Офіційно-діловий стиль мовлення

Офіційно-діловий стиль — функціональний стиль мови, що використовується у сфері державно-політичного й громадського життя, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. У житті сучасного японського суспільства ділова комунікація відіграє дуже визначну роль. Офіційно-діловий стиль не є гомогенним, а поділяється на такі підстилі:

1. Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституцій, законів, указів, статутів, постанов тощо.

2.Дипломатичний — використовується в сфері між­державних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.

3.Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, заяв, протоколів, постанов, за­питів, повідомлень тощо.

4.Адміністративно-канцелярський — використовуєть­ся в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, дого­ворів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо. [3] Доцільно поділити ділове спілкування на усне та письмове, перша можна також поділити на офіційне (формальне) та неофіційне (неформальне), з яких неофіційне ближче до розмовного стилю, проте зберігає специфічні риси мови бізнесу. [12, с. 7]

Офіційно-діловий стиль базується на послідовній логічній основі. Важливим є послідовність і точність викладу, документальність, об’єктивність, чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову.

Діловий стиль має суворі вимоги до лексики й фразеології (широке використання професій­ної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічних виразів, слів із суфіксами суб’єктивної оцінки тощо).

Діловий текст характеризується як високим ступенем стандартизації мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конс­трукцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий поря­док слів). Властивий високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту. [3]

Суб’єктивна складова зводиться до мінімуму. Неофіційна усна ділова комунікація, проте, не виключає емоційного забарвлення повідомлення.

Ієрархізація японського суспільства, а саме розшарування його на чотири стани (самураї, селяни, ремісники та торгівці) значно вплинула на формування ділового стилю. Як вважає Свініна, розвиток ділового стилю відбувається у період Едо (1603–1867 рр.) і пов’язано із становлення міста Осака у якості торгівельного центру Японії. Саме у той період закріпилися певні мовні засоби досягнення ефективності ділового спілкування.

Однією з особливостей японського ділового мовлення є значна кількість запозиченою лексики, здебільшого з англійської мови. Зростає кількість термінів, що поясняється тим, що запозичені слова мають більш вузьке конкретне значення.

Ознаками офіційно-ділового стилю також є специфічні обов’язкові форми звертання, початку та завершення розмови, використання скорочень та символів (наприклад, ￥), негнучка структура ділового повідомлення. [5, с. 15–16] В бізнесовому світі Японії дуже важливими є кейго – форми ввічливості, що є важливим інструментом налагоджування і підтримання дружніх та коректних відносин. Навички використання ввічливих форм граю важливу роль як у письмовому так і в усному діловому спілкуванні.

Найбільш ввічливим вважається звернення за професією, що має підкреслювати виключну важливість співрозмовника як професіонала. Звертання на суфікс –сан можливе у менш формальному спілкуванні. У діловому спілкуванні японською поширене «вихваляння» співрозмовника, навмисна чемність.