Риси, які властиві всім тоталітарним режимам:

 

      жорстко централізова-ний державний апарат;

      культ  керівників дер-жави і обожнення їх політичного курсу;

      застосування  масових репресій, знищення по-літичної опозиції;

      всеохоплююча система політичного стеження і доносів;

      перетворення людини у “гвинтик державної машини”

31. Наведіть класифікацію існуючих на сьогодні ідеологічних напрямків.

Сучасні ідеології сформувалися в ХІХ столітті і існує три основних політичних ідеології:лібералізм, консерватизм, соціал-демократія.  Також значну роль у сучасному світі відіграють ідеології – націоналізм, комунізм, фашизм, анархізм, солідаризм, ідеологія "зелених" та інші.

Лібералізм. Основними принципами лібералізму є – абсолютна цінність особистості та її прихильність до свободи, як соціальної користі, тобто користі для всього суспільства. Закон, як сфера реалізації свободи, який зрівнює права окремої людини та інших людей, тобто панування закону, а не людей. Незалежність судової влади, підкорення політичної влади судовій, верховенство закону як інструмента соціального контролю і пріоритет прав людини над правами держави. Консерватизм. Однією з головних ідей консерватизму є неприроднє і небажане переобладнання суспільства шляхом стрибкоподібних, революційних перетворень. Аналізуючи різноманітні форми сучасного неоконсерватизму, політологи виділяють три його основні різновиди: ліберально-консервативна, християнсько-демократична, (в якій головний акцент ставиться на цінність християнського морального порядку) і авторитарний консерватизм, який відстоює могутню державу, необхідну для захисту консервативних цінностей. Соціал-демократія. Соціал-демократична ідеологія виходить з пріоритету поступовості історичної еволюції суспільства в бік соціалізму, зберігаючи при цьому соціальний і міждержавний мир. На Установчому конгресі Соцінтерну була офіційно проголошена доктрина під назвою "Демократичний соціалізм", головними цінностями визнавали свободу, справедливість, солідарність. Соціал-демократи, особливо ті, які знаходяться у влади в Європі, внесли значний вклад у створення розвинутої системи соціальної захищеності, яка врегульовується державою.

1. Европейська народна партія (EPP). Напрямок християнсько-демократичний, консервативний. 2. Прогресивний альянс Соціалістів та Демократів (S&D). Напрямок соціал-демократичний, соціалістичний. 3. Альянс Лібералів та Демократів за Європу (ALDE). Напрямок ліберальний, центристський. 4. Група зелених – європейський Вільний Альянс (Greens-EFA). Напрямок екологічний регіоналістський. 5. Група Консерваторів та Реформістів (ECR). Напрямок: право-центристські, євроскептики 6. Група Європейських Об'єднаних Лівих – Зелені Ліві Скандинавії (GUE-NGL). Напрямок соціалістичний, комуністичний, еко-соціалістичний. 7. Група Свобода та Демократія Європи (EFD). Напрямок євроскептиків. 8. Незалежні кандидати (NI).

33. Охарактеризуйти ідеологію консерватизму. Назвіть її чільників та головних провідників.

Основні ідеї консерватизму сформулював у XVIII ст. англієць Едмунд Берк (1729-1797). Визначальним у його світогляді була повага до традицій. Співвідносити свої дії з існуючими традиціями є проявом розуму людини. Чинні всуспільстві закони, вважав цей визнаний теоретик консерватизму, повинні забезпечувати його рівновагу та стабільність. Той, хто зацікавлений у збереженні спокою й порядку, має слідкувати за тим, щоби ця рівновага не порушувалася. Радикальні заходи є шкідливими для Суспільного розвитку насамперед тому, що порушують його рівновагу і можуть спричинити хаос. Берк погоджувався з тим, що реформи потрібні, але вважав, що вони не повинні зачіпати традиційних підвалин суспільства.

Політик, який наміряється здійснити реформи, не повинен розглядати країну як чистий аркуш паперу, на якому можна писати все, що заманеться. Потреба до покращання життя країни, на думку Берка, повинна поєднуватись у державного діяча з намаганням зберегти все краще, що існує в суспільстві. Зі схваленням ставився він до реформ, які мають попередити спалах революції або відновити традиційні принципи. Зразком останніх реформ він уважав "славну революцію" 1688 p., яка відновила монархію в Англії.

Ще одним європейським теоретиком консерватизму вважають савойського графа Жозефа де Местра(1753-1821). Спостереження за змінами, що відбувалися під час французької революції кінця XVIII ст., зробили його противником революційних змін у суспільстві. Рішуче критикував де Местр французьких просвітителів. Він уважав безпідставними твердження, що силою свого розуму людина здатна створити новий суспільно-політичний лад. Граф дотримувався поглядів на те, що держава і право створені Богом, а людина не в змозі їх покращити. На цій підставі він категорично відкидав можливість запровадження конституцій, оскільки вони не втілюють "Божого розуму". Де Местр убачав можливість покращання суспільства у посиленні ролі в ньому релігії. Він висунув ідею загальноєвропейської монархії, яка повинна очолюватися папою римським. Природні права людини, що їх проголошували французькі просвітителі, на думку де Местра, є вигадкою. Гасла свободи, рівності й братерства він уважав нездійсненними, оскільки люди за своєю природою нерівні та створені рабами Божими.

35.Надайте класифікацію функції засобів масової інформації в політичному

житті суспільства.

Засоби масової інформації можна визначити як інститути, що існують для відкритого, публічного передавання різних відомостей будь-яким особам з допомогою спеціального технічного обладнання. До рис ЗМІ можна віднести такі:

   публічність, тобто необмежене коло споживачів інформації;

   розділена у просторі та часі взаємодія партнерів по комунікації;

   спрямованість передачі інформації в одному напрямку – від виробника до споживача, неможли-вість зміни цього напрямку;

   непостійний і розпорошений склад аудиторії спожи-вачів інформації.

Сучасні ЗМІ набули величезної сили і впливу, оскільки саме вони фактично формують образ і сприйняття того світу, в якому ми живемо

Які функції вони виконують?

Збирання і розповсюдження інформації. Саме завдяки ЗМІ громадяни дізнаються про діяльність Президента, уряду, парламенту, політичних партій, про найважливіші політичні події як у своїй власній країні, так і закордоном. На основі цієї інформації формується громадська думка про діяльність політичних інститутів, державних і політичних діячів.

Вираження громадської думки. ЗМІ забезпечують можливість представникам різних суспільних груп публічно висловлювати свої думки, чітко формулювати і представляти громадській думці свої інтереси, шукати і об’єднувати однодумців. Доступ до ЗМІ – необхідна умова існування впливової опозиції, особливо при агресивному ставленні до неї з боку державних радіо і телебачення.

Контроль за діяльністю органів влади і самих ЗМІ. 

Освіта і політична соціалізація особистості. Діяльність ЗМІ дає громадянам велику кількість не тільки інформації про політичні події, але й різного роду коментарі до цих подій політичних оглядачів, експертів, аналітиків, політичних і громадських діячів. Це дозволяє досить всебічно ознайомитися як з самою політичною проблемою, так і з можливими засобами її розв’язання, ставленням до неї різних політичних і суспільних груп. З часом це дає громадянинові досить добрі політичні знання

Мобілізаційна функція ЗМІ. ЗМІ є частиною політичної системи суспільства. ЗМІ тим чи іншим чином залучені до політичних процесів, які у ньому відбуваються. У них (точніше кажучи, у власників ЗМІ) є власні політичні інтереси і бажання їх реалізувати або захистити. Тому ЗМІ прямо або посередньо спонукають людей до певних політичних дій (або політичної бездіяльності) у своїх власних інтересах. 

Інноваційна функція. ЗМІ є важливим чинником оновлення сучасної політики. Привертаючи увагу громадської думки і влади до певних проблем суспільно-політичного життя, багаторазово повертаючись до цих проблем, висвітлюючи негативні наслідки їх невирішеності, пропонуючи нові підходи до цих проблем, ЗМІ ініціюють появу нових політичних технологій і інститутів.

36.Визначіть зміст понять: «спільнота»; «суспільство» та «людство»,

враховуючи напрацювання з цих питань Фердінанда Тьоніса та

Джамбатісти Віко.

 за Тьоннісом, спільнота (Gemeinschaft) – це сукупність індивідів, у якій усі знають один одного, постійно зустрічаються, часом є близькими чи далекими родичами. Ознаки спільноти більш властиві сім’ї. Сімейне спілкування і повсякденне життя родичів значною мірою підпорядковані    емоціям,    перед    якими    відступають практичні або доцільні міркування, поведінка перебуває під впливом настрою, пристрастей, потягів. Тут добровільно взяті    зобов’язання    домінують    над   розрахунком    й ефективністю, а підпорядкованість без користі та сподівань на винагороду грунтується на довірі й повазі. Утворення, подібні до  сім’ї,  -  це  теж  спільноти.  У  суспільстві (Gescllschaft) життя анонімніше, особисте знайомство не є обов’язковим та, мабуть, і можливим. Уміння знаходити найкращі засоби та найкоротші шляхи до мети, орієнтація на мінімізацію витрат, дотримання усталених правил і норм, лояльність щодо влади за умови чіткого усвідомлення вигідності цього, невпинне піклування про симетричність будь-яких обмінів – ось що заохочується в суспільстві й часто приречене на успіх. Раціональність тут явно домінує над  почуттями.   Подібними  „суспільствами”  є   сучасне індустріальне      суспільство,      держава,      промислове підприємство, велика установа, політична партія тощо. Перша форма співжиття – „спільнота” – історично передує “суспільству”, яке виникає пізніше, знаменуючи перехід людства до нового етапу розвитку цивілізації. Жити в різноманітних спільнотах і суспільствах, що успадковуються від попередніх поколінь та щойно створюються, – така доля людства і кожного з нас зокрема.

37.Проведіть порівняльний політологічний аналіз понять та

відповідних їм феноменів: фашизм та нацизм.

Націона́льний соціалі́зм або націона́л-соціалі́зм (нім. Nationalsozialismus, скорочено — наци́зм) — політична ідеологія, яка була економічною іполітичною доктриною Німеччини (у часи Третього рейху). Термін вживався для позначення політичних течій також і в інших країнах, наприклад, в СРСР, де, по відношенню до встановленого у 1920-ті роки політичного режиму, також вживався термін «режим націонал-соціалізму

Фашизм — форма правління та радикальна авторитарна імперіалістична націоналістична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея постійної війни і панування.

стверджувати , що фашизм і нацизм різні ідеології ні в якому разі не можна. Так , в багатьох речах вони відрізняються , але фундамент у них однаковий і можна сказати , що нацизм це лише один з різновидів фашизму. В обох випадках існує елітизм , соціальний дарвінізм , традиціоналізм , націоналізм , принцип Вождя і антиліберальним думки а ніяк не антикомунізм . Головні ж відрізняючи можна знайти в питаннях раси і самої держави. І якщо для італійського фашизму головним було саме держава і всі повинні жити саме в ім'я країни , яка і визначає саму сутність народу , то для нацизму навпаки , головне це расова чистота народу а держава є вторинним , оскільки саме чиста раса визначає держава . Можна ще довго говорити в чому вони схожі і розрізняються , але головне це те , що це ніяк не різні ідеології (а деякі теоретики і зовсім не хочуть визначати фашизм як ідеологію )

38. Розкрийте історію походження та сутність ідеології лібералізму.

Сформулюйте своє бачення проблеми співставлення «лівих» та «правих» течій в ідеології та політиці (на основі політологічного аналізу роботи С.Л.Франка «По той бік «лівого» та

Лібералізм

Протилежність консерватизмові становили Ідеї лібералізму. В Англії вони були сформульовані Ієремією Бентамом (1748- 1832). Він розглядав суспільство як сукупність людей з їхніми власними інтересами. Процвітання суспільства, на думку Бентама, можливо лише за умови забезпечення прав особистості, недоторканності приватної власності. Дії, що зазіхають на ці права, слід уважати злочинами і забороняти законами. Бентам підтримував вільне підприємництво, вважав, що для його розвитку не повинно існувати ніяких перешкод, окрім тих, що обмежують можливу шкоду для інших людей. 

Категорично відкидаючи можливість суспільного прогресу через революції, Бентам пов'язував його з реформами. На відміну від консерваторів, він убачав у тогочасному політичному устрої Англії багато залишків давніх традицій, що не відповідали потребам часу і потребували усунення способом здійснення відповідних реформ.

У Франції ідеали лібералізму сповідував Бенжамен-Анрі Констан (1767-1830). Справді вільним він уважав те суспільство, в якому визнається пріоритет прав окремої особистості. Інтереси влади і мас повинні визнаватися другорядними стосовно прав людини. Констан захищав вільне підприємництво і наполягав на тому, що держава не повинна мати можливості його обмежувати.

Політичним ідеалом мислителя була конституційна монархія. Констан критикував республіканські Ідеали за те, що, на його погляд, вони не забезпечують необхідної незалежності особистості від державної влади. Лише конституційна монархія може гарантувати права середнього класу. Способи обмеження влади він убачав в її розподілі, а також у суспільній думні.

39. Надайте визначення поняття “політичний режим”.

Політи́чний режи́м — тип, характер влади в країні; сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображає характер взаємовідносин громадян і держави.

Політичний режим визначається способом і характером формування представницьких установ, органів влади, співвідношенням законодавчої, виконавчої і судової влади, центральних і місцевих органів, становищем, роллю та умовами діяльності громадських організацій, рухів, партій, правовим статусом особи, ступенем розвитку демократичних свобод.

40. Поясніть зміст ідеї громадянського суспільства.

Громадянське суспільство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства у противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи).

Отже, громадянське суспільство — історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.

Громадянське суспільство це насамперед сукупність громадян одного суспільства, одного регіону, однієї країни чи регіонального об'єднання. У будь-якому разі, на практиці, ГС не досягається індивідуально, лише спільнотою. Таку спільноту можна розглядати як утворену на добровільних, волонтерських засадах і сукупні особисті зацікавлення громадян формально від імені членів спільноти (організації).

Біла книга урядування ЄС дає таке визначення: «ГС об'єднує переважно організації самоутворені або утворені під керівництвом, організації неурядові, професійні асоціації, харитативні, ініціативні, організації, які заохочують до соціально активного життя на рівні району і міста, часом з внеском місцевої церкви і її громади».

Основним показником дієвості громадянського суспільства є гарантоване ним забезпечення прав і свобод людини, які визнані як загальнолюдська цінність. Для формування основних інститутів громадянського суспільства необхідно, щоб були сприятливі умови. Їх забезпечує саме суспільство через державу і всупереч їй. Через державу — прийняттям необхідних законів, формуванням демократичних структур, суворим дотриманням державою загальноприйнятих демократичних норм і процедур

42. Наведіть класифікацію політичних режимів. Поясніть відмінності

між ними.

Політичний (державний) режим тісно пов'язаний із формами правління. Державний режим — це різновид політичного режиму, який має домінуюче місце в суспільстві. Державний режим — це сукупність чи система методів, за допомогою яких здійснюється державна влада в суспільстві. Він характеризується станом демократичних прав і свобод людини та інших суб'єктів суспільних відносин, відношенням державної влади до правових основ діяльності її органів. Всі держави за формою політичного режиму можна поділити на дві групи: демократичні, авторитарні. Термін “демократія” в перекладі з грецької означає влада народу. В сучасний період є багато визначень демократії. Більшість спеціалістів приходять до висновку, що демократія — це певна форма правління, заснована на дотриманні прав людини і свободи особи. Останнім часом демократію розглядають не тільки як владу більшості над меншістю, але і як гарантію прав меншості, прав опозиції. Демократія — це свобода і відповідальність усіх суб'єктів суспільних відносин за свою поведінку і діяльність. Демократичний режим — це такий режим, коли державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, коли враховуються інтереси всіх соціальних груп населення через демократичні інститути: вибори, референдуми, засоби масової інформації. Демократичний режим поділяють на такі види: демократично-ліберальний, демократично-консервативний, демократично-радикальний. Авторитарний режим — це такий режим, коли порушуються або обмежуються основні права людини, особливо її свобода, честь і гідність; коли влада зосереджується в руках невеликої групи людей або однієї особи; коли забороняється легальна діяльність політичних партій і громадських об'єднань, які знаходяться в опозиції. Авторитарний режим має такі різновиди: тоталітарний, фашистський, військово-диктаторський, расистський, автократичний, вождізм. Наприклад, в колишньому СРСР в 30—50-ті роки був яскраво виражений тоталітарний режим з ознаками вождізму.

45.Сформулюйте, які параметри включає в себе виведений К.Болленом

так званий «індекс демократії»?

Кеннет Боллен був одним з перших дослідників - компаративістів , хто почав проводити систематичний аналіз обгрунтованості запропонованих іншими дослідниками індексів демократії , ступінь близькості запропонованих заходів.Одночасно з цим він розробляє свій власний індекс демократії , який отримує визнання в порівняльній політології .

Його визначення демократії: «Я визначаю політичну демократію як ступінь , в якій політична влада еліти мінімізована , а політична влада нееліти максимізована » Вихідною теоретичною посилкою Болл виступає розуміння демократії як певної системи взаємозв'язку еліт і нееліт . Саме відмінності у володінні політичною владою між елітами і нееліта дозволяють визначити , яка нація є демократичною .

Складність емпіричного аналізу демократії полягає у відсутності широко прийнятої заходи політичної влади. Боллен вважає , що запропоновані індикатори політичної участі ( відсоток населення , що приймає участь у виборах) та політичної стабільності або є недостатніми. або взагалі не свідчать про ступінь демократичності (особливо стабільність )

Боллен виробляє свій індекс політичної демократії який він застосовує для аналізу демократій у 1960 і 1965 рр. . і порівнює його обгрунтованість і ефективність з іншими заходами . В якості змінних аналізу він виділяє дві характеристики політичної демократії: політичні свободи ,народний суверенітет (виражений в електоральному процесі ) .

Свобода преси оцінюється за дев'ятибальною шкалою , що дозволяє виміряти ступінь контролю . зазвичай здійснюваного будь-яким офіційним органом , який має владу втручатися у поширення та обговорення новин . Трьома індикаторами політичних свобод є: свобода преси, свобода групової опозиції, урядові санкції

Свобода груповой опозиції вимірює рівень політичного плюралізму . Тут використовується чотирьох бальна шкала , що враховує відсутність партій , наявність однієї партії , наявність домінантною партії з сателітами і наявність безлічі самостійних партій. Індикатор « урядові санкції» визначається як дії уряду , які спрямовані на обмеження політичної активності однієї або більше груп населення. Вони включають в себе цензуру засобів масової інформації , заборона або шельмування політичних партій , арешт членів опозиційних партій. Цей індикатор заснований на числі таких подій. Справедливість виборів визначається як ступінь , при якій вибори є відносно вільними від корупції і примусу. Шкалирование цього індикатора засноване па те, чи існує альтернативний вибір , яка ступінь залежності виборів від адміністрації , чи є вибори чесними і чи визнають їх результативність всі партії . Народний суверенітет розглядається як право населення на вибір політичних правлячих еліт і реалізація цього права . Він індікатіруется трьома заходами : справедливість виборів виборність виконавчої влади виборність законодавчої влади.

Шкала складається з чотирьох пунктів. Індикатор виборності виконавчої влади показує рівень її залежності і легітимності. Індикатор виборності законодавчої влади визначає не тільки факт виборів, під невключает оцінку ефективності цього органу. Найнижчі оцінки отримують країни з відсутністю парламенту і обрання його членів , а найвищі країни з що обираються парламентами і ефективністю їх діяльності . Виборність державних органів оцінювалася балами 1 або 0 , для законодавчих органів отримані бали перемножував на оцінку ефективності їх діяльності .

Кожен шести компонентів індексу політичної демократії потім лінійно трансформується в опеньки від 0 до 100 , а країни ранжуються на основі середніх значень з шести оцінок. Країни , що отримали за більш ніж трьом компонентам нульові оцінки , виключаються з аналізу.

Боллен використовував факторний аналіз для підтвердження гіпотези про те , що всі шість індикаторів політичної демократії відносяться до одного і того ж феномену і мають високі кореляції з низкою інших індексів.

Підсумкові дані дослідження Болленом політичної демократії в 1960 я 1965 рр. . Ранжування країн здійснено за показниками 1965

Індекс Болл виявився досить чуйним інструментом вимірювання рівня розвитку демократії. Він так само часто використовується дослідниками і входить до числа найбільш обгрунтованих інструментів аналізу .

46.Розкрийте зміст поняття: «політичне маніпулювання».

Маніпуляція — це вид психологічного впливу, досконале здійснен­ня якого веде до прихованого спонукання в іншої людини намірів, що не збігаються з її актуально існуючими бажаннями [37, 59].

Політична маніпуляція — це система засобів ідеологічного і духов­но-психологічного впливу на масову свідомість із метою нав'язати певні ідеї, цінності; цілеспрямований вплив на громадську думку і по­літичну поведінку для спрямування їх у заданому напрямку

Політологи політичне маніпулювання досліджують у двох напрямках. Перший — апологетичний, згідно з яким політичне маніпулювання розглядається як необхідний засіб управління свідомістю мас. Другий — соціально-критичний — кваліфікує політичне маніпулювання як прин­ципово нове сприйняття соціальної дійсності [82, 797]. Обидва напрям­ки мають сенс, особливо в умовах принципово нової ролі засобів ма­сової інформації у формуванні масової свідомості. Політичні маніпуляції найбільше використовуються з метою досяг­нення влади, її реалізації та утримання. Мета будь-якого маніпулятора чи групи маніпуляторів — підпорядкувати власній волі іншу людину чи групу людей.

Маніпуляції в політиці — не що інше, як спекуляція на людських емоціях і почуттях. Звідси — релігійні війни, глибокі національні су­тички і конфлікти, фанатизм, екстремізм, тероризм та інші явища, ос­новою яких є передусім вторгнення в глибинні почуття не лише окре­мих людей, а й цілих народів і націй.

У політичній маніпуляції використовується все: виразна мова жестів (М. Горбачов); окремі характерні звички (сигара У. Черчілля, люлька Й. Сталіна); красномовна на рівні акторства риторика (Ф. Кастро) тощо. Однак найсильніше і найрезультативніше політичне маніпулювання здійснюється за допомогою мас-медіа — преси, радіо, телебачення, реклами та інших інформаційних засобів.

46. Поясніть, в чому полягають уроки філософії І.Канта для політичної прогностики.

Характеризуючи свою епоху як "вік просвітництва", Кант проголосив, що

найважливішою проблемою для людського роду, розв'язати яку змушує сама

природа, є досягнення загального правового громадянського суспільства.

Останнє він розумів як вихід людини із стану неповноліття, "нездатності

користуватися своїм розумом без керівництва збоку". Зосереджуючи увагу

на дослідженні свого соціального ідеалу, Кант підкреслював, що

громадянський устрій у кожній державі мусить бути республіканським,

розуміючи під цим "устрій, який встановлюється, по-перше, відповідно до

принципів свободи членів суспільства (як людей), по-друге, відповідно до

висхідного положення про залежність всіх (як підлеглих) від одного

загального законодавства і, по-третє, відповідно до закону рівності всіх

(як громадян держави)".

Кант дотримувався думки, що принципи республіканського управління можуть

бути найкраще реалізовані в державі, котру очолює монарх, що керується

тією загальною волею громадян, яку адекватно відображають філософи. У

реальній республіці повинні управляти загальнообов'язкові закони, а

людям, які входять до уряду, необхідно лише забезпечити їх чітке

виконання. Республіканізм — це "державний принцип відокремлення

виконавчої влади (уряду) від законодавчої".

Побудову правової держави Кант вбачав не у революційних діях через

насильство, а в поступальних реформах, які б перетворювали деспотичне

управління в правову громадянську державу. Виступаючи поборником

принципу першості права у діях держави і громадян, філософ підкреслював,

що якщо революція стала фактом і встановлений новий устрій, то

неправомірність цього не може звільнити підлеглих від обов'язку

підкоритися як лояльні громадяни новому порядку речей та урядові, якому

належить тепер влада.

Отже, Кант йшов у тому ж напрямі, що і Гольбах, який сформулював ідеал

політики, заснованої на моралі. Як Гольбах вважав гуманність вищим

принципом людської спільності, так і Кант при тлумаченні думки, що

правдива політика не може зробити кроку, не віддавши належного моралі,

вказував, що головним є ще й те, що право людини мусить визнаватися

священним, хоч би яких жертв це коштувало панівній владі.