ПОЛІТЕКОНОМІЯ)

№1.1. Політ економія як наука : предмет і метод пізнання.

В основі розвитку суспільства лежить праця людей,потреба до вдосконалення. Не тільки проблеми оптимізації виробництва при обмежених ресурсах.

Економ.теорія досліджує не тільки проблеми оптимізації виробництва при обмеж. Ресурсах,а й економ.форми та закономірноості,в яких здійсн. Суспільне відтворення в цілому.Термін «політ. Економія» щодо економічної теорії вперше був застосований франц.меркантилістом А.Монкретьєном(17ст.).Цей термін можна трактувати ,як наука про ведення гос-ва в державі,в суспільстві.

Політ.економія - це суспільна наука,,що вивчає не сам процес виробництва,а відносини,що складаються між людьми у процесі виробництва.Тобто економічні закони щодо виробництва,розподілу,обміну,споживаня матеріальних благ.

Метод,за допомогою якого пізнаються,вивчаються економ.процеси ,економ.явища є метод діалектичного матеріалізму.Всі ці процеси пов’язані між собою,взаємообумовленіі доповнюють дне одногою

№1.2. 18.Типи товарного виробництва , їх характеристика. Специфіка товарного виробництва насамперед пов'язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке (тобто розвинуте, розширене). Просте товарне виробництво ґрунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом, характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція. Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв'язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Соц. економ. причинами , які зумовлюють існування товарного виробництва є : 1.Суспільний поділ праці, спеціалізація виробників на виготовлення продуктів. 2.Повне економ. відокремлення виробників один від одного , що визнач. їх самостійність.3.Товарне виробництво породжує масовий обмін товари на товари.

Якщо товар або продукція виготов. при товарному виробництві на ринок, то він цей товар повинен задовольняти якійсь певні людській потреби.

№2.1. Функції, які виконує політ. економія. Політ.економія –суспільна наука,що вивчає не сам процес виробництва,а відносини між людьми,що виникають в процесі вир-ва.Тобто економічні закони з приводу виробництва,розподілу,обміну,споживання матер.благ. Функції:

- Пізнавальна(пояснює процеси та явища суспільного життя );

- Теоретична ( допомагає проникнути в суть суспільного життя , розкриває закони );

- Практична( її відкриття служать керівництвом до дії);

- Ідеологічна ( формування сучасного економічного мислення);

- Методологічна(виступає,як теоретичний фундамент комплексу економ. наук).

№2.2. Основний і оборотний капітал.

Капітал , що перебув. у виробничій формі за характером обороту традиційно поділ. на: Основний капітал – це частина продуктивного капіталу , яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару і переносить свою вартість на новий продукт частинами в міру зношення , ці переноси ств. амортизаційні відрахування ( амортизаційний фонд ),

Оборотний капітал – це частина продуктивного капіталу , вартість якої входить у створюванні товарів цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після реалізації ( сировина, матеріали, енергій, паливо, мастильні матеріали ).

№3.1. .Економ. відносини – відносини суспільного виробництва. Вивчення політ економічного аспекту економ.теорії означає дослідження розвитку економ.явищ і процесів через пізнання економічних виробничих відносин. Економічні виробничі відносини,до них входять організаційно-економічні відносини(грош.обіг,ціноутворення,маркетинг,менеджмент, труд.діяльність тощо);соціальн-економічні відносини(різні форми власності,розподіл доходів і багатства в цілому,відтворення суспільного вир-ва тощо). Під виробництвом слід розуміти , що це людська діяльність, спрямована на створенні матеріальних і духовних благ ( засобів існування ) , без яких життя людей неможливе : так як людина не може не виробляти. Суспільне виробництво має дві сторони – технічна(продуктивні сили) й суспільна(виробничі відносини) . Продуктивні сили – це фактори, які забезпечують перетворення речовини природи відповідно до потреб людей, тобто створюють матеріальні та духовні блага і визнач. зростання продуктивності суспільної праці. Виробничі відносини – які склад. між людьми у процесі виробництва або іншими словами кому належить приватна власність на засоби виробництва. Таким чином,продуктивні сили,свого роду складають фактори виробництва(-матеріальний(речовий)-вир-во має вартісну основу іцю вартість переносять у вартість гот.продукту; -людський фактор(особистий фактор фир-ва); -уречевлений(ще до поч.. вир-ва засоби вир-ва мають вартісну основу)

№3.2 Конкретна і абстрактна праця втілення товарів. Конкретна праця як творець споживчих вартостей, як корисна праця, що не залежить від суспільних форм, є умовою існування людей, вічною природною необхідністю. Така праця має певну мету, характер операцій, предмет, засоби і результати. Конкретна праця є історичною формою корисної та цілеспрямованої праці за товарного виробництва. Конкретна праця — суспільна праця, що витрачається в особливо доцільній формі з використанням певних засобів і предметів праці з певною метою і створює специфічну споживчу вартість. Абстрактна праця є суспільною формою витрат фізичних та розумових сил людини, загальною економічною категорією товарного виробництва. При визначенні цієї праці слід абстрагуватися від якісних відмінностей багатьох конкретних видів праці, від її корисних форм. Отже, абстрактна праця є працею взагалі, тобто містить у собі загальне, властиве багатьом (сотням тисяч) видам конкретної праці. Між конкретною й абстрактною працею спостерігається відмінність: у першому разі йдеться про те, як здійснюється праця і що вона виробляє, у другому — скільки праці витрачається і скільки часу вона триває; у першому разі праця характеризується переважно з якісного, в другому — з кількісного боку. В абстрактній праці мають значення витрати людської робочої сили з фізіологічного погляду, витрати людської енергії (м'язів, мозку, нервів). Абстрактна праця — праця товаровиробника, що характеризується витратою робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, створює вартість і є специфічною формою праці в умовах товарного виробництва.

№4.1. Продуктивні сили і виробничі відносини. Вивчення політ економічного аспекту економ.теорії означає дослідження розвитку економ.явищ і процесів через пізнання економічних виробничих відносин. Під виробництвом слід розуміти , що це людська діяльність, спрямована на створенні матеріальних і духовних благ ( засобів існування ) , без яких життя людей неможливе : так як людина не може не виробляти. Суспільне виробництво має дві сторони – технічна(продуктивні сили) й суспільна(виробничі відносини) . Продуктивні сили – це фактори, які забезпечують перетворення речовини природи відповідно до потреб людей, тобто створюють матеріальні та духовні блага і визнач. зростання продуктивності суспільної праці. Виробничі відносини – які склад. між людьми у процесі виробництва або іншими словами кому належить приватна власність на засоби виробництва. Таким чином,продуктивні сили,свого роду складають фактори виробництва(-матеріальний(речовий)-вир-во має вартісну основу іцю вартість переносять у вартість гот.продукту; -людський фактор(особистий фактор фир-ва); -уречевлений(ще до поч.. вир-ва засоби вир-ва мають вартісну основу). Головною продуктивною силою є людина. Це зумовлено тим, що людина є творцем усіх інших елементів продуктивних сил; без праці людини вони не перетворюються на фактори виробництва (наприклад, найновіша техніка без дії людини стає купою металу); потреби та інтереси людини діють як основна рушійна сила соціально-економічного прогресу суспільства .Предмети праці належать для продуктивних сил тією мірою, якою вони використовуються для продуктивного споживання і як джерело енергії. До структури продуктивних сил в усіх формаціях належать також використовувані людьми сили природи: вітер, сонце тощо.

№4.2. Походження , сутність грошей.

Протягом тисячоліть роль грошей виконували різноманітні товари, але тільки у другій половині 19 ст. роль грошей закріпилося за золотом. Тобто , вони стали засобом вираження всіх інших товарів.

Гроші виникли як результат об’єктивного , багатовікового розвитку форм прояву вартості – мінової вартості . Тобто, це категорія історична і поза історична.

Мінова́ ва́ртість — видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожен окремий товар можна обміняти на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.

Слід пам’ятати, що споживна вартість товарів має суспільний характер, тобто товар задовольняє потреби не тих, хто його виробляє, а тих, хто його купує. А це означає, що продукт, ставши товаром має і другу властивість-мінову вартість свого роду еквівалент , за допомогою якого товари обмінюються один на одного.

№5.1. Зародження економ. учень. мекантилізм і фізіократи.

Перші спроби вивчення економічних процесів та явищ були зроблені в працях Платона , Арістотеля , Сенеки , Ю.Цезаря ,мислителів Давн.Єгипту,Китаю,Індії тощо. Формування економічної науки належить до тих часів історії людства,коли тов..вир-во(господарство) почало набувати заг.характеру.Сьогодні вона охоплює і матер. І нематеріальне вир-во.Тільки з розвитком капіталізму виникають школи-напрямки,вони намагались відповісти на походження багатства.Першими в нові часи(15-17 ст.) склалась школа меркантилістів. Представники- Стаффорд, Томас Мен, Фортрей.Вони радли накопичувати гроші,золото.Вважали джерелом багатства суспільства є торгівля.У 18 ст. поступовий розвиток капіталізму привів до зміни поглядів буржуазії.В цей період виникає нова школа,новий напрям – фізіократи.Представники:Кене,Міраков,Буагільбер.Вважали , що багатство нації створюється у сільському господарстві,не беручи до ваги розвиток промисловості.Всі ці напрями захищали крупну земельну буржуазію.

№5.2. Позитивні і негативні наслідки конкуренції.

Конкуренція зумовлює позитивні і негативні наслідки.

Позитивним у конкуренції є таке: 1) вона сприяє розвитку НТП і впровадженню його у виробництво; 2) примушує економити ресурси, сприяє зниженню витрат виробництва і цін; 3) стимулює покращення якості продукції та обслуговування споживачів; 4) сприяє вирівнюванню норм прибутку. Негативні наслідки: 1) конкуренція створює умови для безробіття, банкрутства окремих підприємств, призводить до розорення дрібних виробників, посилює майнове розшарування і нерівність; 2) веде до посилення диференціації доходів і створює умови для їх несправедливого розподілу; 3) сприяє виникненню економічних криз; 4) є важливим фактором посилення монополізації економіки.

№6.1 Класична думка політ. економії.

Вершиною розвитку капіталізму політична економія досягла в працях представників англійської класичної школи,представниками якої були:У.Петті(17ст.),А.Сміт(18ст.),Д.Рікардо)кін.18-поч.19ст.),С.Сімонді.Головним об’єктом дослідження – виробництво.Вони встановили,що багатство нації створюється у сфері матеріального виробництва.

А.Сміт та Д.Рікардо визначили,що прибуток підприємця втілює неоплачену працю найманих робітників.Було виявлено закономірність,що виражає співвідношення між з/п працівників та прибутком підприємця.Було доведено,що прибуток високий/низький у тій самій пропорції,в якій низька чи висока з/п.

Отже,класичною політекономією було започатковано трудову теорію вартості.

№6.2. 38. Підприємство і його основні функції.

Підприємство – це первинна ланка народного господарства, яка має у своєму розпорядженні основний і оборотні фонди, свій розрахунковий рахунок у банку, свою гербову печатку з назвою підприємства і якщо підприємство промислове, то ще й свій товарний знак. Сутність підприємства більш глибоко розкривається через його основні функції: -Творчу; -Ресурсну; -Організаційна. Творча полягає у сприянні , генеруванні та реалізації нових ідей, здійсненнях техніко – економ. наукових розробок, проектів, що пов’язані з госп. ризиком. Ресурсна передбачає, що націлена на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових , фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва. Організаційна зводиться до поєднання ресурсів виробництва в оптимальних пропорціях (виробництво, збут, реклама). Таким чином, функції підприємства розкривають специфічну, господарцько – організаційний талант, який притаманний підприємцю, виділ. його як особливість, що має певний тип мислення, відрізняється від звичайного.

№7.1. Поняття суспільно виробництва і його фактори. Виробництво –не тільки процес створ.благ,необхідних для задоволення потреб людини,а й відтворення самого життя людей(бо забезпеч. Засоби їх фіз. існування),і також реалізаціяі розвиток їх здібностей.В процесі вир-ва взаємодіють праця і природа.Праця і вир-во – не тотожні поняття .Вир-во – це процес праці,що має завершений реультативний хар-р.Якщо вироблено продукт,процес вир-ва відбувся.Може статися,що праця мала місце,але продукт не створено.Таке вир-во має незавершений характер.Виробництво,як процес сусп.праці склад.з таких фаз:вир-во,розподіл,обмін,споживання.Важливою особливістю проесу вир-ває створ.не тільки матер.,а й нематеріальних благ та послуг,значення яких в сучасному світі зросло. Суспільне виробництво — розвинута форма, що прийшла на зміну товарній. Основа його – поділ праці всередині гігантських компаній , коли їх філії у багатьох країнах є постачальниками деталей та вузлів, які не є товаром у повному розумінні цього слова. Два фактори виробництва - матеріальний , тобто речовий та людський. Продуктивні сили - це матеріальні фактори виробництва, завдяки яким воно може здійснюватися, як цілеспрямований процес перетворення. Людський фактор - це органічна єдність свідомості і діяльності людини як рушійної сили та найвищої мети суспільного прогресу.

№7.2. Антимонопольне законодавство. Антимонопольне законодавство — сукупність законодавчих, урядових та інших нормативно-правових актів, які обмежують монополізацію виробництва, утворення монопольних структур і об’єднань (крім спеціально визначених державою). Воно сприяє свободі підприємництва, вільному і рівному для всіх праву вибору напряму виробничої чи торговельної діяльності, встановлення цін, одержання та розподілу прибутку. Антимонопольне законодавство, як правило, спрямоване не проти великих монополій взагалі, а проти монопольного розміщення їх на ринку певного товару, проти монополій, що створюються для поглинання слабших конкурентів, проти їхньої змови з метою розподілу сегментів — регіонів, монополії цін, ізоляції конкурентів. Найбільшої досконалості антимонопольне законодавство досягло у США (антитрестове), (з 1890 року — Закон Шермана). Воно поширене в європейських країнах, у тому числі постсоціалістичних і пострадянських. В Україні антимонопольне законодавство базується на таких законах: Про захист від недобросовісної конкуренції Про захист економічної конкуренції. Антимонопольне законодавство передбачає такі заходи: організаційні — диференціація та оптимальні сполучення організаційно-економічних форм і розмірів підприємств; економічні — сприяння розвиткові конкуренції, диверсифікації діяльності, вільного утворення цін; економічне стимулювання та підтримка розвитку зовнішньоекономічної діяльності; адміністративно-правові заходи для боротьби з монопольними посяганнями, організація антимонопольного державного контролю, контроль за справедливим роздержавленням майна, сприяння конкуренції; недопущення зловживання монопольним становищем на ринку. Ці акти спрямовані на підтримку розвитку підприємництва, зміцнення ринкових відносин і піднесення економіки держави.

№8.1. Фактори суспільного виробництва, і їх значення.

Два фактори виробництва :речовий(представл. засобами вир-ва) та людський(особистий). Обидва типи факторів вир-ва мають єдине призначення:вони є продуктивними силами,силами дії людей на природу з метою створення благ.Та їх функції розрізняються:працівник створює засоби вир-ва,визначає їх призначення і використовує їх в процесі праці. Речові фактори вир-ва функціонують як засоби оснащення труд. діяльності людини,збільш. Її продуктивної сили. Знач.робітника(особистого фактору):використання робітником своєї роб. Сили в процесі праці,як діяльності,що спрямована на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб.Сукупність фіз. Та інтелектуальних здібностей людини становить її роб.силу. Значення засобів вир-ва –вони є провідником продуктивної дії працівника на предмети і сили природи.

№8.2. 26. Фізичний та моральний знос капіталу. Фізичний знос — матеріальний знос машин, інструментів, будинків і споруд, інших засобів праці за час їхнього функціонування в процесі виробництва або невикористання. Фізичний знос є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних умов, змін у будові матеріалу, з якого виготовлено знаряддя праці, тощо. У результаті фізичного зносу засоби праці втрачають частину своєї вартості. Моральний знос основного капіталу — це передчасна втрата основним капіталом їхньої вартості або зменшення її. Є два види (дві форми) морального зносу. За першої форми відбувається підвищення продуктивності праці у сфері виробництва засобів праці. Це приводить до зниження витрат виробництва на відтворення основних фондів. Зниження вартості засобів праці примушує здійснювати переоцінювання основних фондів. За другої форми морального зносу з’являються принципово нові засоби праці, які мають більш високі конструктивні характеристики та експлуатаційні якості. Іншими словами, нові засоби праці мають набагато вищу продуктивність. Тому стара техніка замінюється новою або модернізується. А це означає втрату як споживчої вартості (в натурі), так і вартості, оскільки частина вартості, втіленої в засобах виробництва, підлягає достроковій заміні ще до того, як її вартість повністю реалізувалася через створюваний продукт. Отже, за другої форми морального зносу відбувається зниження вартості основних фондів у результаті науково-технічного прогресу.

№9.1. Матеріальне і нематеріальне виробництво. Виробництво–не тільки процес створ.благ,необхідних для задоволення потреб людини,а й відтворення самого життя людей(бо забезпеч. Засоби їх фіз. існування),і також реалізаціяі розвиток їх здібностей. Нематеріа́льне виробни́цтво — це сфера суспільного виробництва, в якій виробляються: нематеріальні послуги: роздрібна торгівля, громадське харчування, пасажирський транспорт та зв'язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здоров'я тощо;духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо.

Матеріа́льне виробни́цтво — виробництво, безпосередньо пов'язане з виготовленням матеріальних цінностей або з наданням матеріальних послуг: перевезення вантажів, виконання будівельних, монтажних, земельних, ремонтних робіт.

Метою матеріального виробництва є випуск продукції, що задовольняє потреби людини або системи.

№9.2. Прибуток як економ. категорія.

Прибуток – це різниця між виручкою за проданий на ринку товар і витратами виробництва, яка ств. найманими працівниками і привласнюється володарем підприємства.

	№10.1. Ефективність суспільного виробництва. Найважливішим якісним показником суспільного виробництва є його ефективність. Розрізняють соціальну та економічну ефективність. Соціальна ефективність — це відповідність результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам трудового колективу і окремої людини. Економічна ефективність — досягнення найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці. Ефективність суспільного виробництва — найважливіша узагальнююча характеристика результативності суспільного виробництва, яка виражає відношення величини створених товарів і послуг до сукупних витрат суспільної праці. Ефективність суспільного виробництва в динаміці означає ефективність суспільного відтворення. З її підвищенням зростають основні показники — продуктивність праці, фондовіддача і матеріаловіддача, поліпшується якість продукції. Разом з тим на практиці можна спостерігати, що підвищення якості продукції може супроводжуватись застосуванням дорожчих матеріалів, тобто зменшенням фондовіддачі (або зростанням фондомісткості). Тому для всебічного вимірювання ефективності застосовують інтегруючий показник, який враховує різноспрямованість руху окремих показників: де Е — ефективність виробництва; Чп — чистий продукт з урахуванням його складу та якості; П — витрати живої праці; М — кількість затрачених матеріалів; γ + Ф — витрати засобів праці (основних виробничих фондів); γ — коефіцієнт приведення до єдиної розмірності, який дає змогу узагальнити витрати і вкладення.	№10.2 55. Земельні ренти, їх форми. Складовою аграрних відносин є рентні відносини. Земельна рента – це економ. відносини між власником землі підприємцем , орендарем та найманими працівниками з приводу присвоєння власником землі частини прибутку від підприємницької діяльності на ній. Існую 3 види земельних рент, які утв. по різним причинам: 1.Диференційна рента, яка ділиться на 2 різновиди -Диференційна рента 1; -Диференційна рента 2. 2.Монопольна рента. 3.Абсолютна рента. Диф. Рента – надлишок над середнім прибутком, який отримують господарства, що ведуть виробництво у більш сприятливих умовах. Монопольна рента – це надлишок над середнім прибутком, який отримується на землях з унікальними властивостями і надходить їх власникам на причини монополії за такі землі (землі на яких ростуть рідкісні сорти винограду, тютюну, чаю). Підвищений попит на цю продукцію дозволяє отримати надприбуток, що надходить землевласнику як монопольна земельна рента. Абсолютна рента – надлишок над середнім прибутком, який отримується на всіх орендових землях, що надходять їх власникам за причини монополії приватності на землю.
	№11.1 Методи пізнання економ. явищ. Економічні закони. Методи пізнання економ. явищ: Діалектика — базується на використанні законів сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому взаємозв'язку та взаємозалежності, у безперервному розвитку, у розумінні того, що накопичує кількісні зміни зумовлює зміни якісного стану, що джерелом розвитку є єдність і боротьба протилежностей. Наукова абстракція — відокремлення основних, найсуттєвіших сторін певного явища від всього випадкового, не істотного. Результат — формування понять, економічних категорій, виявлення і формування законів. Аналіз і синтез. При аналізі — об'єкт досліження розкладається на складові частини, кожна з яких вивчається окремо. При синтезі — об'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними. Індукція і дедукція. Індукція — від окремого до загального, від знання нижчого ступення до вищого. Дедукція — від загального до одиничного.. Економічне моделювання — це формалізований опис і кількісний вираз економічних прцоесів і явищ, структура якого абстрактно відтворює реальну картину економічного життя. Економ. закони – це стійкі істотні і причино- наслідкові зв’язки і взаємозалежності між явищами і процесами економ. життя. Економ. закони одні із різновидностей законів економ. світу. Вони характеризують суттєві внутрішні стійкі зв’язки між процесами і явищами природних і суспільних. Розвиток суспільного виробництва не здійснюється хаотично, а по відповідним , об’єктивним економ. законам	№11.2. Контрольний пакет акцій. Контрольний пакет акцій - кількість акцій, що дають акціонеру можливість справляти вирішальний вплив на діяльність акціонерного товариства. Теоретично має становити 50% плюс одна акція. Практично буває достатньо набагато меншої кількості. Зафіксовані випадки, коли володіння 10% акцій забезпечувало повний контроль за діяльністю товариства. Пояснюється такими обставинами: а) ступенем «розпорошеності» акцій серед утримувачів; б) структурою випущених акцій (співвідношенням «голосуючих» і «безголосих» акцій); в) пасивністю або активністю акціонерів у діяльності товариства (участь в загальних зборах акціонерів). Відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства», 50 і більше відсотків простих акцій товариства (ст. 65 Закону).
	№12.1 Система економ. законів. Економ. закони як і закони природи мають об’єктивний характер. Складність і багатогранність економ. системи , її розвиток відбув. через різноманітні економ. закони. Серед них можна виділити 3 основних групи законів: Першу групу утв. загальні економ. закони, до них відносяться: 1.Закон відповідності виробничих відносин, характеру й рівня розвитку продуктивних сил. 2.Закон зростання продуктивності праці або його ще можна назвати законом. економ. часу.3.Закон усуспільнення виробництва й праці. 4.Закон зростання потреб. До другої групи відноситься специфічний економ. закон. Вони діють лише в межах одного способу виробництва: змінюється формації й специфічні закони. Третю групу законів склад. особливі закони. Ці закони не можна віднести ні до першої групи , ні до другої тому, що вони вираж. такі особливості виробничих відносин, які властиві декільком способам виробництва і тому діють лише в їхніх межах: 1.Закон вартості. 2.Закон попиту і пропозицій. 3.Закон кількості грошей в обігу та інше. Таким чином, економ. закони діють незалежно від волі та свідомості людини , але не від трудової діяльності. Викор. економ. законів полягає в тому, що вивч. Вимоги й механізм дії економ. законів люди можуть викор. їх у своїх інтересах, тобто будувати свою господарську діяльність у русі вимог цих законів і тим самим забезпеч.	№12.2. Суть капіталу – постійний і змінний. Капітал – це вартість, за допомогою якої ств. додаткова вартість шляхом експлуатації найманих працівників. У будь – якому виробництві приймають участь різні фактори виробництва: 1.Постійний капітал. 2.Змінний капітал. 3.Маса додаткової вартості , які ств. робітники. Постійний капітал – капітал, який має вартісну основу і в процесі виробництва не змінює своєї величини. Змінний капітал – це капітал, який в процесі виробництва змінює свою величину на додаткову вартість.
№13.1. Поняття власності . Типи , форми і види власності. Процес виробництва є ніщо інше як привласненя людини,предметів і сил природиВласність – сукупність виробничих відносин між людьми з приводу привласнення ними об’єктів власності в першу чергу засобів виробництва, які породжують правоволодіння , користування та результатами їх функціонування. Це її зміст в вузькому розумінні. В широкому плані її значення полягає в створенні соц. середовища , в якому функціонує соц.. виробництво. Власність визнач. : -Умови поєднання робітника з засобами виробництва; -Відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва; -Умови розпорядження і викор. факторів виробництва. Роздержавлення – зменшення ролі держ. власності шляхом перетворення держ. Підприємств у недержавні. Приватизація – відчуження майна, що перебув. у держ. власності. Форми власності: Приватна форма власності - Індивідуальна; -Особиста; -Приватнотрудова;-Приватнокапіталістична. Колективна форма власності: -Кооперативна; -Корпоративна(акціонерна); -Громадських організацій. Державна форма власності : -Усього народу(загальнодержавна); -комунальна.			№13.2. 59. Необхідність держ. врегулювання економіки. Держ. врегулювання - це цілеспрямований вплив держ. органів на економіку, з метою забезпеч. Її ефективного функціонування в певному режимі. Найбільш глибоке і всестороннє обґрунтування необхідності державного впливу на економіку було зроблене англійським економістом Д.Кейнсом у роботі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”(1936рік) Об'єктивні причини необхідності державного регулювання сучасного ринкового господарства: 1) відсутність досконалої конкуренції; У багатьох галузях існують переваги для великого виробництва, що призводить до монополій або олігополії; 2) для певної категорії товарів ціновий механізм не працює; національна оборона, наприклад, це "товар", якому не можна давати ціну і продавати його на ринку; з цих причин держава бере на себе відповідальність за виробництво такого "колективного" товару і змушує громадян водночас оплачувати продукцію; 3) стосовно деяких виробництв ціни і витрати виробництва не відображають суспільного ефекту продукції: охорону навколишнього середовища, розвиток освіти, охорону здоров'я. Держава у таких випадках втручається у механізм ціноутворення або виділяє дотації на виробництво таких товарів і послуг; 4) наявність ринків, де адаптація здійснюється повільно і досить болісно порівняно з класичною моделлю саморегулювання. Наприклад, ринок робочої сили. Об'єктивна необхідність державного регулювання економіки зумовлена також тим, що державні та міждержавні інститути покликані зберігати такі цінності, як стабільність, і гармонійність суспільства, збереження і відтворення середовища існування народів — природного, національно-історичного, культурного.
№14.1. Трансформація форм власності в Україні. Категорія власності досить складна за своїм змістом, бо вона охоплює юридичні, економічні, аспекти людського життя. Власність-сукупність виробничих відносин між людьми з приводу привласнення ними об’єктів власності. В першу чергу засобів виробництва, які народжують правоволодіння, користування й розпорядження цими об’єктами та результатами їхнього функціонування. Власність: -приватизація-відчуження майна, що перебуває у державності - роздержавлення - зменшення ролі держ. власності шляхом перетворення державних підприємств у недержавні.			№14.2. Ціна землі. Власник землі може або здавати землю в оренду або її продати. Ціна землі – це сума грошей, яка (як покласти її в банк) дорівнює земельній ренті. Ц= × 100% Р –земельна рента;Пд –банківський депозит. В сільському господарстві існує різноманітні форми господарювання: -індивідуальні сімейні гос-ва(ферми):ведуть вир-во на власній чи орендованій землі на засадах підприємництва і самоуправління. - сімейно - трудові об’єднання (партнерство) об єднання селян для спільного виробництва і реалізації продукції. -сільськогосподарські кооперативи(обєднання виробників на пайових засадах з утворенням юрид.особи для реалізації продукції); -дрібне підсобне гос-во(заснована на приватній власності і праці окремих громадян або членів сім`ї )
№15.1. Роздержавлення і приватизація форм власності в Україні. Роздержавлення – зменшення ролі держ. власності шляхом перетворення держ. Підприємств у недержавні. Приватизація – відчуження майна, що перебув. у держ. власності.			№15.2. Нагромадження нац. доходу. Фонд нагромадження — частина національного доходу, яку використовують для розширеного відтворення, створення суспільних резервів і страхових запасів. Джерелом Ф. н. є додатковий продукт. За натурально речовим складом Ф. н. включає: засоби виробництва (будівлі, машини, устаткування, матеріали, робоча і продуктивна худоба тощо), які є виробничим нагромадженням; предмети невиробничого нагромадження (приріст основних фондів невиробничої сфери); життєві засоби, необхідні для споживання додатковим робітникам, які включаються у виробн.; засоби виробн. і предмети споживання, що виступають у формі сусп. резервів і страхових запасів. За капіталізму Ф. н. використовується для нагромадження капіталу і є матеріальною основою розширення відносин капіталістичної експлуатації. За соціалізму Ф. н. виступає матеріальною основою зростання і вдосконалення виробн., неухильного підвищення добробуту наро ду. Частка Ф. н. в нац. доході СРСР становить бл. ¼. Переваги соціалістичної системи г ва дають можливість забезпечити оптимальне співвідношення Ф. н. і фонду споживання.
№16.1. Потреби та інтереси – рушійна сила економ. розвитку. Потреба – це необхідність у чому-небудь , яка залежить від рівня культури і особливості людини. Задоволення потреб не зникає, а породжує більш високу нову потребу( як кількісна, так і якісна). Таким чином, праця, потреби і інтереси людей є рушійною силою розвитку суспільства від нижчого до вищого , від простого до складного. Класифікація потреб : -Матеріали( житлі. здоров’ї); -соц.. економічні( праця, участь в управліннях); -духовні ( в загальній освіті , культурі).				№16.2. 32. Види ринку. Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб’єкти , а до сфери обміну надходять різноманітні товари й послуги, то формується складна ринкова структура, яка включає найрізноманітніші види ринку з урахуванням конкретних видів товарів та послуг. Всі види ринків можеть бути зведені до чотирьох економ. утворень: 1.Ринок спеціалізованих товарів(промислових, продовольчих). 2.Ринок грошей. 3.Ринок цінних паперів. 4.Ринок робочої сили. За цими утвореннями стоять реальні діючі ринки: -Ринок засобів; -Ринок товарів народного споживання; -Ринок послуг; -Ринок інформації та інше. Тобто , кожний товар чи послуга має свій ринок.