5.2 Поділ праці сім'ї
Практично всі суспільства вдаються жорсткого поділу праці із чоловіками, коли саме жінки спеціалізуються на діяльність у домашньому секторі, а чоловіки - у ринковому. Зазвичай таку спеціалізацію пояснюють дією або біологічних, або соціокультурних (як-от дискримінація) чинників, та заодно, вважає Беккер, недообліковують головне: що вона передусім результат раціональніше вибору. Ефективність людських інвестицій прямо залежить від тривалістю періоду, протягом яку вони використовуються: в одного, хто працює моїй професійній діяльністю повний день, рівень віддачі освіти проростатиме багато вище, ніж в того, хто приділяє їй лише половину дня, а, скажімо, іншу присвячує домашнім турботам.
Отже, що ж унікальність Гаррі Беккера як економіста і що полягає нестандартність його підходу? Безумовно, оригінальність його мислення залежить від сміливому злитті економічних ідей моральних питань, глибокому дослідженні соціальних труднощів і пошуку суто економічних шляхів розв'язання. Справді, питання коштів ніколи було питанням лише економічним, у ньому завжди була присутня сторона моральна. Цеявление-следствие нерозривність від грошей і існування, яскравими прикладами служать такі речі як дискримінація на праці, висновок шлюбних договорів, матеріальна оцінка трудових і розумових здібностей працівника тощо. буд. Отже ідеї видатного економіста Гаррі Беккера актуальні і представляють великий інтерес для економістів і вивчаючих економічну теорію людей.
15. З’ясуйте, в чому полягає специфіка здійснення влади в Україні.
За ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених конституцією межах і відповідно до законів України.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада.
Лише вона має повноваження ухвалювати закони, які є актами найвищої юридичної сили в державі. Ніякі інші державні органи не мають права приймати закони. Повноваження Верховної Ради України визначаються у ст. 85 Конституції України. Вибори до Верховної Ради України згідно із законом України "Про вибори народних депутатів України" від 08.12.2004 р. проводяться за пропорційною системою, тобто депутати обираються за виборчими списками від політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. Ухвалений Верховною Радою України закон підписує її Голова й невідкладно направляє його Президентові України, який протягом 15 днів підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.
Органи виконавчої влади в Україні - це органи, які реалізують державну владу у формі організації виконання законів.
Вищим виконавчим органом у державі є уряд, який, як правило, формується шляхом призначення. Спосіб його призначення зумовлений формою правління, політичними та історичними особливостями країни.
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади
Судова влада - незалежна гілка державної влади, яка має захищати права і свободи громадян, інтереси держави і суспільства, забезпечувати додержання законності та справедливості шляхом застосування законів до конкретних життєвих ситуацій. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів (господарські, адміністративні) є відповідні вищі суди. Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України (ст. 147).
Конституційний Суд України складається з 18 суддів. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по 6 суддів Конституційного Суду України. Суддя Конституційного Суду України призначається строком на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.
16. Поясніть зміст поняття «політична прогностика».
Прогностика – це теорія прогнозування, наука про закономірності, принципи і способи прогнозування. Її зміст охоплює такі проблеми, як методологічні основи, гносеологія і логіка прогностичних досліджень, вивчення особливостей прогнозування у різних сферах, вивчення принципів оптимального підбору методів прогнозування, розробка способів оцінки достовірності прогнозів, вивчення принципів використання для розробки прогнозів висновків теорії ймовірності, теорії ігор, дослідження операцій, теорії прийняття рішень та ін. Дослідження цих проблем із врахуванням специфіки політичної сфери суспільного життя є предметом політичної прогностики. Політична прогностика – це наука про закономірності, принципи і способи політичного прогнозування, це теорія прогнозування політичних процесів і політичног_розвитку. У прогностиці сформувався спеціальний категоріальний апарат, що є свідченням її виокремлення з-поміж інших наук. Суб’єктами політичного прогнозування є спеціалізовані органи державного управління, політичні партії та громадсько-політичні об’єднання громадян, наукові установи, окремі особи, які здійснюють розробку прогнозів. Об’єктами політичного прогнозування є політична система та всі її компоненти: політичні інститути, політичний процес (з акцентом па майбутніх подіях), політичні відносини, політичні курси, на які спрямована пізнавальна і практична діяльність суб’єкта прогнозування. Базовою змінною в політичному прогнозуванні є політична подія. В залежності від цілей політичної діяльності об’єктами прогнозів можуть бути: v визначення основних тенденцій внутрішнього розвитку держави; v аналіз механізмів виникнення та розвитку соціальних конфліктів; v пізнання основних тенденцій розвитку міжнародних відносин; v встановлення розстановки основних політичних сил у країні та динаміка їх впливу на політичний процес; v передбачення результатів виборчих кампаній; v аналіз можливих наслідків політичного рішення. Політичні проблеми, які можуть бути об’єктами прогнозу, класифікують за носієм, сферою діяльності, масштабом, ієрархією, характером прояву, ступенем складності та іншими критеріями. Кожен критерій характеризує один із вимірів проблеми, що його слід враховувати при розробці прогнозу.
17.Наведіть класифікацію режимів правління.
Державно-правовий режим — це сукупність засобів і способів реалізації державної влади. Розрізняють демократичний і недемократичний режими.
Ознаками демократичного режиму є:
• реальність прав і свобод громадян. Можливість захисту прав особи через судову систему;
• формування органів влади шляхом вільних і всезагальних виборів. Безпосередня участь населення в управлінні державою (вибори, референдуми);
• існування різноманітних політичних партій і громадських об'єднань, що представляють інтереси різних частин населення;
• поділ державної влади;
• врахування інтересів як більшості, так і меншості (наприклад, вирішення питань національних меншин).
Різновидами демократичного режиму є:
• ліберальний (представники надто поблажливі);
• радикальний (представники за рішучі зміни);
• консервативний (захисники старого).
Такий різновид державного режиму типовий для держав Західної, Північної та Центральної Європи, Південної Америки. Окремі параметри демократичного режиму були досягнуті пострадянськими країнами.
Недемократичні режими поділяють на;
• тоталітарні;
• авторитарні.
Тоталітарний режим — сукупність таких засобів і способів реалізації державної влади, за яких уся життєдіяльність суспільства й кожної окремої особи абсолютно регламентована:
• влада на всіх рівнях формується закрито однією особою чи кількома людьми з правлячої верхівки, не контролюється населенням;
• відсутня будь-яка можливість для вільного виявлення та врахування інтересів усіх груп населення. Найменші вільності негайно придушуються всіма засобами, аж до прямого насильства;
• існує однопартійна система, заборона на існування опозиції;
• грубе втручання в особисте життя людини і громадянина;
• примат держави над правом;
• наявність загальнообов'язкової державної ідеології, вождізм;
• формальний характер виборів;
• принципове відкидання поділу влади; Різновидами тоталітарного режиму є:
• автократія (необмежена і безконтрольна влада однієї особи);
• расизм (нерівноправність громадян за расовою ознакою, наприклад, Південно-Американська республіка до 1987 p.);
• фашизм (відкрита терористична диктатура найбільших реакційних сил).
Тоталітарний режим можливий як у високо розвинутому, так і в слаборозвинутих суспільствах (нацистська Німеччина, фашистська
Італія, Радянський Союз і країни соціалістичного табору, деякі сучасні африканські та азіатські держави).
Авторитарний режим — сукупність таких засобів і способів реалізації державної влади, за яких вона концентрується в руках правлячої верхівки.
Ознаками авторитарного режиму є:
• допускаються деякі розмежування політичних сил, наприклад, існування двох партій;
• фактична відсутність поділу державної влади;
• недемократичний характер виборів (відсутність у виборців реальної можливості вибору).
Авторитарний режим характерний для ряду країн, що розвиваються (Індонезія, Марокко, Перу).
АБО
Політичні режими можна розрізнити за двома головними критеріями — джерелом влади та межами цієї влади.
За джерелом влади:
Демократичні режими — це така форма державно-політичного устрою суспільства, в якій народ виступає джерелом влади на принципах рівності, свободи і солідарності. Зовнішніми ознаками демократичного режиму є багатопартійність, наявність представницьких органів, формальне визнання народу джерелом влади, визнання права всіх громадян на участь у формуванні органів державної влади, контроль за їхньою діяльністю, вплив на прийняття спільних для всіх рішень на засадах загального, рівного виборчого права і здійснення цього права у процедурах виборів, референдумів тощо, переважне право більшості при прийнятті рішень, чітке регламентування політичних процедур та процесів.
Недемократичні режими — це така форма державно-політичного устрою суспільства, або спосіб правління, оснований на владі авторитету, політико-правовій нерівності соціальних груп та прошарків суспільства, використанні насильства. Втім, авторитарні режими можуть будуватись як на базі авторитету звичаю, традиції (монархії), так і на авторитеті сили (диктатури). Зовнішними ознаками авторитарних режимів є відсутність або формальний характер представницьких органів влади, відмова від принципу поділу влади, різний політико-правовий статус окремих соціальних груп, і в зв’язку з цим – нерівність (або взагалі відсутність) виборів, інколи – посилення ролі армії та інших силових структур. Різновиди авторитарних режимів: традиціоністські та модернізаторські; популістські, націоналістичні, корпоративістські, військові, авторитарно-бюрократичні.
За критерієм меж влади:
Ліберальні режими — це така організація політичної системи, в якій влада держави обмежена сферою невід’ємних прав і свобод особистості. Це режим, в якому досить розвинутим є громадянське суспільство, різні самодіяльні громадянські ініціативи, тобто організації, які незалежні від держави, гарантуються основні права та свободи громадян.
Тоталітарні режими — така політична система, яка намагається — заради тієї чи іншої мети — повністю (тотально) контролювати все життя суспільства в цілому і кожної людини окремо. Поняття “тоталітарна держава” вперше було застосоване італійським диктатором Беніто Муссоліні, причому в позитивному контексті. Тоталітарні режими почали активно вивчатись після Другої світової війни через злочинні явища фашизму, нацизму та сталінізму. [4]
Іноді додатково до основних типів виділяють такі різновиди режимів як диктаторські, фашистські, екстремістські, парламентські, президентські, монархічні, республіканські,надзвичайного правління, абсолютистські і т.інше.
18. Розкрийте історичні передумови виникнення держави як основного
політичного інституту.
Загальні_передумови_виникнення_держави Держава виникає і розвивається в конкретних умовах життя людей і у зв’язку з певним ступенем розвитку суспільства. Безпосередня причина виникнення держави та права – розподіл суспільства на класи з протилежними інтересами. Це дуже тривалий і складний процес. У теорії держави і права розглядають такі передумови виникнення держави: а) три великі розподіли праці; б) поява надлишкового продукту, патріархальної сім’ї, приватної власності та майнової нерівності; в) утворення класів як великих груп людей з протилежними інтересами та виникнення міжкласових конфліктів; г) неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати класові суперечності й конфлікти. Розкриваючи ці передумови, треба наголосити, що економіка первісного ладу прогресувала з подальшим удосконаленням знарядь праці. Щодо розподілу праці, то потрібно мати на увазі виділення скотарства, відокремлення ремесел від землеробства і появу купців, зайнятих лише обміном. За нових економічних умов одна сім’я мала змогу не тільки забезпечити себе засобами існування, але й мати надлишковий продукт, який зосереджувався в руках старійшин, військових начальників. Важливу роль відігравали також майнова міжродова, а потім і внутрішньородова нерівність, з’являється приватна власність, класи – групи людей, які займають протилежне місце у суспільному виробництві. У цих нових умовах родоплемінна організація існувати не могла. Потрібний був орган, здатний зберегти та забезпечити функціонування суспільства як цілісного організму. Новому органу потрібна була міцна влада з певними установами, особливим загоном людей, які б займалися тільки управлінням і володіли можливістю здійснювати організаційний примус. Таким органом і стала держава. Формування держави пройшло через ряд етапів, яким притаманне поєднання рис родоплемінної та державної організації суспільства. Закономірності виникнення держави в різних народів мали свою специфіку, зумовлену історичними умовами. Розрізняють три основні форми виникнення держави: афінську, римську й давньогерманську. В Афінах виникнення держави проходило у класичній формі з внутрішніх протиріч. У Стародавньому Римі цей процес був прискорений боротьбою плебеїв (зайшлого населення) проти патриціїв (римської родової знаті), а в давніх германців – завоюванням чужих територій, для панування над якими родова організація була непридатна. У Київській Русі одразу склалася своєрідна ранньофеодальна держава.
теорії походження держави:
1. Теологічна теорія (Ф.Аквінський,А. Блаженний ). Згідно з теологічною теорією походження держави пояснюється Божою волею.
2. Патріархальна теорія (Аристотель, Конфуцій, Н. Михай-ловський ). Дана теорія обґрунтовує положення про те, що держава — це результат історичного розвитку сім'ї; абсолютна влада монарха є продовженням влади батька в сім'ї (патріарха).
3. Теорія суспільного договору (Г.Гроцій, Т. Гоббс,Дж.Локк, Ж.-Ж. Руссо). Договірна теорія трактує виникнення держави внаслідок угоди (договору) між людьми. Появі держави передував природний стан, який трактується мислителями по-різному. Наприклад, Ж.-Ж. Руссо і Дж. Локк вважають, що він був впорядкованим і благополучним, а Т. Гоббс вважає, що то була "війна всіх проти всіх". Заради того, щоб уникнути зайвих зіткнень і непорозумінь, забезпечити безпеку життя, свободу і власність, люди укладають між собою суспільний договір, результатом якого і є утворення держави.
4. Психологічна теорія (Г. Тард,Дж. Фрезер). Виникнення держави пояснюється особливими властивостями людської психіки, зокрема психологічною потребою людей у підпорядкуванні: "одні народжуються, щоб управляти, а інші потребують підпорядкування".
5. Теорія насильства (Л. Гумплович, Ф. Опенгеймер). Виникнення держави пояснюється актом насильства, завоювання одного племені іншим. З метою контролю над полоненими і утворюється особливий апарат примусу — держава.
6. Техніко-економічні теорії походження держави (Г. Чайлд, К. Вітфогель, К. Маркс). Спільним для їх представників є переконання в тому, що держави виникають при переході від збиральницького типу господарювання до виробничого. Так, автор теорії "політичної революції" англійський археолог Г. Чайлд вважав, що саме перехід до землеробства і тваринництва автоматично спричинив значне зростання виробництва, що й привело до збільшення населення, поглиблення спеціалізації праці (виокремлення управлінської сфери), майнової нерівності і, зрештою, до виникнення держави.
На думку К. Вітфогеля, автора "гідравлічної" теорії походження держави, основною причиною її виникнення є перехід до іригаційного землеробства. Його впровадження й поширення не тільки сприяли зростанню обсягу сільськогосподарської продукції, а ще й створювали необхідні організаційні передумови розгалуженого державного апарату.
З’ясуйте, чи моживе поєднання етики відповідальності та етики
Переконання (спираючись на положення роботи Макса Вебера «Покликання до політики»).
Для того щоб окреслити межу впливу моральності на політику, Вебер розділяє мораль на етику переконань і етику відповідальності. Етика переконань означає невідступне слідування моральним принципам, незалежно від того, до яких результатів це призведе, не зважаючи на витрати і жертви.Етика відповідальності, навпаки, припускає врахування конкретної обстановки, орієнтацію політики в першу чергу на її наслідки, внутрішню відповідальність політиків за ті результати своїх дій, які можна передбачати, готовність запобігти більшому злу, у тому числі і за допомогою зла меншого. Співвідношення етики відповідальності й етики переконань у реальних діях повинний визначати сам політик. Ці ідеї Вебера про співвідношення моралі і політики одержали досить широке поширення. Незважаючи на свою удавану реалістичність вони мають ряд слабостей. Насамперед Вебер фактично зводить політику до легітимного використання насильницьких засобів, обмежуючи тим самим можливості впливу моральності на політику. Однак задачі політики, особливо у сучасних демократичних державах, набагато складніші, ніж застосування насильства. Без громадянської відповідальності, готовності до компромісів, солідарності і кооперації політичних акторів неможлива сучасна правова держава. Вихід змісту політики за межі сфери застосування насильства дозволяє ширше використовувати в ній моральні цінності.
21. Наведіть класифікацію форм державного устрою. Охарактеризуйте
переваги та вади кожної з них.
Фо́рма держа́вного у́строю — це елемент форми держави, який характеризує внутрішню структуру держави, спосіб її територіального поділу, співвідношення держави як єдиного цілого з її складовими частинами, міру централізації та децентралізації державної влади.
Виділяють дві форми державного устрою:
просту (унітарну);
складну(федеративну, конфедеративну та ін.).
На поточний момент виділяється три основні форми державного устрою:
Унітарна держава — проста, єдина держава, яка характеризується відсутністю у адміністративно-територіальних одиниць ознаки суверенітету. Виділяють централізовані і децентралізовані складні держави, з наявністю або відсутністю автономних утворень.
Федерація — складна, союзна держава, частини якої є державними утвореннями з певним державним суверенітетом. Будується на розподілі функцій управління між центром і суб'єктами федерації.
Конфедерація — тимчасовий союз держав, який створюється для досягнення політичних, економічних, культурних та інших цілей. Не володіє самостійним суверенітетом, відсутня єдина система законодавства.
Головними ознаками унітарної держави є наявність єдиної конституції, єдиного керуючого центру, вертикально-ієрархїчної структури владних установ і відносин, єдиної для всієї держави системи права, єдиного громадянства, єдиної державної мови (при можливому функціонуванні в окремих регіонах інших мов) тощо. Все це є наслідком і передумовою створення і зміцнення центральних органів влади, посилення їх ролі і впливу на розвиток суспільних і в тому числі етнополітичних процесів.
Говорячи про унітарну державу, варто уникати одномірного підходу та однозначної її оцінки. Унітарна держава, як і будь-які інші форми державного устрою, має певні достоїнства та недоліки. До достоїнств унітарної держави можна віднести:
1. Певну економічність, тобто не дуже великі витрати на утримання владних структур.
2. Відносну простоту та оперативність прийняття рішень.
3. Відносну легкість нагляду та контролю за виконанням прийнятих рішень.
4. Значну стійкість в екстремальних умовах.
5. Досить велику придатність в часи державного будівництва.
Недоліками ж є те, що вона:
1. Зможе створювати умови для авторитаризму, відродження або встановлення тоталітаризму.
2. Ігнорує специфічні особливості етнонаціональних спільнот, уніфікує всі сфери їх життя.
3. Позбавляє ініціативи регіональні та місцеві органи влади.
4. Провокує зародження екстремізму та сепаратизму тощо.
Досить чітко визначив і охарактеризував ознаки федеративної держави відомий голландський вчений, "батько" теорії консосіаційної демократії Арендт Лійпгарт. Головними ознаками федеративної держави, на його думку, як і на думку більшості західних фахівців, є:
1. Писана конституція, яка чітко встановлює розподіл влади і гарантує центральному і регіональним урядам, що надані їм повноваження не будуть відібрані.
2. Двокамерний (двопалатний) законодавчий орган, в якому одна палата представляє увесь народ, а інша палата — складові частини (суб'єкти) федерації.
3. Додактове представництво дрібніших складових частин у федеральній палаті.
4. Право суб'єктів федерації бути включеними в процес внесення змін до федеральної (загальнодержавної) конституції, але свою власну конституцію змінювати в односторонньому порядку.
5. "Децентралізоване управління", тобто розподілена влада.
Ще кілька надзвичайно важливих ознак федеративної держави можуть бути визначені як особливі:
· суверенітет належить в синтетичній нерозривності спільній (загальнодержавній) владі та владам всіх суб'єктів федерації;
· відсутність єдиного центру і відносин типу "центр-периферії", "центр-околиці" і т.п.;
· функціонування в багатонаціональних та полі етнічних федераціях двох (Бельгія, Канада), трьох (Швейцарія) і більше (Індія, Росія) державних та офіційних мов тощо.
Розглянемо модель федеративного устрою для України, її перспективи, особливо беручи до уваги слушну думку С.Какса про те, що "федералізація допомагає вирішенню деяких, хоча й не всіх етнічних проблем." По-перше, де-факто Україна вже не є унітарною державою, оскільки має в своєму складі Республіку Крим. По-друге, величезна територія, далеко неоднаковий рівень економічного розвитку регіонів, поліетнічність, історичні, мовні, культурні, ментальні та інші від'ємності населення різних регіонів — все це суттєві передумови формування федерації. По-третє, вкрай ризиковано й далі ігнорувати процеси, що відбуваються на Закарпатті, Буковині, в Криму, деяких південно-східних областях, зокрема нехтувати їх намаганнями забезпечити собі певне автономне існування. Врешті, варто взяти до уваги, що сьогодні процес федералізації поширюється в усьому світі і особливо в Європі. Вживається навіть дефініція "федеративна революція". Він торкнувся навіть таких бастіонів унітаризму, як Великобританія, Іспанія, Франція, не кажучи вже про Бельгію, яка нещодавно з унітарної держави перетворилася на федеративну. Офіційною моделлю Європейської співдружності, до якої намагається увійти Україна, стала "Європа регіонів", тобто не тільки держав, а й земель, кантонів, провінцій та інших автономій, з яких вони складаються.20
Отже, федералізація — це об'єктивний та прогресивний процес, своєрідний виклик XXI ст., який у разі його поширення на Україну і поступового, поетапного здійснення міг би:
1. Зміцнити державну єдність та зберегти територіальну цілісність.
2. Запобігти відцентровим сепаратистським проявам.
3. Прискорити перехід до ринкових відносин.
4. Перешкодити відродженню соціал-тоталітаризму та встановленню націонал-тоталітаризму.
5. Полегшити перехід до демократичної правової держави.
6. Закріпити політичну та етнополітичну стабільність.
7. Забезпечити активну участь народу в політичних процесах на кількох рівнях влади.
8. Зберегти самобутність народів України
22. Сформулюйте сутність феномену громадянства.
Громадя́нство — формально зафіксований правовий статус людини, зв'язок людини (фізичної особи) з певною державою, належність до цієї держави. Громадянство передбачає певну сукупність взаємних політичних, соціальних та ін. прав та обов'язків. Громадянство — це структурний елемент правового статусу особи, який розкриває головний зміст людини і держави, взаємовідносин з державою та суспільством.
Громадянство - це постійний правовий зв'язок особи і держави, що виявляється у їх взаємних правах та обов'язках. Громадянин не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадяни України незалежно від підстав отримання громадянства мають рівні конституційні права і рівні перед законом. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України чи виданий іншій державі. Україна захищає своїх громадян за кордоном.
Громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24.08.1991 р.) постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13.11. 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13.11. 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено запис "громадянин України", а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;
4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.