По своєму призначенню і метою комплексні навчання підрозділяються на:

- планове, що проводиться раз на три роки. Воно завершує цикл підготовки по ЦО усіх категорій тих, яких навчають, і об'єкта в цілому та є показником його готовності до виконання завдань, передбачених планом ЦО. Тривалість навчання повинна бути такою, щоб забезпечувалося повне і якісне відпрацювання усіх навчальних питань. Кожне навчання повинно проводитися протягом 2-3 діб.

- перевірочне навчання проводиться з метою визначення ступеня готовності об'єкта і рівня підготовки по ЦО керівного та КНС органів керування, о/с формувань і інших працюючих, а також із метою перевірки методичної майстерності начальника і штабу ЦО в організації і проведення комплексного навчання.

- показне навчання проводиться для керівного і КНС ЦО з метою вироблення єдності поглядів на організацію і методику проведення комплексних навчань, показу найбільше ефективних методів організації управління, оповіщення і зв'язку, переведення ЦО з мирного часу (МЧ) на військове положення (ВП), здійснення взаємодії між формуваннями і військовими підрозділами ЦО.

- дослідницькі навчання проводиться з метою перевірки положень, порадників і посібників, вироблення найбільш доцільних засобів застосування формувань і використання нових зразків техніки при виконанні задач ЦО на об'єктах, дослідження комплексу заходів щодо підвищення стійкості роботи об'єкта у військовий час (ВЧ), вивчення питань, що визначають стан готовності об'єктів до рішення задач ЦО в умовах нападу супротивника, при стихійних лихах, значних аваріях і катастрофах.

Перевірочні, показні і дослідницькі навчання проводяться відповідно до вказівок вищестоящих начальників ЦО, керівників міністерств, держкомітетів, відомств та об'єднань.

Для підготовки і проведення комплексного навчання призначаються керівник навчання, його заступник і помічники, посередники, а також створюється штаб управління. У тих випадках, коли керівником навчання є начальник ЦО об'єкта, функції штабу управління виконує штаб ЦО об'єкта.

керівник навчання несе повну відповідальність за підготовку, організацію і якість проведення навчання. Він зобов'язаний:

- знати вимоги відповідних наказів, директив, наставлянь і посібників, стан ЦО, особливо готовність формувань, рівень підготовки керівного і КНС ЦО об'єкта;

- визначити й уточнити вихідні дані для навчання, тему, навчальну мету для різноманітних категорій тих, яких навчають, і для об'єкта в цілому, етапи навчання і навчальні питання, склад керівництва й учасників навчання і послідовність їх залучення, район навчання, об'єм імітації, сили і засоби для їх проведення, питання матеріально-технічного і медичного забезпечення;

- керувати розробкою найважливіших документів по підготовці і проведенню навчання;

- організувати і провести підготовку до навчання своїх заступників і помічників, посередників і штабу управління, керівного та КНС;

- особисто провести рекогносцировку району навчання з керівним і посередницьким апаратом;

- організувати підготовку навчання й імітацію;

- організувати дії, тих, яких навчають, і керування ними під час навчання;

- керувати нарощуванням обстановки для досягнення поставленої і навчальної мети;

особисто і через своїх заступників та помічників посередників і штабного управління здійснювати контроль за своєчасністю і слушністю дій тих, яких навчають, аналізувати зміст рішень прийнятими тими, яких навчають, і розпоряджень, що віддаються ними;

- домагатися повного якісного відпрацювання усіх намічених навчальних питань, відповідно до плану навчання;

- особисто проводити відпрацювання (розігрування) найбільш важливих епізодів навчання з урахуванням обстановки яка складається та рішень;

- забезпечити дотримання заходів безпеки і виконання медичних заходів під час навчання; ,

- по закінченні навчання провести його розбір, оцінити дії тих, яких навчають, і поставити завдання по подальшому удосконаленню ЦО об'єкта

Розбір є важливою частиною заходу. Підготовка матеріалів розбору починається завчасно, паралельно з розробкою документів по організації і проведенню навчання. У ході його підготовлені проекти доповнюються конкретними фактами, прикладами, розрахунками і даними згідно діям сил. У основу розбору повинні бути покладені висновки керівника навчання, його заступників і помічників, посередників і штабу керівництва про дії структурних підрозділів, служб ЦО, формувань та інших тих, яких навчають. Загальний розбір проводиться керівником навчання, до якого залучаються його заступники і помічники, штаб керівництва, посередники, а з тих, яких навчають, - посадові особи структурних підрозділів, служб і формувань за вказівкою керівника навчання.

Під час розбору аналізуються практичні дії сил. При цьому керівник послідовно викладає:

-порядок дій тих, яких навчають, з одержанням завдань;

-прийняті ними за обставинами рішення, їхня обгрунтованість і доцільність: заходи, що сприяють успішному виконанню прийнятих рішень;

-методи роботи керівного і КНС, служб ЦО по організації дій учасників і їх всебічного забезпечення, а також надійного управління силами в різноманітній обстановці;

- як практично виконувалися поставлені завдання і заходи щодо їхнього забезпечення;

-ефективність застосовуваних засобів і прийомів рятувальних робіт, найбільш характерні і повчальні приклади дій формувань та окремих осіб, яких навчають;

-рішення питань підвищення стійкості роботи структурних підрозділів і об'єкта в цілому;

- дії служб по всебічному забезпеченню учасників навчання при його підготуванні і проведенні;

-ступінь відпрацювання питань взаємодії з формуваннями сусідніх об'єктів, військовими підрозділами й іншими силами, які діяли на навчанні.

На закінчення розбору керівник навчання робить загальні висновки, у яких визначає ступінь досягнення навчальної мети, дає оцінку діям керівного і КНС, штабу, служб і формувань, ставить завдання на впровадження позитивного досвіду в практику навчання й усунення розкритих недоліків у процесі планового навчання.

Після загального розбору заступники і помічники керівника навчання, посередники проводять особисті розбори зі структурними підрозділами, формуваннями, дії яких вони контролювали й оцінювали. Тут більш детально аналізується й оцінюється робота кожного того, якого навчають, на основі загальної оцінки даної керівником навчання й особистих спостережень.

Стійкість роботи об'єкта — це здатність його в надзвичайних ситуаціях випускати продукцію у запланованому обсязі, необхідної номенклатури і відповідної якості, а у випадку впливу на об'єкт уражаючих факторів, стихійних лих та виробничих аварій — у мінімально короткі строки відновити своє виробництво. Залежить вона від таких основних факторів: розміщення об'єкта відносно великих міст, об'єктів атомної енергетики, хімічної промисловості, великих гідротехнічних споруд, військових об'єктів та ін.; природно-кліматичних умов, технології виробництва; надійності захисту працюючих, населення від впливу уражаючих факторів, наслідків стихійних лих і виробничих аварій, катастроф; надійності системи постачання об'єкта всім необхідним для виробництва продукції (паливом, мастилами, електроенергією, газом, водою, хімічними засобами захисту рослин, ветеринарними засобами, мінеральними добривами, заласними частинами, технікою та ін.); здатності інженерно-технічного комплексу протистояти надзвичайним ситуаціям; стійкості управління виробництвом і ЦЗ, психологічної підготовленості керівного складу, спеціалістів і населення до дій в екстремальних умовах; навченості керівного складу ЦЗ об'єкта і населення правильно виконувати комплекс заходів цивільного захисту; масштабів і ступеня уражаючої дії стихійного лиха, виробничої аварії, катастрофи чи зброї і підготовленість об'єкта до ведення рятувальних та інших невідкладних робіт для відновлення порушеного виробництва. Дані фактори визначають і основні вимоги стійкості роботи об'єктів у надзвичайних ситуаціях та шляхи її підвищення.

Більш підготовленими до стійкої роботи будуть ті об'єкти, які реально оцінять фактори, їх несприятливий вплив на виробництво і розроблять відповідні заходи. Завчасне проведення організаційних, агрохімічних, агротехнічних, інженерно-технічних, ветеринарно-санітарних, лісотехнічних, лісогосподарських, меліоративних та інших заходів максимально знизить результати впливу уражаючих факторів мирного і воєнного часу і створить сприятливі умови для швидкої ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Шляхи і способи підвищення стійкості роботи промислових об’єктів.

Вищезазначені чинники є основними загальними для усіх ОГД.

Шляхи підвищення стійкості роботи в умовах НС:

- забезпечення надійного захисту робітників та службовців від уражуючих чинників застосування сучасної зброї, аварій, катастроф і стихійного лиха;

- захист основних виробничих складових від уражуючих чинників, в тому числі і від вторинних, які виникають в умовах НС;

- стійке забезпечення всім необхідним для випуску запланованої продукції;

- підготовка до відновлення порушеного виробництва;

- підвищення надійності та оперативності управління виробництвом та ЦО.

Захист робітників та службовців досягається 4 основними способами:

- укриття людей в захисних спорудах;

- проведення евакозаходів;

- радіаційно-хімічний захист;

- медичний і біологічний захист.

Надійно захистити виробничий персонал об’єкта можливо лише при комплексному використанні всіх основних способів захисту. Захист виробничих фондів полягає у підвищення стійкості будівель, споруд і конструкцій об’єкта до уражуючих чинників та захисті технологічного обладнання, верстатів, систем і комунікацій та інших засобів, що формують основу виробничого процесу.

Створення надійних систем електро-, водо-, та тепло забезпечення об’єктів:

а) підвищення стійкості електрозабезпечення:

• розподіл схеми електромережі на незалежно працюючі частини;

• закільцювання електромереж та підключення їх до декількох джерел енергозабезпечення;

• створення резерву ДЕС.

б) підвищення стійкості систем водопостачання

• водопостачання від двох незалежних джерел, одне з яких підземне;

• захист вододжерел та резервуарів чистої води;

• створення обвідних ліній навколо водонапірних веж.

в) підвищення стійкості систем газо-, тепло-, та паливозабезпечення

• розподільні газопроводи робити підземними;

• газорозподільні станції та опорні пункти обвідних газопроводів передбачати в підземному варіанті;

• встановлювати в основних вузлових точках систем газозабезпечення автоматичні вимикачі.

Підвищення протипожежної стійкості:

• максимальне скорочення запасів паливо- та вибухонебезпечних речовин;

• проведення протипожежних заходів;

• підготовка сил і засобів пожежогасіння.

Для підвищення стійкості будівель та споруд до дії вражаючих факторів проводять наступні заходи:

- зміцнення несучих, огороджуючих та інших конструкцій будівель та споруд (постановка додаткових колон, ферм, рам та ін);

- підсилення цокольного поверху прогонами, закладання віконних пройомів цеглою, щитами та ін.;

• встановлення допоміжних перекрить, підкосів, розпірок тощо;

• підсилення конструкцій обкладкою лантухами з піском;

• встановлення додаткових зв'язків між окремими елементами споруди;

• закріплення відтяжками високих малостійких споруд;

- заглиблення споруд або створення захисних валів (обвалування споруд);

- заміна елементів конструкції, які згоряють, такими, що не займаються, використання вогнезахисних покрить.

Стійкість постачання об'єкта електроенергією, газом і водою досягається проведенням як загальноміських інженерно-технічних засобів, так і заходів на об'єктах.

Загальними заходами для цих систем є:

- підключення об'єкта не менш як до двох джерел постачання;

• створення автономних резервних джерел (будівництво на об'єкті артезіанських свердловин та резервного водопостачання, використання рухомих електростанцій, підземних газосховищ);

• захист джерел постачання та їх розосередження на інтервалах безпеки;

• кільцювання систем постачання;

• пристосування об'єкта до роботи на різних видах палива (газ, вугілля, мазут) і створення резервних запасів палива;

• заглиблення комунікацій систем постачання;

• встановлення приладів автономного відключення зруйнованих ділянок систем постачання і переключення потоку постачання на діючі ділянки.

Основне завдання підготовки до відновлення об'єкта полягає в тому, щоб в мінімальні після нападу противника терміни забезпечити відновлення виробничої діяльності об'єктів, робота яких справляє визначальний вплив на забезпечення життєдіяльності населення і задоволення оборонних і найважливіших народногосподарських потреб у воєнний час.

Відновленню підлягають об'єкти, що отримали середні, слабкі, а в окремих випадках і сильні руйнування.

За результатами проведених досліджень прийнято вважати, що слабким руйнувань відповідають втрати в розмірі 10-20% вартості основних виробничих фондів. Ремонт, виконаний на цю суму, відповідає поточному ремонту будівель і споруд та дрібного ремонту обладнання, який може бути виконаний орієнтовно протягом 1-3 тижнів.

Середнім руйнувань відповідають втрати до 40% основних виробничих фондів. Відновлення можливе шляхом капітального ремонту або нового будівництва деяких будівель, споруд та капітального ремонту або заміни обладнання. Тривалість робіт до 12 і більше місяців.

Залежно від ступеня руйнування об'єктів, потреб народного господарства, а також наявності матеріальних і трудових ресурсів відновлення об'єктів може бути тимчасовим або капітальним.

Тимчасове відновлення припускає помірний пуск агрегатів і систем, налагодження виробництва на термін до одного року з можливим тимчасовим спрощенням технології виробництва окремих видів продукції.

Капітальне відновлення здійснюється з метою введення в дію об'єкту для тривалої експлуатації при даній технології виробництва запланованої продукції.

Відновлення об'єктів, які отримали слабкі і середні руйнування, буде здійснюватися, як правило, об'єктовими відновними формуваннями із залученням наявними в області підрядних будівельно-монтажних організацій; відновлення об'єктів отримали складні руйнування, будівельно-монтажними організаціями із залученням сил і засобів відновлюваних об'єктів і місцевого населення, а в особливих випадках - найважливіших частин і формувань ЦО.

Рішення на відновлення об'єктів, які отримали слабкі руйнування, приймає адміністрація об'єктів. Рішення на відновлення об'єктів, які отримали середні або сильні руйнування, визначення виду відновлення і термінів його проведення може бути прийнято:

• по об'єктах центрального підпорядкування міністерствами та ведомствовамі УКРАЇНИ за погодженням з держпланом УКРАЇНИ, а в умовах децентралізованого управління органами виконавчої влади суб'єктів УКРАЇНИ;

• по об'єктах республіканського і обласного підпорядкування виконавчою владою суб'єктів УКРАЇНИ;

• по об'єктах місцевого підпорядкування виконавчою владою суб'єктів УКРАЇНИ.

Таким чином, у разі втрати централізованого управління виконавчі органи суб'єктів УКРАЇНИ будуть приймати рішення на відновлення по всіх об'єктах незалежно від їх відомчої належності. На виконавчу владу суб'єктів УКРАЇНИ покладається загальне керівництво проведенням відновлювальних робіт на всіх об'єктах, розташованих на території краю області, республіки.

Підготовка до відновлення народного господарства області (району) починається з прогнозу можливої ​​обстановки в результаті впливу супротивника. Такий прогноз може бути зроблений на основі моделей впливу супротивника по народному господарству, розроблених в ході дослідницьких робіт, а також з урахуванням висновків, зроблених під час навчання ГО. На основі прогнозу можливої ​​обстановки визначають характер, орієнтовні об'єкти відновлювальних робіт та необхідні для цього сили і засоби.

Відновлювальні роботи будуть виконані головним чином силами і засобами об'єктів економіки із залученням для прискореного відновлення найбільш важливих оборонних і народногосподарських об'єктів будівельно-монтажних організацій.

Для успішного проведення відновлювальних робіт у промисловості, енергетиці, на транспорті, об'єктах зв'язку, у капітальному будівництві та інших галузях завчасно створюються і готуються до роботи спеціальні відновлювальні формування.

На об'єктах відновлювальні заходи створюються виходячи із специфіки їх виробничої діяльності, потреби в таких формуваннях з урахуванням обсягу відновлювальних робіт, а також наявності бази для їх створення.

Аналогічні сили створюються і для відновлення міського господарства, наприклад на мережах електропостачання, водопостачання, каналізації, газопостачання, на об'єктах міського транспорту і т.д.

Структура, оснащеність формувань, призначених для проведення відновлювальних робіт, визначаються виходячи з обсягу і характеру майбутніх робіт. Вони повинні укомплектовуватися кваліфікованими кадрами, оснащуватися транспортними засобами прохідності, пересувними електростанціями і мобільного спеціальною технікою для виконання зварювальних і вантажопідіймальних робіт, надійними засобами зв'язку та управління, комплектами необхідних запасних частин, обладнання та ін

Для цих формувань заздалегідь визначається і обладнується район розміщення у воєнний час, створюються склади і бази для зберігання запасних частин і ремонтної техніки. Раціональне розміщення сил і засобів, призначених для відновлювальних робіт у воєнний час, дозволить скоротити можливі втрати в людях, матеріальних ресурсах і техніці.

ОрганіІзація проведення дослідження з оцінки стІйкостІ роботи об’Єкта

Оцінка стійкості роботи об’єкта – це всебічне вивчення підприємства з погляду здатності його протистояти впливу вражаючих факторів ядерного вибуху, відновлення виробництва при одержанні середніх і слабких руйнувань.

Мета дослідження складається в тому, щоб виявити уразливі місця в роботі об’єкта у воєнний час і виробити найбільш ефективні пропозиції і рекомендації, спрямовані на підвищення його стійкості. Надалі ці рекомендації включаються в план заходів щодо підвищення стійкості роботи об’єкта, що і реалізується.

Дослідження стійкості підприємств проводиться силами інженерно-технічного персоналу із залученням фахівців науково-дослідних і проектних організацій, пов’язаних із даним підприємством. Організатором і керівником дослідження є керівник підприємства – начальник ЦО об’єкта.

Весь процес планування і проведення дослідження можна розділити на три етапи: перший – підготовчий, другий – оцінка стійкості роботи об’єкта в умовах воєнного часу, третій –розробка заходів, що підвищують стійкість роботи об’єкта.

На першому етапі розробляються керівні документи, визначається склад учасників дослідження й організується їхня підготовка.

Основними документами для організації дослідження стійкості роботи об’єкта є: наказ керівника підприємства; календарний план основних заходів щодо підготовки до проведення дослідження; план проведення дослідження.

Наказ директора підприємства (керівника дослідження) розробляється на підставі вказівок старшого начальника з урахуванням особливостей і конкретних умов, пов’язаних із виробничою діяльністю об’єкта. У наказі вказуються: мета і задачі майбутнього дослідження, час проведення робіт, склад учасників і задачі дослідницьких груп, терміни готовності звітної документації.

Календарний план підготовки до проведення дослідження визначає основні заходи і терміни їхнього проведення, відповідальних виконавців, сили і засоби, які беруть участь у поставлених задачах.

План проведення дослідження стійкості роботи об’єкта є основним документом, що визначає зміст роботи керівника дослідження і дослідницьких груп головних фахівців. У плані вказуються: тема, мета і тривалість дослідження, склад слідчих груп і зміст їхньої роботи, порядок дослідження. Тривалість дослідження встановлюється в залежності від обсягу робіт і підготовленості учасників, залучених до виконання задач, і може складати два – три місяці.

Залежно від складу основних виробничо-технічних служб на об’єкті можуть створюватися такі дослідницькі групи:

– начальника відділу капітального будівництва;

– головного енергетика;

– головного технолога;

– головного механіка;

– відділу матеріально-технічного постачання та ін.

Крім того, створюється група штабу ЦО об’єкта, в яку входять начальники служб оповіщення і зв’язку, протирадіаційного і протихімічного захисту сховищ і ПРУ, медична, охорони суспільного порядку, матеріально-технічного постачання.

Для узагальнення отриманих результатів і подання загальних пропозицій створюється група керівника дослідження на чолі з головним інженером чи начальником виробничого відділу. Чисельність дослідницьких груп залежить від обсягу розв’язуваних задач, специфіки виробництва і може складати

5 – 10 чоловік. Притягнуті до досліджень представники зовнішніх організацій беруть участь у роботі відповідних груп.

У підготовчий період з керівниками дослідницьких груп проводиться спеціальне заняття, на якому керівник підприємства доводить до виконавців план роботи, ставить задачу кожній групі та визначає терміни проведення дослідження.

На другому етапі проводиться безпосереднє дослідження стійкості роботи об’єкта у воєнний час.

У ході дослідження визначаються умови захисту робітників та службовців від зброї масового ураження. Виробляється оцінка стійкості виробничого комплексу при впливі на нього вражаючих факторів ядерного вибуху, визначається характер можливого ураження від вторинних вражаючих факторів, вивчається стійкість системи постачання і кооперативних зв’язків об’єкта з підприємствами-постачальниками і зв’язків зі споживачами, виявляються уразливі місця в системі керування виробництвом.

Кожна група фахівців оцінює стійкість визначених елементів виробничого комплексу і робить необхідні розрахунки.

В зв’язку з тим, що заходи щодо підвищення стійкості роботи виконуються завчасно (в мирний час), з оголошенням загрози виникнення АС (нападу ворога) та в умовах НС, відповідні плануючі документи, для зручності користування ними, складаються на кожну можливу ситуацію.

• Перспективний план заходів щодо підвищення стійкості роботи ОГД, які проводяться завчасно.

• План-графік нарощування заходів з підвищення стійкості роботи ОГД при загрозі виникнення НС (нападу противника).

• Графік безаварійної зупинки виробництва.

Правильність проведених розрахунків та реальність пропозицій і рекомендацій перевіряються на спеціальних навчаннях під керівництвом начальника ЦО об'єкта.

Завчасно плануються і проводяться, в основному, заходи які потребують значних матеріальних витрат та часу на їх виконання. Економічна ефективність цих заходів може бути досягнута при їх коригуванні з завданнями щодо безаварійної роботи об'єкта, поліпшення умов праці, удосконаленню виробничого процесу, реконструкції виробництва і таке інше.

На період загрози виникнення НС плануються заходи, які можуть бути легко реалізовані або виконання яких в мирний час недоцільно.

Профілактичні заходи – це завчасне проведення заходів з недопущення або усунення причин та передумов виникнення джерел надзвичайних ситуацій антропогенного походження, а також обмеження збитків від них.

- забезпечення контролю стану обладнання, аерогазового контролю та напруженого стану пластів у складі протиаварійного захисту на основі телекомунікаційних систем, які найбільше підходять для складних умов вибухонебезпечних шахт;

- дослідження геолого-генетичної структури вуглепородних масивів, вибір критеріїв та датчиків, які би надійно прогнозували стан пластів та їхню вірогідну поведінку з точки зору газодинамічних явищ та вибухонебезпеки, з включенням їх до системи протиаварійного захисту;

- ефективне газовидалення як усередині шахти, так і з подаванням на поверхню з метою його утилізації в промислових масштабах;

- перетворення вибухонебезпечних шахт і горизонтів у безпечні виробництва, а також одержання важливого для економіки України газового енергоносія;

- забезпечення промислової безпеки підземної шахтної інфраструктури та збереження життя й здоров’я гірників. Забезпечення безпеки підземного шахтового господарства і геологічних структур, що руйнуються при газопилових вибухах, виводячи з ладу забої, штреки й самі шахти на тривалий час, призводячи до значних людських втрат і завдаючи величезних матеріальних збитків.

На випадок виробничої аварії на об'єкті повинен бути розроблений план заходів підготовки об'єкта до захисту від СДОР: складена характеристика складських приміщень і СДОР; зроблена оцінка (за прогнозом) можливої обстановки на об'єкті на випадок аварії або руйнування місткостей зі СДОР; розроблені схеми повідомлення керівного складу рятувальних формувань і населення; розраховані сили і заходи для ліквідації осередків зараження, складений план дії для ліквідації осередків зараження.

Організаційні заходи передбачають організацію і підтримку в постійній готовності системи зв'язку і повідомлення керівного складу, особового складу рятувальних формувань і населення, навчання особового складу формувань роботам з ліквідації осередків зараження СДОР, нагромадження, зберігання і підтримка у готовності 313, порядок інформації і подання донесень про виникнення осередків зараження, визначення і зберігання засобів для дегазації СДОР, підготовка техніки для проведення дегазації.

Інженерно-технічні заходи полягають у розосередженні СДОР, будівництві для них заглиблених або напівзаглиблених сховищ, будівництві під сховищами з деякими речовинами підземних резервуарів з водою для розчинення їх при аварії, влаштування ловчих ям або ровів, можливе посилення конструкцій резервуарів і комунікацій із СДОР або обладнання під ними огороджень для захисту від пошкодження уламками будівельних конструкцій при аварії, обладнання резервуарів автоматичними і ручними пристроями для запобігання витіканню СДОР у випадку аварії.

Розгазування гірничих виробок процес розбавлення рудникового газу в загазованих гірничих виробках до встановлених норм. Здійснюється шляхом вентиляції. Розгазування тупикових виробок в шахтах проводиться, як правило, застосуванням спец. пристроїв, які дозволяють змінювати витрати повітря, забезпечувати необхідну концентрацію газу в місці злиття висхідного і свіжого струменів повітря. Шарові скупчення метану у виробках ліквідуються шляхом загального або місцевого збільшення швидкості повітря.

Основні способи гасіння пожежі: захльостування або закидання ґрунтом кромки пожежі; улаштування загороджувальних і мінералізованих каналів і смуг; гасіння пожежі водою або розчинами вогнегасних хімікатів, відпал (пуск зустрічного вогню).

При гасінні торфових (підземних) пожеж зусилля зосереджують на захисті населеного пункту, лісового масиву чи основного торфового поля від вогню. Для локалізації території, що горить, прокладають (прокопують) за допомогою землерийної техніки загороджувальні смуги (канави) шириною до 1 м і глибиною до мінерального шару (або на 0,5 м нижче рівня ґрунтових вод). Водяними стволами-розпилювачами заливають місця горіння водою із змочувачами.

Для зупинки торфових пожеж (підземних) копають канави шириною по дну від 0,3 до 1 м, глибиною до мінерального шару або на 0,5 м нижче рівня ґрунтових вод.

Висока температура повітря може призвести до самозаймання лісосмуг і торфовищ. Водночас у теплу пору пожежі можуть бути пов’язані з самовільним спалюванням рослинності та її залишків.

При певній вологості і температурі в органічних речовинах, торфі, ініціюється життєдіяльність мікроорганізмів і утворюється павутинний гліт (грибок). При цьому підвищується температура і міняються форми мікроорганізмів, а при температурі 75°С гинуть. Але при 60—70°C проходить окиснення і обвуглення деяких легкозаймистих органічних сполук з утворенням дрібнопористого вугілля. Адсорбуючи кисень повітря це вугілля нагрівається до температури розпаду і активного окиснення органічних речовин, що і призводить до займання.

Процес самонагрівання речовини, що закінчується горінням, називається самозайманням. Самозайманням відрізняється від самозапалювання тим, що відбувається без підведення тепла ззовні.

Чим нижче температура самозаймання речовини, тим вона небезпечніше у пожежному відношенні.

Горіння в умовах пожежі може бути ліквідоване наступними методами:

1) видаленням окислювача чи зниженням його відсоткового вмісту в зоні горіння (тобто вогнище пожежі ізолюється від навколишнього повітря чи палаючи об'єми заповнюються газами, що не горять, чи парою);

2) видаленням горючої речовини із вогнища пожежі (чи зниження його відсоткового вмісту в зоні горіння) чи зміною його властивостей (тобто метод передбачає облаштування розривів, а також спуск рідини, що спалахнула, в резервний об'єм із тим, щоб згоріли лише залишки рідини);

3) інтенсивним гальмуванням (інгібіруванням) швидкості хімічної реакції в полум'ї за рахунок застосування інгібіторів, що вводяться до зони горіння;

4) механічним зриванням полум'я в результаті дії на нього сильного струменя газу чи води (вибухом чи турбореактивними установками);

5) створенням умів вогнеогородження, тобто застосуванням спеціальних вогнеперешкод.

Специфічні умови гірничих робіт визначають ряд спеціальних вимог до конструкції електрообладнання, ізоляції струмоведучих його частин, способів монтажу та експлуатації обладнання.

Наявність вибухонебезпечної атмосфери у вигляді суміші повітря з метаном та іншими газами (вугільні шахти), повітря з метаном та воднем (калійні рудники), повітря з метаном та сірководнем (озокеритові шахти) вимагає спеціального пожежо- та вибухобезпечного виконання електрообладнання. Для цього використовують різні види вибухозахисту обладнання в поєднанні з контролем складу атмосфери виробок та електричних заходів захисту.

Наявність вологи та пилу в місцях установки електрообладнання потребує спеціального конструктивного виконання оболонок, що запобігають проникненню вологи і пилу в середину оболонок, та використання вологостійкої ізоляції струмопровідних частин, антикорозійного покриття оболонок і окремих елементів.

Поряд з цим, вугільний пил (дрібнодисперсний) легко проникає в середину оболонок електрообладнання і є струмопровідним (особливо у вологих умовах), сприяє також збільшенню струму витоку, поверхневих розрядів і виникненню струмів короткого замикання.

Треба також врахувати і те, що при розчиненні у воді окислів азоту, які утворилися в дузі при комутаціях, з’являються азотна і азотиста кислоти, які сприяють підвищенню корозії.

Наявність тиску бокових порід і пов’язане з ним можливе обвалення потребує підвищеної механічної стійкості оболонок електрообладнання, здатного протистояти силі тиску без деформацій і руйнувань.

Наявність вибухових робіт потребує як підвищеної механічної стійкості, так і зручностей швидкого демонтажу обладнання і усування його із зони дії вибуху та подальшого повторного монтажу.

Обмеженість простору в підземних виробках потребує мінімальних розмірів електрообладнання, що обмежує їх потужність. Для досягнення потрібної потужності обладнання використовують ізоляції з високою допустимою температурою нагрівання, покращують умови його охолодження (наприклад, водяне охолодження двигунів).

Пересувний характер роботи більшості машин і механізмів пов’язаний з безперервним або періодичним переміщенням їх в процесі роботи,щл потребує наявності гнучкої ланки в системі електропостачання для забезпечення можливості переміщення машин відносно нерухомого пункту живлення, наявності роз’ємних пристроїв для швидкого і легкого від’єднання електрообладнання від електромережі і подальшого приєднання після перенесення. При цьому саме обладнання повинно бути пристосоване до частих переміщень, тобто мати по можливості менші розміри та бути компактним.

Велика площа підземних гірничих робіт і територіальна розкиданість окремих робочих машин, при великій споживаючій потужності, ускладнює систему розподілу електроенергії та підведення її до робочих машин. Необхідність використання високої і низької напруги для живлення машин і механізмів ускладнює систему електропостачання та експлуатацію електрогосподарства.

Відсутність можливості проведення ремонту електрообладнання і труднощі заміни обладнання в шахтних умовах потребує використання більш надійних елементів і блочності виконання апаратури. При виникненні в таких апаратах несправностей, з метою зменшення простоїв, пов’язаних з електропостачанням і підвищення безпеки, несправні блоки швидко замінюються резервними, що має сенс також при профілактичних ремонтах, оглядах і перевірках. Необхідність швидкої заміни “блоків” в свою чергу потребує використання в апаратах швидко відкриваючихся кришок, так як наявність блочної системи вже несумісна з багатоболтовим кріпленням кришок, що потребують тривалого часу для їх установки й зняття.

Одним з найважливіших напрямків удосконалення шахтного електрообладнання слід вважати роботи по зниженню його ваги й блочності виконання, котрі можуть бути одержані як шляхом раціоналізації конструкцій і використання нових більш якісних матеріалів, так і шляхом прийняття принципово нових рішень, що базуються на останніх досягненнях науки.

Тяжкі й часті пуски обладнання викликають необхідність використання пускової апаратури з високою комутаційною здатністю і електродвигунів з високою тепловою і динамічною стійкістю. Тяжкі енергетичні режими погано впливають на строки служби двигунів.

Враховуючи вище вказані специфічні особливості умов роботи електрообладнання для підземних гірничих виробок, промисловість випускає електрообладнання у виконанні, що відповідає Правилам виготовлення вибухозахищеного рудникового електрообладнання (ПВВРЕ).

Прориви води та пульпи: більшість виробок перебувають у гідрогеологічно складних умовах. У гірських виробках наявні карстові освіти, заповнені водою, затоплені виробки.

При відробці пластів лавами за спадом (підняттям) на дільницях пластів, де є загроза прориву води (пульпи або глини), з кожної очисної виробки забезпечується вихід на вищерозташований горизонт.

Після розтину виробленням незатампонірованних свердловин можливе раптове надходження води або пульпи зі стовбура свердловини. Роботи поблизу таких свердловин допускають тільки при дотриманні заходів безпеки, встановлених технічним керівником шахти.