18. Соціалізація особистості. Основні механізми соціалізації особистості.

Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством.

Які ж механізми соціалізації? Уже З.Фрейд виділив психологічні механізми соціалізації: імітацію, ідентифікацію, почуття сорому і провини. Імітацією називається усвідомлена спроба дитини копіювати визначену модель поведінки. Зразками для наслідування можуть виступати батьки, родичі, друзі і т.д. Ідентифікація — спосіб усвідомлення приналежності до тієї чи іншої спільності. Через ідентифікацію діти приймають поведінку батьків, родичів, друзів, сусідів, і т.д., їхньої цінності, норми, зразки поведінки як свої власні.

Імітація й ідентифікація є позитивними механізмами, оскільки вони націлені на засвоєння визначеного типу поведінки. Сором і провина являють собою негативні механізми, тому що вони придушують чи забороняють деякі зразки поведінки. З.Фрейд відзначає, що почуття сорому, і провини тісно зв'язані один з одним і майже нерозрізнені. Однак між ними існують визначені розходження. Сором звичайно асоціюється з відчуттям, що вас викрили і зганьбили. Це почуття орієнтоване на сприйняття вчинків індивіда іншими людьми. Відчуття ж провини зв'язано з внутрішніми переживаннями, із самооцінкою людиною своїх учинків. Покарання тут відбувається само собою, що контролюється формою виступає совість.

Т.Парсонс і С.Бейлз застосовували поняття, введені З.Фрейдом до теорії соціальної дії і соціальних систем. Вони визначають імітацію як процес, за допомогою якого засвоюються специфічні елементи культури, особливі знання, уміння, обряди і т.д. На їхню думку, імітація не припускає ніякого тривалого відношення з “моделлю”. Ідентифікація ж для них означає внутрішнє освоєння цінностей людьми і являє собою процес соціального навчання. Ступінь ідентифікації визначається характером прихильності до “іншого”. Оскільки найбільш сильні прихильності в родині, тому вона вважається основною формою соціалізації. У соціології звернена увага на той факт, що цінність родини як соціального інституту довгий час недостатньо враховувалася. Більше того, відповідальність за виховання майбутнього індивіда намагалися деякою мірою зняти з родини, переклавши на школу, трудовий колектив, громадські організації. Приниження ролі родини принесло великі втрати, в основному морального порядку, але які згодом обернулися великими втратами в трудовому і суспільно-соціальному житті.

Соціалізація особистості припускає, що об'єктом дослідження є не одна чи декілька, а весь комплекс суспільно значимих якостей людини в їхній тісній єдності і взаємодії. Вони охоплюють усю сукупність рис свідомості і поведінки: знання, переконаність, працьовитість, культуру, вихованість, прагнення жити за законами краси, фізичну підготовку, і т.д.

19. Самосвідомість та „я-концепція” особистості.

Уявлення про себе, пізнання себе, ставлення до себе, відокремлення дитини від зовнішнього світу, ознаки виділення себе та усвідомлення своєї інаковості, негати-візм, впертість, норовитість, примхливість, обезцінювання доро-слих, протест-бунт, примітивне відчуття власного тіла, взаємодія дитина – мати», єдність емоційної реакції батьків на поведінку дитини, бажання самостійності, незалежності, «Я сам», іден­тифікація дитини з батьками тієї ж статі, відповідальність за себе, інтерналізація стандартів, норм, правил, поняття моралі, роль друга та групи у розширенні почуття власного «Я», самооцінка, «Я-концепсія», психологічний захист, тривога, самоповага, дезорганізуючі емоційні переживання, неусвідомлене використання захисту заперечення, раціоналізація, придушення, витіснення, проекція, ідентифікація, заміщення.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ Як людина поводить себе в тій чи іншій ситуації, як вона спілкується, цілі якого рівня ставить перед собою, успішно чи неуспішно займається професійною діяльністю, тобто наскільки вона може пристосуватися до зовнішнього світу, привласнити його здобутки та реалізуватися у цьому світі залежить не тільки від особливостей відображення дійсності та відношення до на­вколишнього світу, а у великій мірі від уявлень, людини про са­му себе. Уявлення про себе репрезентуються у «Я-концепцію», яка включає не тільки образ своєї зовнішності, фізичних, розумових, моральних особливостей та здібностей (пізнавальний компонент), а й ставлення до себе в цілому чи до окремих сторін своєї особистості (емоційний компонент).

Негативізм. Це негативна реакція, пов'язана з відношенням одної людини до іншої. Негативізм не мсжна плутати з не­ слухняністю. Неслухняність проявляється і раніше. Впертість. Це реакція на своє власне рішення. Впертість не, треба плутати з наполегливістю. Виділення себе як особис тості і бажання, щоб інші рахувалися з цією особистістю. Норовитість. Носить більш генералізований та менш безособовий характер. Це протест проти порядків, які існують вдома. : Примхливість (свавілля). Прагнення до самостійності Умовно виділяють такі етапи у формуванні «Я-концепції»: 1.Від народження до 1 року, цей етап пов'язаний з виниканням відчуття свого тіла та виділенням його, з оточуючого світу. Уявлення про тіло та цікавість до нього залишаються центраідіними аспектами переживання «Я» на все життя. 2 Від року до трьох У цьому віці діти починають сприймати себе як окрему істоту. Вони вже мають уявлення про відсутніх зараз вагомих постатей та події. Поява вербальних навичок та здатність сумніватися у намірах та бажаннях дорослих, які відрізняються від бажань диитини, приводить спочатку до конфлікту розвитку, про який мова йшла вище (криза 3-х років). Дитина змушена знаходити компроміс між бажанням самостійності та незалежності та бажанням приємної міжособової взаємодії з батьками: Неза доволена вимушеними обмеженнями, дитина починає усвідом­лювати свою залежність від любові та підтримки матері. Сильна амбівалентність у почуттях приводить дитину до сумнівів відносно можливості інтегрувати «хороші» та «погані» уявлення про себе. Вирішення цієї задачі багато в чому залежить від позиції батьків, яка проявляється як у здатності до співчуття, так і здатності досить чітко окреслити заборони, вимоги та мінімальні стандарти. Спостерігаючи за емоційиими реакціями батьків ків, дитина визначає, яка поведінка схвалюєтеся, а яка — ні. Коли дитина починає інтерналізувати правила взаємовідносин (вони привласнюються і стають внутрішніми правилами), то вона узагальнює та об'єднує всі ці почуття. Коли у батьків та близьких немає єдності в оцінці тих чи інших дій дитини, коли мама сама поводить себе як вередлива дитина, то це приводить до порушення соціальної адаптації (конфліктів, істерик, маніпулювань, агре­сивних проявів з боку дитини тощо). Позиція батьків необхідна для підтримки інтегруючого пози­ тивного почуття власного «Я», яке формується наприкінці даного періоду. Почуття власного «Я» пов'язане з відчуттям себе як окремого та інакового. 3.Протягом наступної стадії (3—б років) почуття власного «Я» розширюється. Відбувається процес ідентифікації з батьками тієї ж статі. Диференційований по статі та нарцисично оцінений образ тіла служить позитивним джерелом самооцінки.В свою чергу позитивна самооцінка служить основою впевненості в собі, незалежності, самостійності. У цей період дитина розшиює розуміння від «хто вона,»«яка вона». 4.Від 6 до 11 років розширення соціального життя вносить істотний вклад у почуття власного «Я». Зміцнюється почуття віповідальності за себе, відбувається подальша інтерналізація правил, норм, стандартів. Дитина починає розуміти, що хоча б інколи вона може помлятися. 5.Біологічні зміни, нестійкість настрою, ускладнення сімейних та соціальних стосунків, а також нова відповідальність, характерні для наступного періоду, — все це сприяє розвитку почуття власного «Я». У підлітковому віці нестабільність самооцінки пов'язана тим, що захоплення або сум і самотність наступають при прийнятті чи нехтуванні другом або референтною групою. Вдале завершення підліткового та юнацького періодів вклю­чає ї себе відношення до тілесних змін, які відбуваються у цьому віці, емоційні переживацпя; усвідомлення своїх якостей та досвід соціальних відносин. Все це приводить до формування «Я-концепції». «Я-концепція» — стійка, частково усвідомлена система уявлень людини про себе, яка переживається як неповторна та на основі якої особа будує свою взаємодію із світом, іншими людьми і відноситься до себе. На думку Е. Еріксона, в цей період формується почуття ідентичності, яке виражається у відчутті стабільності та неперервності власного «Я», незважаючи на ті зміни, які відбуваються з людиною у процесі її росту та розвитку. При невдалому завершенні цього періоду, за Еріксоном, можна спостерігати «кризу ідентичності», яка проявляється в тому, що не виникає чіткого уявлення про своє «Я», про свою сутність, свої межі. Юнакові важко дати відповідь на питання: «Який він? Що ;він хоче? Що він може?»