3_2011_ua

Основною проблемою, яка привер тає увагу криміналістів, залишається розроблення окремих методик розслі дування злочинів. Натомість поза межами досліджень учених кримі налістів України тривалий час зали шалась методика розслідування вій ськових злочинів. Саме тому профе сор А. Іщенко підкреслює нагальну потребу формування методик розслі дування військових злочинів [1, 102].

Особливий резонанс у суспільстві викликають військові злочини, пов’я зані з насильством серед військово службовців, ухиленням від військової служби, розкраданням військового майна та хабарництвом.

Згідно зі статистичними зведення ми Головного управління військових прокуратур Генеральної прокуратури України за 2010 р. в усіх військових формуваннях зареєстровано 1 005 зло чинів, що на 17 % більше, ніж за ана логічний період 2009 р. (859). З 290 до 327 збільшилась кількість тяжких та особливо тяжких злочинів, вчинених військовослужбовцями.

Кількість військових злочинів збіль шилася з 442 до 551, або на 25 %, серед яких найбільш поширеними залиша ються нестатутні взаємовідносини між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості (зросли з 121 до 146, або на 21 %) та злочини, пов’язані з ухиленням від військової служби (з 90 до 114, або на 27 %). Зокрема, від неста тутних взаємовідносин постраждала 231 особа, у 2009 р. — 267.

В умовах кризових явищ в Україні порівняно з аналогічним періодом 2009 р. більш поширеними стали злочини, пов’язані з незаконним заво лодінням військовим майном та роз краданням бюджетних коштів (з 89 до 134, або на 51 %).

Підтриманню належної дисципліни серед особового складу не сприяє нех

тування нормами законів та моралі са мими офіцерами, які зобов’язані бути для підлеглих зразком з усіх питань несення військової служби. Натомість серед військовослужбовців, які вчини ли злочини, кожен четвертий — офіцер.

Вкрай небезпечними та такими, що руйнують засади соціальної справед ливості, законності, підтримання вій ськової дисципліни та боєготовності у військах, є непоодинокі факти хабар ництва — найбільш небезпечного про яву корупції. У 2010 р. за фактами одержання хабарів військовими служ бовими особами розслідувано та на правлено до суду 39 кримінальних справ.

Не слід забувати, що хабарництво відрізняється низкою обставин, які суттєво ускладнюють його розсліду вання:

1)високою латентністю (на думку експертів, латентність хабарництва становить від 95 до 98 %);

2)складним механізмом злочину;

3)труднощами виявлення предме та хабарництва як обов’язкової ознаки його складу;

4)відсутністю традиційних слідів злочину, які є більше інформативними

укриміналістичному розумінні;

5)систематичністю епізодів його вчинення, що в межах ст. 22 КПК України вимагатиме від слідчого з’я сування всіх фактів одержання хаба рів певною посадовою особою та прийняття за кожним із цих епізодів правового рішення. Разом із тим давання хабара може мати й одномо ментну дію, що не менше ускладнюва тиме процес збирання доказів;

6)відсутністю очевидців події зло чину, конфіденційністю, що значно ускладнює механізм слідоутворення в його ідеальній основі. В умовах конфі денційності ускладнюється процес фіксації дій хабародавця й хабарника;

7) зацікавленістю хабароодержува ча й хабародавця, а за наявності й по середника у приховуванні цієї проти правної події через страх кримінальної відповідальності за це, її розголосу та нівелювання очікуваного результату давання хабара тощо.

Похідною діяльності основних фігурантів події хабарництва є круго ва порука між ними та наближеними з обох сторін особами, зацікавленими у приховуванні події злочину (родичі, близькі друзі, підлеглі та вищі керів ники, які також можуть очікувати свою долю від хабара тощо).

Окремо можна розглядати прихо вування хабарництва командуванням серед підлеглих військових службо вих осіб з метою показової дисципліни та правопорядку в конкретній вій ськовій частині тощо.

Хабар може бути передано також і за законні дії військової службової особи, що унеможливлює отримання очікуваних доказів шляхом огляду до кументів.

Гносеологічну основу пізнання явища насильницької та іншої злочин ності серед військовослужбовців, на нашу думку, становить характеристи ка основних елементів механізму їх девіантної поведінки.

Саме це і зумовило міжгалузевий підхід у дослідженні науковцями цієї, безумовно, складної та багатопланової проблеми.

На початку 90 х років українськи ми вченими М. Хавронюком та В. Шамраєм в українській правовій літературі вперше здійснено спробу комплексно розглянути проблему забезпечення законності у військових формуваннях України. Поряд із кри мінально правовими, адміністратив но правовими та управлінськими аспектами авторами приділено увагу також і проблемам нестатутних взає

мовідносин, ухиленням від військової служби, незаконного заволодіння військовим майном, їх суті та змісту, поведінкового сприйняття військово службовцями особливостей військо вої служби, забезпечення прав і свобод військовослужбовців [2; 3].

Вагомим внеском у наукове забез печення дослідження та попереджен ня злочинності серед військовослуж бовців стали дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридич них наук С. Дячука та О. Зархіна, присвячені відповідно питанням кри мінально правової оцінки діяння осо би, що віддала чи виконала проти правний наказ, а також проблемам нагляду військового прокурора за роз слідуванням злочинів [4; 5].

Комплексному дослідженню нор мативно правових актів, які регулю ють суспільні відносини у сфері фор мування, розвитку та функціонування Збройних сил України, теоретичним аспектам військового права як ком плексної галузі у системі права Украї ни, а також теоретичним і практичним проблемам реалізації конституційно правового статусу військовослуж бовців в умовах проведення військової реформи, присвячені праці М. Прохо ренка, П. Богуцького та В. Пашин ського [6; 7; 8].

В умовах демократизації україн ського суспільства, реформування Збройних сил України, вдосконалення українського законодавства неабияке значення відіграли дослідження В. Чу мака, С. Тюріна з питань дисцип лінарної відповідальності військово службовців, а також В. Бугаєва, М. Туркота і В. Базова з питань їх кримінальної відповідальності [9; 10; 11; 12; 13].

Вагомою складовою міжгалузевого наукового забезпечення дослідження в Україні насильницької злочинності

серед військовослужбовців у 1999 р. стала дисертація на здобуття науково го ступеня кандидата юридичних наук О. Ткачука, присвячена судовому роз гляду кримінальних справ про пору шення статутних правил взаємовідно син між військовослужбовцями Зброй них сил України. Дослідник вперше в Україні проаналізував найхарактер ніші ознаки діяльності військових судів України щодо здійснення право суддя та предмет доказування у кримі нальних справах, пов’язаних зі злочи нами проти порядку підлеглості та військової ввічливості, діяльність військових прокурорів та захисників адвокатів як під час судового слідства, так і під час судових дебатів, визначив, які проблеми виникають у процесі обґрунтування та мотивування обви нувальних вироків військових судів і запропонував рекомендації щодо їх вирішення [14].

Більш конкретне висвітлення пи тань судового слідства щодо зазначе ної категорії кримінальних справ О. Ткачук запропонував у монографії «Судове слідство у кримінальних справах про насильство серед військо вослужбовців». Автором висвітлено тактику та методику дослідження до казів, проаналізовано предмет доказу вання, подано пропозиції щодо вдос коналення механізмів реалізації зав дань кримінально процесуального права України [15].

Комплексне наукове дослідження проблем боротьби із порушеннями статутних правил взаємовідносин се ред військовослужбовців у 2001 р. ви конано В. Бондарєвим — «Нестатутні взаємовідносини серед військово службовців Збройних Сил України: кримінологічний аналіз та попере дження». У дослідженні автором роз крито кримінально правову та кримі нологічну сутність, особливості неста

тутних взаємовідносин, сформульова но власне бачення боротьби з неста тутними взаємовідносинами як специ фічною формою насильницької зло чинності серед військовослужбовців, викладено пропозиції щодо вдоскона лення законодавства у цій сфері [16].

У 2006 р. нами завершено дослі дження основ методики розслідуван ня злочинів, пов’язаних з порушенням статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості [17]. Поряд зі структурою та змістом методики розслідування окремого виду злочину в праці важливе місце також відведено і науковим основам розслідування не статутних взаємовідносин між вій ськовослужбовцями, що ґрунтуються на засадах психології, кримінального права та процесу, кримінології тощо, та є науковим підґрунтям, необхідним для викладення широкого кола пи тань, пов’язаних з побудовою окремої методики розслідування нестатутних взаємовідносин між військовослуж бовцями.

Серед українських вчених кримі налістів не існує єдиної думки про доцільність використання кримі нально правової характеристики кон кретного виду злочину у формуванні окремої методики його розслідування. На нашу думку, повноцінне кримі налістичне дослідження порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями можливе ли ше за умов аналізу норм закону про кримінальну відповідальність за цей злочин.

Саме тому криміналістичне дослі дження практичного досвіду військо вих прокуратур та судів з питань розслідування і судового розгляду зло чинів, вчинених військовослужбовця ми, подальше формування їх кримі налістичної характеристики, розроб

лення відповідної окремої методики розслідування вимагатимуть від до слідників з’ясування кримінально правової основи розслідування, однією зі складових якої є кримінально пра вова характеристика злочину.

Логічним завершенням комплекс ного міжгалузевого дослідження в Україні проблем насильницької зло чинності серед військовослужбовців і нестатутних взаємовідносин зокрема стало виконане М. Карпенком дисер таційне дослідження з проблем кримі нальної відповідальності за порушен ня статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсут ності відносин підлеглості. Автор розкриває витоки, історію кримі нально правових проблем порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями, сучасний стан цієї проблеми, з’ясовує суспільну не безпечність зазначеного діяння, дослі джує об’єктивні та суб’єктивні ознаки цього злочину [18].

Отже, у формуванні окремих мето дик розслідування військових зло чинів неабияке значення матимуть

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

дослідження їх кримінально правової характеристики. З цих же міркувань доцільно підкреслити важливість досліджень М. Сенька та В. Бодаєв ського, присвячених актуальним проблемам кримінальної відповідаль ності військовослужбовців відповідно за самовільне залишення військової частини або місця служби, а також за корисливі посягання на військове майно (ст. 410 КК України) [19; 20].

Проблема створення окремих мето дик розслідування військових злочи нів не залишила байдужими науковців Науково дослідного інституту Націо нальної академії прокуратури Украї ни, де серед інших планових завдань виконується розробка методики роз слідування злочинів, пов’язаних із не законним заволодінням військовим майном військовими службовими осо бами. Крім того, аспірантом академії А. Воєводою виконується дисерта ційне дослідження «Основні положен ня методики розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням правил водіння або експлуатації військових машин».

судді вимогам, встановленим законом, проводили їх кваліфікаційне атесту вання і робили висновок про підготов леність до судової роботи кожного кан дидата. Кваліфікаційне атестування, зокрема, полягало в оцінці профе сійного рівня кандидата шляхом про ведення кваліфікаційного іспиту, який, у свою чергу, полягав у виявленні знань та рівня професійної підготовки кандидата у судді, ступеня його готов ності здійснювати правосуддя з питань юрисдикції відповідного суду.

Зазначений Закон передбачав три складових іспиту: виконання кандида том письмового завдання, співбесіду з кандидатом і постановку йому запи тань в усній формі.

З прийняттям Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 10 липня 2010 р. [5, 23–24] змінився порядок обіймання посади судді. Згідно з положеннями зазначеного Закону (ст. 64) на посаду судді може бути рекомендований громадянин Ук раїни, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, про живає в Україні не менш як 10 років та володіє державною мовою. Не можуть бути рекомендовані на посаду судді громадяни:

1)визнані судом обмежено дієздат ними або недієздатними;

2)які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджа ють виконанню обов’язків судді;

3)які мають не зняту чи не погаше ну судимість. Додаткові вимоги до кандидатів на посаду судді у судах вищого рівня встановлюються цим За коном.

Для цілей цієї статті вважається:

1)вищою юридичною освітою — ви ща юридична освіта, здобута в Україні за освітньо кваліфікаційним рівнем спе ціаліста або магістра, а також вища юри

дична освіта за відповідним освітньо кваліфікаційним рівнем, здобута в іно земних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку;

2)стажем роботи у галузі права — стаж роботи особи за спеціальністю після здобуття нею вищої юридичної освіти за освітньо кваліфікаційним рівнем не нижче спеціаліста.

Добір кандидатів на посаду судді здійснюється з числа осіб, які відпові дають вимогам, установленим Кон ституцією України та ст. 64 цього За кону, за результатами проходження спеціальної підготовки та складення кваліфікаційного іспиту відповідно до вимог цього Закону.

При доборі кандидатів на посаду судді забезпечується рівність їхніх прав незалежно від раси, кольору шкі ри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та со ціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Кожен, хто відповідає встановле ним вимогам до кандидата на посаду судді, має право звернутися до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

ззаявою про участь у доборі канди датів на посаду судді.

Статтею 66 зазначеного Закону встановлено, що призначення на поса ду судді вперше здійснюється виключ но в порядку, визначеному цим Зако ном, та містить такі стадії:

1)розміщення Вищою кваліфіка ційною комісією суддів України на своєму веб порталі оголошення про проведення добору кандидатів на по саду судді з урахуванням прогнозова ної кількості вакантних посад суддів і опублікування такого оголошення в газетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр»;

2)подання особами, які виявили бажання стати суддею, до Вищої ква

ліфікаційної комісії суддів України відповідної заяви та документів, ви значених цим Законом;

3)здійснення Вищою кваліфі каційною комісією суддів України, на основі поданих кандидатами на посаду судді документів, перевірки відпо відності осіб вимогам, установленим до кандидата на посаду судді, та ор ганізація проведення стосовно них спеціальної перевірки в порядку, визначеному законом;

4)складення особами, які відповіда ють установленим вимогам до кандида та на посаду судді, іспиту перед Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на виявлення рівня загальних теоретичних знань у галузі права;

5)направлення кандидатів, які успішно склали іспит та пройшли не обхідні перевірки, для проходження спеціальної підготовки у спеціалізова ному юридичному вищому навчально му закладі четвертого рівня акреди тації;

6)направлення Вищою кваліфі каційною комісією суддів України кандидатів на посаду судді після успішного проходження ними підго товки у спеціалізованому юридично му вищому навчальному закладі чет вертого рівня акредитації для прохо дження спеціальної підготовки у Національній школі суддів України;

7)допуск кандидатів, які успішно пройшли спеціальну підготовку, до складення кваліфікаційного іспиту перед Вищою кваліфікаційною комі сією суддів України;

8)визначення Вищою кваліфіка ційною комісією суддів України рей тингу кандидатів на посаду судді за результатами складення кваліфікацій ного іспиту, зарахування їх до резерву на заміщення вакантних посад судді;

9)оголошення Вищою кваліфі каційною комісією суддів України у

разі відкриття вакантних посад суддів конкурсу на заміщення таких посад серед кандидатів, які перебувають у резерві;

10)проведення Вищою кваліфіка ційною комісією суддів України, керу ючись рейтингом кандидата відпо відно до кількості наявних вакантних посад судді, добору серед кандидатів, які взяли участь у конкурсі, та внесен ня рекомендації Вищій раді юстиції про призначення кандидата на посаду судді;

11)розгляд на засіданні Вищої ра ди юстиції, відповідно до рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, питання про призначення кандидата на посаду судді та внесення

вразі прийняття позитивного рішення подання Президентові України про призначення кандидата на посаду судді;

12)прийняття Президентом Украї ни рішення про призначення кандида та на посаду судді.

Законодавець вказав (ст. 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка набуває чинності з 1 лип ня 2011 р.), що спеціальна підготовка кандидата на посаду судді включає теоретичну підготовку судді у спеціа лізованому юридичному вищому на вчальному закладі четвертого рівня акредитації та практичну підготовку в Національній школі суддів України.

Програма та порядок проходження спеціальної підготовки кандидатами на посаду судді затверджуються Ви щою кваліфікаційною комісією суддів України за погодженням зі спеціалізо ваними юридичними вищими на вчальними закладами четвертого рівня акредитації та Національною школою суддів України.

Спеціальна підготовка проводиться протягом 6 місяців за рахунок коштів Державного бюджету України. На

період проходження кандидатом підготовки за ним зберігається основ не місце роботи, виплачується сти пендія в розмірі не менше двох третин від посадового окладу судді місцевого суду загальної юрисдикції.

За результатами спеціальної підго товки кандидати отримують відпо відний документ установленого зраз ка. Матеріали щодо кандидатів, які успішно пройшли спеціальну підго товку, направляються до Вищої квалі фікаційної комісії суддів України для складення кваліфікаційного іспиту.

У разі порушення кандидатом на посаду судді порядку проходження спеціальної підготовки, що призвело до його відрахування, або в разі при пинення кандидатом проходження та кої підготовки за власною ініціативою він повинен відшкодувати кошти, ви трачені на його підготовку.

На нашу думку, постає питання що до ефективності використання бю джетних коштів на осіб, які можуть і не обійняти посаду судді, оскільки та ка підготовка має проводиться після проходження першого іспиту на вияв лення рівня загальних теоретичних знань у галузі права, і надалі тільки після проходження навчання Вища кваліфікаційна комісія суддів України вирішує питання про допуск до скла дання кваліфікаційного іспиту.

Вітчизняний законодавець не вста новив такої умови для обіймання по сади судді, як стажування, хоча аналіз міжнародного досвіду дає змогу дійти висновку про доцільність та ефек тивність проходження такої процеду ри перед призначенням особи на поса ду судді.

Професіоналізм судді — це сукуп ність знань, інтелекту, культури, морально психологічних якостей, які йому необхідні для повноцінного здійснення правосуддя. І правильно

оцінити ступінь готовності кандидата до такої відповідальної роботи — пер шочергова і важлива частина роботи кваліфікаційних колегій суддів у Російській Федерації [2].

Російський адвокат А. Коні вважав, що вивчення судочинства в тій його частині, яка належить до судової діяльності, повинно мати своїм пред метом не тільки якість, а й умови цієї діяльності, а також поведінку судді по відношенню до осіб, з якими він сти кається у процесі своєї діяльності [18, 30–31].

Кваліфікаційний іспит кандидата у судді повинен бути організований і проводитися як серйозна перевірка його професійної придатності. Мето дика перевірки має бути пов’язана з рівнем суду і його належності до тієї чи іншої судової системи. Важливим є те, щоб встановити наявність і рівень здібностей у особи, яка складає іспит, виконувати багатокомпонентні функ ції судді. Умовно кажучи, екзамена ційна комісія повинна впевнитися, що за рівнем сукупної професійної підго товки, тобто за рівнем знань законо давства, теорії та практики і здібнос тей їх застосовувати, кандидат у судді перебуває «на голову» вище середньо статистичного юрисконсульта, адвока та, прокурора та ін. [9, 89].

Російська вчена А. Ізварина звертає увагу на те, що при розгляді кандида тур на посади суддів кваліфікаційні колегії в Російській Федерації, як пра вило, перевіряють крім професійних також і суб’єктивні якості й особли вості кандидатів: урівноваженість, по рядність, коректність, чутливість, вміння викладати свою думку, рішу чість при відстоюванні своєї позиції, внутрішню культуру [8, 49]. Спів бесіда з претендентом має проводити ся з метою з’ясування мотивів, з яких він бажає стати суддею, його життєвої

позиції, професійного та морального кредо тощо [17, 38–40].

Посада судді є багатогранною і складною роботою, яка вимагає як аналітичного, так і ораторського мис тецтва, вміння викладати свої думки на папері. З’ясування цих здібностей має відбуватися ще на початковому етапі при проведенні кваліфікаційно го іспиту на посаду судді. Шляхи і ме тоди можуть бути різними, головне, щоб мета була досягнута і посаду судді обійняла достойна високоосвічена особа.

Вчені юристи Л. Епштейн і Дж. Се гал стверджують, що призначення суддів завжди було надзвичайно спір ним процесом [20, 3]. Перевірка кан дидата на посаду судді може мати ви гляд стажування в судових органах, з урахуванням спеціалізації суду, до якого він претендує, і це може бути до сить ефективним засобом перевірки здатності кандидата до судової роботи.

Звернувшись до міжнародного досвіду, видається цікавим ряд ас пектів, зокрема у Республіці Молдова відповідно до Закону «Про Вищу раду магістратури» від 19 липня 1996 р. [3, 5] діє Вища рада магістратури, що є ор ганом суддівського самоврядування, незалежним органом, створеним для організації та функціонування судової системи і слугує гарантом незалеж ності судової влади. Вища рада магі стратури складається з 11 магістратів. До складу ради магістратури входять: Міністр юстиції, Голова Вищої судової палати, Голова Апеляційної палати, Го лова Економічного суду, Генеральний прокурор. Троє магістратів обираються таємним голосуванням об’єднаними колегіями Вищої судової палати, троє — Парламентом.

Вища рада магістратури: вносить пропозиції Президенту Республіки Молдова або Парламенту про призна

чення, підвищення, переведення або звільнення з посад суддів, голів і за ступників голів судових інстанцій, приймає клятву суддів; приймає рі шення про тимчасове підвищення та про тимчасове переведення суддів до інших судових інстанцій того ж рівня, а також про тимчасове відсторонення від посади у передбачених законом ви падках; вирішує відповідно до закону питання про відставку суддів, а також про її припинення; добирає кандида тури на посади суддів; затверджує програму професійної підготовки кан дидата на посаду судді, призначає суддів, під керівництвом яких канди дати проходять стажування; розглядає звернення громадян з питань, що сто суються етики суддів; затверджує рішення, висновки кваліфікаційної та дисциплінарної колегії; застосовує до суддів засоби заохочення, дисциплі нарного покарання; забезпечує недо торканність суддів відповідно до зако ну; розглядає скарги на рішення (вис новки) кваліфікаційної й дисциплі нарної колегії; забезпечує контроль за професійною підготовкою діючих суддів і співробітників судових ін станцій; запитує проведення податко вими органами контролю відповід ності декларацій про доходи сімей суддів; заслуховує інформацію Міні стерства юстиції та Економічного суду Республіки Молдова про організацій не, матеріальне і фінансове забезпе чення судових інстанцій і Вищої судо вої палати про здійснення правосуддя в державі; затверджує Положення про організацію і функціонування Вищої ради магістратури, Положення про стажування суддів, а також інші поло ження, пов’язані з роботою судової інстанції, і вносить до них зміни; за тверджує форми і напрями методич ної допомоги, що надається суддями Вищої судової палати; скликає конфе