2.Соціальні та економічні права та свободи людини і громадянина. Роль овс в їх забезпеченні.

Соціально-економічні права — це можливості людини брати участь у виробництві матеріальних та інших благ. Ці права належать кожному громадянинові. Вони визначають місце людини в економічному і соціальному житті та складають основу правового статусу громадянина як трудівника.

Економічні права - це можливості людини і громадянина у сфері виробництва, розподілу, обміну і використання матеріальних благ. Вони мають надзвичайне значення в житті людини. Адже саме вони повинні гарантувати ек. свободу людини, її розвиток як вільної, забезпеченої у своїх життєвих потребах особистості. Водночас саме здійснення цих прав дає змогу характеризувати державу як соціальну, тобто таку, яка забезпечує достатньо високий рівень життя для своїх громадян.

Певні економічні, правові та організаційні гарантії оплати праці працівників визначені ЗУ „Про оплату праці”, та КЗоТ тощо. Вказані акти регулюють оплату праці тільки найманих працівників, праця яких зумовлена укладенням трудового договору. Оплата праці інших працівників визначається між роботодавцем і працівником.Право кожного, хто працює, на відпочинок проголошено ст.24 Загальної декларації прав людини та випливає з вимог ст.7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. В КУ право на відпочинок закріплено в ст. 45. де зазначено, що кожен хто працює має право на відпочинок.

У чинному законодавстві воно знайшло закріплення у ст. 2 КЗпП України.

- право на підприємницьку діяльність; ст.42 + ЗУ „Про підприємництво”

- право на працю; ст.43

- право на страйк; ст.44

- право на відпочинок; ст.45

Соціальні права громадян - це можливості людини і громадянина із забезпечення належних соціальних умов життя. Цим і пояснюється їх призначення

- право на соціальний захист; ст.46

- право на житло; ст.47

- право на достатній життєвий рівень; ст.48

- право на охорону здоров’я.ст.49

Як соціальна держава Україна здійснює однойменну політику, основою якої є питання народонаселення, виховання та освіти, зростання доходів громадян, оплати праці та мотивації до неї, зайнятості, регулювання трудових відносин, реформування соціального забезпечення, соціальної сфери, будівництва житла тощо. Під соціальною політикою слід розуміти систему правових, організаційних та інших заходів державних і недержавних установ і організацій, що враховують економічний потенціал країни і спрямовані на підтримання соціальної стабільності у суспільстві, створення умов для постійного зростання добробуту працездатних осіб та забезпечення належного рівня життя тих, хто через непрацездатність чи інші життєві обставини не має достатніх засобів до існування.

3.Суб’єкти та об’єкти конституційно-правових відносин.

Конституційно-правові відносини — це політико-правові суспільні відносини, врегульовані нормами КП України, змістом яких, є юридичний зв'язок між його суб'єктами у формі прав та обов'язків, передбачених відповідною конституційно-правовою нормою.

Загальні ознаки, що характерні для правовідносин взагалі: вони є вольовими відносинами, виникають між учасниками правовідносин відповідно до норм права, які визначають їх права і обов'язки.

Разом з тим конституційно-правові відносини мають і свої особливості, визначені ведучим місцем конституційного права у правовій системі українського національного права. До цих особливостей належать: їх особливий зміст, зумовлений специфічним характером предмета і методу конституційного права; особливе місце і роль цих відносин у системі правовідносин; особливе коло суб'єктів конституційно-правових відносин. Особливості цих прав обов'язків полягають у тому, що вони найповніше виражають суверенітет українського народу, визначають становище людини і громадянина в суспільстві і державі, закріплюють форми здійснення державної влади в Україні.

Суб'єктами цих відносин є: Український народ — носій повновладдя; Українська держава; нації, корінні народи, національні меншини, що населяють Україну; фізичні особи; юридичні особи; громадяни України; в деяких випадках іноземці і особи без громадянства; політичні партії і громадські організації; державні органи та органи державної влади; виборці, що об'єднані у виборчі округи; комітети та комісії ВРУ; депутати; службові особи державних органів і громадських об'єднань; адміністративно-територіальні одиниці; територіальні громади та інші елементи системи місцевого самоврядування.

Однак суб'єкти цих відносин наділені неоднаковими правами та обов'язками, тобто різною за змістом державно-правовою правоздатністю. Ніхто з учасників суспільних відносин не наділений такою правоздатністю, яку має народ України, — суверенний носій влади. Причому свою владу він може реалізувати як через систему створюваних ним органів, так і безпосередньо.

Громадяни України, крім того, різняться за своєю дієздатністю, тобто можливістю своїми діями здійснювати надані їм права і виконувати покладені на них обов'язки.

Іншою рисою суб'єктів конституційно-правових відносин є особливий механізм реалізації їхніх повноважень. Така реалізація здійснюється безпосередньо через норми джерел конституційного права (Президент України обирається народом) або через норми інших галузей права (право на забезпечення недоторканності житла, у разі потреби здійснюється у повному обсязі нормами кримінального права).

Специфіка деяких суб'єктів цих відносин полягає у тому, що вони виступають лише як учасники конституційно-правових відносин і не можуть бути суб'єктами інших правових відносин (наприклад, територіальні утворення). Переважна більшість суб'єктів виступає учасниками як конституційно-правових, так і інших відносин, причому основою статусу цих "суб'єктів є конституційно-правовий статус.

Під об'єктами конституційно-правових відносин розуміють певні дії, особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси і потреби суб'єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини і здійснюють свої суб'єктивні конституційні права і обов'язки.

Згадані блага можуть бути матеріальні і нематеріальні.

Матеріальними видами об'єктів конституційно-правових відносин є:

— політичні блага — конституційний лад, суверенітет, влада народу, державна влада, громадянство, депутатський мандат, посада, територіальна цілісність тощо;

— дії уповноваженого суб'єкта (парламенту, Президента України, народного депутата тощо);

— дії зобов'язаних суб'єктів (підпорядкованих органів державної влади, суб'єктів правовідносин, щодо яких прийнято відповідне рішення Конституційного Суду України);

— речі та інші майнові і духовні блага (власність, засоби виробництва, предмети споживання, гроші, цінні папери, податки, збори, інтелектуальна власність, наукові і літературні твори, образотворче мистецтво тощо);

— поведінка суб'єктів конституційно-правових відносин;

— результати поведінки суб'єктів таких відносин;

— природні об'єкти.

Видами об'єктів нематеріальних конституційно-правових відносин є:

— особисті нематеріальні блага людини і громадянина (життя, здоров'я, честь, гідність);

— певні соціальні властивості і риси об'єднань, спільностей;

— духовні цінності.