Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Полит.))

.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
04.02.2016
Размер:
57.19 Кб
Скачать

17.1. Виникнення та суть товарного виробництва.

Товарне виробництво – це така форма організації виробництва при якій продукти виготовляються не для власного споживання, а на ринок і виготовляє їх сам власник засобів виробництва. Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать: суспільний поділ праці; економічна відособленість виробників; еквівалентність відносин; ринковий зв'язок між виробниками і споживачами; визнання суспільного характеру праці через ринок; здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу; виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду; конкуренція.

17.2. Економ. цикл та його фази.

Економічний цикл — це сукупність постійних фаз національної економіки — розширення та скорочення обсягів виробництва. Його ще називають циклом ділової активності або кон'юнктурним циклом. Економічний цикл являє собою чергування піднесення і спаду рівня ринкової активності протягом кількох років. Економічні цикли можуть відрізнятися один від одного за тривалістю й інтенсивністю, але всі вони мають одні й ті самі фази.Циклічність-характерна форма розвитку ринкової економіки.Характерною особливістю циклічності є рух економіки не по колу,а по спіралі,то вона є формою прогресивного її розвитку.За суч.умов. циклічність можна розглядати як 1 із сп-в саморегулюв. Ринкової економіки.Циклічні коливання відбуваються послідовно,через певний проміжок часу.Економічні цикли мають 4 послідовні фази: криза(рецесія), депресія(застій) , пожвавлення, піднесення(експансія).Визначальними моментами серед цих фах є криза і піднесення. Перехід від однієї фази циклу до іншого відбув. автоматично на основі ринкових само регуляторів. Криза виникає не тому,що суспільство не в змозі спожити всі вироблені товари,а тому,що не може купити їх. Депресія, Пожвавлення, Піднесення

18.1. Функції грошей:

1.Міра вартості – виконують роль загального еквівалента, за допомогою грошей вимірюються величини вартості всіх інших товарів і виконують вони цю функцію тому, що самі володіють вартістю, але виконують її уявно , тобто як ідеальні гроші. 2.Засіб обігу – пов’язана з тим, що за умов розвинутого товарного обміну безпосередньо обмін товарів переріс в товарно-грошовий обіг. 3.Засіб утв. скарбів і нагромадження – пов’язана з тим. що гроші вилучаються з обігу. 4.Засіб платежу тісно пов’язана з функцією грошей як засобу обігу. Коли гроші здійснюють самостійний рух, переходячи від одного власника до іншого, то вони використовують функцію засобу платежу. Цю функцію вони здійснюють як у сфері товарного обігу , так і поза ним. 5.Світові гроші.

18.2. Світове господарство. Причини його виникнення.

Світове господарство – це сукупність національних господарств взаємопов’язаних міжнародними економічними відносинами. Навіть найрозвинутіші країни не в змозі абсолютно самостійно ефективно виробляти уві види товарів та послуг. Саме тому вони беруть участь у міжнародному співробітництві. Об’єктивною основою формування світового господарства є розвиток міжнародного поділу праці.

19.1. Закон вартості та механізм його дії товарному виробництві. Закон вартості – це закон товарного виробництва. Його двя проявляється у 3 функціях: -Регулює товарне виробництво; -Стимулює стихійний розвиток продуктивних сил; -Зумовлює диференціацію товаро – виробників. Найважливішим законом товарного виробництва є закон вартості. Відповідно до нього виробництво й обмін товарів здійснюються на основі їх вартості, величина якої вимірюється суспільно необхідними затратами праці. Дія закону вартості виявляється в тому, що всі різноманітні за обсягом затрати праці зводяться до середніх, суспільно необхідних. Зведення це відбувається на ринку, через суспільні контакти всієї маси товаровиробників і покупців, через механізм попиту та пропонування. Закон вартості відіграє надзвичайно важливу роль у товарному виробництві: а) він виступає стихійним регулятором пропорцій суспільного виробництва. б) закон вартості - основа диференціації товаровиробників. в) закон вартості сприяє зародженню капіталістичних відносин. г) закон вартості стимулює розвиток продуктивних сил.

19.2. Нац. дохід і його викор. Результатом праці мільйонів робітників, селян,інтелігенції є певна сукупність створених матеріальних і духовних благ. Найбільш узагальненим показником виробничої діяльності всього працездатного населення є сукупний сусп.. продукт(ССП). Він являє собою масу різних товарі і послуг , ств. працівниками у різних сферах галузях сусп.. виробництва( за рік). За своєю натурально – речовою структурою ССП поділ. на засоби виробництва і предмети споживання( фонд споживання і фонд накопичення). Фонд споживання - сума коштів, що спрямовується на споживання трудового колективу підприємства. Фонд накопичення. Цей фонд характеризується великим ступенем доступності щодо використання фінансових коштів та орієнтує підприємство на отримання максимальної економічної ефективності. За своєю вартісною будовою ССП можна записати за такою формулою: W=C+V+m- нац. Дохід C – пост. Капітал V – змінний капітал m - маса додаткової вартості Чистий прибуток або нац.. доход – це реальний доход, який викор. суспільством для особистого споживання та подальшого розміреного відтворення . Нац. доход можна поділити на 2 великі фонди: 1.Фонд споживання (вираж. в грошовій формі через держ. бюджет). 2.Фонд нагромадження. В процесі виробництва ств. необхідний продукт – це та частина нац. доходу , яка викор. на відтворення людини(житло, одяг, продукти харчування, соц. та духовні потреби та інше).Додатковий продукт - це частина нац. доходу , яка викор. для розширеного виробництва, ств. резервного фонду, виплати девідентів тощо. Отже, нац. доход як економ. категорія вираж. виробничі відносини між людьми з приводу Таким чином, нац.. доход по суті – це новостворена суспільством за певний період часу ( за рік) вартість.

20.1. Суть капіталу – постійний і змінний.

Капітал – це вартість, за допомогою якої ств. додаткова вартість шляхом експлуатації найманих працівників. У будь – якому виробництві приймають участь різні фактори виробництва: 1.Постійний капітал. 2.Змінний капітал. 3.Маса додаткової вартості , які ств. робітники. Постійний капітал – капітал, який має вартісну основу і в процесі виробництва не змінює своєї величини. Змінний капітал – це капітал, який в процесі виробництва змінює свою величину на додаткову вартість.

21.2. Основні напрямки державного врегулювання. Держ. врегулювання - це цілеспрямований вплив держ. органів на економіку, з метою забезпеч. Її ефективного функціонування в певному режимі. Основними напрямами регулюючої ролі економ. розвитку є: 1.Правове регулювання – держава ств. правову основу економ. діяльності всіх суб’єктів ринкової економіки . 2.Фін. регулювання – полягає у зосереджені грошових коштів в держ. бюджеті і витрачення їх на вирішення загально – економ. і соц. Проблем. 3.Кредитна політики – має за мету регулювання насамперед процентних ставок банків – кредитних і депозитних. 4.Грошова політики - проводиться насамперед через врегулювання к-ті паперових грошей в обігу. 5.Соц. регулювання – держава регулює соц. фактори сусп. розвитку: соц.. забезпечення

(

21.1. Кругообіг капіталу і його функціональні форми. Складові капіталу – постійний капітал + змінний капітал + маса додаткової вартості. Процес руху капіталу охоплює 3 стадії , де він послідовно набуває 3 різних форм, кожна з яких виконує певну функцію назив. кругооборотом промислового капіталу. Г...Т…В…Т’…Г’ – кругооборот грошового капіталу. В...Т’…Г…Т…В - кругообіг продуктивного капіталу. Т’…Г’…В…Т – кругооборот товарного капіталу. Наявність 3 форм кругообороту містить у собі можливість їх уособлення один від одного й самостійного існування . Так у реальному житті й відбувається , коли від капіталу , занятого в сфері матеріального виробництва, відгалужуються і поч.. існувати як самостійні, торговельні і позичкові капітали, а разом з тим у складі класу капіталів виділ. промисл. підприємці, торговельні підприємці і банкіри. Фактори, що визнач. час обігу - це відстань підприємств від джерел сировини і палива, віддаленість ринку збуту від місця виробництва та інші фактори, які впливають на час обігу капіталу. Прискорення обороту капіталу сприяє зниженню витрат виробництва і збільшення маси та норми прибутку.

21.2. Класифікаці підприємств за розмірами Підприємство – це первинна ланка народного господарства, яка має у своєму розпорядженні основний і оборотні фонди, свій розрахунковий рахунок у банку, свою гербову печатку з назвою підприємства і якщо підприємство промислове, то ще й свій товарний знак. Підприємницька діяльність може розвиватися лише за умов існування підприємців – визначальних постатей в економіці, які діють за принципами ринкових відносин. Тому перехід до ринкової економіки потребує формув. її суб’єктів , у ролі яких виступають господарюючі суб’єкти підприємців. Поняття «підприємництво» надзвичайно в містке. В ньому переплітається сукупність економ. , політ., юридичних , історичних і психолог. Аспектів. Формувалось воно протягом тривалого часу , змінюючись під впливом базисних і надбудовч(н)их інститутів , психологія людини. Поняття «підприємець» часто вживають як синонім понять господар, бізнесмен, людину, яка організувала і веде своє діло назив. саме одним із цих понять. Отже , підприємець – це суб’єкт , що поєднує у собі новаторські, комерційна та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів , методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. Підприємницька діяльність здійснюється від імені і під майнову відповідальність певними суб’єктами. Суб’єктами підприємництва можуть бути всі громадяни, яким не заборонено законом, а об’єктом підприємництва є певний вид діяльності(виробництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами та інше). Підприємницькій діяльності забороняється категорично випускати зброю, наркотики, друкувати гроші тощо.

22.1 Маса і норма додаткової вартості. Ступінь експлуатації робочої сили можна визначити за допомогою норми додаткової вартості - це відношення додаткової вартості до перемінного капіталу, виражений у відсотках. Норма додаткової вартості показує, у скільки разів робітник на капіталіста працює більше, ніж на себе. Це і є відносним показником. Абсолютна величина експлуатації виражається показником «маса додаткової вартості». Її можна визначити декількома способами:

M =m1 x n; де m1 - додаткова вартість, створена одним робітником, п — кількість експлуатованих робітників. Маса додаткової вартості буде тим більше, чим вище норма додаткової вартості і чим більше маса експлуатованої найманої праці.

22.2. Витрати виробництва.

Витрати виробництва – це виражені в грошовій формі витрати підприємства на виготовлення і реалізацію продукції.

За своєю структурою витрати виробництва включають витрати на предмети праці, засоби праці( амортизаційні відрахування) та на оплату праці.

Амортизаційні відрахування — відрахування частини вартості основних фондів для відшкодування їх зносу, тобто для їх відтворення, шляхом списання на собівартість продукції згідно з існуючими нормами.

23.1. Шляхи підвищення експлуатації найманої робочої сили.

Робочий час поділяється(8 годин): -необхідний час(4 години) -додатковий час (4 години+зростають) Є два ступені експлуатації найманих виробників: -відносне збільшення експлуатації -абсолютне збільшення степеня експлуатації Нарма дод. вартості : M= m: v* 100%

23.1 Монопольна рента. Монопольна земельна рента - особливий вид ренти. Її сплачує споживач рідких за якістю сільськогосподарських продуктів, що виробляються на землях з винятковими природними умовами, тому що ціна на ці продукти визначається високим попитом та обмеженою пропозицією (наприклад, рідкі сорти винограду, цитрусові, особливі сорти троянд і т.п.). Ніякого відношення до утворення монопольної земельної ренти не мають розходження в витратах праці на виробництво продукції, як для диференціальної ренти, чи приватна власність на землю, як для абсолютної ренти. Умови утворення монопольної земельної ренти:

1) обмеженість умов виробництва рідких сільськогосподарських продуктів; 2) умови виробництва рідких сільськогосподарських продуктів не відтворюються. Причина монопольної ренти - висока монопольна ціна, що встановлюється на рідкі сільськогосподарські продукти. У господарській діяльності будь-яка монополія шукає собі вихід, тобто шлях реалізації економічної переваги. У даному випадку способом реалізації економічної переваги є установлення високої монопольної ціни. Механізм утворення МЗР Монопольна земельна рента — це різниця між високою монопольною ціною, установлюваною на рідкі сільськогосподарські продукти, витратами їхнього виробництва і середнім прибутком. МЗР = Цмон.- (З+V)- Рср.

24.1. Характерні ознаки сучасного ринку.

По-перше, сучасний ринок є ринком покупців. Це такий стан ринку, при якому пропозиція товарів перевищує попит на них при фіксованій ціні. Такий стан ринку визначає пріоритет покупців по відношенню до продавців. Другою обов'язковою ознакою сучасного ринку є його конкурентний характер. Це означає, що в системі підприємства кожний суб'єкт виступає як конкуруюча сторона по відношенню до всіх інших суб'єктів. Можливість конкуренції між учасниками ділових відносин на ринку закладена в їх економічній самостійності (суверенітеті), базою якої є право розпоряджатися об'єктами ринкових відносин. Третя ознака сучасного ринку - стабілізація відносин між суб'єктами ринку на основі інтеграції. Сучасний ринок - це арена суперництва підприємців та інших суверенних суб'єктів економіки (наприклад, покупців), кожному з яких повинен бути гарантований його суверенітет і збереження його конкурентної потенції.

24.2. Диференційна рента 1.

Земельна рента – це економічні відносини між власником землі,підприємцем-орендарем та найманими працівниками з приводу присвоєння власником землі частини прибутку від підприємницької діяльності на ній.Існує 3 види рент,що утворюються по різним причинам:диференційна рента,монопольна рента,абсолютна рента.Диференційна рента поділяється на:-диференційна рента – І;диф.рента - ІІ. Диф.рента-І є додатковим чистим доходом,який одержують в результаті продуктивнішої проці на кращих за родючістю і місцезнаходженням землях. Диф.рента заснована на використанні родючості земель,тільки перша рента пов’язана з природою,а ІІ – з економічною родючістю. Диференційна рента 1 утв. за рахунок родючих земель , місце розташування учасників до ринків збуту та інші компоненти. Диф. Рента – надлишок над середнім прибутком, який отримують господарства, що ведуть виробництво у більш сприятливих умовах.

25.1. Категорія ринку. Ринкові відносини - це економ. відносини між покупцями і продавцями , які склад. на ринку у сфері обміну. Сфера обміну, попит і пропозиція охоплюють усю систему економ. відносин, пов’язаних з реалізацією товарів. Тобто, їх походження із сфери виробництва у сферу споживання – це також поставка товарів споживачу, розрахунок за них. Ці всі економ. процеси можуть бути прискореними або уповільненими (залежно від платоспроможного попиту). Ринки можуть бути збалансованими і не збалансованими. Кожен ринок дуже різноманітний і поділ. на ринок різноманітних товарів. Таким чином, кон'юнктура ринку визнач. економ. показниками, які характеризують стан ринку. Основними індикаторами для всіх продавців в покупців є ціна.

25.2. Нац. дохід і його викор. Результатом праці мільйонів робітників, селян,інтелігенції є певна сукупність створених матеріальних і духовних благ. Найбільш узагальненим показником виробничої діяльності всього працездатного населення є сукупний сусп.. продукт(ССП). Він являє собою масу різних товарі і послуг , ств. працівниками у різних сферах галузях сусп.. виробництва( за рік). За своєю натурально – речовою структурою ССП поділ. на засоби виробництва і предмети споживання( фонд споживання і фонд накопичення). Фонд споживання - сума коштів, що спрямовується на споживання трудового колективу підприємства. Фонд накопичення. Цей фонд характеризується великим ступенем доступності щодо використання фінансових коштів та орієнтує підприємство на отримання максимальної економічної ефективності. За своєю вартісною будовою ССП можна записати за такою формулою: W=C+V+m- нац. Дохід C – пост. Капітал V – змінний капітал m - маса додаткової вартості Чистий прибуток або нац.. доход – це реальний доход, який викор. суспільством для особистого споживання та подальшого розміреного відтворення . Нац. доход можна поділити на 2 великі фонди: 1.Фонд споживання (вираж. в грошовій формі через держ. бюджет). 2.Фонд нагромадження. В процесі виробництва ств. необхідний продукт – це та частина нац. доходу , яка викор. на відтворення людини(житло, одяг, продукти харчування, соц. та духовні потреби та інше). Додатковий продукт - це частина нац. доходу , яка викор. для розширеного виробництва, ств. резервного фонду, виплати девідентів тощо. Отже, нац. доход як економ. категорія вираж. виробничі відносини між людьми з приводу Таким чином, нац.. доход по суті – це новостворена суспільством за певний період часу ( за рік) вартість.

26.1. Функції ринку.

Більш повно і глибоко сутність ринку розкрити можна через його функції, які він виконує. Головін з них можна звести у 2 групи – організаційні та економічні. Функції: -Суспільний поділ праці ( коли споживач обирає постачальника, враховуючи при цьому якість, ціну, термін поставки); -Інформаційна(ціни, процентні ставки за кредит , курси цінних паперів постійно змінюються); -Економ. відбору(завдяки конкуренції суспільне виробництво звільняється від економ. слабких життєздатних підприємств); -Стимулююча(ринок розвертає економіку обличчям до потреб людини, робить усіх учасників конкурентного процесу матеріально заінтересованими у задоволені тих потреб, які вираж. через попит за допомогою ціни).

26.2. Циклічний характер суспільного відтворення. Процес відтворення розвивається циклічно починаючи з 19 ст. Циклічність-це характерна форма розвитку ринкової економіки. Циклічні коливання відбув. Послідовно через певний проміжок часу. Цикл-відтворення-процес руху економіки, який включає період від початку однієї кризи до наступної і охоплює кризу, дипресію, пожвавлення та піднесення. Визначальними моментами серед цих фах є криза і піднесення. Перехід від однієї фази циклу до іншого відбув. автоматично на основі ринкових само регуляторів. Криза виникає не тому,що суспільство не в змозі спожити всі вироблені товари,а тому,що не може купити їх. Економ.криза настає тоді,коли диспропорція між сукупною пропозицією і сукупним попитом в економіці в цілому дістає таких розмірів,що може бути усунена лише силою і механізмом кризи. Депресія –стан економіки,при якому падіння вир-ва припиняється і поступово створюються умови для його зростання. Пожвавлення – оновлення осн.капіталу передбач. Зростанням попиту,перш за все,на нове технічне обладнання.Це призводить до збільш.попиту на метал,руду;поширення засобів вир-ва – збільшує зайнятість і відповідно попит на предмети споживання,що поширює їх вир-о.Поступово збільш. Фонд з/п.;зростають ціни і прибутки.На прикінці пожвавлення обсяг вир-ва сягає кризового стану. Піднесення – фаза,на якій обсяг вир-ва перевищує до кризовий стан.Становиться максим.зайнятість,зрост. з/п;високі ціни і прибутки забезпечують інтенсивне поширення вир-ва.Поступово виникає і зростає надвиробництво товарів.Тобто ствоюються умови для економічної кризи

27. 1. Конкуренція і монополія в ринковій економіці. Одним із найважливіших елементів ринкового механізму є конкуренція. Конкуренція – це економічне суперництво між відокремленими виробниками продукції, робіт, послуг за завоювання ринку та отримання більшого прибутку. Без конкуренції ринкові відносини практично неможливі. Конкуренція виникає за певних умов: 1) наявності на ринку великої кількості незалежних покупців і продавців будь-якого ресурсу або продукту; 2) свободи для покупців і продавців виступати на тих чи інших ринках або залишати їх. 3) свободи виробляти ту чи іншу продукцію, обирати постачальників, розпоряджатися прибутками та вирішувати інші господарські проблеми. 4) пропозиція товарів повинна перевищувати попит. В умовах дефіциту товарів конкуренції не буде, бо тоді розкуповується все. Неодмінною умовою конкуренції є економічна свобода і незалежність суб'єктів ринкових відносин. Конкуренція є також важливим інструментом регулювання пропорцій суспільного виробництва.

27.2. Диференційна рента 2 . Земельна рента – це економічні відносини між власником землі,підприємцем-орендарем та найманими працівниками з приводу присвоєння власником землі частини прибутку від підприємницької діяльності на ній.Існує 3 види рент,що утворюються по різним причинам:диференційна рента,монопольна рента,абсолютна рента.Диференційна рента поділяється на:-диференційна рента – І;диф.рента - ІІ. Диференційна рента –ІІ виникає в результаті підвищення продуктивності землі на основі використанні ефективніших засобів вир-ва,тобто додаткових вкладень у землю.Цю ренту одержують не всі господарства,а лише ті,що використовують кращі землі.Перша і друга ренти вони взаємопов’язані,тільки 2-га диф.рента пов’язана з економічною родючістю грунтів.Вона характеризує інтенсивний розвиток сільського господарства. Диф. Рента – надлишок над середнім прибутком, який отримують господарства, що ведуть виробництво у більш сприятливих умовах.

28.1. Підприємство яксубєкт ринкової економіки. Підприємство — це організаційно відокремлена і економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги). Підприємство як основний суб'єкт ринкової економіки має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою фірми, товарний знак. Як самостійна економічна одиниця підприємство, виходячи із своїх інтересів (одержання прибутків) і виробничих можливостей, визначає, як і для кого виробляти. У зв'язку з цим підприємство виконує такі функції: організаційну (зводиться до забезпечення виробництва товарів і послуг, реалізації їх); відтворювальну (це інвестування (спрямування) капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів); соціальну (полягає у задоволенні потреб споживачів у певних сферах) . Види підприємств: За галузями промислові; сільськогосподарські; «будівельні; транспортні; торговельні; лізингові; банківські.

28.2. Агропромислова інтеграція та її форми. Агропромислова інтеграція — це об'єктивний процес об'єднання спеціалізованого, повязаного спільним виробничим циклом сільськогосподарського і промислового виробництва в єдину систему відтворення. На її розвиток значний вплив має рівень технологічної і організаційної єдності взаємопов'язаних підприємств, особливості окремих галузей, специфіка перероблюваної сільськогосподарської продукції, технологій її переробки. Факторами, що впливають на інтеграцію сільського господарства і пов'язаних з ним галузей, є також рівень розвитку колективних і державних сільськогосподарських підприємств, селянських господарств, їх спеціалізація. Економічна основа агропромислової інтеграції визначається товарно-грошовим обміном, ринком. Останній об'єднує, організовує їх в галузевому і територіальному відношенні. Ринковий механізм регулювання виробництва створює об'єктивну необхідність для все більш тісної взаємодії і взаємозалежності окремих елементів економічної системи. Все це характеризує агропромислову інтеграцію як багатогранний процес, що розвивається у різноманітних формах. Найбільш простою формою агропромислової інтеграції є контрактне виробництво сільськогосподарської продукції для торгових і переробних підприємств відповідно до укладених угод. У нашій державі відбувається використання угод при реалізації продукції сільського господарства переробним підприємствам і торгівлі, матеріально-технічному забезпеченню і виробничому обслуговуванню аграрного виробництва.

29.1. Акціонерний капітал і акціонерне товариство. Акціонерне товариство — це підприємство, капітал якого утворюється за рахунок внесків його учасників шляхом придбання акцій. Капітал, утворений таким чином, називається акціонерним капіталом. Отже, акціонерне товариство — це підприємство, в якому функціонує колективний капітал. Частка кожного акціонера у цьому капіталі визначається кількістю акцій, якими він володіє. Акціонерні товариства бувають закриті і відкриті. Капітал акціонерного товариства формується шляхом випуску й продажу акцій. Акція — це цінний папір, який свідчить про внесення певного паю в капітал акціонерного товариства й дає право її власникові на одержання доходу у формі дивіденду. Розмір дивіденду залежить від рівня прибутковості підприємства.

29.2. Проблеми інтеграції економіки України в світове господарство. В умовах, коли міжнародний поділ праці привів до формування світового господарства, жодна країна світу не може забезпечити високу ефективність свого національного виробництва, якщо воно не інтегрується в тій чи іншій мірі у виробництво світове. Це безпосередньо стосується й України. Причини можуть бути наступними: 1. Світове господарство - це цілісний економічний організм, що виступає матеріальною основою держав світового співтовариства, в якому вже склалися певні відносини попиту й пропозиції, конкуренції і монополії, макроекономічної рівноваги. Тому включення до нього нових держав - складний і тривалий процес. 2. Стримує інтеграцію національної економіки України в світове господарство й те, що Україна як суверенна держава ще не має достатнього досвіду в налагодженні економічних зв'язків з країнами світового співтовариства. 3. Значною перешкодою для входження України в систему світового господарства є те, що в ній ліквідовані структури, за допомогою яких здійснювалась зовнішньоекономічна діяльність у минулому. Нові ж зовнішньоекономічні органи (Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків, Державний митний комітет, Національний банк України тощо) ще недостатньо авторитетні та компетентні, а отже, малоефективні.

30.1.Види прибутку. Прибуток — частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб'єкта. Економічний зміст продукту Г — Т — Г’ . Загальний прибуток — кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльно; Валовий прибуток — прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції. Прибуток від операційної діяльності витрати — оренда. Адміністративні витрати (пов'язані з обслуговуванням та управлінням підприємством) = основна та додаткова з/п управлінського персоналу, витрати на відрядження управлінського персоналу. Витрати на збут — оплата праці продавців , пакування, транспортування. Інші операційні витрати — собівартість реалізованих виробництвом запасів, сумнівні та безнадійн борги, оцінка запасів.

30.2. Закономірності розвитку світового господарства.

Для світового господарства, як єдиної цілісної системи, властиві й свої специфічні закономірності Насамперед - це тенденція до інтернаціоналізації господарського життя, яка протистоїть тенденції до національного відокремлення. З розвитком світового господарства перша тенденція бере верх над другою: неухильно зростає зовнішньоторговельний оборот усіх країн, збільшуються масштаби міжнародного руху капіталу, швидко зростають обсяги виробництва на закордонних філіях ТНК, все більше переплітається міжнародна діяльність великих банків і т. д. Важливою закономірністю сучасного світового господарства с нерівномірність розвитку його окремих частин і загострення суперництва між ними на цій основі Так, сучасне світове господарство чітко поділяється на дві історичні спільноти: "високорозвинутий центр" і "периферія, що розвивається".

31.1. Ефективність викор. факторів виробництва.

У широкому розумінні ефективність виробництва є співвідношенням результатів виробництва і витрат. Найбільш узагальнюючим оціночним показником роботи підприємства, є прибуток. Він зростає або зменшується залежно від ефективності виробництва. Ефективність використання окремих факторів виробництва визначають такі показники, як продуктивність праці, фондовіддача та матеріалоємність продукції. , Різне співвідношення кількісних значень розглянутих показників відображає можливі варіанти динаміки ефективності виробництва. З точки зору підприємства немає потреби наперед визначати показник ефективності виробництва. Форма показника ефективності залежить від конкретних завдань підприємства. Якщо воно працює стабільно і має стійкі позиції на ринку, показником ефективності є зниження витрат на одиницю продукції; якщо розпочинає свою діяльність - збільшення продажу продукції. Форма показника ефективності для працівника випливає з того, яку роботу він виконує у фірмі.

31. 2. Класифікація країн світового господарства за рівнем розвитку ринкових відносин.

У своєму економічному розвитку не всі країни знаходяться у рівних умовах:

- Країни з розвинутою ринковою економікою (США, Франція, Німеччина)

- Країни з ринковою економікою, що розвивається

- Країни з перехідною до ринку економікою (Україна, Росія, Білорусія)

- Країни із неринковою економікою (Куба, пд.. Корея)

32.1. Аграрні відносини, їх зміст та місце в економ. системі. Аграрні відносини – це економ. відносини з приводу власності і викор. землі, а також виробництва, розподілу, обміну і викор. с.г. продукції. Основу аграрних відносин становлять відносини власності на землю. Аграрні відносини — це особливий вид економічних відносин, які формуються в суспільстві між його членами, господарствами та державою з приводу володіння, користування і розпорядження землею як головним засобом виробництва в сільському господарстві, а також виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції та розподілу доходів господарств.

32.2. Економічні аспекти глобальних проблем. Шляхи його розв’язання Усі глобальні проблеми можна звести у три групи: -У сфері взаємодії природи та суспільства – це надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством, збереження навколишнього середовища, освоєння ресурсів світового океану -У сфері соціально-економічних відносин – подолання економічної відсталості багатьох країн світу, забезпечення стабільного миру, зростання народонаселення -У сфері розвитку людини – боротьба з голодом, хворобами, наркоманією та охорона прав людини. До глобальних проблем найчастіше відносять проблеми стабільного миру ( економічні, демографічні, сировинні, продовольчі та енергетичні)