15. Індивід, особистість, індивідуальність.

Людина – родове поняття, що вказує на приналежність істоти до вищого ступеня розвитку живої природи – людського роду(має мову, свідомість, здатність створювати знаряддя праці, їх використовувати).

Як жива істота, людина підкорюється основним біологічним та фізіологічним законам.

Індивід – характеристика людини, як представника свого роду – людини розумної (Homo Sapiens). Як індивіди люди відрізняються один від одного морфологічними особливостями (зріст, конституція, колір очей), психологічними властивостями (здібності, темперамент, емоційність).

Особистість – людина в сукупності її соціальних якостей (набутих), що усвідомлює свою роль і місце в суспільстві, соціально психічне утворення, яке формується завдяки життю людини в суспільстві.

Індивідуальність – це єдність неповторних властивостей конкретної людини, своєрідність її психологічної структури (тип темпераменту, характер, інтелект, світогляд).

Властивості людини – це сталі психічні якості, тобто здатність відповідати на певні об’єктивні впливи адекватними діями. Вони формуються у пам’яті. Групи властивостей:

Атрибути —властивості, що генозумовлені

Риси—стійкі властив., що постійно проявляються та вимір. за допомогою тестів, методик

Якості—ті властивості, які мають різний ступінь вияву залежно від умов ситуації, і які точно не вимірюються (воля, переконання, життєві цілі

16. Взаємозв’язок біологічного та соціального в особистості.

Психічний розвиток індивіда, формування особис­тості є біологічно і соціальне зумовленим процесом. Людський індивід розвивається і як біологічна істота, як представник біологічного виду Homo sapiens і як член людського сус­пільства. Історія попереднього розвитку людини, тобто її філогенез, впливає на індивідуальний розвиток (онтогенез) двома шляхами — біологічним і соціальним. З’ясовуючи проблему співвідношення особистості й суспільства, відомий німецький психолог Вільям Штерн (1871—1938) розробив теорію конвергенції (лат. convergerе — наближатися, сходитися), згідно з якою на розвиток індивіда, з одного боку, впливають біологічні чинники, з другого — соціальне оточення. При цьому вважається, що розвиток людини визначається спадковістю, а середовище є лише зовнішньою умовою реалізації успадкованих властивостей. Різноманітні концепції співвідношення особистості та суспільства є методологічною платформою різних наукових шкіл, засобом визначення їх стратегії й тактики. Прогресивні зміни механізмів соціально-психологічного відображення, способів поведінки, видів діяльності льодини зумовлені єдністю соціальних впливів з її природними можливостями. Багато вчених стверджує, що вивести закономірності взаємозв’язку особистості і суспільства, умови і чинники, які впливають на цей процес, послуговуючись даними тільки психології, соціології, етнографії, медицини чи біології, неможливо.

17. Формування і розвиток особистості.

Формування і розвиток особистості.

Формування особистості — становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Поняття «розвиток особистості» та «формування особистості» дуже близькі, їх нерідко вживають як синоніми. Виділяють три види розвитку і формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, саморозвиток і само формування.

Людська особистість розвивається в анатомо-фізіологічному, психічному, соціальному напрямах. Анатомо-фізіологічні зміни — збільшення і розвиток кісткової та м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи. Психічні зміни — передусім розумовий розвиток, формування психічних рис особистості. Набуття соціальних якостей, необхідних для життя в суспільстві — соціальний розвиток особистості.

Розвиток особистості залежить від спадковості, середовища та виховання. Його джерелом і внутрішнім змістом є такі внутрішні і зовнішні суперечності:

• процеси збудження і гальмування;

• в емоційній сфері — задоволення і незадоволення, радість і горе;

• між спадковими даними і потребами виховання (дитина-інвалід завдяки вихованню досягає певного рівня розвитку);

• між рівнем розвитку особистості й ідеалом: оскільки ідеал завжди досконаліший за конкретного вихованця, він спонукає до самовдосконалення особистості;

• між потребами особистості та моральним обов'язком: щоб потреба не вийшла за межі суспільних норм, вона «стримується» моральним обов'язком людини, сприяючи формуванню здорових матеріальних і духовних потреб особистості;

• між прагненням особистості та її можливостями: коли особистість прагне досягти певних результатів у навчанні, а рівень її пізнавальних можливостей ще не достатній, для вирішення суперечності їй потрібно посилено працювати над собою.