23. Визначення схильності до ризику. Детермінований еквівалент ризику. Індивідуальна функція корисності.

Під час дослідження можливий як індивідуальний, так і груповий варіант. В останньому випадку важливо забезпечити незалежність відповідей випробуваних. Кожен отримує текст питальника з інструкцією і бланк для відповідей, який складається з номерів питань і графи для відповідей.

Інструкція випробуваному. «Перед вами набір тверджень. Уважно прочитайте кожне твердження і вирішіть, чи справедливо це для вас. Якщо так, то в листку відповідей напроти номера цього твердження поставте знак «плюс» (+), а якщо ні — «мінус» (-).

Мета обробки результатів — отримати показник величини схильності до ризику як риси характеру. Показник підраховують за кількістю збігів знаків відповідей «згоди-незгоди» на твердження шкали схильності до ризику.

Мета обробки результатів — отримати показник величини схильності до ризику як риси характеру. Показник підраховують за кількістю збігів знаків відповідей «згоди-незгоди» на твердження шкали схильності до ризику.

Аналіз схильності до ризику як риси характеру має важливе значення для психологічного прогнозування процесів ухвалення рішення в ситуації невизначеності. Під час аналізу результатів варто орієнтуватися на те, що показник схильності до ризику може варіювати від 0 до 40. Чим більша величина показника, тим сильніша схильність до ризику.

Якщо показник схильності до ризику становить 30 і більше одиниць, то її рівень високий. Таку людину можна назвати схильною до ризику за умови, що її відповіді були досить щирими. Якщо показник у межах від 11 до 29 — то схильність до ризику середня, а якщо менший ніж 11, то рівень ризику низький, така людина не любить ризикувати, і її можна назвати обачною. Під час інтерпретації результатів варто взяти до уваги, що висока схильність до ризику свідчить не тільки про рішучість, а й може вести до авантюризму.

В теорії споживання функція корисності є числовим представленням відношення переваги, тобто здатності споживача порівнювати споживчі набори. Функція корисності присвоює наборам числа у такий спосіб, що кращим наборам присвоюється більше число, а наборам, які перебувають у відношенні байдужості — те саме число.

В економічній теорії використовуються два типи функцій корисності — кількісні та порядкові. У кількісному підході допускається існування одиниць корисності (ютилів), у цих одиницях вимірюється корисність всіх наборів. Якщо, наприклад, споживач оцінює десять хвилин додаткового сну у 10 ютилів, а можливість випити вранішню каву до зустрічі з шефом у 15 ютилів, то, відповідно до кількісного підходу, можна стверджувати, що кава має у півтора рази більшу корисність від 10 хвилин сну, можна також оцінювати величину різниці корисності.

Частіше, однак, використовується порядковий підхід. Завданням порядкової функції корисності є лише впорядкування наборів згідно відношення переваги. Важливою є відповідь на питання "котрий з наборів має більше значення функції корисності?", але ані різниця, ані частка цих значень, не є істотною для поведінки користувача.

Поняття детермінованого еквівалента лотереї L є одним з основних при розгляді різних характеристик ризику і їх взаємозв’язку з функціями корисності. Де-термінований еквівалент лотереї L – це гарантована сума , отримання якої еквівалентне участі в лотереї, тобто ~L. Отже визначається з рівняння U( ) =M[U(X)], тобто =U-1MU(x). Сподіваний виграш та детермінований еквівалент, визначені згідно з формулами та стосовно лотереї із скінченим числом можливих виграшів. Якщо можливі виграші описуються щільністю (х), то сподіваний виграш у цій лотереї дорівнює , а детермінований еквівалент є розв’язанням рівняння .