3

1.Особливості побуту та умови проживання словян у найдавніші часи

У лісостеповій зоні слов'яни мали постійні місця проживання. Селилися вони на берегах річок, де були гарні луки і добрі грунти для обробітку. Ранні слов'яни використовували тут перелогову систему обробітку грунтів. Поле оброблялося і засівалося до того часу, поки ці землі давали хороші врожаї. Коли ж врожаї падали, поле залишалося для "відпочинку", а використовувалося інше. У той час вільних земель було багато і слов'яни мали завжди добрі врожаї. Вирощували слов'яни пшеницю, просо і ячмінь. Археологічні знахідки того часу говорять нам, що слов'яни користувалися-досить добрими знаряддями праці, зокрема, у них вже був залізний серп, мотики, кістяні і дерев'яні сохи з металевими наконечниками.

Слов'яни займалися також скотарством. Вони вирощували велику рогату худобу, коней, свиней. Слов'яни полювали на хутрових звірів, хутра були цінним товаром. А ще вони займалися рибальством, бортництвом (примітивним бджолярством), у лісах збирали гриби і ягоди.

У слов'ян було розвинене ремесло. Найбільше було поширене ковальство, залізоробне ремесло, гончарство, прядіння, чинбарство і ткацтво.

Свої житла слов'яни споруджували в основному з дерева, заглиблювали їх наполовину в землю. Такі будинки були більш надійними й теплими. Посередині хати розташовувалися печі — для обігрівання житла і приготування їжі. Печі були без димарів, палили "по-чорному", дим виходив через отвори у даху. Печі у житлах відрізняють слов'янські поселення від їхніх північних сусідів — угро-фіннів і південних степових кочовиків. У них посеред житла було відкрите вогнище, над яким підвішували казан. Недалеко від будинку обов'язково споруджувалася яма-льох, де слов'яни зберігали зерно та інші продукти.

Слов'яни жили первісною сусідською общиною. Існували великі патріархальні сім'ї, в яких жили родичі декількох поколінь. Вони вели спільне господарство, володіли окремими господарськими будівлями, житлами, навіть невеликими поселеннями. Общини родичів жили в близьких поселеннях, що називалися "гніздами". Група таких "гнізд" об'єднувалася у плем'я. Пізніше такі племена починають об'єднуватися в союзи племен.

2.Культово-звичаєва обрядовість словян

Головне населення слов'янських міст займалося хліборобством та скотарством, ловами та бортництвом, рибальством та збиранням плодів лісу. Тому культ природи визначав світогляд стародавніх слов'ян. Культ наївний, поетичний, народжений безпосередньою близькістю людини до землі, до природи. Антропоморфізм, тобто перенесення людських рис на царину позалюдську, щоб наблизити її до людського розуміння, здавна притаманний слов'янському образному мисленню. Дохристиянські культи та уявлення слов'ян об'єднувалися у найскладніші комплекси з добре відпрацьованою символікою та обрядовістю. Невидимі духи — душі предків та родичів, предки в образі тварин та "перевертні" поступово "заселяють" світ, що оточує давнього слов'янина. Уже не сам об'єкт стає предметом шанування. Поклоніння стосується духу "демона", що живе в ньому. Не сам предмет, а те, що в ньому, позитивно чи негативно впливає на перебіг подій у світі та долі людей.

Слов'янське язичництво проходить стадію полідемонізму — протягом багатьох віків складався у слов'ян своєрідний пантеон демонів, або нижчих божеств. Між демонами існували відносини, що відображали родинні та побутові взаємини людей. У слов'янських демонів існувала і певна ієрархія: серед них були начальники та підлеглі, старші та молодші.

Демонічні вірування наближали наших предків до наступного етапу розвитку язичницької релігії — політеїзму, тобто віри у богів. Однак поява нових форм та різновидів язичництва не заважала збереженню старих вірувань. До кінця І тисячоліття н. е. у слов'ян мало місце співіснування усіх прошарків язичницьких вірувань, що було природним та гармонійним для наших предків.

Майбутні боги київського пантеону не водночас зійшли на свій Олімп, їх походження — у тих самих уявленнях та природних культах пра-слов'ян І тисячоліття н. є. У X столітті вони вже постають явно. Це — бог грози Перун; бог худоби, торгівлі та багатства Велес; Хоре — сонячний диск; Стрибог — бог вітру, бурі, вихору; Мокош, або Макош, — жіноче божество; Симаргл — єдине зооморфне божество слов'янського пантеону, зберігає насіння та посіви. Був ще Ярило — бог сонячного світла та тепла, Коляда-мороз тощо.

Щодо обрядів стародавніх слов'ян, то практично всі з найвідоміших масових народних дійств дістали відображення пізніше й збереглися до сьогодні. Найвідоміші язичницькі обряди пов'язані з основними виробничими моментами землеробського року слов'ян. Ці аграрні свята супроводжувалися ігрищами, що мали магічний характер. Метою таких магічних дій було забезпечення добробуту роду, общини і, врешті-решт, полегшення повсякденного життя людини. Не всі обряди мали мирний характер. Наприклад, під час голоду через неврожай волхви вважали, що нещастя спіткало людей через "стару гадь" — тобто тих, хто ховав врожай та погано впливав на худобу. Таких людей зазвичай вбивали, приносячи в жертву богам, або виганяли з общини, спочатку розоривши їх.

Оригінально уявляли слов'яни і потойбічний світ. Смерть для них була простим переходом із світу земного до світу небесного або світу підземного, таких само реальних та пристосованих до існування, як і земний. Якщо під час битви слов'янину загрожувала небезпека опинитися у полоні, він, вичерпавши всі сили в боротьбі за свободу, не вагаючись, кінчав із собою, бо твердо засвоїв, що, ставши рабом на землі, він буде рабом і на тому світі. Язичницька релігія стимулювала розвиток та зміцнення стійких соціальних та родоплемінних зв'язків, накопичення багатств, досягнення високого стану в суспільстві, здобуття військових заслуг. Тому що чим більший капітал людини у земному житті, тим більшою владою, пошаною, повагою користуватиметься вона на тому світі.

Усе у житті слов'янина залежало тільки від нього. Навіть кількість законних дружин за лежала від достатку, здоров'я та фантазії кожного чоловіка, бо всі вони переходили в інше життя. Проте це не означало приниження ролі жінки, вона була рівноправним членом суспільства, і ніхто не мав права віддати її заміж без власної згоди. Давньому слов'янину була відома форма "шлюбного контракту" — вільного договору між зацікавленими сторонами. Жінки слов'ян могли керувати державою, як, наприклад, княгиня Ольга. Жінки теж мали своїх богів-покровителів, із якими вирішували свої суто жіночі проблеми. Тобто стародавні слов'яни завжди жили в оточенні душ близьких людей, які тільки перейшли в іншу реальність. Такий суворий догляд з усіх боків виключав будь-яку аморальну поведінку, збільшував чинник індивідуальної відповідальності не тільки за слова та вчинки, але навіть за думки. Предки допомагали слов'янину, надаючи достаток, щастя, вдачу; і він сам готувався допомагати своїм нащадкам у майбутньому. Це була логіка Життя в її вищому розумінні.

Саме до цього народу у X столітті й прийшла монотеїстична релігія у вигляді східної, або візантійської, гілки християнства і згодом набула свого неповторного колориту.