і «фік тивне банкрутство», найбільш точно характеризують фінансово економіч ну сутність, мету, основні елементи механізму злочинного посягання в межах кримінологічного поняття «кримінальних банкрутств». І на про тиставленні їх із категоріями «форс мажорного банкрутства» та «простого банкрутства», дослідник кримінолог отримує можливість окреслити коло досліджуваних явищ — кримінальних банкрутств, наприклад під час прове дення емпіричного дослідження.

Результати проведеного нами дослідження показують, що найбільш поширені види банкрутств, яким мож на надати відповідну кримінально правову оцінку і кримінологічну ха рактеристику, є результатом реалізації

заздалегідь продуманих планів пере розподілу власності та переслідують мету: придбання об’єкта права влас ності за суму значно нижчу, ніж його реальна ринкова вартість, для вклю чення його у власну виробничу мере жу за умови, коли власник цього об’єкта не має наміру його відчужува ти; для знищення конкурента; для от римання вигідно розташованої зе мельної ділянки з наступним розмі щенням на цій ділянці власного бізне су. Реалізація зазначеної мети, як показало дослідження, найчастіше виконується за приблизно такою схе мою: підшукування «перспективного» підприємства — придбання або ство рення боргів цього підприємства — по рушення процедури банкрутства із одночасним висуненням кандидатури арбітражного керуючого — перероз поділ власності під час триваючої про цедури банкрутства. Водночас зустрі чаються неординарні випадки «заказ них» банкрутств, що характеризують ся, наприклад, поєднанням способів захоплення управління акціонерним товариством разом з одночасним пере розподілом власності, яке здійснюєть ся шляхом додаткової емісії акцій товариства боржника. Емісія вико нується нібито для мети відновлення платоспроможності товариства, але власниками додатково емітованих акцій стають ініціатори банкрутства, водночас повноваження власників раніше емітованих акцій у частині по вноважень з управління товариством суттєво зменшуються.

Також останнім часом значного по ширення набув такий різновид кримі нальних банкрутств, як «списання боргів». Вони ґрунтуються на тому, що відповідно до законодавства в резуль таті провадження процедури банкрут ства вимоги кредиторів мають задо вольнятися із майна боржника про

порційно його боргам, а борги банкру та, що залишилися непогашеними після реалізації всього майна боржни ка на підставі рішення суду, вважають ся погашеними. Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспро можності боржника або визнання його банкрутом» комітет кредиторів наді лений повноваженнями самостійно визначати покупця майна боржника, що підлягає реалізації в рахунок пога шення боргу та ціну, за якою буде про дане таке майно, однак не нижче його оціночної вартості. Найчастіше зло чинцями використовуються підроб лені (фіктивні) господарські докумен ти, на підставі яких в обліку фор мується неіснуюча заборгованість перед третіми особами, а такі особи вводяться до складу комітету креди торів. Зважаючи на ту обставину, що рішення комітету кредиторів прийма ються більшістю голосів пропорційно заявленим вимогам кредиторів, фік тивна заборгованість формується у розмірі, достатньому для отримання більшості голосів у комітеті креди торів та ухвалення потрібних рішень, спрямованих на реалізацію проти правної мети. Результатом реалізації такого способу є «списання» частини боргу за рахунок формування фіктив ної заборгованості. Якщо злочинці мають намір залишити у фактичному володінні та користуванні певне за ставлене (як правило — нерухоме) майно, додатково можуть залучатися суб’єкти оціночної діяльності, котрі з корисливих мотивів проводять зани жену оцінку майна, яке потім реалі зується за мінімальною ціною третім особам — співучасникам. Подібна схе ма може використовуватися також у випадку наміру злочинців дешево придбати у власність окреме, най більш цінне й економічно привабливе майно. При цьому до участі у злочині

залучаються керівники такого під приємства, а потрібне майно за рішен ням комітету кредиторів реалізується на користь зацікавлених осіб у раху нок погашення фіктивного боргу.

Всі види кримінальних банкрутств плануються завчасно, вчинюються у змові групою осіб. На підготовчому етапі злочинці, як правило, забезпечу ють відчуження всього не заставлено го цінного майна довіреним особам не з числа близьких родичів чи керів ників підприємства. З метою гаранту вання необхідного злочинного резуль тату та реалізації протиправної схеми банкрутства в межах корупційних зв’язків злочинці часто намагаються залучити суддю господарського суду, який призначає на посаду арбітражно го керуючого особу, підконтрольну злочинцям, та формально належить до оцінки наданих суду документів, які містять ознаки підробки.

Звертаючись до питань протидії кримінальним банкрутствам у повсяк денній правозастосовній практиці, слід констатувати, що ефективній бо ротьбі із кримінальними банкрутства ми заважає низка факторів органі заційно управлінського, правового, технічного характеру. Таке становище зумовлює нагальну потребу розробки в межах науки кримінології актуаль них та своєчасних заходів протидії кримінальним банкрутствам. Вба чається, що такі заходи мають бути орієнтованими як на організацію пра воохоронної діяльності, так і на пер спективне удосконалення чинного за конодавства за допомогою доступних науці кримінології методів, зокрема методу кримінологічної експертизи.

Так, цілком очевидною є складність конструкції самого інституту банкрут ства, визначеної Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру

том», його причинно наслідкова бага товаріантність та деякі принципові не доліки правового регулювання, на які неодноразово звертали увагу фахівці у галузі цивільного права, господар ського права і процесу [4]. Зазначені обставини на практиці зумовлюють недостатню підготовленість оператив но слідчих працівників до вирішення питання правового аналізу конкретної схеми банкрутства, особливо за умови участі великої кількості кредиторів, нерозуміння способів і джерел отри мання доказової інформації; створю ють додаткові складнощі як для квалі фікації злочину слідчими працівника ми, так і сприятливу ситуацію для збе реження латентності кримінальних банкрутств з причини відсутності критеріїв їх правової оцінки в межах господарського процесу.

У безпосередньому зв’язку із пору шеною темою особливого значення набувають дві взаємопов’язані про блеми, які, на нашу думку, перешко джають більш ефективній роботі судів

іслідчих органів у напрямі виявлення

іпопередження фіктивного банкрут ства і доведення до банкрутства — це окрема специфіка конструкції кримі нального закону, з одного боку, і невід повідність функцій господарського та кримінального процесу — з другого. Слід звернути увагу на те, що склади злочинів фіктивного банкрутства і до ведення до банкрутства (статті 218, 219 КК України) сформульовані зако нодавцем як матеріальні, коли злочин вважається завершеним з моменту на стання передбачених законом наслід ків у вигляді великої матеріальної шкоди. При цьому не враховується специфіка процедури банкрутства, за якою розмір шкоди можна визначити лише після завершення конкурсного провадження — тобто коли докази фіктивного банкрутства (доведення

а отже, і на значні недоліки у напрямі виявлення, розкриття і попередження зазначених злочинів.

Все згадане вище свідчить про на явність цілком визначених науково теоретичних і практичних проблем у питанні кримінологічного вивчення і попередження комплексу злочинних проявів, які отримали узагальнюючу назву «кримінальні банкрутства», та

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

зумовлює нагальну необхідність їх вирішення шляхом узгодження норм законодавства і судової практики, про ведення відповідних кримінологічних досліджень у напрямі з’ясування де термінаційних комплексів, основних способів (методів, засобів тощо) вчи нення й особливостей розслідування, особи злочинців і специфіки їх взає модії у механізмі вчинення злочину.

Згідно зі ст. 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної

цілісності та недоторканності покла дається на Збройні сили України. Дер жава забезпечує соціальний захист громадян, які перебувають на службі у Збройних силах України та в інших військових формуваннях.

Ця проблема набуває стратегічного змісту і подвійного значення, коли йдеться про оборону країни, боє здатність військових частин і війська в цілому, забезпечення конституційно визначених прав та свобод громадян України. Її вирішення повинно базу ватися насамперед на правових на

© В. Давиденко, В. Давиденко, 2011

уково обґрунтованих дослідженнях з подальшим їх упровадженням у прак тичну діяльність правоохоронних органів. Саме крізь призму цього складного та закономірного процесу розвитку правової держави необхідно розглядати проблеми правового забезпечення діяльності правоохо ронних органів у Збройних силах Ук раїни.

Разом із тим сьогодні науково ме тодичне забезпечення діяльності пра воохоронних органів у Збройних силах не достатньою мірою відповідає зростаючим потребам. Без відповідно го наукового дослідження зали шається низка важливих питань.