Билет №14

Поняття, ознаки та система місцевого самоврядування

Ст.140 КУ визначає, що «місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через ОМС: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

ОМС, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.»

У ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 з останніми змінами від 09.12.11 у ст. 2. Надається поняття місцевого самоврядування

«1. Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.»

В ст.5 ЗУ зазначається, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду, сільську, селищну, міську раду, сільського, селищного, міського голову, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, районні та обласні ради, органи самоорганізації населення. А цю здатність громада може самостійно реалізувати тільки використовуючи різноманітні форми безпосереднього народовладдя. Тому законодавче визначення системи місцевого самоврядування є неповним і може розглядатися тільки як система суб’єктів місцевого самоврядування, або як система місцевого самоврядування в структурно-організаційному плані.

Під територіальною громадою розуміють жителів, які об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Під органами місцевого самоврядування розуміють структурно-організовані колективи службовців (або одного службовця), що наділяються владою в системі місцевого самоврядування для реалізації владних рішень, а під посадовими особами місцевого самоврядування - осіб, які працюють в органах місцевого самоврядування, мають відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій і отримують заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

2. Порядок внесення змін до ку

Порядок змін до КУ визначається розділом 13 КУ та Розділом 5 ЗУ «Про регламент ВРУ»

ВР включає до порядку денного сесії ВР законопроект про внесення змін до КУ для того, щоб направити його із зверненням ВР до КСУ для отримання висновку, передбаченого ст.159 КУ , попередньо схвалити законопроект і прийняти (ст.155 КУ) чи прийняти і направити його Президентові України для винесення на всеукраїнський референдум (частина перша ст 156 КУ) у незмінній редакції. Рішення про включення законопроекту про внесення змін до КУ до порядку денного сесії ВР приймається більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

Ст.147 Регламента. 1. Підготовка законопроекту про внесення змін до КУ до попереднього схвалення його ВР (ст 155 КУ) або прийняття (частина перша ст 156 КУ) здійснюється лише після включення відповідного законопроекту до порядку денного сесії Верховної Ради. 10. Висновок КСУ щодо законопроекту про внесення змін до КУ є обов'язковим для розгляду Верховною Радою.

Питання про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до КУ (ст155 КУ) не може розглядатися ВР на останній сесії строку її повноважень. Питання про попереднє схвалення та подальший розгляд такого законопроекту включається до порядку денного першої сесії новообраної ВР без голосування.

Розділ XIII Конституції регламентує порядок внесення змін до КУ. Головним його призначенням є забезпечення стабільності конституційного ладу, що передбачає наступне: Конституція може бути змінена лише в особливому, закріпленому нею порядку, відмінному від внесення змін до поточного законодавства, а також упровадження динаміки розвитку конституційного процесу, що дозволить своєчасно реагувати на конституційному рівні на об'єктивні потреби розвитку суспільства і держави.

Отже, ст. 154 цього розділу визначене коло суб'єктів конституційної ініціативи, яким дана можливість ставити питання про зміну положень КУ. До них відносяться ПрУ і не менше 1/3 народних депутатів України від конституційного складу ВРУ. Лише вони можуть вносити законопроект про зміни в КУ на розгляд ВРУ. Це пояснюється тим, що саме вони є суб'єктами, які безпосередньо репрезентують Український народ. Нагадаємо, що для внесення звичайного законопроекту на розгляд ВРУ діючою Конституцією передбачене набагато ширше коло суб'єктів, яке охоплює Президента України, народних депутатів України, КМУ і НБУ.

З цієї статті також витікає, що конституційна ініціатива вказаних суб'єктів про внесення змін до КУ оформляється у вигляді законопроекту. Законопроект повинен бути представлений відповідно до Регламенту ВРУ у письмовій формі, з супровідною запискою, що містить обґрунтування необхідності розробки і ухвалення закону, а також, в необхідних випадках, з пояснювальною запискою, довідкою про фінансові та інші витрати, пов'язані з ухваленням і упровадженням закону, іншими матеріалами Й додатками. Якщо вказані вимоги не дотримані або ж форма представленого законопроекту не відповідає встановленим нормам, ВРУ може повернути законопроект його ініціатору.

Обмеження кола суб'єктів конституційної ініціативи з питань внесення змін в КУ, а також передбачення певного чіткого процесу здійснення цього права є істотною конституційною гарантією стабільності Конституції і обґрунтованості вимог внесення до неї змін.

Далі КУ встановлює, що законопроект про внесення змін до КУ попередньо повинна схвалити більшість конституційного складу ВРУ. Після попереднього схвалення законопроект про внесення змін в КУ вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії ВРУ за нього проголосувало не менше 2/3 від конституційного складу ВРУ.

Все відмічене вище торкається розділів: II «Права, свободи і обов'язки людини й громадянина», IV «ВРУ», V «Президент України», VI «КМУ. Інші органи виконавчої влади», VII «Прокуратура» VIII «Правосуддя», IX «Територіальний устрій України», X «АРК», XI «Місцеве самоврядування», XII «КСУ», XIV «Завершальні положення».

З цього загального порядку внесення змін до КУ є виключення. Вони торкаються можливості внесення змін до розділів І «Загальні положення», III «Вибори. Референдум» і XIII «Внесення змін до Конституції України». По-перше, суб'єктами конституційної ініціативи щодо подання до ВРУ законопроектів про внесення змін в ці розділи є Президент України або не менше ніж 2/З від конституційного складу ВРУ. По-друге, законопроект про внесення змін в ці розділи КУ подається до ВРУ і приймається не менше ніж 2/3 від її конституційного складу. І, по-третє, він затверджується всеукраїнським референдумом, що призначається Президентом України, і лише після цього набуває чинності. Тобто КУ встановлює ще складніший порядок внесення змін в ті розділи, які складають її фундаментальну основу, а це в свою чергу повинне запобігти будь-яким спробам зміни її сутності.

КУ встановлює також, що повторне подання законопроекту про внесення змін в розділи І, III і XIII з одного і того ж питання можливо лише до ВРУ наступного скликання. КУ проголосила, що вона не може бути змінена, якщо зміни передбачають:

1) скасування або обмеження прав і свобод людини й громадянина. Це положення обумовлене тим, що в сучасних державах права і свободи людини й громадянина є непорушними і недоторканними, а тому, якщо законопроект, що змінює Конституцію, передбачає скасування або обмеження прав і свобод людини й громадянина, ВРУ зобов'язана його відхилити, а Конституцію залишити незмінною;

2) ліквідацію незалежності України. Остання проголошена ст.1 Конституції, де сказано, що Україна є суверенна, незалежна, демократична, соціальна і правова держава;

3) порушення територіальної цілісності України, що в свою чергу суперечить ст.2 Конституції, згідно якої територія України в межах існуючих кордонів цілісна і недоторканна.

КУ не може бути змінена також в умовах військового або надзвичайного положення. Під останнім мається на увазі особливий правовий режим діяльності державних органів, органів самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово допускає обмеження в здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб, покладає на них додаткові обов'язки. Правовий режим надзвичайного положення направлений на дотримання безпеки громадян у разі стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій І епізоотій, а також на захист прав і свобод громадян, конституційного порядку під час масових порушень правопорядку, утворюючих загрозу життя і здоров'ю громадян, або спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України насильницьким шляхом.

КУ встановлює, що законопроект про внесення змін до КУ, який розглядався ВРУ, і закон не був прийнятий, може бути представлений до ВРУ повторно, не раніше ніж через рік з дня ухвалення рішення по цьому законопроекту. Тобто Конституція забороняє повторне подання до ВР одного і того ж законопроекту про внесення змін до неї, якщо ВР його вже розглядала і відхилювала, раніше ніж через рік з дня ухвалення рішення щодо цього законопроекту.

КУ також передбачено, що ВРУ протягом всього терміну своїх повноважень не може двічі змінювати одні і ті ж положення КУ.

Всі законопроекти про внесення змін в КУ розглядаються ВРУ за наявності висновку КСУ. Останній повинен сформулювати мотивований висновок щодо відповідності законопроекту наступним вимогам:

1) чи не скасовуються або ж обмежуються права і свободи людини і громадянина;

2) чи не направлений він на ліквідацію незалежності України;

3) чи не порушується територіальна цілісність України;

4) за яких умов передбачається внесення змін в КУ;

5) чи не розглядається законопроект ВРУ повторно, протягом року з дня винесення ухвали щодо аналогічного законопроекту;

6) чи відповідає законопроект вимозі про те, що ВРУ протягом терміну своїх повноважень не може двічі змінювати одні і ті ж положення КУ.

Висновок КСУ щодо конституційності законопроекту є важливою юридичною гарантією проти можливості порушення Основного Закону. Без нього ВРУ не може прийняти законопроект до свого розгляду.