17. Літописанння і л-ра середини 17 кінець 18 ст.

В історії л-ри 17-18 ст. визначне місце посідають літописи, головною темою яких було відображення визвольної війни 1648-1654рр. під проводом Б.Хмельницького проти польсько-шляхетськиї загарбників. Поширення цього жанру було зумовлене тим, що він міг найпослідовніше і найповніше відбити знаменні події. У кожному з них відбилась індив.манера письма авторів, їх погляди на характер визвольної боротьби, її оцінка. Українські літописці, зображаючи героїчні сторінки боротьби народу проти іноземної навали, намагались свої твори доводити до сучасності.

Вершину укр..літописання 17-18ст. складають твори Самовидця, Григорія Грабянки та Самійла Величка. Їх твори найбільше та найкраще розповідають про визвольну війну , життя народу та становище України.

Надзвичайно важливими джерелами для істориків України є літописи 17 ст. назви яких часто давались просто за місцем їх появи чи зберігання (наприклад, Густинський, Львівський, київський, добромильський та ін..)

З літературного боку найцікавішим історичним твором є «Кройника злето-писцов стародавніх» (1672р.) ректора київської колегії Феодосія Сафоновича. До нас дійшли кілька списків цієї праці, яка так і не була надрукована. Перша частина, яка охоплює події від найдавніших часів до кінця 18 ст. – компілятивна. Автор просто вибрав найцікавіші, на його думку, факти з попередніх джерел, щоб потім повязати давню історію з новою, показати генезис своїх земляків із спільного для південно-сх. Слов’янства кореня – Київської Русі. Оригінальнішою є друга частина літопису як збірник історичних повістей про найвизначніші історичні події в північно-східній Русі,а також в Україні від початку 14 до 17 ст. Написана мовою, близькою до народної розмовної, «Кройника» Д.Сафоновича дала поштовх до створення першого короткого нарису з історії України та Росії під назвою «Синопис».

Укр.література другої половини 17 ст. в усіх її видах,родах і жанрах розвивалась під впливом буремних історичних подій цього періоду. Це сприяло дальшому зближенню і взаємозбагаченню культур східнослов’янських народів, благотворно позначилось на розвитку освіти, науки, книгодрукування,л-ри, мови, образотворчого мистецтва.

У період інтенсивного розвитку в укр..л-рі ренесансного-барокових тенденцій помітними досягненнями відзначилась історична,ораторсько – проповідницька, полемічно-публіцистична та агіографічна проза. Серед віршованої л-ри також виділяються твори історичної тематики, які відображали події визвольної війни укр..народу та возз’єднання України з Росією. Драматична література другої половини 17 ст. мала виразно бараковий характер з елементами бурлеску.

Визначне місце в історії розвитку л-ри, філософської та педагогічної думки в Україні посідає творчість Г.Сковороди.

18.Діяльність Сковороди

Літературно-громадська діяльність Літературно-громадська діяльність Григорія Савича Сковороди припадає на складний час суспільного життя не лише Росії, а й Західної Європи — період занепаду феодалізму і становлення капіталізму. Визначальною рисою цього періоду було посилення інтересу до всього національного; побуту, мови, фольклору. Сковорода у своїх творах теж милується рідною природою, турбується долею народу, захоплюється його ватажками (наприклад, Богданом Хмельницьким). Творчу спадщину Григорія Сковороди складають: збірка ліричних поезій «Сад божественных пісень», книга «Басни Харьковскіе», філософські трактати та притчі. Літературна і філософська спадщина Г. С Сковороди тісно переплітаються. Найголовніша мета письменника і філософа — пізнання світу і сутності людського буття. Людина — центральна постать у філософії Сковороди. Мандрівний філософ закликав людей жити в красі і гармонії згідно з законами природи. Щоб змінити суспільство, кожній людині необхідно спочатку змінити себе. У трактаті «Начальная дверь ко христіанському добронравію» Сковорода писав, що весь світ складається з двох натур: одна видима, друга — невидима, перша являє собою явища матеріального світу, друга — це Бог, дух, розум, істина. І по відношенню до всього світу, космосу, людина становить мікрокосм (малий світ). Для пізнання світу їй потрібно пізнати себе. Людське щастя полягає у самовдосконаленні. Щасливою може бути тільки та людина, яка знайшла своє місце в житті. Ідея «еродної праці» — праці за нахилами — має велике значення у філософії Сковороди. Він доводить, що людина повинна займатись улюбленою справою. Тільки тоді вона буде щасливою і принесе користь суспільству. Гармонійний же розвиток людини полягає у «еродній» діяльності і свободі. Григорій Савич Сковорода був виразником ідей найбіднішої категорії населення. Він виступав проти покріпачення селян, мріяв про новий світ, в я кому не буде ворожнечі, а люди стануть рівноправними членами суспільства. Його демократичні погляди знайшли своє вираження і у просвітительській діяльності, і у творчості, У нову історичну епоху переходу від феодалізму до капіталізму Сковорода написав цілу низку творів на соціально-етичні теми. Завдяки самобутності думки, пафосові заперечення світу несправедливості, відданості високим гуманістичним ідеалам Сковорода став в один ряд з визначними мислителями свого часу. Філософ був переконаний, що справжнє щастя людини полягає не в багатстві та честолюбстві, а в розумному задоволенні людських потреб та в праці, яка приносить радість. Гонитва за багатством та жадоба наживи ніколи не зроблять людину щасливою. Це Сковорода неодноразово повторював у багатьох своїх працях та листах до друзів. У байці «Жаби» автор так говорить про перевагу праці над неробством: «Всяке багатство зубожіти й висохнути, як озеро, може, а лише ремесло є невичерпне джерело не багатого, але безпечного прожитку». Сковорода завжди підкреслював свою близькість до бідних людей, засуджував панство. В одній із поезій збірки «Сад божественних пісень» знаходиться таке звернення до панів: Вас Бог одарил грунтами, но вдруг может то пропасть А мой жребій с голяками, но Бог мудрости дал часть! А в філософському діалозі «Благородний Еродій» ця думка звучить так: «Довольство своим жизненным уделом и благодарность за него судьбе есть твердь и здравие сердца, приемлющего все во благо и укрепляющегося». Отже, у своїй поетичній творчості Григорій Савич Сковорода поєднав лірику з філософією, а в працях мислителя — філософію з ліризмом.