61. Розкрити зміст кошторису загальних витрат на виробництво.

У кошторис витрат на виробництво включаються такі витрати:

– сировина і основні матеріали (за вирахуванням відходів);

– покупні вироби, напівфабрикати;

– допоміжні матеріали;

– паливо зі ”сторони”;

– енергія зі “сторони”;

– заробітна плата (основна, допоміжна);

– відрахування на соціальні потреби;

– амортизація основних фондів;

– інші грошові витрати.

62. Собівартість продукції — це грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, поскільки у ній відображаються: рівень організації виробничого процесу; технічний рівень; продуктивність праці та інше. З економічних і соціальних позицій значення зниження собівартості для підприємства полягає у наступному: у збільшенні прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, а отже, у появі можливості не тільки в простому, але й розширеному відтворенні; у появі більшої можливості для матеріального стимулювання робітників і рішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства; у поліпшенні фінансового стану підприємства і зниженні ступеню ризику банкрутства; у можливості зниження ціни реалізації на свою продукцію, що дозволяє значною мірою підвищити конкурентоздатність продукції і збільшити обсяг продажів. Виявлено такі фактори зниження собівартості продукції: 1) підвищ техн рівня виробництва, зокрема упровадження нової прогресивної технології, підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів;  розширення масштабів використання й удосконалення техніки і технології, що застосовується;  краще використання сировини та матеріалів; 2)  поліпшення організації виробництва і праці, тобто удосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; упровадження наукової організації праці; поліпшення використання основних виробничих фондів; поліпшення матеріально-технічного забезпечення; скорочення транспортно-складських витрат тощо; 3) зміна обсягу виробництва, що зумовлює відносне скорочення умовно-постійних витрат у результаті зростання обсягу виробництва; 4) зміна структури, асортименту та поліпшення якості продукції.

63. Доход, прибуток . Доход –це виручка від підприємницької діяльності за вирахуванням матеріальних і прирівняних до них витрат. Загальна величина доходу підприємства включає доход від:

-реалізації продукції, робіт, послуг (обчислюється як різниця між виручкою і матеріальними витратами у собівартості реалізованої продукції).

-реалізація матеріальних цінностей і майна (це різниця між ціною їх продажу і матеріальними витратами на придбання і реалізацію).

-позареалізаційних операцій (здача майна в аренду, товарний кредит, пайова участь у спільних підприємствах тощо).

Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Загальна величина прибутку підприємства (валовий прибуток) має тіж джерела, що і доход:

-прибуток від реалізації продукції (обчислюється якрізниця між обсягом реалізованої продукції та її повною собівартістю.)

-прибуток від реалізації матеріальних цінностей обчислюється аналогічно доходу., тільки з виручки вираховуються всі витрати, а не тільки матеріальні.

-прибуток від позареалізаційних операцій.

64. Аналітичний метод. Розрахунково-аналітичний метод базується на вивченні тенденції змін прибутку і рентабельності та прогнозуванні змін факторів, що впливають на їхню величину. Величина можливого прибутку визначається за формулою: Пможл=(Рртп*Тп)/100+∆П_∆Ф

Де Рртп — рівень рентабельності товарообороту звітного n-го періоду, % Тп — плановий товарооборот; ∆П_∆Ф — прогнозні зміни прибутку підприємства за рахунок змін факторів, що впливають на його величину. Цей метод застосовується при великому асортименті продукції, які реалізується підприємством, а також як доповнення до прямого методу, тому що він дозволяє виявити вплив окремих факторів на плановий прибуток.

Обчислення прибутку аналітичним методом включає три послідовних етапи: 1) визначення рентабельності товарообороту за звітний рік; 2) обчислення обсягу товарообороту на плановий період потім визначення прибутку на товарну продукцію виходячи з базової рентабельності; 3) облік впливу на плановий прибуток різних факторів: зниження собівартості продукції, підвищення її якості й сортності, зміна асортиментів, цін і т. д.

65. Рентабельність – це відносний показник ефективності роботи підприємства. У загальній формі він обчислюється як відношення прибутку до витрат.

Методи розрахунку основних показників рентабельності

Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть використовуватися: балансовий прибуток; прибуток від реалізації продукції^ (робіт, послуг), тобто від основної діяльності; прибуток від інших видів діяльності (фінансової, інвестиційної). При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна визначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капітал).

Для розрахунку рентабельності галузей економіки береться загальна сума прибутку, отримана підприємствами, об'єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відповідну галузь економіки.

66. характеристика ефективності виробництва. Ефективність виробництва – являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу. У зарубіжній практиці як синонім терміна «результативність господарювання» зазвичай застосовується термін «продуктивність системи виробництва та обслуговування», коли під продуктивні­стю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) за виробництва різноманіт­них товарів і послуг. Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу. У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності (про­дуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно дію­чим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромад­ження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефек­тивності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону.

67. Ринкова система - це механізм зв’язку попиту і пропозиції через систему цін і ринків, який побудований на мотивах отримання прибутку. Ринкова система характеризується пануванням приватної власності, суспільним поділом праці, широким розвитком товарно-грошових відносин. Сформований за товарного господарювання одночасно з виникненням товарно-грошових відносин, ринок поступово перетворився на всеохоплюючу багатоукладну систему, яка спирається на приватне підприємництво. Сучасна ринкова система розвивається на основі високорозвинутої технології, різноманітних форм власності та активної участі держави в економіці. В кожній окремій країні цей розвиток відбувається у специфічних варіантах — вільне ринкове господарство, соціально орієнтована ринкова економіка, перехідна до ринку економіка. Державне регулювання економіки - це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства. Об'єкти держ регулюв економіки - сфери, галузі, регіони, а також явища, ситуації та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникати проблеми, які не вирішуються автоматично або невідкладно, як того вимагають умови нормального функціонування економіки й підтримання соціальної стабільності.

68) Інвестиції – в перекладі з англійської (investments) – капіталовкладення. Інвестиції – це майнові та інтелектуальні цінності, що мають грошову оцінку та вкладаються в об’єкти господарської діяльності та інших сфер суспільної діяльності з метою досягнення певного соціально-економічного ефекту, в т.ч. отримання прибутку. Ознаки інвестицій:1) є цінностями – майновими (кошти, рухоме та нерухоме майно) або інтелектуальні (торгова марка, інвестиційні проекти, “ноу-хау”, винаходи та ін.), вартість яких може бути виражена в грошовому еквіваленті;2) об’єктами вкладення інвестицій є об’єкти господарської діяльності або інших сфер суспільного життя (наука, культура, соціальна сфера тощо);3)мета вкладення - досягнення певного соціально-економічного ефекту, що зазвичай поєднує задоволення суспільних потреб (у нових товарах, об’єктах – житлових, культури, освіти, охорони здоров’я, духовного життя) та приватних інтересів інвесторів (у задоволенні господарських потреб інвестора, отриманні прибутку та ін.).

Інвестиції можна класифікувати за різними ознаками.

1.Залежно від видів матеріальних та інтелектуальних цінностей .

2.Залежно від джерел інвестування (вітчизняні чи іноземні) розрізняють внутрішні (участь у яких беруть лише вітчизняні інвестори), зовнішні (іноземні) інвестиції (здійснюються виключно іноземними інвесторами), спільні інвестиції (за участі вітчизняних та іноземних інвесторів).

3.За методами господарювання розрізняють:

- реальні інвестиції, тобто спрямовані на збільшення реального капіталу та розширення матеріального виробництва;

- фінансові інвестиції – вкладення у фіктивний капітал, тобто витрати на купівлю цінних паперів.

4. Залежно від характеру участі інвестора в інвестуванні розрізняють:

-прямі інвестиції (здійснюються безпосередньо інвестором, що вимагає від нього відповідної підготовки та професійних навичок);

-непрямі інвестиції (здійснюється за посередництвом інших осіб – інвестиційних або фінансових посередників).

5. Залежно від періоду інвестування виділяють:

-короткострокові інвестиції (строк вкладення яких не перевищує одного року);

-довгострокові інвестиції (здійснення яких перевищує один рік). .

69) До нематеріальних ресурсів належать ті, що не мають під собою матеріальної основи, але здатні приносити прибутки або користь підприємству (фірмі) досить тривалий час. Основною особливістю таких ресурсів є відсутність можливості визначити загальний конкретний розмір користі, що вони приносять. Усі нематеріальні ресурси поділяються на об'єкти промислової та інтелектуальної власності. До об'єктів промислової власності належать: • винаходи;

• промислові зразки; • раціоналізаторські пропозиції; • ноу-хау;

• товарні марки та товарні знаки; • гудвіл.

Раціоналізаторська пропозиція — це корисна рекомендація відносно техніки та технологій, що використовуються на окремо взятому підприємстві. На відміну від винаходів вона може бути вже відомою на інших підприємствах або в галузях народного господарства, але на даній фірмі має застосовуватись вперше: це вдосконалення використовуваної техніки, виготовленої продукції, способів контролю, спостереження та дослідження; покращання техніки безпеки; підвищення продуктивності праці, ефективності використання енергії, матеріалів тощо. До об'єктів інтелектуальної власності належить:

- інформаційна діяльність, пов'язана з одержанням інформаційних матеріалів, їх обробкою, зберіганням, використанням та поширенням;

- програмне забезпечення; банк даних, що характеризується сукупністю програмних, організаційних та технічних засобів, призначених для централізованого накопичення та використання інформації; - база даних; - база знань, а також твори літератури та мистецтва.

70) Авторське право являє собою систему правових норм, що визначають виключне право авторів наукових, літературних та художніх творів на використання плодів своєї праці.

Реалізувати право власності на нематеріальні ресурси може або сам їхній власник, або довірена особа чи підприємство.

Дозвіл на використання таких ресурсів називається ліцензією. Він передбачає, що користувач (ліцензіат) буде використовувати об'єкти промислової або інтелектуальної власності впродовж зазначеного в ліцензії терміну і сплачуватиме винагороду власникові (ліцензіару).

Така винагорода може сплачуватись у вигляді встановлених певних ставок до обсягу чистих продажів, собівартості виробництва, до вартості одиниці ліцензійної продукції (роялті) або як разова за весь період користування (пашуальна виплата). Фактично пашуальна виплата є платою за ліцензію.

71) Податкова система відіграє провідну роль у формуванні державних доходів, відчутно впливає на доходи юридичних та фізичних осіб. Система оподаткування - це нормативно визначені платники податків, їхні обов'язки та права, об'єкти оподаткування, види податків; зборів і платежів, а також порядок їх стягнення. Система оподаткування характеризується її елементами - суб'єкт, об'єкт оподаткування, податкова ставка, джерело сплати

За формою оподаткування податки поділяються на дві групи: прямі і непрямі (схема 3).

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об'єкта оподаткування.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг і сплачуються за рахунок цінової надбавки, а їх, розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання й майно.

Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств.

Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків.

Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

72) Прибуток – найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й джерелом формування бюджетних ресурсів держави.

Розробляючи систему стратегічного планування, кожне підпри-ємство обирає для себе найприйнятнішу схему, яка, з одного боку, являє собою перелік необхідних формальних процедур, для вико-нання яких потрібні знання фахівців, а з іншого — передбачає поєд-нання елементів творчості зі здоровим глуздом керівників, які не дуже схильні витрачати час на витончені процедури планування. Система стратегічного планування не покладається на «природний плин» обставин у досягненні успіху, а базується на системі планів, які дають змогу перетворити цілі та стратегії в реальні досягнення. Найскладнішою проблемою є те, щоб зрозуміти, яким має бути стратегічний план, з чого він повинен складатися, щоб відповідати тим вимогам, які роблять його незамінним для розвитку підприємс-тва. Загальні вимоги до змісту та структури стратегічного плану можна відстежити, аналізуючи визначення поняття «стратегічний план» різними авторами, які залежно від прийнятої концепції стра-тегічного планування, акцентують увагу на тих чи інших сторонах цього явища.

Існує досить багато визначень стратегічного плану, які допома-гають розкривати його особливості. Стратегічний план має бути:

інструментом встановлення, документального оформлення та впровадження в повсякденну діяльність «стратегічного набору» під-приємства;

73.Розкрити зміст стратегічного планування.Ст план-це одна з ф-й керув-ня, яка являє собою проц вибору цілей організ й шляхів їхнього досяг-ня,забезп основу для всіх управлінс рішень, ф-й організ, мотивації й контролю, орієнтованих на виробл страт планів.Фірми використ щоб змінити себе, вийти з безнадійних ситуацій.Ст план-це систематизовані та більш-менш формалізовані зусилля усієї організації, спрямовані на розробку стратегій, оформл їх у вигляді ст план документів різного типу, організ викон-я цих стр планів. Етапи:1) визнач місії організації;2) установлення цілей;3) визначення стратегій та заходів;4) передбачення послідовності дій у межах досить тривалого часу та закріплення її у планах;5)виконання завдань;6) облік, контроль .Мета- встан певн порядок дій для підготовки ефективного функціон-ня конкурент-жного п-ства у довгостроковій перспективі.Переваги: організоване осмислення рішень з прогноз наслідків;пошук альтернат варіантів досягнення цілей; визначення загроз, сильних та слабких сторін діяльності п-ства, процедур розробки стратегій і планів.Недоліки :відсутність необхідної інформації альтернат планів; недосконала система стимулювання працівників.

74.Розкрити зміст індикативного макроекономічного планування.

Індик пл-це централіз визнач стр цілей і першочер задач в сфері ек і соц розв країни,шляхів і строків їх виконання; розробка відповідної держ політики: наук-техн, інвест, податк, кред, соц. Досягнення за допом екон регуляторів:% за кредит;ставок податків; норм аморт відрахувань; відрахувань на соціальні потреби.Воно характ для ринк екон.Гол зміст індик пл заключ в обґр цілей, напрямків і методів реалізації держ соц-еко політ.При індик пл викорис централ певні цілі для координації інвестицій як державного, так і недержавного сектора економіки.Це процес форм системи параметрів індик, що характ стан і розвит ек країни і відповідають держ соц-ек політиці, а також становлення заходів держ впливу на соц і екон процеси з метою досягнення вказаних індикаторів.В ін пл перев непрямі методи регул ек. Центр поняття системи інд план-індикатор-мультиплікатор, кількісно-визначаючий якісні характеристики того чи іншого процесу, плану.

75.Розкрити зміст і завдання оперативного планування.

Опер план діяльності під-ства -це поточ виробн-фін і виконавче план на коротк період , орієнт на доповнення, деталізацію, внесення коректив до накреслених раніше планів і графіків робіт. Опер пл є, з одного боку,заверш ланкою в системі пл діяльності під-ства, а з іншого -виступає як засіб викон довго-, середньо-, та коротк планів -один із важелів поточн управл виробниц. Вимоги до оп пл в динам умовах ринк середов суттєвим чином зростають.Завдання:забезп викон плану виробн діяльн-і з випуску пл продукції в заплановані строки при рівномірній роботі всіх підрозділів підприємства; встановлення режиму роботи підприємства;максимальне скорочення тривалості виробничого циклу та обсягів незавершеного виробництва. Оперативне планування здійснюється в масштабі всього підприємства по цехах (міжцехове) та окремих цехах — по дільницях і робочих місцях (внутрішньоцехове).

76. Розкрити зміст реструктуризації та санації підприємства.

Реструк трактується як здійснен­ня орг-ек, пр, техн заходів, спрям на зміну струк під-ва, управління ним, форм власності, орг-прав форм, як здатність привести під-во до фінан оздор, збіл обсяг випуску конкуренто-ної про-ції, підв ефект вир-ва.Метою проведення рест є створ повноцінних суб'єктів під-кої діяльності, здатних ефективно функц за умов переходу до ринк екон та виробляти кон­курен-можну про-цію, що відповідає вимогам товарних ринків. Отже, процедуру рестр можна визначити як ком­плекс заходів, спрям на відновлення стійкої техн,ек та фін життєздатності під-в. Санація -це комплекс послід взаємозв'яз заходів фін-ек, вироб-техн, орган, соц характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господар з кризи і відн або досягн ним прибутков та конкур-можності. Процес фін оздоровлення починається з виявлення та аналізу причин фін кризи. Провед аналізу дає змогу або прийн рішен щодо доцільн прове­д санації, або, якщо це зробити неможливо, щодо повної ліквідації підприємства.За проведення процесу санації необхідно визначити її цілі та стратегію. На підставі обгрунтованої стратегії розробляється сис­тема санаційних заходів, формується програма та проект плану са­нації. На кінцевому етапі здійснюється реалізація цього плану. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних переваг, які б забезпечили компанії високий рівень рентабельності, а суть самої стратегії -у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики ка­піталовкладень.

77. Характеристика економічної безпека підприємства.

Ек безп під-ства властивий подв характер: з одного боку, вона забезп можливість власного функц, з іншого -є елементом екон безпеки системи вищого рівня і суб'єктом, що забезп викон ф-й регіоном, державою. В перехідні періоди розвитку ек домін є дослідження макроекон аспектів ек безпеки. Сутн ек безпеки полягає в забезп поступ ек розв сусп. з метою виробн необх благ та послуг, що задовольн індив та суспільні потреби.Останнім часом спостеріг відтворення системи безпеки, в якій провідна роль відводиться державі. Гол мета управл ек безпекою -забезпеч найефективн функт-ння, найпродукт роботи операц системи та ек викор ресурсів, забезп певного рівня труд життя персоналу та якості господар процесів під-мства, а також постійно стимулювати нарощув наявного потенціалу та його стабіл розвитку. До основ функціонал цілей ек безпеки належать: забезпечення високої фін ефект роботи, фінансової стійк та незал підп-ства;забезпеч технолог незал та досягн високої конкур-можності техн потенціалу суб'єкта;досягнення високої ефективності менеджменту;досягнення високого рівня кваліфікації персоналу та його інтелектуального потенціалу.

78.Основні напрями забезпечення економічної безпеки по складових.Склад безп можна класифік за типами загроз.Безпека з боку фізичних загроз може забезпеч теорією і практик вижив; безпека з боку психол загроз-спеціал знаннями, консульт,навіть вашим світоглядом і характером;безпека з боку загроз інформ -організац і техніч захистом. Але всі ці складові нероздільні.Ефект безпека підпр діяльн забезп на таких взаємоп напрямах:• захист від злочинного світу;• захист від порушень закону з тим, щоб самим не потрапити під його санкції;• захист від недобросовісної конкуренції;• захист від протиправних дій власних співробітників.Оскільки чинників, що становлять загрозу для фірми, достатньо багато, доцільно всю роботу із забезпечення безпеки координувати з єдиного виконавчо-розпорядницького органу, який називають "службою безпеки". Ця служба "тримає руку на пульс практично всіх ланок фірми і вживає ефективні заходи протидії дестабілізуючим чинникам, використовуючи для цього, у разі необхідності, не тільки власні сили, але й сили усієї фірми, а в окремих випадках — і сили зовнішніх організацій.Легше, дешевше і корисніше зберігати необхідний рівень економічної безпеки, ніж вести довгі, дорогі і не завжди перспективні судові процеси, намагаючись захистити свої права.

79. Характеристика служби безпеки підприємства.

СБП-підрозділ під-мства, який створюється з метою забезп безпеки підп-мства шляхом реалізації політики безпеки. Створення СБП має бути стратегічним рішення керівництва підприємства. Адже наявність чи відсутність цього підрозділу не є вирішальною у забезпеченні безпеки підприємства як стану захищеності його головних інтересів . Головним має бути розуміння з боку керівництва необхідності розробки, прийняття та реалізації політики безпеки підприємства як складової частини стратегії розвитку під-мства.При створенні СБП повинні враховуватися розміри , наявність реальних чи потенційних загроз господ діяльності, оцінка ризиків цієї діяльності, бажані результати від створення СБП.

Забезпечення:Економічної безпеки.Інформаційної безпеки.Кадрової безпеки.Ресурсної безпеки . Ключовими видами діяльності можуть бути:аналіз зовнішнього середовища (партнери, клієнти, постачальники, конкуренти),робота з персоналом,аналіз потенційних загроз безпеці,охорона вищого керівництва підприємства та критичних ресурсів госп. дільності.,протидія промисловому шпигунству.

80.Характеристика фінансової безпеки підприємства. Однією із осн умов забезпеч стійкого зростан підпр. та формува позитив результ його фін. діяльнос є існування ефектив системи фін. безпеки, яка забезпеч захист підпр. від зовн та внутр загроз. В ек. теорії фін. безпеку підпр. розгляд як правило: а) як одну із складових ек. безпеки (Покропивний, Афанасьєв)б) як самост об’єкт управл (Горячева, Мартюшева).Аналіз наукової літератури дозволяє визначити основні характерист. Фін. безп підпр. та запропонувати її трактування: «фінансова безпека підприємства» – це складова ек. безп підпр., яка полягає у наявності такого його фін. стану, який характ: збалансов і якістю фін. інструм, тех і послуг; стійкістю до загроз; здатністю підпр. забезпеч реаліз фінан. інтересів, а також місії і завдань достат обсягами фін. ресурсів; а також спрямованістю на ефективний і сталий розвиток. Тобто мех-зм фін. безп. підп.. дозв: 1)забезпечити фін. стійкість, платоспроможність, ліквідність та достатню фін. незалежність підп.. у довгост-му періоді;2)забезпеч. оптимальне залучення та ефективне використання фін. ресурсів підпр.; 3)ідентифікувати зовнішні і внут.небезпеки та загрози фін. стану підпр. та розробл заходи для їх вчасного усунення;4)самостійно розроб.та впровадж фін. стратегію;5)забезпеч. достатню фін. незале-сть підп; 6)забезпеч. дост гнучкість при ухв фін. рішень; 7)забезпеч. захищ фін. інтересів власників підпр.

81.Розкрити зміст формування поведінки неплатоспроможного підприємства. Осн етапи поруш справи про банкрутствосуб'єкта госп :Устан факту банкрборж.Підтвердж факту безспірності вимог кредитора, який ініціює порушення справи про банкрутствоВизначення майнових активів боржникаВиявлення всіх можл кредиторівОбґрунт можл плану реструктуризації(санація), якщо така можливаВизнання боржника банкрутом, якщо санаціяє з тих чи тих причин неможлиЗгідно із законом України «Про банкрутство» суб'єктом бан­крут може бути будь-яка юр особа, що не спроможна своєчасно задовол вимоги кредитор та сплат подат і є зареєстр як суб'єкт підпр діяльн До за­яви кредитора додаються: список інших кредиторів, яких знає за­явник; список підписаних борж контрактів; список арбітраж­ чи ін судов справ борж чи проти борж. Якщо боржник у разі його фінїнеспромож з власної ініціативи звернувся дозаяви додаються список боржн і кредит, суми їхніх вимог, забезпеч або незабезпеч заставою; спи­сок майна та його вартість..Після прийняття заяви проводиться попереднє засідання Ар­бітраж суду Якщо суд вирішує, що всіх про­цедур вимог дотр, то він признач судов розгляд справи, надсилає повідомл всім сторон суд процесу і публік повідомлення про рішення суду в оф друко­в органі ВРУ.У місячстрок Арбіт­раж суд виносить ухвалу, в якій зобов'яз всіх осіб, що пода­ли заяви з майнов вимог до боржн, скликати збори кредиторів, а якщо кільк кредитор перевищ 10- ство­р повноваж комітет.

82.Розкрити суть і форми фінансової діяльності підприємс(ФДП). Функціонув підпр супроводж безперер кругообороткоштів, який здійсн у вигляді витрат ресурсів і одержан доход,їхнього розпод й використ. При цьому визнач джерелакоштів,напрямки та форми фінансув, оптимізуєт структ кап,проводяться розрах з постачальн матеріально-тех ресур,покупцями прод, держ орг (сплата податків), персоналом підпр. Усі ці грош відносин станов зміст ФДП.Осн.завданняФДтакі:вибір оптимал.форм фін, структури капіталу підпр і напрямків його використ з метою забезпеч стабільно високої прибутковості;збалансування за часом надходжень і витрат платіжних засобів;підтримув належної ліквідності та своєчасності розрахГоловний зміст ФДП полягає в належн забезпеченні фінансуванняВідповідно до джерел коштів фінансув поділя на внутр зовніш. Внутр фін-ня здійсн за рахкоштів,одерж від діяльн самого підпр: прибуток, амортизац відрахув, виручка від прод чи здаван в оренду майна.Зовн фін використ кошти, не зв’язані з діяльн підпр:внески власн у статутн капітал кредит, зобов’язання борж, держсубсидії

83Оцінка фінансово-економічного стану підприємства. Фіна-ек стан підп характериз ступенем його прибутковості та оборотності капіталу, фінансовоїстійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов'язаннями. Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансово-економічного стану підприємства за сучасних умов господарювання конче потрібна як для його керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, держ органів. Для оцінки фін-ек стану підп необхідна відповідна інформаційна база. Такою можуть бути звіт про фінансові результати діяльності і баланс — підсумковий синтетичний документ про склад засобів діяльності підприємства (організації) та джерела їхнього формування в грошовій формі на певну дату (кінець кварталу, року),здіснення бухгалтерського обліку суб'єктами господарювання..Оцінка фін-ек стану підп на фіксовану датуздійснюється на підставі аналізу офіційних документів—звітів про: фінансові результати, рух грошових коштів, власний капітал і системи розрахункових показників Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками — прибутком і рентабельністю.

84.Характеристика статуту підприємства та колективного договору. Статут затверджується власником  (власниками)  майна,  а  для  державних  підприє - власником майна за участю трудового колективу.У статуті підпр визначаються власник та найменування підпр, його місцезнах, предмет  і  цілі діяльності, його органи управління, порядок їх  формування, компетенція та повноваження труд колективу  і  його  виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства. До статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливостями діяльності підпр: про трудові відносини; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства;  про знаки для товарів і послуг  та  інше. Колективний договір – це правовий акт, який регулює виробничі, трудові та соціально-економічні відносини найманих працівників і роботодавців на підприємствах в установах та організаціях, а також в їхніх структурних підрозділах незалежно від форм власності та виду діяльності.КД розробляється та укладається на підставі чинного законодавства, що включає такі основні правові акти як Кодекс законів про працю України та Закон України "Про колективні договори і угоди",

85. Характеристика функцій управління підприємством (ФУП) та їх адаптація до умов ринкової економіки. ФУ - це конкретний вид упр діяльні,який здійснюється спец прийомами і способами, а такожвідповідна організація робіт.Зміст і набір функ, які здійснюються в процесі управл, залежатьтвід типу від розмірів організації і сфери її діяльності, від функ усередині види управлінської діяльності планування, організації, керівництва іконтролю.1.Ф планування, що складається у виборі цілей та плану дій з їх досягнення;2.Ф організації, за допомогою якої відбув розподіл завданьміж окремими підрозділами або працівниками і встановленнявзаємодії між ними;3.Фу керівництва, складається в мотивуванні виконавців доздійснен запланов дій і досягнення поставлених цілей;4.Ф контролю, співвідношреально досягнутихрезульт з тими, що були заплановані.керівникам укр підпр необхідно прийматирішення, які б сприяли виживан та закріплення позицій вумовах жорст конкурент боротьби. Досягти таких результ можна, вдатися до бізнес-консалтингу,на осноаналізу отриманої інформ компанії звизнач концепцію діяльності підпр, будують правил бізнес -логіку, визначають стратегію розвитку та встанов досяжні цілі.Вироблення стратегії і тактики бізнесу, надання йому керованого ірегульованого харак, підвищ його ефект.

86.Характеристика способів ефектив використання осн фондівГолов ознакою підвищ рівня ефект використ осн фондів підпр є зрост обсягу виробниц про­д. Кількість же виробленої прод від фонду часу продуктив роботи машин та устаткув протягом доби, місяця або року, тобто від їхнього екстенсивного завантаження, а з іншого-від ступеня використ знарядь праці за одиницю часу.усю сукупність тех, організацій та ек заходів щодо ліпшого ви­корист осно фондів підп можна умовно поділити: 1)збільше екстенсивногозавантаження; 2)підви­щ інтенсивного навантаження.ОднакПо-перше, якщо екстенсивне завантаж машин та устатку­вання обмежується тільки календарним фондом часу-можливо підвищ інтенс навантаже устаткув, По-друге, здійснен заходів екстенсивного напрямку, не потребує кап витратВеликим резер збільш продукт роб виробни­ч устаткув є макс можл скороч його про­стоїв.Знач поліпш екстенсив завантаж засобів праці сприяє зниж част недіючого устаткув, яка на промис­ло підпрУкр є знач а також вивед з експлуатації зайвого й не ефект використ устаткув та організ повноц двозмінної роб.Виріш знач для підвищ рівня інтенсивн вико­рист осн фондів-своєчасна заміна та модерніз фіз спрацьован й техн застаріл устат.

87. Розкрийте зміст напрямків інтенсифікації відтворення основних фондів

Протягом останніх років на більшості підприємств різних галузей народного господарства України спостерігається низький рівень ефективності відтворювальних процесів.

В сучасних умовах слід запровадити і реалізувати такі головні напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів:

• всебічне прискорення розвитку машинобудівного комплексу України, радикальна перебудова його структури з метою максимально можливого задоволення власного народногосподарського попиту на достатньо широку номенклатуру різних видів машин і устаткування, забезпечення виготовлення нових поколінь техніки та закінчених (технологічно зв'язаних) систем машин, розробка і організація виробництва тих знарядь праці, які раніше взагалі не виготовлялись або імпортувались з інших країн;

• зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу, форсованому розвитку перш за все наукомістких виробництв, істотному підвищенню техніко-організаційного рівня та соціально-економічної ефективності виробництва на іприємствах різних галузей народного господарства;

• докорінне поліпшення всієї організації робіт і ^ономічного їх обгрунтування на всіх стадіях відтворювального процесу (проектування — виробництво — розподіл — впровадження — експлуатація нової техніки);

• дотримання кожним підприємством власної стратегії технічного, організаційного і економічного розвитку;

- переорієнтація інвестиційної політики на максимальне технічне переозброєння і реконструкцію діючих виробничих об'єктів; різке збільшення масштабів вилучення з виробництва технічно застарілих і економічно малоефективних машин та устаткування, перехід від практики одиничної заміни спрацьованих знарядь праці до систематичного комплексного оновлення техніко-технологічної бази взаємозв'язаних виробничих ланок підприємств; ,

• створення ринкового економічного механізму країни, спроможного викликати постійну зацікавленість усіх ланок управління виробництвом у здійсненні найбільш ефективних відтворювальних процесів та сприймати науково-технічні і організаційні новини.

88. Охарактеризуйте шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів.

Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею підприємств у сучасних умовах і досягається різними шляхами.

На стадії створення виробничих запасів такими можуть бути:

- впровадження економічно обґрунтованих норм запасу;

- наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, що комплектують вироби до споживачів;

- широке використання прямих тривалих зв'язків;

- розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням;

- комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах.

На стадії незавершеного виробництва:

- прискорення науково-технічного прогресу (упровадження прогресивної техніки і технології, особливо безвідхідної, роторних ліній, хімізація виробництва);

- розвиток стандартизації, уніфікації, типізації;

- удосконалювання форм організації промислового виробництва, застосування більш дешевих конструктивних матеріалів;

- удосконалювання системи економічного стимулювання ощадливого використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів;

- збільшення питомої ваги продукції, що користується підвищеним попитом.

Шляхи : Екстенсивний (передб зб. Тривалості роботи основних фондів на протязі року) збільшення зміності роботи зменшення тривалості ремонтів скорочення часу перебазування машини з об’єкта на об’єкт.

Інтенсивний (підвищення основних засобів за одиницю робочого часу, підвищення кваліфікації кадрів, впровадження нових технологій, матеріальне стимулювання за підвищення ефективності використання фондів).

89. Охарактеризуйте основні напрямки вдосконалення організації оплати праці в Україні на сучасному етапі

Низька заробітна плата, затримка її виплати негативним чином позначаються на ставленні працівників до своїх прямих обов'язків і є одним з мотивів вимушеної вторинної зайнятості. Тому цілями і шляхами реформування заробітної плати є створення кожній працездатній людині умов для підтримання своєю працею необхідного рівня життя; забезпечення реалізації відтворювальної, стимулюючої, регулюючої та стимулюючої функції заробітної плати.

Сучасний етап розвитку економіки України характреризується необхідністю створення на підприємствах дієвої системи оплати праці. Збільшення вартості робочої сили, податкове навантаження на заробітну плату, заборгованість по заробітній платі – це далеко не повний перелік проблем оплати праці, з якими роботодавці та робітники стикаються дуже часто, тому удосконалення системи оплати праці є надзвичайно актуальним завданням.

Праця як ресурс підприємства впливає на усі результативні показники, які забезпечують ефективність діяльності, стійкість підприємства, його конкурентоспроможність.

Удосконалення системи організації оплати праці підприємства в контексті створення ефективного мотиваційного механізму повинно базуватися на наступних принципах: дотримання конституційних прав і свобод людини на працю, що дозволить заробітній платі відігравати ту роль, яку вона повинна виконувати в реалізації соціальних прав людини і, перед усім, його права на працю.

Удосконалення організації оплати праці підвищує її мотивацію, продуктивність та впливає на кінцеві результати роботи. Проте проблема удосконалення полягає у тому, що зміни в оплаті праці повинні відбуватись на основі нормування праці. Для ефективного вдосконалення елементів оплати праці необхідним є державна підтримка та надійна законодавча база з урахуванням сучасного темпу економічного життя та інших актуальних проблем.

90. Розкрийте зміст розробки безтарифної моделі оплати праці

В переході ранкової економіки на деяких підручниках почали

використовувати безтарифну систему праці, яка виникла перш за все через ускладнення роботи підприємств яка впливає на те що не завжди вони мають можливість виплачувати всім працівникам гарантованою тарифною системою заробітку плату. Оскільки кожен варіант застосовування безтарифної моделі оплати праці є унікальною розробкою керівництва конкретного підприємства, то можна дати характеристику спільних для них рис.

Отже спільним для безтарифних систем оплати праці є такі :

‑ працівникам гарантуєшся лише мінімальний обов’язковий рівень заробітної плати, існування якого обумовлене законодавством про мінімальну заробітну платню;

‑ спочатку визначається загальна сума заробленої колективом заробітної плати, потім з неї вираховуються сума гарантованої мінімальної оплати всіх працівників підприємства, а залишок (він повинен становити більшу частину) розподіляється між членами колективу за певними встановленими заздалегідь правилами. В цьому плані безтарифні системи організації оплати належать до групи колективних систем організації праці, і всі члени колективу зацікавлені в покращенні кінцевих результатів спільної роботи;

‑ у рівні умови щодо можливості впливу на розмір своєї заробітної плати становляться усі працівники підприємства, незалежно від категорії і посади. Правила розподілу колективного заробітку складаються так щоб зацікавлювати кожного працівника в покращенні саме тих показників роботи, які важливі для досягнення бажаного спільного кінцевого результату. Оскільки таке покращення в принципі необмежене, то і можливості зростання індивідуального заробітку теж не обмежені;

‑ найважливішою проблемою є розробка розподілу колективного заробітку саме таким чином, щоб максимально націлювати працівників на покращення показників роботи, що важливі для досягнення кінцевого результату. В цьому випадку питання соціальної справедливості стоять дуже високо. Тому умовою ефективного застосування безтарифних систем організації оплати праці є наявність такого колективу, члени якого добре знають один одного.

91. Характеристика одиничного типу виробництва

Одиничне виробництво характеризується широким асортиментом продукції і невеликим обсягом випуску однакових виробів. При цьому зразки ніколи не повторюються або повторюються нерегулярно. За кожним робочим місцем не закріплені певні деталеоперацїї, тобто відсутня глибока спеціалізація. Як правило, обладнання унікальне, універсальне та розміщене за однорідними групами. При одиничному типі виробництва застосовується послідовний вид пересування предметів праці та існує відносно велика питома вага ручної праці.

Одиничне виробництво характеризується наявністю значного незавершеного виробництва та відсутністю закріплення операцій за робочими місцями. Характеризується одиничне виробництво високою собівартістю продукції, що випускається, і тривалим виробничим циклом.

Різноманітна номенклатура робить одиничне виробництво більш мобільним та швидко пристосовуваним до умов сучасного ринку.

Як правило, одиничне виробництво характерне для суднобудування, верстатобудування та виробництва іншого унікального обладнання (автоматні реактори, потужні електронні машини).

Таким чином, відмітними рисами одиничного виробництва є:

• переважання технологічної спеціалізації цехів, дільниць та відсутність закріплення за ними певних виробів;

• використання універсального обладнання та його розміщення за однотипними групами;

• відносно велика питома вага ручної праці;

• наявність робітників високої кваліфікації.

92. Характеристика серійного типу виробництва

Серійне виробництво характеризується тим, що виготовляється обмежений асортимент продукції. Предмети праці до робочого місця надходять не штуками, як при одиничному виробництві, а періодично певними партіями.

Залежно від розміру партії розрізняють дрібно-, середньо- та великосерійне виробництво.

Для серійного типу виробництва характерна велика номенклатура виробів, однак значно менша, ніж за одиничного типу виробництва. Як правило, виготовлення значної частини продукції в умовах серійного виробництва періодично повторюється протягом року або ряду років, що дає можливість організувати цей випуск на технологічно спеціалізованих дільницях (передусім це стосується організації середньо- та великосерійного виробництва).

У виробництвах серійного типу рівень собівартості продукції знижується за рахунок спеціалізації робочих місць, широкого залучення робітників середньої кваліфікації, зменшення, порівняно з одиничним виробництвом, витрат на заробітну плату.

Відмітними рисами серійного виробництва є:

• за кожним робочим місцем закріплюється від однієї до 20 періодично повторюваних операцій;

• номенклатура продукції не стійка, одна й та сама продукція виготовляється кілька разів;

• частина обладнання спеціалізована, розміщується за технологічною та частково за предметною ознакою;

• застосовується паралельно-послідовний вид пересування предметів праці;

• значне застосування механізації праці при незначному використанні ручної праці.

Продукція серійного виробництва, як правило, стандартна. До неї можуть належати насоси, компресори, машини встановленого типу, обладнання хімічної та харчової промисловості тощо.

93. Характеристика масового типу виробництва

Масове виробництво характеризується виготовленням окремих видів продукції у великій кількості на вузькоспеціалізованих робочих місцях протягом тривалого періоду.

Головною ознакою масового типу виробництва є виготовлення великого обсягу однорідної продукції. Для цього тину виробництва характерна незмінна номенклатура продукції, що виготовляється, спеціалізація робочих місць на виконанні однієї постійно закріпленої операції, застосування спеціального обладнання та незначна довжина виробничого циклу, висока механізація та автоматизація виробничих процесів. : Собівартість продукції масового виробництва, порівняно з одиничним та серійним," значно менша. Таким чином, цей тип виробництва створює передумови для поглиблення спеціалізації та підвищення продуктивності праці. Усе це веде до збільшення ефективності виробництва. Як правило, собівартість дослідного зразка одиничного виробництва у 20—30 разів вища, ніж масового.

Необхідною умовою масового виробництва є постійний рівень попиту на продукцію. Для масового виробництва характерне таке:

• за кожним робочим місцем закріплено одну-дві операції;

• постійна номенклатура продукції;

• використовуються автоматичні лінії;

• застосовується паралельний вид пересування предметів праці.

Отже, збільшення масовості та серійності виробництва має низку позитивних рис: збільшується продуктивність праці за рахунок поглиблення виробничих навичок та кращого оснащення робочих місць; знижується собівартість продукції і поліпшується використання обладнання, скорочується час виробництва виробу.

Разом з тим масове та серійне виробництво має ряд недоліків. Головними з них є орієнтація не на конкретного споживача і його вимоги, а на середні стандарти та труднощі перебудування виробництва, пов'язані із застосуванням значної кількості спеціального обладнання.

94. Охарактеризуйте суспільні форми організації виробництва

Концентрація вир-ва означає його усуспільнення через збільшення розмірів під-в, зосередження процесів вирва, робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більш великих під-вах. У господарській практиці виокремлюють три основні види концентрації: агрегатну— збільшення одиничної потужності або продуктив­ності технологічних установок, агрегатів, устаткування; технологічну — укрупнення вир-чих одиниць (цехів, відділів, виробництв) під-ва; заводську (фабричну) — процес збільшення розміру самостійних під-в (заводів, фабрик, комбіна тів, вир-чих та інших об'єднань); що здійснює ться на засаді агрегатної та технологічної концентрації вир-ва.

Спеціалізація- суспільна форма організації вир-ва відображає процес зосередження діяльності під-ва на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт.

Конверсія як форма організації вир-ва ха­рактеризує істотне (іноді повне) перепрофілювання частини або всього вир-чого потенціалу під-ва на вир-во іншої продукції під впливом доко­рінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників роз­витку економіки. Кооперування є формою вир-чих зв'язків між під-вами, що спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції.

Комбінування як специфічна суспільна форма організації вир-ва — це процес органічного поєднання в одному під-ві багатьох вир-в, що належать до різних галузей промисловості чи народного господарства в цілому.

Диверсифікація збільшення різноманітності, розширення номенклатури виробів, які випускає підприємство, за рахунок освоєння нових для нього сфер.

95. Характеристика нематеріальних ресурсів підприємства.

Нематеріальні ресурси – це частина потенціалу підприємства, здатна приносити економічну вигоду, для якої характерна відсутність матеріальної основи та невизначеність розмірів отримування прибутків від його використання.

Види нематеріальних ресурсів:

Об’єкти промислової власності:

1. Винахід – це позначене суттєвою новизною вирішення технічного завдання в будь-якій галузі народного госп–ва, яке забезпечує позитивний ефект (практичну цінність).

2. Корисна модель – це результат творчої діяльності людини, об’єктом якої може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових частин.

3. Промисловий зразок – придатне до здійснення промисловим способом художнє вирішення конкретної форми виробу.

4. Товарний знак та знак обслуговування – це оригінальна позначка (ім’я, термін тощо), яка призначена для ідентифікації товару.

5. Фірмове найменування – це стале позначення підпр-ва або окремої особи, від імені якої здійснюється вир–ча або ін. діяльність.

6. Способи захисту від недобросовісної конкуренції.

Об’єкти, охороняються авторським правом і суміжними правами:

7. Твори галузі науки, літератури та мистецтва;

8. Комп’ютерна програма – це об’єктивна форма подання сукупності даних та команд, призначених для забезпечення функціонування ЕОМ.

9. База даних.

10. Суміжні права – права, які примикають до авторського права, є похідними від нього.

Інші (нетрадиційні) об’єкти інтелектуальної власності:

1. Раціоналізаторська пропозиція –це технічне вирішення, яке є найбільш корисним для підприємства. 2.“ноу–хау” – незахищені охоронними документами і неоприлюднені знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського або ін. характеру, що можуть бути практично використані в наукових дослідженнях та розробках.