Контрольні запитання

1. Якими властивостями перебігу психічної діяльності характеризується темперамент?

2. Які поєднання властивостей вищої нервової діяльності I. Павлов зробив засадовими стосовно поділу темпераментів на типи?

3. У чому виявляються особливості поведінки екстраверта?

4. У чому виявляються особливості поведінки інтроверта?

5. Як темперамент позначається на формуванні рис особистості?

6. У чому полягає вихованість темпераменту?

7. Яку роль у діяльності фахівця в системі суб’єкт-суб’єктних стосунків відіграє знання темпераменту людини?

8. У чому може виявлятися врахування вчителем, лікарем особливостей темпераменту об’єкта своєї діяльності?

Тема № 33-34 (4 год.) характер План

1. Поняття про характер

2. Структура характеру

3. Типологія акцентуацій характерів

4. Природа та виявлення характеру

5. Вікові особливості формування характеру особистості

Основні поняття та терміни: характер, структура характеру, тип характеру, акцентуація, акцентуація застрягання, акцентуація педантизму, акцентуація демонстрування, акцентуація тривожності, риси характеру, моральні риси характеру, вольові риси характеру

1. Характер — це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе. Характер – це особливі ознаки, які набуває людина, живучи в суспільстві.

Характер найбільше пов’язується з темпераментом, який, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження. Характер не є вродженим, він формується у процесі соціалізації індивіда. На формуванні характеру відбивається суспільне буття особистості, засвоєння нею соціального досвіду: типові обставини життєвого шляху людей у конкретно-історичних умовах породжуються типові риси характеру, а спрямованість виховання сприяє розвитку індивідуальності. Характер кожної людини являє собою поєднання сталих та динамічних якостей.

В психології існує декілька підходів до пояснення співвідношення природного і набутого в характері людини. Згідно з першим підходом, характер зводиться до суми темпераменту і конституційних відмінностей, тобто обумовлюється лише спадковістю. Другий підхід вбачає залежність характеру лише від умов життя та соціалізації особистості. Більш об’єктивним є визнаний у вітчизняній психології третій підхід, згідно якого характер слід розглядати як сплав типу вищої нервової діяльності людини і певних тимчасових нервових зв’язків у корі головного мозку, що утворюються під впливом життєвого досвіду.

2. Структура характеру виявляється в закономірній залежності між окремими його рисами.

Більшість дослідників виділяють в структурі характеру, що вже склався, зміст і форму. Зміст характеру складає спрямованість особистості. Зміст характеру виявляється у вигляді певних ставлень, які вказують на вибіркову активність людини. В різних формах характеру виявляються різні способи прояву ставлень, емоційно-вольових особливостей поведінки, темпераменту.

Під рисами характеру розуміють індивідуальні звичні форми поведінки людини, через які аналізується ставлення до дійсності. В структурі характеру умовно виділяють дві групи рис. Першу групу складають риси, які входять до підструктури спрямованості особистості. Це сталі потреби, інтереси, нахили, цілі, ідеали, а також система ставлень особистості, які виступають підставою для класифікації основних рис характеру, а саме: ставлення до інших людей, ставлення до справи, ставлення до власності. До другої групи відносяться інтелектуальні, вольові та емоційні риси характеру: кмітливість, рішучість, ніжність та ін.

Усі риси характеру можна також розподілити на основні (провідні), які задають загальну спрямованість розвитку всього комплексу його проявів, і другорядні, зумовлені основними.

Характер як інтегральне утворення найбільш повно виявляє себе у таких основних властивостях: повноті, цілісності, визначеності, силі.

В характері кожної людини можна виділити типові (загальнолюдські, національні тощо) та індивідуальні риси. Риси, що визначають індивідуальність людини, можуть бути віднесені до різних психічних сфер: 1) сфера спрямованості інтересів і схильностей; 2) почуттів і волі; 3) асоціативна-інтелектуальна.

Риси характеру, що притаманні переважно чоловікам або жінкам, наведено у таблиці.

Жіночі риси характеру	Чоловічі риси характеру
Перевага емоційного компонента в інтелекті	Перевага логічного компонента в інтелекті
Інтуїція	Прогноз
Ніжність	Сила
Виразність зовнішніх проявів	Невиразність зовнішніх проявів
Пластичність	Прямолінійність
Поступливість	Прагнення до змагання
У сексуальному житті переважає духовність	У сексуальному житті переважає чуттєвість

3. Акцентуації характеру – перебільшений розвиток окремих властивостей характеру на шкоду іншим, внаслідок чого погіршуються взаємовідносини з довколишніми. Вираженість акцентуації може бути від ледве помітної до психопатії. Психопатія – хвороблива потворність характеру (при збереженні інтелекту), внаслідок чого різко порушуються взаємовідносини з оточуючими людьми. Іноді ці люди стають соціально небезпечними.

К.М. Леонгардом було виділено 12 типів акцентуацій характеру.

• Гіпертимність,

• Застрягання

• Педантичність,

• Тривожність

• Циклотимність

• Демонстративність

• Дистимність

• Екзальтованість

• Інтровертований тип

• Екстравертований тип

Акцентуація є не патологією, а крайнім варіантом норми. Оскільки структура характеру є динамічною і змінюється протягом життя людини, акцентуації можуть бути зменшені в процесі виховання, самовиховання або психокорекції.

4. У процесі життя у людини утворюються динамічні стереотипи, тобто система нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які здебільшого виявляються мимоволі.

Характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. Характер – багато в чому результат самовиховання. Характер проявляється в діяльності людини, в ній же і формується. Але, одні й ті ж педагогічні впливи можуть призводити до протилежних результатів, якщо вони застосовуються до людей з різними індивідуальним особливостями. Це аксіома виховної роботи. Характер – прижиттєве новоутворення особистості. Система звичних дій і вчинків – фундамент характеру людини. Характер має соціальну природу, тобто залежить від світогляду людини, змісту і характеру її діяльності, від соціальної групи, в якій вона живе і діє, від активної взаємодії з іншими людьми.

5. Вік від 2-3 до 9-10 років є сенситивним періодом для становлення характеру. Під впливом дорослих можуть формуватися як позитивні, так і негативні риси. Початок їх формування багато в чому пов'язаний з першими місяцями життя і стилем спілкування матері з дитиною. Працелюбство, охайність, відповідальність, сумлінність, наполегливість та інші ділові якості, як і їх антиподи, формуються пізніше в дитячих іграх, у посильних видах домашньої праці. Риси характеру, які проявляються у відносинах з людьми, у спілкуванні, формуються в початкових класах школи.

Вольові риси характеру розвиваються і закріплюються в підлітковому віці, а базові (моральні і світоглядні) риси – у ранній юності. В студентські роки (другий період юності) найбільш активним є розвиток моральних і естетичних почуттів, становлення і стабілізація характеру. Формування характеру — це процес становлення стійких психологічних утворень особистості під впливом об’єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багаторазових повторень стають звичними й визначають типову модель її поведінки.

Виховання – це процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів. Самовиховання – свідома, цілеспрямована і самостійна діяльність особистості, яка спрямована на самовдосконалення власної особистості і здійснюється в умовах активної взаємодії людини з іншими людьми, із середовищем, що забезпечує розвиток і удосконалення особистості в певному напрямку.

В змінах характеру людини, які відбуваються протягом життя (період дорослого життя), можна відмітити загальні, типові, закономірні тенденції і специфічні, індивідуально своєрідні, тобто нетипові зміни.