1. Релігієзнавство як наука і навчальна дисципліна.

Курс «Релігієзнавство» у вузі належить до соціально-гуманітарних дисциплін філософського циклу і як учбова дисципліна збагачує гуманітарними знаннями/Предметом курсу є виникнення і розвиток релігії, сутність релігії та релігійної свідомості, взаємовплив релігії і соціуму. Завданнями курсу є: усвідомлення сутності релігії, причин її виникнення та ролі у суспільстві; ознайомлення з ідеями та культами ранніх, національних та світових релігій; дотримання законодавства про свободу совісті та релігійні організації; дати аналіз релігійних процесів сучасного світу, екуменічного руху; формувати здатність до духовного самоаналізу.

Зміст дисципліни реалізується у трьох блоках - теоретичному, практичному та блоці самостійної роботи. Релігієзнавство як наука - це комплексна самостійна галузь знань про релігію. Релігієзнавство - наука, що вивчає релігію як скіадову частину духовного життя суспільства, розкриває механізм її зв'язків з економічними, політичними і соціальними структурами суспільства, з'ясовує особливості впливу релігійних вірувань на свідомість людей у різні історичні епохи. Релігієзнавство є світською наукою, яка тісно пов'язана з вченням про Бога -теологією (від грецького "теос" - Бог і "логос" - вчення). Теологія як вчення про Бога намагається осмислити релігію "зсередини" на основі відповідного релігійного досвіду. Релігія трактується переважно як зв^язок людини з Богом, Абсолютом або з якоюсь надприродною силою. Теологія виступає системою релігійно-догматичних доказів буття Бога й обґрунтування надприродного характеру релігійних цінностей. Релігієзнавство як наукова галузь знань про релігію виникло в XIX ст. Основоположник релігієзнавства як окремої галузі наукових знань - англійський історик-етнограф Е.Тайлор, який досліджував історію культури. Етапи розвитку релігієзнавства як науки:1.1860-і рр. - до І світової війни - становлення як науки, прагнення розмежуватися з теологією;2.між двома світовими війнами - криза релігієзнавства, посилення теологічного впливу;3. після II світової війни - прагнення до переосмислення у відповідності до сучасної філософії науки, посиленя міжнародних контактів, дослідження сучасних форм релігій, видання наукової літератури. подолання євро- і Христо-центризму. Таким чином, курс релігієзнавства у вузі передбачає вивчення релігії як такої та визначення її ролі у суспільстві в цілому і у житті кожної людини окремо. Зазначена дисципліна допомагає людині зробити власний світоглядний вибір, обрати особистий варіант орієнтації на духовні цінності у взаємодії з суспільством.

2. Релігія як духовно-соціальний феномен.

Р - єдине явище суспільного життя, що стверджує і обґрунтовує існування надприродного - Бога. Своїм специфічним поглядом на світ, природу, людину крізь призму надприродного Р істотно відрізняється від науки, яка вивіряє вірогідність теоретичних висновків суспільною практикою. Усе існування людини наука поділяє на суспільне буття і суспільну свідомість. Формами суспільної свідомості, тобто формами усвідомлення людиною свого суспільного буття, є філософія, наука, мистецтво, мораль, політика, право і релігія.

Релігія - це форма суспільної свідомості, в якій ілюзорно відображаються сили, що панують над людиною в її повсякденному житті і які трансформуються у її свідомості у формі неземних сил. Релігію характеризує віра в реальне існування надприродного і система опосередкованих зв^язків з ним.

Немає єдності щодо етимології слова Р. Одні вважають, що ця назва походить від латинського «Релігія» і перекладається як «культ, святиня», тобто поклоніння святині, Богу. Інші цей термін пов'язують з латинським словом - "зв'язок, з*єднання", тобто зв'язок людини з Богом, а в широкому значенні - зв'язок світу земного й небесного, матеріального і духовного. Зв'язок людини і Бога може базуватися як на вірі в наявність трансцендентного (потойбічного), так і на знанні його, отриманому у духовному досвіді. Зустріч Бога можлива лише в духовному серці людини, яке знаходиться на перехресті горизонталі і вертикалі хреста, який символізує людину в місці сонячного сплетіння, де горизонталь - матеріальне, земне, соціальне в людині, а вертикаль -духовне, космічне. Людина без духовності - біологічна істота, тварина, але духовність поза межами фізичного тіла також не може існувати, інакше це буде ангел. Мостом, який з'єднує Бога й людину, є молитва. Все це можна зобразити у вигляді схеми:

Релігія - це віра в існування духовного світу і духовних істот, переживання зв 'язку, злиття з ними і дії, спрямовані на реалізацію такого роду віри і переживань. Душею релігії є духовний досвід, а тілом - культи, ритуали, доктрини, церква.

На думку богословів, - це є сила, яка зв'язує людський дух і Дух Божественний. Релігія починається з усвідомлення існування чогось вищого, надлюдського та надприродного. Це вище, визначальне, абсолютне у якості Бога має трансцендентний, тобто потойбічний характер. Бог є абсолют, який породжує природу, але емпірично людина не може побачити його й пізнати так, як вона пізнає будь-яке природне явище. Бог є реальністю, існування якої не треба доводити віруючому , який визнає свою вторинність по відношенню до Бога і для нього достатньо віри в те, що Бог є.

3. Структура релігії.Релігія як суспільна система має структурні елементи.

1) Релігійні ідеї та уявлення - це релігійний світогляд, що існує на теоретичному і побутовому рівнях. Вони створюють концептуальний бік релігії, виражають усе, що становить релігію як суспільну та духовну категорії. Сюди належать міфи, концепції, теорії про надприродне, про Бога, а також догмати, зміст священних книг, переказів, молитов тощо. При чому надприродне в релігії сприймається як справді існуюче, з ним віруючий прагне встановити зв'язки як з реальним об'єктом.

2) Релігійні почуття — це такі елюції та почуття людини, які виникають на підставі віри у наявність духовного світу, Бога. Головними з них є віра, любов, страх та розчулення - катарсис. Це звичайні людські почуття, але занурені у специфічну релігійну сферу.

3) Релігійний культ - дії, пов'язані з виконанням релігійної практики, тобто зовнішній бік релігії. До нього належать релігійні обряди і свята, моління, богослужіння, пости і розговини, священні амулети, ікони, талісмани, храми, капища і релігійні дії, пов'язані з ними. Домінантною серед культів є молитва - дїстог людини і Бога, мета якого - досягнення єдності з Богом, внаслідок чого людина стає просвітленою. Молитва очищує віруючу людину, надає їй енергії, необхідної для життя. Молитва - це стан душі.

4) Релігійні організації- це об'єднання послідовників релігії, що виникають на основі спільності вірувань і обрядів. Найбільш поширеними типами релігійних організацій є церква, секта, деномінація.

Церква - релігійна організація зі складною, суворо централізованою та ієрархізованою системою взаємодії священнослужителів ті віруючих. її функціями є вироблення, збереження та передача релігійної інформації, організація та координація релігійної діяльності, контроль за поведінкою людей.

Секта - це опозиційна течія серед віруючих відносно тих чи інших релігійних об'єднань. Для секти характерна претензія на особливий характер своєї ролі, доктрини, ідейних принципів, цінностей, установок, ідея обраності, тенденція до ізоляції, інститут священства відсутній, лідерство харизматичного характеру, рівність усіх членів.

Деномінація - перехідний тип релігійної організації, що формується в опозиції до церкви і секти (методизм, конгрегаціалізм). Харизматичні культи - об'єднання навколо конкретної особистості - носія харизми (Церква Муна, Церква Об'єднання).

4. Соціальні функції релігії.Історична життєвість релігійного світогляду існує протягом тривалого часу завдяки тому, що дана форма суспільної свідомості виконує певні реальні функції - це способи, рівень, напрям впливу на особу і суспільство.

До основних соцісиьних функцій релігії належать:

1. Світоглядна. Релігійний світогляд замінює реальні знання ілюзорними уявленнями, своєрідним осмисленням природи, людини і суспільства, істинність яких не піддається сумнівам. Він сприймається без доказів на віру, носить догматичний характер. Релігія інтуїтивна та ірраціональна. На цій основі релігія стає пізнанням Бога та життям у спілкуванні з Богом.

2.Компенсаційна функція. Проявляється у намаганні віруючого досягти душевного спокою та злагоди з самим собою. Релігія дає втіху, полегшує страждання, відводить від негативних проявів людського існування, в уяві віруючого надає йому того, чого бракує у реальному житті. Це найголовніша функція релігії - надавати втіху. Важливим є психологічний аспект компенсації: зняття стресу, катарсис, духовна насолода, надія на милосердя Бога.

3.Регулятивна функція. Релігія через систему своїх духовних цінностей, норм і правил впливає на приватне та суспільне життя людини, визначає її життєву позицію, поведінку, весь уклад існування. Прихильники релігійного обгрунтування моральності спираються на такі аргументи: моральні настанови історично уперше сформульовані у релігії; певний догматизм релігії вимагає визнання абсолютної незаперечності, тобто божественного походження моральних норм.

Така позиція може викликати заперечення у тому розумінні, що не ураховує реальну життєдіяльність людей на різних етапах розвитку людського роду, історичний процес самоусвідомлення особистого "Я", яке на основі совісті, "внутрішнього закону"( за Е.Кантом) реалізує відповідальність індивідуальної поведінки загальнолюдському досвіду і залишає особистості певне право варіантності, альтернативності вибору

4. Інтегративна функція. Релігія є засобом об'єднання людської спільноти на основі єдиного віровчення. Масштаби цього об'єднання поширюються у межах певної релігійної громади і навіть усього суспільства. Релігія постає як основа соціальності тому, що солідарність, тобто почуття спільної причетності людей до- чогось цілого, єдиного "ми" породжується єдиним зв'язком з Богом, в якому вони уперше почувають себе родиною, громадою, народом. Релігія може інколи допомогти суспільству уникнути деспотизму або анархії у тому розумінні, що служіння державі, народу, соціальній групі, ідеї тощо грунтується на служінні Божій волі і поза цим взагалі немає нічого такого, що б змусило людину служити правді і правдою.

5.Культурозберігаюча. Реалізується у впливі релігії на розвиток писемності, книгодрукування, мистецтва, збереження цінностей релігійної культури, передачу досвіду від покоління до покоління.

Релігія завжди відігравала у суспільстві важливу культурно-історичну роль, виступала як засіб збереження традицій і звичаїв. Релігія у сучасному світі набуває все більше актуальності у плані відчуття єдності людського роду, значущості неперехідних загальнолюдських моральних норм і цінностей.

5. Які причини походження релігії роблять її можливою, а які потрібною?

Релігія як форма свідомості змогла з'явитися лише за наявності суспільства і свідомості, тобто з появою 40 тис. років тому Ното ааріепз - людини розумної. Причини виникнення релігії:1. Гносеологічні ( від грецького «гнос» - пізнання) - суб^єктивні причини,пов'язані з людським пізнанням - свідомістю, з Ното заріепз та спробою пізнати світ через віру у надприродне. Гносеологічні причини роблять релігію можливою.-Свідомість «подвоює» дійсність, породжуючи дух, духовну дійсність. Буття виступає у вигляді понять і уявлень, які живуть своїм життям.-Свідомість, відображаючи дійсність, може «відлітати» від неї, фантазувати, спроможна помилитися . Уявлення про надприродне не відповідає реальному світу.-У свідомості людини може бути порушене уявлення про дійсне співвідношення буття і свідомості, коли вторинне (уявлення про Бога) посідає місце первинного (реальність буття).-Свідомість людини має здатність уособлювати, тобто надавати людських рис, оживляти, одушевляти предмети свого пізнання, уявлення, власні поняття.2. Соціально-економічні причини - об'сктивні причини, пов'язані зі специфікою соціального буття людини. Соціально-економічні причини роблять релігію потрібною.-Низький економічний розвиток первісного суспільства.-Безсилля людини перед стихіями природи.-Безсилля перед стихіями суспільного життя.-Традиція як механізм передачі й закріплення релігійності