17. Поняття про фонему. Фонологія. Фонологічна система. Фонологічні школи.

Найнижчим рівнем мовної структури, як уже за­значалося, є фонологічний. Основною одиницею фоно­логічного рівня є фонема.

Поняття фонеми обґрунтував І. О. Бодуен де Куртене.

Фонема (від грец. рііопета *звук, голос») — мінімальна одиниця звукової будови мовиг яка служить для розпізнання і розрізнення значеннєвих одиниць — морфем, до складу яких вона входить як найменший сегментний компонент, а через них — і для розпізнан­ня та розрізнення слів.

Фонема як найменша лінійно неподільна величина використовується для утворення, розпізнавання й роз­різнення морфем і слів. У зв'язку з цим говорять про конститутивну та дистинктивну функції фонем. Конс­титутивна функція пов'язана з творенням одиниць вищого рівня, дистинктивна — з розпізнаванням й ототожненням значеннєвих одиниць. Дистинктивна функція може бути розщеплена на перцептивну (роз­пізнавальну) і сигніфікативну (смислорозрізнювальну). У сфері перцептивної функції звукові одиниці пов'яза­ні відношенням контрасту, а в сфері сигніфікативної — відношенням опозиції. Дехто сигніфікативну функцію поділяє на смислорозрізнювальну і форморозрізнюваль-ну. Але таке розмежування не має принципового зна­чення, оскільки зміна форми слова також пов'язується зі зміною смислу.

Фонеми завжди є елементами певної фонологічної системи, тобто стверджувати, що певна звукова одини­ця є фонемою, можна лише стосовно окремої мови. Для того щоб описати фонологічну систему, потрібно проти­ставити кожну фонему всім іншим. Так, якщо взяти українську мову, в якій є 38 фонем, то кожну з них можна схематично зобразити, як кульку з 37 дротика­ми, що відходять від неї в різні боки, які ілюструють ♦протиставленняфонемивсіміншим.

Зміст кожної фонеми визначається її положенням у системі. Не кожен звук у певній мові є фонемою. Усе залежить від того, чи перебуває звук в опозиції до інших, чи є в мові слова, які різняться семантично зав­дяки тому звукові.

Розгляд фонем у системі належить до їх парадиг­матичного аспекту. Фонологічна парадигматика є сис­темою фонемних опозицій, серед яких виділяються два основні типи: диз'юнкція — протиставлення за декількома диференційними ознаками і кореляція — протиставлення за однією диференційною ознакою. Прикладом диз'юнкції може слугувати протистав­лення фонем <в> і <с> (вам — сам), у яких воно здійснюється за двома параметрами: дзвінкість — глу­хість, губність — передньоязиковість. Як приклад коре­ляції можна навести опозицію <д> — <т>, де фонеми протиставляються тільки за дзвінкістю — глухістю.

Опозиції бувають одномірні й багатомірні. В одно­мірних опозиціях фонем спільні ознаки в такій сукуп­ності більше ніде в цій системі не повторюються. Так, зімкненість і задньоязиковість, що є спільними для фо­нем <ґ> і <к>, в інших фонемах української мови не виявляються. У багатомірних опозиціях спільні озна­ки двох фонем повторюються в якійсь третій. Наприк­лад, спільні для фонем <б> і <д> зімкненість, дзвін­кість і твердість повторюються й у фонемі <ґ>.

За характером (змістом) протиставлення опозиції бувають привативні, градуальні й еквіполентні. При-вативні — опозиції, в яких один член має якусь озна­ку, а інший її не має. Так, фонема <д>, на відміну від <т>, має дзвінкість. У цьому разі дзвінкість (не глу­хість) втрачається в слабкій позиції кінця слова, тому саме дзвінкість є маркованою ознакою, а не глу­хість.

Градуальні опозиції (їх ще називають ступінчасти­ми) характеризуються різним ступенем (градацією) однієї й тієї самої ознаки. Так, зокрема, фонеми <е> й <і> різняться ступенем розкриття рота.

Еквіполентні (рівнозначні) опозиції — опозиції, в яких обидва члени логічно рівноправні, тобто не ха­рактеризуються ні різним ступенем якоїсь однієї ознаки, ні наявністю або відсутністю ознаки.

Санкт-Петербурзька фонологічна школа(осново­положник — Л. В. Щерба; представники — Л. Р. Зін-дер, М. І. Матусевич, О. М. Гвоздєв, Л. Л. Буланін, С. Б. Бернштейн, Л. В. Бондарко) розглядає фонему як звуковий тип. У центрі уваги цієї школи — розрізнен­ня звукових оболонок морфем і слів, а не їх тотож­ність. Згідно з концепцією Санкт-Петербурзької фоно­логічної школи звуки [о] і [л] в таких словоформах, як води [водьі] і вода [влда] є різними фонемами, а звук [т] у словах сад [сат] і том [том] — однією. Принцип підходу цієї школи'—прагнення пов'яза­ти лінгвістичну природУфонеми з її роллю в мовленні.

Московська фонологічна школа(засновники Р. І. Ава-несов, П. С. Кузнецов, О. О. Реформатський, В. М. Сидоров, О. М. Сухотін, Н. Ф. Яковлєв, Г. О. Винокур, А. Б. Шапіро) при визначенні фонеми і фонемного складу мови застосовує морфемний критерій (у цент­рі уваги не розрізнення звукових оболонок значен­нєвих одиниць, а їх тотожність). Фонему розгляда­ють як сукупність диференційних ознак, через що фонологічні одиниці, які розрізняють словоформи, але забезпечують єдність слова, належать до однієї фонеми.