1. Дати характеристику підприємства як суб’єкта господарювання. Які ви знаєте види підприємств? Підприємство відокремлена і економ самостійна ланка виробничої сфери народного господарства, що займається на виготовленні продукції, виконанні робіт і наданні послуг, завдання підприємства полягає в задоволенні потреб ринку в його продукції або послугах з метою одержання прибутку. Підприємства мають такі ознаки: виробничо-технічна єдність; організаційно-соціальна єдність; фінансово-економічна самостійність. Види підприємств: За метою і характером(комерційні, некомерц, приватні, державні, колективні, спільні) За капіталом(національні, іноземні, змішані) За статусом, формою правл (одноосібні, кооперативні, господарські) За договорами (кооперація, асоціація, статутні об’єднання), також існують холдинги та трести.

2. Охарактеризувати сфери і напрямки діяльності підприємств. Сфера діяльності підприємств визначається спрямуванням дій на досягнення цілей в постійно змінних умовах ринкового сере­довища. Сфера діяльності підприємства характериз наданням різноманітних по­слуг, широкого асортимент продукції, здійснюючи при цьому певні витрати, розмір яких залежить від по­тенціалу підприємства, організації управлінської, фінансової, пра­вової діяльності, факторів зовнішн й безпосереднього середо­вища. У практиці господарювання кожне підприємство (фірма), здійснює багато конкретних видів діяльності, котрі за ознакою спорідненості можна об'єднати в окремі головні напрямки. Розрізняють 5 осн напрямків діяльності: дослідження конкурентного ринку, інноваційна діяльність, виробнича діяльність, комерційна діяльність, після продажне обслугов (сервіс), економічна та соціальна діяльність.

3. Розкрити сутність добровільних об’єднань підприємств. Підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою науково-технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить чинному антимонопольному законодавству. За умов ринкової економіки, підприємства та інші первинні суб’єкти господарюва можуть створювати різні за принципами й цілями добровільні об’єднання: асоціації - не має права втручатися у виробничу та комерц діяльність; корпорації - інтеграція їх науково-технічн, виробн та комерційн інтересів, з делегуванням окремих повноважень регулюв; консорціуми — тимчасові статутні об’єднання промисл й банківського капіталу. Форми добров об’єжнань підприємств: концерн, картель, синдикат, холдинг і фінансова група.

4. Розкрити сутність господарських товариств. Господарське товариство-юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарське товариство - об'єднання юридичних або фізичних осіб господарська діяльність яких спрямована на отримання прибутку. Господарське товариство - засобом концентрації коштів з метою отримання прибутку. Інтереси контрагентів, не протилежні, а спільні. Господарське товариство - це родове поняття, що визначає юридичну особу, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства створюються з метою одержання прибутку від підприємницької діяльності та подальшого його розподілу між учасниками. До господарських товариств належать: Акціонерні товариства, Товариства з обмеженою відповідальністю, Товариства з додатковою відповідальністю, Повні товариства, Командитні товариства.

5. Охарактеризуйте законодавчу базу створення і функціонування підприємств. Законодавство України надає широкі права щодо створення підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члені сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. Регулювання і функціонування підприємства здійснюється численними нормативно-правовими актами як загального, так і спеціального характеру. Однак уповільнення темпів зростання кількості суб'єктів підприємства, кількості зайнятих свідчить про недостатність і недосконалість нормативно-правової бази підприємства першооснова, фундамент формування та розвитку суб'єктів підприємницької діяльності. Правова база - це сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, реєстрацію фізичних осіб-підприємців ,їхні правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування, відносин між державою та підприємцями, суб'єктів підприємницької діяльності між собою, а також дають підприємцям певні правові гарантії.

6. Розкрити сутність життєвого циклу підприємства та характеристика його етапів. Життєвий цикл, сукупність етапів, через які проходить підприємство, є передбачуваними, невипадковими. Один з варіантів розподілу життєвого циклу організації на відповідні тимчасові відрізки передбачає наступні етапи. 1Етап підприємництва- стадії становлення, життєвого циклу продукції. Цілі -нечіткі, повільне проходження творчого процесу, потреба стабільного забезпечення ресурсами. 2. Етап колективності-розвиток інноваційних процесів, формув місія організації. Комунікації і структура неформальний характер. Великі затрати часу на обов´язки, високі зобов´язання. 3. Етап формалізації і управління-стабілізація організаційної структури, введення правил, визначення процедур, підвищення ефективності інновацій і стабільності. Прийняття рішень стає більш зваженим, консервативним. Ролі уточнені так, що вибуття тих чи інших членів організації не викликає ризик. 4. Етап розробки структури-ріст обсягів продукції і розширення ринку, нові можливості розвитку. Організаційна структура стає більш комплексною і відпрацьованою. Децентралізов механізм прийняття рішень.5. Етап спаду- конкуренція на ринку, зменш попиту на продукцію чи послуги. Пошук шляхів утримання ринків і використання нових можливостей. Збільш потреба в працівниках. Централізований механізм розробки і прийняття рішень.

7. Розкрити сутність та види інфраструктури підприємства.

Інфраструктура підприємства комплекс цехів, господарств і служб підпр, які забезпечують необхідні умови для функціон в цілому. Інфраструктура «тил виробництва», без якого неможлива його нормальна робота. Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури. Виробнича інфраструктура (Допоміжні і обслуговуючі цехи, дільниці й господарства, Комунікаційні мережі, Засоби збирання та обробки інформації, Природоохоронні споруди) належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів. Соціальна інфраструктура (Засади громадського харчування, Установи охорони здоров’я, Спортивні споруди, Дитячі спортивні заклади, Заклади освіти, Заклади культури та відпочинку, Житлово-комунальне господарство) забезпечує задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства.

8. Характеристика виробничої інфраструктури підприємства.

Виробнича інфраструктура підприємства сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови. Виробничу інфраструктуру складають: - допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства підприємства (ремонтний, інструментальний, енергетичний, транспортний, складське господарство тощо);-допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах;-магістральні об'єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та- обробки інформації, природоохоронні споруди тощо. Склад та розміри об'єктів виробничої інфраструктури підприємств залежать від галузі, типу та масштабу виробництва, особливостей конструкцій та технології виготовлення виробів, рівня спеціалізації підприємства, що забезпечує необхідні умовами нормального перебігу виробничого процесу на підприємстві

9. Характеристика соціальної інфраструктури підприємства.

Соціальні потреби працівників підприємства охоплюють широке коло питань: поліпшення умов праці та охорони здоров'я, побуту працівників і членів їх сімей, соціально-культурного обслуговування. Забезпечення соціальних потреб трудових колективів здійснюється сукупністю певних підрозділів соціальної інфраструктури підприємства, до складу яких можуть входити: 1) їдальні, кафе, буфети; 2) лікарні, поліклініки, медпункти; 3) власні житлові будинки, заклади побутового обслуговування; 4) школи, професійно-технічні училища, факультети та курси підвищення кваліфікації; 5) дитячі дошкільні заклади, бібліотеки, клуби (палаци культури); 6) бази та будинки відпочинку, спортивні споруди тощо. Утримання всієї можливої (необхідної) сукупності об'єктів соціальної інфраструктури кожним підприємством потребує чималих коштів. Управління діяльністю підрозділів соціальної інфраструктури здійснює заступник директора підприємства (віце-президент фірми) з кадрових і соціальних питань. Йому підпорядковано відділи: кадрів, технічного навчання, адміністративно-господарський та житлово-комунальний, які вже безпосередньо керують діяльністю установ соціальної інфраструктури підприємства.

10. Розкрити поняття управління підприємством. Охарактеризувати методи управління та їх застосування.

Управління підприємством виступає діяльність, спрямована на координацію роботи трудового колективу. До управління підпр також входить диференціація та координація управлінської праці, на основі формування рівнів управління вертикальним поділом праці. Управління винкає як вдокремлення керуючої праці від виконавчої, що пов’язані з процесом поділу праці на підприємстві.Отже, управління складний і динамічний процеся, що керується і здійснюється людьми для досягнення поставленої мети. Методом управління є захід, чи сукупність дій, що забезпечує високу ефективність діяльності колективу, злагодженість його роботи, мобілізації активності, підвищення пп. Є такі методи управління: економічні(застосовуються при реалізації матеріальних інтересів участі людини у виробничих процесах, через використання товарно-грошових відносин), соціально-психологічні(реалізуються через мотиви соціальної поведінки, змістовність чи творчий підхід, ініціативність. При цьому використ засоби соціального орієнтування, групування динаміки, уникнення конфл ситуацій, гуманізації праці та ін.), організаційні(прийоми впливу на працівників, що використ організаційні відносинни керівництва).

11. Охарактеризувати єдність та взаємодію функцій управління.

Функції управління загальні напрями або сфери діяльності, які у сукупності забезпечують ефективну кооперацію спільної праці. Єдність та взаємодія забезпечується: плануванням (визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку) організацією (формування структури системи, розподілення завдань, повноважень та відповідальності), мотивацією(спонукання до узгодження дій), контролем вимірювання, коригування, порівняння результатів діяльності, які забезпечують виконання організацією своїх планів. Таким чином управління, яке характеризується єдністю та взаємодією, виступає діяльніст, пов’язану з координацією інших людей, є складною системою без реалізації її основних функцій існувати не може.

12. Охарактеризувати організаційні структури управління підприємством. Восновному є такі підрозділи апарату управління підприємством (управліня, відділів, бюро, служб тощо)- це внутрішня структурна організація підприємства що утворює організаційну єдність підприємства як суб'єкта господарювання, очолюваного єдиним органом управління. Апарат управління підприємством формується за функціональним принципом, тобто створюються ланки, які здійснюють окремі спеціалізовані функції, що забезпечують виробництво, такі як конструювання виробів, розробка технології виробництва, фінансова діяльність, бухгалтерський облік, маркетинг тощо. Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис, воно має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку (закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації»).

13. Розкрити сутність виробничої структури підприємства. Принципи класифікації виробничої структури. Допоміжні і обслуговуючі цехи, дільниці й господарства, Комунікаційні мережі, Засоби збирання та обробки інформаці,ї Природоохоронні споруди)

Виробнича інфраструктура підприємства - сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови. Виробничу структуру підприємства, зокрема, складають: допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства підприємства (ремонтний, інструментальний, енергетичний, транспортний, складське господарство тощо); допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах; магістральні об'єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та- обробки інформації, природоохоронні споруди тощо. Склад та розміри об'єктів виробничої інфраструктури підприємств залежать від галузі, типу та масштабу виробництва, особливостей конструкцій та технології виготовлення виробів, рівня спеціалізації підприємства. Необхідними умовами нормального перебігу виробничого процесу на підприємстві є: підтримання у робочому стані машин та устаткування; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментами; живлення агрегатів енергією, виконання транспортних операцій. На підприємстві для позначення всіх цих процесів у сукупності використовується поняття - система технічного обслуговування виробництва.В рамках системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції: ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним та налагоджування; забезпечення робочих місць інструментом та пристосуванням як власного виробництва, так і придбання на стороні; переміщення вантажів та виконання вантажно-розвантажувальних робіт; забезпечення підрозділів підприємства електричною і тепловою енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо; забезпечення цехів сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом, зберігання напівфабрикатів власного виготовлення та готової продукції.

До системи технічного обслуговування виробництва відносять підрозділи, що здійснюють названі функції.

14. Розкрити сутність та структуру персоналу. Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності. Персонал підприємства поділяється здебільшого на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники. Керівники - це працівники, що займають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів: директори (генеральні директори), начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники перелічених керівників. Спеціалістами вважаються працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи, інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти. Соціологи тощо. До службовців належать працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема - діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти тощо. Робітники -це персонал безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до складу робітників включають двірників, прибиральниць, охоронців, кур’єрів, гардеробників. Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем базується на їхніх можливостях виконувати роботи відповідної складності. вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом), спеціалістів середньої кваліфікації (працівники із ичним досвідом), спеціалістів середньої кваліфікації (працівники із середньою спеціальною освітою та певним практичним досвідом), спеціалістів-практиків (працівники, що займають відповідні посади, наприклад, інженерні та економічні, але не мають спеціальної освіти).

15. Навести категорії персоналу на під-ємстві та охарактеризув методику визнач чисельності кожної категор. Персонал під-ємства-це сукупність постійн. працівник, що отримали необхідну профес. підготовку або мають досвід практичн діяльності.Персонал поділ на4 категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники. Керівники – це працівн, що займають посади керівників під-ємств та їх структурних підрозділів. До них відносятьс директори, начальники, завідуючі, керуючі на під-ємствах, у структурних одиницях та підрозділах, головн спеціалісти, а також заступники до вищепереліч посад.Спеціалісти- працівники, що займ інженерно - технічними, економіч. та інш. роботами, зокрема- інженери, економісти, бухгалтери, адміністратори тощо.Службовці – прац, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господар обслуговуван,зокрема – діловоди, обліковці, креслярі, секретарі- друкарки, тощо.Робітники – безпосередньо зайняті у процесі створ матер цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, наданням матеріал послуг і т.д. За рівнем кваліфікац робітники поділ на 4 групи: висококвліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані, некваліфіковані.Розрахунок планової чисельності осн. робітників на основі повної трудомісткості виготовлення продукції: Т_пов – повна трудомісткість виробнич програми плановог року;Ф_еф – ефективн фонд часу роботи 1 робітника на планов період, год; К_вн-середній коефіцієнт виконання норм по під-ємству.Чисельність осн робітників, що зайняті на роботах, які нормуються: . Т_шт – норма часу на обробку 1деталі, хв.або н–год.;N – к-сть одиниць продукції, яку необхідно зробит в плановом періоді, шт. Чисельність осн робітників зайнятих на ненормованих роботах: . М – к-сть об’єктів, що обслуговуються;n_зм – к-сть змін роботи на добу;Н_об – норма обслуговування одного агрегату (машини), тобто к-сть об’єктів на 1 робітника, одиниць;К_яо – коефіцієнт переводу явочної чисельності в облікову, який розраховується за формулою: де: -плановий% невиходів робітник на роботу,% _{Чисельність робітник, для яких неможливо встановит норми обслуговування та розрахув трудомісткість: nрм – к-сть робоч місць;}

16. У чому полягає сутність продуктивності праці. Які фактори росту продуктивності праці ви знаєте?Продуктивність праці- це ефективність трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної праці. Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання роботи чи послуги).

Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховувати вплив на її рівень передовсім цінового фактора.

За рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:

1)ті, якими може керувати суб'єкт господарської діяльності (управ­ління, організація, трудові відносини, кваліфікація і мотивація персона­лу, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо);

2)ті, що перебувають поза сферою керування суб'єкта господарю­вання (політичне становище в країні й у світі, рівень розвитку ринко­вих відносин, конкуренція, наявність природних багатств, роз­виток інфраструктури тощо).

Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, фактори зростання продуктивності праці за змістом мож­на поділити на три групи:

1) соціально-економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили;

2)матеріально-технічні, що характеризують якість засобів виробниц­тва;

3)організаційно-економічні, що відбивають якість поєднання робо­чої сили із засобами виробництва.

17. Охарактеризувати показники продуктивність праці. Вимірювання продуктивності праці має грунтуватися на розумінні економічного її змісту, визначенні показників, які можуть характезувати рівень продуктивності праці у часі і просторі. Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або зворотного відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість. Виробіток - це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво: В = Q / Т, де В - виробіток; Т - затрати робочого часу; б - обсяг виробленої продукції. Трудомісткість - це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто зворотна величина виробітку): Тр = Т / Q, де Тр - трудомісткість на одиницю продукції. Чим більший виробіток продукції за одиницю часу, або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Найпоширенішим і універсальним показником є виробіток. У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням величини знову створеної вартості - національного доходу - за певний період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період. Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу: • виробіток на одну відпрацьовану людино-годину - годинний; • виробіток на один відпрацьований людино-день - денний; • виробіток на одного середньооблікового працівника - річний (квартальний, місячний).

18. Охарактеризувати сутність виробничих фондів підприємства. Навести класифікацію та структуру основних фондів.

Виробничі фонди— це суспільна праця і матеріальна основа виробництва. Вони складаються з основних і оборотних. Основні фонди — це частина засобів виробництва, які беруть участь у процесі виробництва тривалий період, зберігаючи при цьому натуральну форму і властивості, а також переносять свою вартість на вартість готового продукту частинами. Усі основні фонди підприємства поділяються на дві групи: - невиробничого призначення; - виробничі. До основних фондів невиробничого призначення належать ті, що не беруть участі у процесі виробництва, але забезпечують його нормальне функціонування, задовольняють побутові та культурні потреби працівників. Це фонди, що належать до соціальних умов виробництва, зокрема:• житлово–комунальні приміщення;• побутові, спортивні приміщення;• будинки та устаткування медичного признач; • дитячі дошкільні заклади;• багаторічні насадження та ін. Усі ці заклади, приміщення, будинки є основними фондами невиробничого призначення лише тоді, коли перебувають на балансі підприємства, і саме підприємство відповідає за їх утримання, експлуатацію і ремонт.

До основних виробничих фондів належать ті, що беруть участь у процесі виробництва. Вони становлять приблизно 95–98% загальної вартості основних фондів підприємства. Оскільки елементи основних фондів відіграють різну роль у процесі виробництва, велике значення має їх поділ на активну та пасивну частини.До активної частини осн. виробничих фондів належить комплекс машин і механізмів, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).До пасивної частини осн. виробничих фондів належить решта видів фондів, що не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але необхідні для виробничого процесу (будинки, споруди та ін.). Вони забезпечують нормальне використання активної частини основних виробничих фондів.

19. Які ви знаєте методи оцінки основних фондів, розкрийте їх зміст. Оцінка основних фондів – це грошове вираження їхньої вартості. У зв’язку з тим, що основні засоби функціонують у виробництві тривалий час, зношуються поступово, а умови їх відтворювання постійно змінюються, існує кілька видів оцінки основних фондів: первісна вартість основних фондів; первісна вартість основних фондів з урахуванням зносу ( залишкова); відновлена вартість основних фондів; відновлена вартість основних фондів з урахуванням зносу.

Первісна вартість основних фондів – це сума витрат на виготовлення або придбання засобів праці, їх транспортування, монтаж та інші витрати, що пов’язані з уведенням їх в дію. За цією вартістю основні фонди ураховуються на балансі підприємства протягом усього терміна їх служби. Недоліками цього методу оцінки вартості основних фондів є  вираження її  у змішаних цінах (цінах різних років), а також те, що цей метод не відображає ступінь зносу основних фондів. Залишкова вартість основних фондів являє собою різницю між первісною вартістю та сумою зносу. Залишкова вартість показує у змішаних цінах ту частину вартості основних фондів, яка на даний час збереглася в них і яка буде перенесена на вироблену продукцію в майбутніх періодах. Відновлена вартість основних фондів – це вартість їх відтворювання або придбання в умовах і за цінами даного року. Необхідність розрахунку відновленої вартості основних фондів пов’язана з тим, що в умовах тривалого використання засобів праці і високих темпів інфляції первісна вартість основних фондів перестає відповідати її реальної оцінки. Відновлена вартість основних фондів може бути отримана тільки в результаті їх переоцінки. Недоліком цього методу оцінки вартості основних фондів є те, що вона не показує величину їх зносу.

Відновлена вартість основних фондів з урахуванням їх зносу відображає величину вартості засобів праці, яка ще не перенесена на вироблену продукцію, але яка обчислена в цінах року їх переоцінки. Економічне значення цього методу полягає в тому, що він дозволяє визначити фактичну вартість діючих основних фондів і темпи їх росту, порівнювати обсяги основних фондів окремих підприємств і галузі, надає ставлення про галузеву будову основних фондів та їх розміщення на території держави.

20. Розкрити поняття зносу та відтворення основних виробничих фондів. Поняття амортизації.

Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також морального  старіння. Під фізичним спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей. Фізичний знос пов’язан з впливом природнокліматичних умов і не залежить від того, використовуються основні фонди у виробництві чи ні. Технологічний знос – втрата вартості внаслідок здешевлення відтворення таких самих машин, тобто коли нові машини такої конструкції можуть бути придбані дешевше, ніж ті, що встановлені на підприємстві. Функціональний знос – втрата вартості діючих фізично придатних машин внаслідок того, що випущено нові, кращі, більш потужні. Соціальний знос – втрата споживчої вартості основних фондів внаслідок незадоволення умов безпеки праці та ергономічності (зручність робочого місця). Екологічний знос – втрата споживчої вартості внаслідок невідповідності умовам екологічної безпеки.

Відтворення основних фондів – це процес їх безперервного відновлення. Відтворення основних фондів буває двох видів: просте й розширене. При простому відтворенні здійснюється заміна окремих зношених частин основних фондів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто відновлюється колишня виробнича потужність. При розширеному відтворенні відбувається кількісне і якісне відновлення основних фондів. Необхідність розширеного відтворення диктується умовами роботи на ринку й інтенсивністю конкуренції.

Процес амортизації означає перенесення частинами вартості основних фондів протягом терміну їх корисної служби на вироблену продукцію і наступне використання цієї вартості дпя відшкодування спожитих основних фондів.Амортизаційні відрахування - це грошова сума перенесеної вартості основного виробничого фонду на вироблену продукцію.Об'єктом амортизації є вартість основних засобів. Методи амортизації:

• прямолінійного списання;

• зменшення залишкової вартості;

• прискореного зменшення залишкової вартості);

• кумулятивний (суми років експлуатації);

• виробничий.

21. Розкрити поняття та види виробничої потужності. Фактори, які впливають на величину виробничої потужності.

Вир-ча потужність підприємства характери­зує максимально можливий річний обсяг випуску продукції заздалегідь визначених номенклатури, асор­тименту та якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології та організації виробництвава.Три види потужності під-ва: проектна, поточна, резервна. Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва ново го під-ва Поточна (фак­тично досягнута) вир-ча потужність визначається періодич­но у зв'язку зі зміною умов вир-ва (номенклатури і структу­ри трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показ­ників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність під-ва.Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в пев­них галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості, харчовій, транспортній, машинобудування та ін. галузі Величина вир-чої потужності під-ва формується під впливом багатьох чинників. Головними з них є: номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;кількість встановленого устаткування, розміри і склад вир-чих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та викори­стання площ протягом року; прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й ви­користання устаткування, зняття продукції з вир-чих площ, нормативи тривалості вир-чого циклу та трудомісткості про­дукції, що виробляється

22. Розкрити економічне значення використання основних фондів підприємства. Які ви знаєте показники використання основних фондів?

Основні фонди — це частина засобів виробництва, які беруть участь у процесі виробництва тривалий період, зберігаючи при цьому натуральну форму і властивості, а також переносять свою вартість на вартість готового продукту частинами.

У процесі виробництва на підприємстві беруть участь три фактори:

- засоби праці;

- робоча сила;

- предмети праці;

Усі основні фонди підприємства поділяються на дві групи:

• невиробничого призначення;

• виробничі.

До основних фондів невиробничого призначення належать ті, що не беруть участі у процесі виробництва але забезпечують його нормальне функціонування, задовольняють побутові та культурні потреби працівників, це фонди, що належать до соціальних умов виробництва, зокрема: житлово-комунальні приміщення; побутові, спортивні приміщення; будинки та устаткування медичного призначення; дитячі дошкільні заклади; багаторічні насадження та ін. До основних виробничих фондів належать ті, що беруть участь у процесі виробництва. Вони становлять приблизно 95–98% загальної вартості основних фондів підприємства.

Показники використання основних виробничих фондів переважно поділяються на дві великі групи: • натуральні;

• вартісні. До натуральних показників належить продуктивність на одиницю часу роботи устаткування, машини чи механізму. Така продуктивність називається технологічною і .-вимірюється в натуральних одиницях (Інт./год; км/год; т/год). Вона заноситься в технічний паспорт основного фонду.

Вартісні показники поділяються на три основні групи:

1. Показники, що характеризують технічний стан основних виробничих фондів.

2. Показники, що характеризують рух основних фондів.

3. Показники, що характеризують технічне оснащення підприємства. 4. Показники, що характеризують ефективність використання основних виробничих фондів підприємства.

23.У чому сутність оборотних засобів, їх класифікація та структура.Оборо́тні за́соби — засоби, що перебувають у розпорядженні підприємства і можуть бути переведені в готівку протягом одного виробничого циклу або року. Оборотні засоби включають запаси матеріалів, залишки готової продукції, дрібне знаряддя з тривалістю використання не меншою 1 року, а також готівку; грошові засоби, вкладені у виробничі оборотні й обігові фонди, джерелами утворення яких є власні й прирівняні до них позикові й залучені засоби. Склад оборотних коштів — це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборотних коштів у різних галузях господарства може мати певні особливості. Так, у виробничій сфері основні статті оборотних коштів — це сировина, основні матеріали, незавершене виробництво, готова продукція. В окремих галузях промисловості є статті оборотних коштів, що характерні лише для них. Структура оборотних коштів — це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції (виконаних робіт, наданих послуг), проведення розрахунків.

Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками:

1) залежно від участі їх у кругообігу коштів;

2) за методами планування, принципами організації та регулювання;

3) за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані. До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств. Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

1) власні та прирівняні до власних;

2)залучені;

3) інші.

24.Назвати джерела формування оборотних засобів.

Оборотні засоби (оборотний капітал) - це частина капіталу підприємства, вкладеного в його поточні активи, сукупність оборотних виробничих фондів, фондів обігу, авансованих для забезпечення поточної діяльності.

Оборотні засоюи групуються за такими ознаками залежно від:

функціональної ролі в процесі виробництва - оборотні фонди і фонди обігу; практики контролю, планування і управління - нормовані і ненормовані оборотні засоби; джерел формування оборотного капі галу - власний оборотний капітал і позичений оборотний капітал; ліквідності - абсолютно ліквідні засоби, швидкореалізовувані оборотні засоби, важкореалізовувані оборотні засоби; ступеня ризику від вкладення капіталу - оборотний капітал з мінімальним, малим, середнім, високим ризиком вкладення; стандартів обліку і відображення в балансі підприємства - оборотні засоби в запасах, грошові кошти, розрахунки та Інші активи; матеріально-речового змісту предмети праці, готова продукція, грошові кошти і кошти в розрахунках.

На основі такого поділу джерела формування оборотних засобів є:

а) власні; б) позичені; в) залучені (тимчасове використання частини коштів інших підприємств). До них належать:

- кредиторська заборгованість постачальникам, строк оплати яких не настав; - заборгованість робітникам і службовцям; -заборгованість фінансовим органам.

В окремих випадках для формування оборотних засобів використовують позапланові ресурси:- тимчасово вільні кошти фондів економічного стимулювання і спеціального призначення на поточному рахунку; перерозподілений прибуток;- прострочені і пролонговані (відстрочені) кредити банку; прострочена кредиторська заборгованість постачальникам і іншим організаціям.

Виділяють ще стійкі пасиви як джерела формування оборотних засобів, що мають особливе призначення. Ними розпоряджаються інші організації. До стійких пасивів також належать фонди підприємства, які спеціально не призначені для формування оборотних засобів.До них належать: заборгованість із зарплати; відрахування на соціальне страхування; резерв на покриття майбутніх видатків і платежів; частина фондів економічного стимулювання, яка постійно використовується в обороті; засоби ремонтного фонду для формування залишків матеріалів на ремонт.

25.Охарактеризувати систему технічного обслуговування підприємства.

У межах системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції: • ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування; • забезпечення робочих місць інструментом і пристосуваннями як власного виробництва, так і придбаними у спеціалізованих виробників; • переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт;• забезпечення підрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо; • своєчасне забезпечення виробничих цехів сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом; • складування та зберігання придбаних матеріальних ресурсів, а також напівфабрикатів, окремих складальних одиниць, готових виробів. До системи технічного обслуговування виробництва входять відповідні структурні підрозділи підприємства, що здійснюють перелічені функції. Ремонтне господарство. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування. Інструментальне господарство. Інструментальне господарство — це сукупність внутрішньовиробничих підрозділів підприємства, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням і ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням і видачею на робочі місця. Транспортне господарство. Процес виготовлення продукції на підприємстві супроводжується переміщенням певної кількості різноманітних вантажів (сировини, матеріалів, палива, відходів виробництва, готової продукції), що потребує значних витрат на транспортне обслуговування виробництва, чітка організація якого забезпечує поєднання всіх елементів виробничого процесу. Енергетичне господарство. Удосконалення техніко-технологічної бази виробництва, збільшення потужності та інтенсифікація використання машин (агрегатів) об'єктивно збільшують споживання різних видів енергії.

26.Характеристика транспортного господарства.Процес виготовлення продукції на підприємстві супроводжується переміщенням певної кількості різноманітних вантажів (сировини, матеріалів, палива, відходів виробництва, готової продукції), що потребує значних витрат на транспортне обслуговування виробництва, чітка організація якого забезпечує поєднання всіх елементів виробничого процесу. Комплекс підрозділів, що займається вантажно-розвантажувальними роботами та переміщенням вантажів, утворює транспортне господарство. Його склад залежить від характеру продукції, типу та обсягів виробництва. На підприємствах з великими обсягами перевезень вантажів організовуються спеціалізовані цехи залізничного, автомобільного та інших видів транспорту. На середніх і невеликих підприємствах створюється єдиний транспортний цех. У будь-якому разі транспортне господарство підприємства очолює начальник транспортно-технологічного відділу, до складу відділу здебільшого входять технічне бюро, бюро організації перевезень, диспетчерська служба, бюро тари. Уся сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою трьох взаємозв'язаних видів транспорту. Зовнішній транспорт забезпечує зв'язок підприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування, а також зі складами місцевих контрагентів. Міжцеховий транспорт використовується для перевезень вантажів на території підприємства. Внутрішньоцеховий транспорт виконує транспортні операції в межах окремого цеху. Він, у свою чергу, поділяється на загальноцеховий і міжопераційний. У процесі управління транспортним господарством визначаються потоки вантажів та обсяги перевезень вантажів, здійснюється вибір і встановлюється необхідна кількість транспортних засобів, складаються плани перевезень вантажів, виконується оперативне регулювання транспортного обслуговування виробництва. В основу планування транспортного господарства беруть визначення вантажопотоків, тобто кількості вантажів, що переміщуються в заданому напрямку на певну відстань за конкретний проміжок часу. Розміри і маршрути окремих потоків вантажів розраховуються на базі виробничої програми підприємства, норм витрати матеріальних ресурсів і відстані перевезень. Вибір видів транспортних засобів залежить від обсягів перевезень, габаритів і фізико-хімічних властивостей вантажів, відстані та напрямків їхнього переміщення.

27.Загальна характеристика показників ефективності використання основних фондів.

У процесі виробництва основні фонди зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного зносу основних фондів визначається в процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох аспектах: По-перше, як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних фондів. По-друге, як спосіб віднесення на готову продукцію одноразових витрат на основні фонди. По-третє, як спосіб нагромадження фінансових ресурсів для заміщення виведених з виробничого процесу основних фондів або для вкладання коштів у нові виробництва. Показники стану й ефективності використання основних фондів можна об'єднати в три групи, які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними фондами; 2) стан основних фондів; 3) ефективність використання основних фондів. До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними фондами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства. Фондомісткість є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних фондів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними фондами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість — до зменшення. Забезпеченість підприємства основними виробничими фондами визначається рівнем фондоозброєності праці. Останню розраховують як відношення вартості основних виробничих фондів до чисельності працівників підприємства. Отже, збільшення рівня фондоозброєності є позитивним фактором. Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих фондів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства. Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних фондів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних фондів до балансової вартості основних фондів.

28.Охарактеризувати організацію ремонтного господарства на підприємстві. Ремонт — це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування. На практиці застосовують три форми організації ремонтно-профілактичних робіт залежно від масштабів виробництва. За централізованої форми весь ремонтний персонал підприємства підпорядковано головному механіку. Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що їх підпорядковано начальникам цехів. Змішана форма організації ремонту поєднує в собі централізацію і децентралізацію: технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування — персонал ремонтно-механічного цеху. Залежно від того, як визначаються потреби в ремонтних роботах, розрізняють систему планово-запобіжного ремонту і систему ремонту за результатами технічної діагностики. Суть першого полягає в тому, що всі запобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно до встановлених заздалегідь нормативів. Після відпрацювання кожною фізичною одиницею устаткування певної, визначеної нормативами кількості годин проводять його огляди та планові ремонти, черговість і послідовність яких залежить від призначення засобу праці, його конструктивних особливостей, умов експлуатації. Планові ремонти залежно від обсягу, складності й терміну проведення робіт поділяються на поточні та капітальні. Поточний ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення нормального функціонування устаткування та інших засобів праці. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі деталі (вузли) засобів праці, проводяться регулювальні операції. Під час проведення капітального ремонту обладнання і транспортних засобів здійснюється: повне розбирання; ремонт спрацьованих деталей та вузлів; заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання й випробовування під навантаженням.

29. Склад та завдання інструментального господарства.

Інструментальне господарство підприємства — це сукупність внутрішньозаводських і цехових підрозділів, що зайняті придбанням, виготовленням, ремонтом і відновленням інструменту та технологічного оснащення, їх обліком, збереженням і видаванням у цехи та на робочі місця.

Основними завданнями інструментального господарства підприємства є: визначення потреби в інструменті; планування придбання оснащення; організація власного виробництва інструментів нових прогресивних конструкцій; своєчасне і безперебійне оснащування виробничого процесу, підготовка до виробництва нових виробів; підвищення якості інструменту й організація раціональної його експлуатації; ремонт і відновлення інструменту; організація обліку і збереження; аналіз ефективного використання інструменту.

До складу інструментального господарства великих і середніх підприємств входять інструментальний відділ, центральний інструментальний склад, цехові інструментально-роздавальні комори, дільниці складання пристроїв, дільниця централізованого заточування різального інструменту, дільниця ремонту та відновлення інструменту.

30. Охарактеризувати енергетичне господарство на підприємстві.

Ен. гос-во підприємства постачає його виробничі і господарсько-побутові служби усіма видами енергії (електроенергія, теплова енергія палива, пари, гарячої води) і енергоносіями (пара, стиснене повітря, гаряча вода).

У його склад входять:

• теплосилове господарство (котельні, бойлерні);

• водопостачання і каналізація (насосні станції);

• газове господарство;

• електросилове господарство;

• слабкострумове господарство

• паро-, водо-, повітропровідні і газові мережі;

• цехові і загальнозаводські споживачі енергії;

• електроремонтний цех і ділянки в основних цехах;

• складське господарство (комори в цехах, сховищі для топкового мазуту з мазутоперекачуючими установками, естакада для твердого палива).

Планування, організацію і керування енергогосподарством на великих підприємствах здійснює служба головного енергетика.

31. Характеристика техніко-технологічної бази підприємства.

ТТБ підприємства - це впорядкована система найбільш активних компонентів належних йому основних виробничих фондів (машин і обладнання й транспортних засобів, тобто виробничої техніки) та використовувана технологія виготовлення продукції, які інтегровані в технологічний спосіб виробництва продукції в рамках окремих виробничих підрозділів і підприємства в цілому.

Фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства стають усі пріоритетні напрямки науково-технічного прогресу. Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.

32. Розкрити сутність виробничої потужності підприємства та охарактеризувати її види.

Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології та організації виробництва.

Виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється. Виокремлюють три види потужності підприємства: проектну, поточну, резервну.

Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції діючого або будівництва нового підприємства. Поточна виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва або перевищенням проектних показників.

Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості — для покриття так званих пікових навантажень в електро- та газових мережах, надійного забезпечення енергоресурсами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних робіт; харчовій індустрії — для переробки істотно збільшеного обсягу сільськогосподарської сировини, що швидко псується, у високоврожайні роки; на транспорті — для перевезення збільшеної кількості пасажирів у літні місяці; в машинобудуванні та інших галузях — для підготовки виробництва та освоєння випуску нових видів устаткування (агрегатів, приладів) і конструкційних матеріалів тощо.

33. Характеристика показників використання виробничої потужності. Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі вироби в групи. Якщо підприємство випускає кілька видів різної продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного виду виробів.

За розрахунків потужності багато номенклатурних виробництв у грошовому виразі обов'язково додається виробнича програма підприємства, стосовно якої визначено потужність.

У практиці господарювання рівень використання виробничої потужності діючого підприємства визначається двома показниками:

коефіцієнтом освоєння проектної потужності (співвідношення величин поточної і проектної потужності);

коефіцієнтом використання поточної потужності (співвідношенням річного випуску продукції та середньорічної її величини).

34. Характеристика лізингу як форми оновлення технічної бази підприємства Лізинг - це договір оренди заводу, промислових товарів, обладнання, нерухомості для використання їх у виробничих цілях, тоді як товари купуються орендодавцем, і він зберігає за собою право власності. В разі нестачі власних коштів і сучасних засобів праці на підприємстві воно може скористатися лізингом для оновлення й розвитку своєї технічної бази. У сучасних умовах господарювання, коли основні виробничі фонди практично в більшості галузей народного господарства повністю застаріли і потребують заміни, лізинг як новітня форма ринку засобів виробництва має важливе значення для оновлення технічної бази виробництва. Інвестування діяльності суб'єктів виробничого призначення переважно припинено у зв'язку з нестачею власних коштів, водночас банки не мають в достатній кількості кредитних ресурсів для довготермінового кредитування виробництва. Отже, лізинг як форма оренди на тривалий термін рухомого і нерухомого майна полегшує замовникам доступ до засобів виробництва, технології і тим самим оновлення техніко-технологічної бази виробництва.